Втомленi гори

НАВІЩО ДРУЖИНА? Сиджу і міркую: – Нащо мені мак, Навіщо дружина, Як можна і так?! 1.9.1989 р. ТРАНСПАРАНТИ Я хочу відпочить Від тих крикливих гасел, Щоб поруч ти була І тьохкав соловей, І зорі в небесах Ніколи щоб не гасли, Під шум цикад І блиск твоїх очей. З тобою хочу буть І слухать голос неба З твоїх грудей І шепотіть: – Люблю! О, як мені Набридли транспаранти, І крики Помираючих в гаю. Я хочу пить любов З очей твоїх блакитних, А ти весь час: – Я хочу відпочить, А вже до нас Повзе по скронях старість, Коли ж, скажи, Ми будемо вже жить? О, як мені Набридли транспаранти, Щось на зразок: – "Дайош Отчізнє БАМ!" А завтра Ненажерливі куранти Вже новий план Напишуть дурням-нам. 15.1.1989 р. НА ХРЕЩАТИКУ У Чорнобилі біда, На Хрещатику – ура! Та кому ж кричить – ура! Ця доросла дітвора? 1.5.1989 р. БАТЬКІВ ЗАПОВІТ Мені завжди чомусь здавалось – То Бог зі мною гомонить, Коли гуде ночами поле, І вітер струнами бренить. Як підступає з поля казка – Зірки притомлені мовчать, Бо хочуть всі, немов підслухать, Про що ж ми будем розмовлять. І Місяць в полі, як найстарший, Поглянув десь з-за хмар на світ, І, ніби мій старенький батько, Всім побажав щасливих літ. Згадав про батька і заплакав: Життя було на волоску, А він іще про бджілок думав І посміхавсь до них в садку. Й весь час прохав мене: – Синочку! Мій час пройшов, а ти живи, Та про комах цих надзвичайних Прошу тебе, ти напиши. Комаха ця – свята від роду, І людям створена служить, Сам Бог її створив для того, Щоб вчились ми, як треба жить. Так, так! Я, друзі, не обмовивсь, Що тут багато говорить? І ще щоб нас вона навчила, Як треба край свій боронить. 23.6.1989 р. ЗАКОН І БЕЗЗАКОННЯ Для селян і для робочих – В них свої закони, хлопці. Жаль, що в цю статтю не входять Ті, хто ці закони творять. Бо щоб бідні люди знали, Що там твориться в Кремлі – То давно б його рознесли, Щоб не мучив він землі. 7.7.1989 р. ЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ Летять журавлі над полями, Торкаючись крилами зір, Все ж зорі лишаються з нами – А птахи летять в бездну гір. Журливо на серці і млісно, І хочеться вслід закричать: Невже на Вкраїні вам тісно І простору мало співать? І білі журавки по зову Курликнули нам за Десну: – Ми летимо, щоб вам знову На крилах принести весну. 17.11.1978 р. МАТИ – МАЧУХА Хто, скажи, в любов твою повірить, І в люб’язний материнський світ, Як діток своїх ти обкрадала, Скільки я тебе вже знаю літ? І від них завжди ховала правду: Там не стань, а з тим не говори, І по тюрмах їх селила справно, Щоб жили, як їм накажеш ти. Та зате всіх інших ти любила І для них готовила обід, А своїх світ за очі гонила, Щоб вони забули про свій рід. Я ж від них парканів не мурую Й від чужих також не горожусь, Бо їх болі як свої я чую Й ними я гордився і горжусь. Бо їх вчу я Неньку захищати, А не всім служити, як верблюд За гнилі консерви й шоколади – Що із звалищ дурневі дадуть. А тому і вчу, щоб знали мову, Щоб своїх любили солов’їв, І щоб посміхались нам діброви, Так як Сонце в полі до гаїв. 2.9.1989 р. ПОСМІХАЙСЯ І РАДІЙ! Вийшов з дому, а назустріч Йде сусідонька сумна, Й так на мене жалюгідно Подивилася вона, Що не зміг пройти я мовчки І сказав сусідці тій: – Хочеш жить красиво й довго – Посміхайся і радій. – Як же можу я радіти, – Та мені відповіла,– Як у мене босі діти, А на дворіі вже зима? 24.6.1989 р. ТРУДОВИКИ Колись від старості вмирали, А зараз кажуть – від нудьги, Бо хлопці навіть не дивились, Кого вони у дім тягли. Їм би ще жити й плуг тягати, І це сьогодні знають – факт: В одного сифиліс від праці, В Петра від "трипера" – інфаркт. Видно, немало потрудились Ті славнозвісні бугаї, Які на всіх підряд стрибали, Коли шепталися гаї. Видно, немало ті "трудились" І повторяли знов і знов, Бо якби менше ті трудились – Не погубила б їх любов. 20.8.1989 р. ЯКЩО ЛЮБИШ ВОЛЮ Не заглядай в чужий ти двір, Бо житимеш, як в клітці звір. 27.1.2003 р. СУЦІЛЬНИЙ КРИМІНАЛ Ви тільки лише придивіться, Хто більше всіх у нас краде? Невже хтось є, що може думать, Що той, хто сіє і гребе? А всі міністри, депутати – То всі нещасні, всі бомжі, Адже без дачі, без квартири – Аж плакать хочеться мені! А Президент розводить руки, Оклад іще їм підніма, А хто працює, як бульдозер. Усім – зима, зима й зима. Та це ж хіба, скажіть, не здирство? Хіба це не голодомор? Казать одне, робити інше – Зробить так може тільки вор. Та ви погляньте на ті ручки, Та то ж – суцільний кримінал, Бо хто ж довів людей до ручки, Якщо не цей професіонал? А люди де? Мовчать, телята, Мовчить наш робітничий клас, Тому кліщі оті пихаті І смокчуть все, що можуть, з нас. Усе гребуть, бо все їм мало, А на народ їм всім – начхать, А ви питаєте: – Де сало, Й чому заводи в нас стоять? І ластівки не принесуть весни, Як вкриють небо яструби. 8.9.1989 р. -2006 р ХТО ТАКИЙ КОМУНІСТ? – Хто такий комуніст? – Це той, хто плодив підхалимів, Це той, хто в невинних стріляв, І з хижого лютого звіра – Себе під ягня маскував. 10.91989 р. ВІСЛЮКИ Наказав Віслюк маститий Іншому за чаєм Щуку кинути у став, Бо лини дрімають. А десь через десяток літ – Вже новий шеф і новий звіт: –Потрібно Щуку в інший став, Щоб і Карасик не дрімав. –А як же бути із линами? –А хіба є ще ті між нами? Хто ж вам накаже Щупака, Як в нього в главку є рука? З ставка лини десь всі зникають, А Щуку в чині піднімають. 20.2.1989 р. ЩО СТАЛОСЬ ІЗ СВІТОМ? Життя – мов затяжні дощі, Хоч вся Планета молиться, Що стало з світом? Поясніть, Чому усе вже колеться? І де вона – ота струна, І де та біль кінчається? Де ниточка, що держить світ, Як той перевертається. Здається, й ліс вже відшумів, І річка заспокоїлась, Ну а душа, як взимку гай, Немов щось з нею скоїлось. І хоч навколо йде весна, Що по полях волочиться, Та жити радощів нема, І помирать… не хочеться. 3.3.1998 р. ЧАС ВЖЕ БРАТИ МІТЛУ Покажіть ви на всю Україну, Як поети, селяни живуть, Ті, що орють, що сіють, що віють, І державу свою бережуть. Як живуть, як вони процвітають, Без штанів, без костюмів, пальто, Та зате, ніби привиди всюди – Стіморол, шоколад, доміно. А де ж наше українське сало, Де ж подівся дешевий наш хліб, Де ж поділась картопля й цибуля По ціні ще недавніх тих літ? Хай тоді були голод й розруха, Хай тоді була в світі війна, Але наша сьогоднішня влада Шкоди більше всього принесла. Тож навіщо потрібні ці слуги?, Кому служать ці важні пани? Чи ж не варт вже цю погань мітлою, Щоб й синам заказали вони. Та погляньте на їхні ви писки, Сала більше вже, як в кабана, А народ розгубивсь і не пискне, Мов народу і зовсім нема. Над державою круки літають, По державі гадюки повзуть, А народ все чогось вижидає І його майже зовсім не чуть. Сплять усі, ніби сном лотаргічним. Боже милий! Хто ж їх так приспав? Всі немов не свої, а пришельці, Щоб проснувсь і себе б не впізнав. Так привик вже народ наш до сплячки, Що і хлібом його не корми, І хоч ти вже довби його в жопу, А він буде кричать, що святий. Від горілки всі вимокли клітки, Це держава уміє робить! І до цього людей приучає, Треба ж їх хоч чим-небуть кормить. А ті п’ють, а ті п’ють, в дурня грають, А пани на весь світ реготять, Україну мою розкрадають, То ж чи можна ще й далі мовчать? А якби ветчина і ковбаси Стали втроє дешевші, ніж є, Ми б тоді всі пили за Вкраїну, За здоров’я твоє і моє. А якби подешевшало сало, Не кажу вже про м’ясо і мед, Я б прославив вождів і державу, Як науку колись Архімед. І до чого ми вже докотились, Та до цього народ, видно, звик, Бо чим більше його обкрадають, Тим охотніше йде на шашлик. От тому буть не можу спокійним І вдавать, що я зовсім сліпий! О, народе, ти пий, пий горілку, Тільки ж розум ти свій не пропий! Наші люди привикли до крику, Це як пісня для них перед сном, Головне аби чарочку випить, Або душу поніжить вином. Він стогнав і в минулім столітті, Він стогнав і в античні часи, І хоч він не стояв на узбіччі, Та з дівчаток знімали труси. А всі гітлери, сталіни, каїни, Це як Щука, щоб Лин не дрімав, Тож, народе, прошу, просипайся, Бо здається, що час вже настав. 19.2.1998 р. КОЛИ ГОРМОНИ НАПИРАЮТЬ Як жінка файна – то удача, Навіть, якщо вона й ледача. Коли гормони підпирають, Тоді про вроду не питають. 10.11.2008 р. ПРО СІМЕЙНЕ ШАСТЯ Присв’ячую всім трудівницям світу Жіночко-голубонько моя, Неспокійна вічна трудівнице, Поклади свій шпатель на "козла", Низько тобі хочу поклониться. За оті автографи життя, Що даруєш людям, ніби долю, За твої жіночі почуття, Що горять калиною у полі. Кожен день на хвилях красоти Пишеш ти будинками сонети, Та нажаль, що про таких як ти Не завжди писать хотять поети. Не зупинить майстер, як колись, Не гукне начальство відпочити, І міністр не скаже: – Зупинись, Ну навіщо і куди спішити? Зробиш більше – новий план дадуть, І ще більшу норму, як сьогодні, То ж чи варт на погань спину гнуть, За які такі гріхи господні? За які такі гріхи, скажіть, Протяги колючками шпигають? Лізе взимку в пазуху мороз І сніжинки душу освіжають. А в газетах наших і в кіно, Що в державі працю величають... Чому б ні, не стань ти працювать – То пани геть всі повимирають. Дуже вже багато в нас тих слуг, Можна було б й греблю загатити, А який оптимістичний дух, І хотять братки ще краще жити. Ну а ти гони все та давай! А конвеєр крутить, ніяк чхнути, А захочеш в туалет сходить – Мусиш до начальника звернутись. От тому, кохана, не хапайсь, Ні не варто з сили вибиватись, І мене, голубонько, не лай, Що не міг тобою любуватись. І завжди, рідненька, пам’ятай, Що сім’я від посмішки щаслива, А тому хоч трішки залишай Ти і їй тепла свого і сили. І ніколи ти не забувай, Бджілочко моя ти працьовита, Що роботи непочатий край, А сім’я тоді буде щаслива, Як у тебе буде в серці май, І для неї лишаться ще сили. 7.7.1981 р. ЗНІМІТЬ ОРДЕНИ, СОЛДАФОНИ! Зніміть ордени, "ветерани"– Символ гніву і образ, В них я бачу біль і рани, Гори трупів в різний час. Як зіщулившись в хатині, Голосила дітвора, Ну а ти катам-убивцям Все вигукував – ура! Познімайте ви медалі – Символ всіх людських підлот, Бо і мертві вже піднялись Захищати свій народ. Бо як бачу я медалі, Що звисають в вас з грудей, Бачу сльози і печалі Всіх знедолених людей. І відмовтесь ви від пенсій, І віддайте дачі тим, Кого ще не встигли вбити – Інвалідам і старим. А тепер сказати хочу Ось що я тобі, народ: – Той, хто більш тебе гвалтує, В того більше й нагород. 10.9.1989 р. ПРО ХЛІБ ТА ГРАФОМАНІВ "Поету" В. Юхимовичу Пишуть всі про хліб та колосочки, Про ліси зелені запашні, Про дівочі стегна та пупочки, Працю величаючи і ні. Всі ми вмієм гарно говорити Про любов до праці трударя, Та на жаль не вміємо цінити, Бо землі не знаєм букваря. Й чи багато тих інтелігентних, Хто так "щиро" любить праці дзвін, Чи хоч раз спецівку із брезенту Одягнув просмаленую він? Чи ходив по зоряному полю? Чи хоч знає, що таке роса? Як стерня у ноги людям коле, І які над полем небеса. Що він знає про життя, про працю? Про отих замучених людей, Тих, що влітку з чотирьох вже ранку Дома не знайдете ви ніде. То ж чому замовкли всі, як риба? Хто про хліб вам право дав писать? Хліб привик до чорних рук і роби, До дощів, до скрипу коліщат. Я сьогодні проти вас ополчивсь, І щасливий тим, що жив Тарас. Що б ми знали про поля, про землю, Якби тільки друкували вас. І не вам, у кого білі руки, Хто боїться пилу й саранчі Говорить про хліборобські муки, Краще пий, поете, і мовчи. Тільки знай, що хліб – то скарб безцінний, Мало там романтики, прости. То безсонні ночі хліборобські Стеблами у полі проросли. 26.5.1976 р. НЕ ПНИСЬ Коли несеш свій хрест – не пнись, Однаково прийдеш кудись. 25.5.2003 р. ОЛІГАРХИ І СМІТТЯ В нас сміються з німців, І сміються з турків, Ніби ті дурненькі, Ну а ми святі, Але де знайдете Ви ще більших дурнів, Ніж у нас, пробачте, На моїй землі? Де, скажіть, знайдете Хоч в одній державі Пластикові пляшки Чи якісь кульки? А у нас всі ріки Ними перекриті, Що і не проїхать Вже і не пройти. А у нас, де глянеш, Так як гай – так смітник, Вить охота вовком – Свинство, де не глянь. Ну а олігархам – Їм на все начхати, Так ото й судіть ви, Хто ж насправді дрянь. 1.7.2009 р. СУСІДУ Я думав, що ти просто дурень, А ти до всього ще й нудний, Видно, в дитинстві падав з печі, І те, чим мислять, – все відбив. Видно, тебе добру не вчили, А тільки стукать й ображать, А нас учили стукачів всіх, Немов паскудників, вбивать. Ти ніби та базарна баба, Яку і хлібом не годуй, Їй дай лише когось обмазать, Поки їй в рот не всунеш... буй. 1.7.2009 р. ПОБАЗАРУВАВ Якось я поїхав в Київ Побазарувать, А людей у місті стільки – Не проїхать, ані стать. Як поглянув, що почому, На той світ, Хочте вірте чи не вірте – Я схопився за живіт. Закружилось в голові вже Від тих цін, От що робить Президент наш І кабмін. А верстат штампує гроші – Живодер, Бо вже гроші ті дешевші Від шпалер. Всі стояли розважались – Хто як міг, Але я валивсь відверто Просто з ніг. А верстат штампує гроші – Живодер, Хоч ті гроші вже дешевші Від шпалер. Щоб були ми не жидами, Та щоб не хохлами, То давно б в державі нашій Всі були б панами. А то одні шибко гнуться, Інші гоноряться, А евреї й українці Вже й жидів бояться. Маруся ти Маруся – Рожевий мій букет, Що з тобою сталось Від тюльки і котлет. 4.10. – 1.7.1998 р. А ВІЗЬМІТЬ ПЕНСІОНЕРІВ: За те, що мовчали, То і їх, як білу гуску, Братки общіпали. Чи за їхню рабську працю, Чи за їх порядність? Що не можуть постояти За національність! 30.7.1998 р. ПАНУ ЖИРИНОВСЬКОМУ Жириновський так, як Цезар: Дайте ви йому права, Перетрахає жінок всіх, Будь то дівка чи вдова. Кинув би і Кремль, і Думу – Дідько б все оте побрав – І упевнений, що в яслях Сам би нянечкою став. Адже, як колись казав він, Діткам досить й п’ять хвилин; То ж спілкуються хай з батьком Всі по телеку з картин. Тож чому б вже і сьогодні Не почать експеремент, Поки в нього часу більше Й поки ще не Президент. Був би з нього добрий батько, Що вже там і говорить, Бо хвилину для дитини Міг би в місяць приділить. Й чхать би він хотів на Думу І на Путіна давно. Головне, щоб Жириновських Більше отприсків було. 20.9.1998 р. КОХАЙТЕСЯ! Кохайтесь всі! Ви того варті, Мій друг для вас завжди на варті. 16.1.2008 р. НАТАЛІЇ ВІТРЕНКО А Наталія Вітренко – Посади її на трон – Буде пушками палити На усіх з усіх вікон. Як же ти тоді до неї Зможеш підступитися, Як не вміє та нічого Окрім, як сваритися.. 20.9.1998 р. НЕВТОМНИЙ ПРАЦІВНИК Хто вміє брехать – той жирує, А той, хто невміє – сопе, Тому з двох один голодує, А інший – під себе гребе. Гребе і не томиться, бидло, Й не лопне ніяк той хом'як. Такий Президент наш і спікер, Такий і директор Кузьмяк. У всіх них один Бог – це гроші, У всіх них мораль – це брехня. І я не здивуюсь, як в крісло Усядеться й більша Свиня. Я знаю, у чім вина бідних, В яких ні кола, ні двора, Щоб менше кричали придурки Червоній меншині "ура". Тому що за правду і віру Готові віддати життя. Так що ж це воно за держава, Де править людьми сатана? Та що ж це воно в нас за люди, Що вічно лякає їх грім? Зате у нас вільна держава І є вже свій прапор і гімн. 24.11.1998 р. ГЕРАКЛ Хто в нас самий язикатий, Наглий, дужий і багатий, Знає, що кому сказать? Це – народний депутат. Він спортивний і активний, Руки, плечі – ну – Геракл, Що люба вам молоденька Буде й Богу ще молиться, Щоб себе йому віддать! 20.2.1998 р. ТИ МОЖЕШ РОЗУМ ВБИТЬ! Колись я шефу говорив: – Ти можеш розум вбить, Але не вб’єш уже ту думку, Що розум встиг той породить. 28.1.1998 р.