Втомленi гори

ОБІЙМИ МЕНЕ, КОХАНИЙ Влий тепла, коханий, в мене, Пригорнись і обійми, Адже в цім раю сьогодні Тільки небо, тільки ми. Тільки жайвори веселі Шлють пісні нам з далини, Обійми мене, коханий, І до себе пригорни. 18.8.1998 р ЛОПУХИ Я хотів би піднять келих За Вкраїну-Неньку, Щоб до нас з Європи бігли І старі й маленькі. Село наше Ковганівку Стали звати Лопухівка, Бо куди ти не піди, Скрізь у полі – лопухи. Навіть бджоли, як й народи, Жить не можуть без роботи, Бо як в них нема роботи Жалять всіх, хто йде навпроти. 16.5.2002 р. ЛЮДИНА СЛОВА Я будівельник і пишу, як вмію Про свої бажання, про народні мрії, У житті не був я прихвостнем від роду, І служив я вірно рідному народу. Мною верховодили тільки честь й порядність, І завжди нестримана до роботи жадність. Не любив чванливих та іще багатих, Бо душа в людей цих, як в чортів рогатих. Був я безпощадним до людей, до друзів, Що перед начальством повзали на пузі. Я людина честі і людина слова, А тому й коротка з дурнями розмова. 12.6.2002 р. ВАГОМА ПРИЧИНА. . – Ти чому до депутата Так прилипла, мов до тата? – Бо у цього депутата Гроші є, машина й хата,– Так сказала Олі Ната. 22.3.2002 р. ВІН НЕ ЦАР Він не цар, та він все може – І карать, і гвалтувать. Й головне, що цьому поцу Ти не можеш відказать. В нього власна охорона, Меч, караючий рабів, І хоч він не Йосип Сталін, Та страшніший від звірів. 11.4.2002 р. МОЛОДЧИНА ІВАНОВ Молодчина Іванов, Слухаєш і хочеться, А як в Раду попаде – Ніби з ним щось робиться. Як промовець обіцяє Все, що людям хочеться, Так і знай, що він у Раду, У Парламент проситься. Ладні хлопці навіть з чортом Підписать обітницю, Аби тільки могли вірить В їхню нісенітницю. Як на Площі мітингує – Все що хочеш, те й почуєш, Стільки вам наобіцяє, Що й куди дівать – не знаєш. А як дійде до корита – Забуває все Микита. ЯК ГОВОРИТЬ ДЕПУТАТ Як говорить депутат, Так аж рот роззявиш, брат, Все він знає, все він вміє, Просто, аж душа радіє. Ніби Троцький тарахтить, Що й з кілком не зупинить. 15.3.2002 р. ПУСТОМЕЛЯ Сьогодні слухав кандидата, Чого він нам не обіцяв! Що буде в кожного з нас хата З садком вишневим, буде став. Що дасть зарплату всім, як тату, Ось тільки дайте трон мені, Будете всі в сріблі і в златі Ходить, як графи і царі. А я те слухаю й міркую: – Невже ще є такі дурні? Які, пробачте, /це між нами/ – Ще й досі вірять тріпотні. 14.3.2002 р. МОРДА, ЯК В БУЛЬДОГА В нього морда, як в бульдога, А живіт, як ласти, А він й досі поглядає, Щоб іще десь вкрасти. 28.11.2002 р. ЯКЩО НАВИТЯЖКУ ГРУДИ В кого навитяжку всі груди, Тим треба вірить менше, люди. 7.1.2003 р. НА ОДНІЙ БУДОВІ Цілий тиждень на дільниці Екскаватори гурчать, Трактористи дурня "ріжуть", Інші – ледь живі сидять. Я звернувсь: – Чому в вас, хлопці, Всі "гуляють" трактори? – Бо чекаємо, як прийдуть На дільницю маляри. 10.11.1976 р. ЩОБ ВІЧНО ЖИТЬ – Як на світі гарно жить, Варт з начальством подружить,– Говорив Грицько до Люди, Б’ючи сам себе у груди. Я дививсь на того мужа, Де душа, немов калюжа, Що за пиво й за таранку Лад терпіти й лихоманку. Й так хотілося сказати: – Не спіши невільним стати, Бо як хочеш вічно жити – Треба з правдою дружити І, не дивлячись на чин Правду в очі ріж, мій син! 13.12.1974 р. КОХАНІЙ Солодко люба у ліжку зітхнувши, Стала збирати косу, А я, ніби злодій, до неї підкравшись, Став і дивлюсь на дівочу красу. Так би, здається, й припав би губами До звабливих тих джерелець, Аж поки дружина /скажу це між нами/ Просто сказала: – Ну ти й молодець! 20.11.1968 р. СОН ГЕНПІДРЯДНИКІВ Генпідрядникам приснилось, Що в них мудрість появилась, І що згадані об’єкти – Всі здають вже без дефектів. Ніхто дир не б’є, не валить, За що їх начальство хвалить. Щоб такі не снились сни, Менше, генпідрядчик, спи! 17.12.1974 р. НОВОСПЕЧЕНЕ ЦОБЕ Як став Васька виконробом – Став соромитися роби, Не підходьте, як іде Бо вже як не як – цобе. То ж під Новий рік тій плоті Сниться: йде, мов, по болоті, Жаби кумкають зелені А одну він держить в жмені. І говорить жабі так: – Хай я геній чи дивак, Хай люблю людей чи ні – Знать начальству те й мені. Схочу, випущу, уб’ю, Страх зелених не люблю. Шеф твої не любить звуки, Хочеш жить? – віднині мукай. А з тобою що робить? Це уже мені судить! 4.1.1976 р. ТИ ЗА ГРОШИМА НЕ ГОНИСЬ Я не спішив, але й не вірив, Що швидко так життя пройде, Хоч і надіявся, що Ліра Мене в цім світі обжене. Жить не спішив, проте незчувся, Коли і молодість пройшла, І досі, доле, я не знаю, Чи ти пройшла, чи не дойшла? Як жаль, що ми в житті не вічні І що уже не молоді, І що живем вже майже в січні, Немов картопля в лободі. Тому усі, хто молодий ще, Ти за грошима не гонись, Бо їх "вожді" щодня штампують, Отож, дивись, не помились. Краще збудуй просту хатинку, Де будуть дітки татка ждать. Нащо тобі ті хмарочоси Й жінки, які усіх... хотять? 14.11.2002 р. ЯКЩО ДОТОРКНУСЬ Не доторкайсь до мене, бо не поручусь, Що буде з тобою, якщо доторкнусь... Бо знаю, кохана, коли доторнусь, То хай би й кричала – а свого доб’юсь. 12.4.2002 р. ХТО СКАЗАВ НА КУМА "САЛО"? – Хто сказав: на кума "сало"?– До Григорія Петро,– Головне, аби стояло... А кохать знайде кого. 17.11.2002 р. ГОРБОКОНИК Я так хотів, щоб ти лишилась, Щоб заглянуло Сонце в сад, І щоб не плакала гітара, Що крає душу невпопад. Я так хотів, щоб щебетали В садку кохання пташечки, Вони ж садок мій обминали Й летіли далі. А куди? Невже туди, де більша хата, Де красувались "Жигулі", Бо мій маленький "Горбоконик," Певно відлякував її. Від того часу – зливи й зливи, Від того часу йдуть дощі, І тільки плачуть мокрі сливи, Як струни ніжної душі. Я так хотів, щоб ти лишилась, І перестали вже дощі, І більш не плакала гітара В моїй закоханій душі. 8.6.2002 р. І ЗНОВУ ОСІНЬ І знову осінь. Й знову в лісі Горять осінні багаття. Й берізки, мов дівчатка голі, Хлопців заводять в забуття. Сонце їх пестить і цілує, І обнімає цілі дні. О, як же хочеться порою Бути берізкою мені. Щоб і мене так хтось поніжив, Або хоча б поговрив, Бо ось прийшов вже грудень місяць, А я ще ніби і не жив. Не жив, не ніжив, не сміявся, Все працював та будував, І що на старість пристарався – Кучма і те останнє вкрав. 14.11.2002 р. ТВОРЦЯМ КУЧМОВОЗА Ті, хто повірив у вождів, Й не знав нічого, окрім воза, Похожі стали на бомжів, Стали творцями кучмовоза. 17.10.2002 р. ПЕТРО І ГРИЦЬКО – Про яку мораль ти мовиш?– Грицю голосно Петро,– Як начальник в рік вже вп’яте Поміняв своє авто. 14.11.2002 р. БУЛА КОЛИСЬ ДЕРЖАВА З кожним днем живем все краще, Веселіше з кожним днем. В нас колись була держава, Зараз Кучма із Плющем. 17.11.2002 р. ПОЕТ ТИМОХА Цей поет, – скажу про нього,– Був таланту "видатного". І за те йому всі лаври, Що не цапав олігархів. Як напише вірш Тимоха, То трясе тебе усього. Будеш рік в вірші копаться, Щоб до істини добраться. А як стане говорить, То не зможеш зупинить. Буде бігать він по хаті Й слова вам не дасть сказати, Хоч поезія у нього – Ні про що і ні про кого. Всі дивились і мовчали, Мов в штани понакладали, Та зате сам Президент За ніщо – йому презент, Та ще й орден йому дав, Щоб і далі так писав. 4.12.2002 р. ІЛЮЗІОНІСТИ Колись я вірив і гордився, Що мчав галопом в комунізм, І соромно, що помилився, Що був такий ілюзіоніст. Та хрін за редьку не солодший, І я такий був не один, Та тільки жаль, таким же дурнем У мене став – і внук, і син. 7.2.2002 р. ДЕПРЕСІЯ Як перестав горілку пить – Така депресія настала, Що ніби хтось кілком огріб, Щоб клепки знов на місце стали. 3.4.2003 р. ЩОБ ІЩЕ ЩОСЬ ВКРАСТИ? Шеф вже стільки нахватався, Що не може навіть встать, І однако зором водить, Щоб іще щось з когось знять. А у мене, і в родини Ні двора, ні хати, То хіба він більш працює – Сатана проклятий? 14.11.2002 р. СОБАЧА ЗЛІСТЬ Якщо ти можеш бить пляшки, Плювать на зорі і на небо – Вважай, козаче, що життя Давно закінчилось для тебе. Звідки така собача злість, Що всіх, щоб міг, то перегриз би? А щоб тебе хто взяв за хвіст І як кота по писку тицькнув? Що ви, хлопці, не кажіть, Як не ніжтесь нею, Та якщо вона свиня – Й лишиться свинею. 27.6.2002 р. НЕ БУВ Я ПАНОМ Не був я паном і не буду, Але й не буду батраком. Страх не люблю, як плачуть люди, Як їх стьобають батогом. 15.6.2002 р. ГЕНІЙ Все-таки наш Кучма геній. Де ще в світі стільки геїв? 6.6.2002 р. ЯКЩО ВІН ГЕНІЙ Він не з бронзи і не з сталі, Але він – товариш Сталін. 21.8.2002 р. ЩОБ МІЙ НАРОД НЕ ПЛАЗУВАВ Що б мій народ не плазував Та менше слугам довіряв, То певен – наша б Україна Давно б забула про руїни. Й не вчили б ми своїх синів, Щоб буть придатками панів. Ми б в цьому світі раювали, А не Госпіднього чекали. Отак ми,братці, живемо, Тоді чого ми всі ждемо? На смітниках шукаєм вдачу, Ми ж не коти, не пси бродячі. Плазуємо перед панами, Щоб ті нам кісточку подали. Та що б козацький мій народ Не зажимав в тисках свій рот, Та весь до жодного проснувся, То певен я, що й світ здригнувся б. 25.12.1997 р. КОЛИ ПРИХОДИТЬ НІЧ Так як ніч приходить – з неба Зорі визирають, То дівчата, як русалки, Женихів чекають. Обнімають і голублять До самого ранку, І як рибку хлопців ловлять На свою приманку. Знають же ж, що хлопцям треба, Ті стрункі чаклунки, А тому і ловлять хлопців Всіх на поцілунки. 25.12.1997 р. ЧАРІВНА, ЯК СВІТ Хто так навчив тебе сміятись? Хто так навчив тебе кохать? А дівка з поля: –Вчила мати, Щоб всіх могла я чарувать. 1.1.1990 р. НА БУДМАЙДАНЧИКУ Закричав на мене майстер, Силючи дрімоту: – Ти чому по-міністерськи Ходиш на роботу? – Бачиш, майстре,– відповів я,– Я б прийшов раніше, Якби ти матеріали Доставляв справніше. А привозиш по обіду, То ж – Господь з тобою, Щоб від ранку за тобою Бігав я з трубою. Дисципліна, дисципліна! Як звучить красиво, От, якби ж начальство наше Теж її любило! Я ж людина на будові Вже давно не нова, І дивлюсь не із Венери На перебудову. І підряднників, вважаю, Підганять не варто, Дайте їм матеріали Й хоч у Крим валяйте. 10.1.1976 р. НАРОД МОВЧИТЬ Народ мій стогне і мовчить: Невже це рок, а може – мить? 5.12.2000 р. ПЕРЕБУДОВА До начальника вбіг майстер І кричить: – Ой, виручайте! Як наряди закривать? Бригадири всі кричать! – Хай кричать, а ти – мовчи, Ну невже ж тебе тре’ вчить? Більше їм ти посміхайся, А от в руки не давайся. Корч із себе дурачка, Бач, робота в нас така. Анекдот їм розкажи, І ніколи не кричи. Бо ж на те й перебудова, Щоб була свобода слова, А підуть – роби своє: Крик, бач, честі не дає. 5.1.1976 р. СПРАВЖНІЙ КОМУНІСТ – Як взнать,– Грицько питає, Почухавши свій ніс,– Шеф наший безпартійний Чи справжній комуніст? – Ось всі запам’ятайте,– Спокійно мовив Ліст,– Як пє горілку шклянками І суне скрізь свій ніс, І каже, що все знає, І любить танець "твіст", То вас я запевняю, Він – справжній комуніст. – А звідки ти це знаєш?– Спитав той в пісняра. – Дружинонька у мене Точнісінько така. 17.11.1990 р. В КОГО ТАКЕ ВРОДИЛОСЬ? Спочатку Гриць в бабусі брав, А потім у матусі, Потім у всіх вже, хто давав, В дідуся і татуся. А коли став він підростать, Став в менших вимагати, І ви попробуйте йому, Як просить, та не дати. А потім в школу він пішов, І там йому давали: Хто п’ять копійок, а хто руб, Хто бублик, хто рогалик. Вступив наш Грицик в інститут, І там його боялись, Тому й давали, хто що міг, Щоб Грицик не штовхались... І так він звик до теї гри, Добрався й до начальства Чекав, підлеглі щоб дали, Хіба ж то не нахальство? А вдома батько дивувавсь: – Скільки не дай, як в бодню? І хто його таким зробив? І тут же сунув сотню. А ще десь через місяць-два Вже хлопця й посадили... А батько, мати і дідусь: – В кого ж воно вродилось? 1.1.1989 р. З МЕТОЮ ЕКОНОМІЇ У ЦК рапортували: – Справи в нас завидні – Ранше місяць лікували, А зараз – за три дні. – І чому так інтенсивно?– Запитали Голову – А ми трьом відтяли руки, А одному – голову. 19.1.1976 р. ПРО ВІЧНІСТЬ І ПРАЦЮ Скоро вже куранти Нам проб’ють за північ. Чую: крок за кроком – Як летять літа. Як над нами, брате, Запанує Вічність, І погасне світло Голубого дня. Ні! Я не боюся Світ цей залишати, Хоч душі й не байдуже, Де і з ким їй буть. Тільки було б Сонце, Був би мир та праця, Ну а хліб й до хліба Зможу роздобуть. Й хоч куди – не знаю – Я з Землі полину, Й хоч куди – не відаю – Я з Землі піду. Та, проте, я вірю, Що людина вічна, А тому і впевнений, Що і не помру. Знаю, що до мене Прийде новий ранок, Зійде нове Сонечко, Прийде Новий Світ. Але як же зможу я Жити без роботи, Як для мене праця, Як для бджілки цвіт. 8.12.2001 р. ПЕРЕСТАРАВСЯ Став ударником Бугай – Збільшилась зарплата. – Де ж телятка, о гай-гай? Що? Одні козлята? 11.12.1976 р. СТРАШНИЙ СОН Перед очима все пливе, Земля з-під ніг кудись зникає, Певно, то смерть моя іде Й кілком ще здалека киває. Пірнув під ковдру я й лежу А раптом та і не помітить, А сам від страху весь тремчу, Бо не поможуть – знаю – діти. Думав її перехитрить! Й тут сниться сон, що я спіткнувся, І все-таки перехитрив, Бо в ту ж хвилину я проснувся. Стою й тремчу, мов впав в барліг. Добре, що встиг за двері взяться, А тут і жінка на поріг: – Коли ж ти встиг так нализаться? 15.6.2001 р.