Втомленi гори

НОВІ КАДРИ Все нові і нові кадри В нас штампує наш партком, Підростають нові дами, Що плюють на честь бігом. І штампують тії кадри, Щоб було для вас і нас, І до всіх вони гасали, Хто покаже руб чи бакс. Все нові й нові красуні Підростають, як гриби, І до хлопців, як на свято Вже біжать самі вони. 18.10.1989 р. НА БІЛОМУ КОНІ – Хто дав тобі такі права, Що я – ніхто,а ти – глава? Чом мушу кланятись тобі, Бо ти на білому коні? Чом мушу я тобі давать? Я ж не гетера, і не б...дь! 18.10.1989 р. ХРИСТОС ВОСКРЕС Фея спустилася з небес: Христос воскрес, Христос воскрес. 24.7.1999 р. ВОРОШИЛОВСЬКІ СТРІЛКИ Били ми білогвардійців, Шляхтичів і куркулів, Й захищали, як виходить, Друзів ми від ворогів. А тепер, мов над покійним, Ми голосимо всі дні: – Ой, які ж були лихі ми! Ой, які ж були дурні! Ну а ті головорізи – Ворошиловські стрілки – Та як звикли грабувати, Так і грабили вони. А тепер на роздоріжжі Жебраками стоїмо, І гукаємо: – Подайте Остолопу на вино! От яка тачанка мчалась По аулах і містах. Слава, слава яничарам, Хай боронить їх Алах! 19.10.1989 р. ВЛАДА Сиджу і думаю собі Про нашу рідну владу: – Чому її майже ніхто Не любить і не радий? І відповів мені мій внук: – Вона, як тітка Аза, Жуйку вже вп’яте обіця – А не дала ні разу. 17.10.1989 р. "ЩЕДРА" ВЛАДА Не вірю я ні грама владі, Бо для людей вона – як біль: Як вас в в’язницю не посадить, Посадить вас на хліб і сіль. 18.10.1989 р. ЗВІДКИ РОКИ ВЗЯЛИСЬ Звідки роки взялись? Того й сам я не знаю, Ну а я ще і досі Когось виглядаю. Виглядаю я волю, Справедливість і гнів, Щоб вони розтоптали Наших всіх ворогів. 2.2.1998 р. ПРО ОБІЦЯЛЬНИКІВ Тим, хто багато обіцяє, Чомусь не вірю, хоч убий, А от чому? Це кожний знає – Я недовірливий такий. 19.10.1989 р. РОЗДУМИ ПРО ЧЕСТЬ Коли дивлюсь на жирні страви, Де свині ловлять хробаків, Я ненавиджу ту державу, Яка вирощує рабів. Я ненавиджу ту систему, Що породила біль і крик, В якій в пошані – тільки дурні, Віслюк, трамвай, і з возом бик. Але й бики сьогодні інші, І світ захоплень мають свій. Бика розлютиш – покарає, То ж жартувати з ним не смій. Бо якщо ти його розлютиш, То краще вже мерщій втікай, Тому що вже не допоможе Тобі ні Бог, ні танк, ні рай. А ти, немов свиня, жируєш, І знаєш "хі" та "ха-ха-ха", Отож, живіть і не доводьте Краще биків ви до гріха. 20.10.1989 р. НОВІ АФЕРИСТИ Як набридли ті газети, Де про працю тільки й чуть, Ну хоча б тобі у жарт щось Хтось про щастя що-небудь. То було все про троцькистів, То про Сталіна було, Зараз тільки те і чути, Що про місто та село. То було про комуністів, То про вічних паліїв, Зараз вже про депутатів І про нових шахраїв. А сьогодні стало модно Вже про інопланетян, Все про ванг та кашпировських, Про Чечню та Єреван. Все про цезій та про радій, Все про СНІД і про вино, А коли ж уже про мене, Про людей та доміно? Ну а що мені робити, Де про ніжність прочитать, І невже уже сьогодні Всі старі в нас, що мовчать? 27.10.1989 р. ОДНІ ЦІЛІ – В нас одні з тобою цілі,– Бюрократ почав повчать,– Твоє діло – будувати, А моє – щоб грабувать. 20.10.1989 р. ТВІЙ ПОГЛЯД Твій погляд – ніби промінь зір, Немов потік лавини з гір, Як в той потік ти попадеш – Від неї ти вже не підеш. 20.10.1989 р. ІНКВІЗИЦІЯ Скількох людей згубила інквізиція При допомозі ксьондзів і попів, Бо в кожного із них була своя позиція – І все це, мов, від імені Богів. А Бог в цей час мовчав в своїх гаремах, Коли людей палили на кострах, Невже у цім була в Богів потреба, Щоб на людей такий наводить жах? Невже, аби у рай попасти, Треба було як більш вбивать, Чи через кров у рай дорога, – Хотів би в вас я запитать? Бо щось до мене не доходить Жорстокість відданих ченців, Невже ж Богам це до вподоби Як слуги мучили синів? А якщо так? Кому той рай потрібний, Якщо той рай із крові і страждань? Де всі тремтять, навіть йому подібні, Невже в насильстві смак бажань? 5.1.1998 р. ОЙ, ВИ, КОНИКИ МОЇ Стало помилкою те, ще й фатальною, Що зустрів тебе таку – сексуальную. Думав, що моя любов стане – вічністю, Ну а я, як Соломон – особистістю.. Стало серденько моє бити дзвонами, Як погляну я на тебе під віконами. І не знаю, що тепер серцю діяти – Надімною мчить любов разом з мрією. Мчаться коні вороні, ніби дзвоники, Ой, ви, коники мої, ой, ви, коники. 30.4.1998 р. ЗНАК ПИТАННЯ Скільки в світі ще не зрозумілого – Важко навіть, просто уявить, Чому Бог створив Ведмедя Білого Й наказав на Півночі десь жить. Ну а Бегемоту, Леву десь у Конго – Там, де вічні зливи і дощі, Де від Сонця неймовірна спека І сичать удавами кущі. Що це – кара чи винагорода? Зразу все не просто зрозуміть, Ну чому тепло для Бегемота, А повинен мерзнути Ведмідь? Що це – кара чи винагорода? Якщо кара – за які гріхи? Чому Бог так любить Бегемота, А Моржа й Ведмедя навпаки? Ну чому, чому?– одні питання, Хтось же людям мусить це сказать? Ну а поки скрізь одні зітхання, І про це ніколи нам не взнать. 12.3.1998 р. ЗОЛОТАВІ СВІТЛЯЧКИ Загорілись в лісі, в полі Золотаві світлячки, Надто вже розкріпостились Наші любі жіночки. Ти скажи одне їм слово, А вони вам двадцять п’ять, І ніколи не вгадаєш Те, чого вони хотять. 8.1.2009 р. КОЖЕН ДУМАЄ Кожен думає, що хтось, мов, дурніший, Кожен думає – він розумніший. 13.9.2003 р. ДОЖИЛИСЬ Довела народ держава – Що ні їсти ані пить, А якщо хто хоче їсти – Мусить з торбою ходить. Добре, що в людей лишилось Дещо ще із тих часів, Як не знали бізнесменів І наглющих торгашів. Добре, що хоч щось лишилось Ще із тих страшних часів, А то б вже давно ходили Всі без їжі і трусів. Я не проти бізнесменів І не проти торгашів, Хай торгують, на здоров"я, Та не стягують штанів. Бо для них що честь, що совість То усього лише гра, Їм аби рабів побільше– Без кола і без двора. А тому коли я бачу На панелях жіночок, Так і хочеться вліпити Тому гаду у сучок. 2.12.1998 р. ДОНОЩИКОМ НЕ БУВ Донощиком не був і не лизав нікому, Нікому! Й ні за які ордени, І не збивав я підлості оскому, Як деякі "заслужені" сини. А стукачів терпіть не міг ніколи, Як мерзість і підлоту всіх віків, Бо ще в той час, коли ходив до школи, То до людей душею прикипів. Для мене честь – найвища нагорода, Тому й не маю пільг і нагород, Зате я був бажанним для народа І непідкупним, як простий народ. 24.6.1999 р. СТО ЛІТ НЕ ЗА ГОРАМИ Сто літ в житті не за горами, І час іде, Тоді ніхто на нас не гляне, Як він прийде. Живи сьогодні, посміхайся І радій, І прав ні в кого не питайся, Живи – і дій. ВОДА ХВИЛЮЄТЬСЯ Вода хвилюється, як хлопець, Що на побачення іде, Ну хто ж до дівчини уперше, Хлоп’я незаймане веде? 6.5.2009 р. ЦИМБАЛИ Вибивають в моїм серці Цілу ніч цимбали, Скільки хлопців домагались, Ми ж дурні втікали. От що значить, коли Місяць Світить над водою, От що значить, як не ладно В нас із головою. 25.6.1999 р. НЕ МОЖУ РОЗГАДАТЬ От скільки літ уже живу Й не можу розгадать, Чому, як жінка з іншим ходить, То всі на неї кажуть б..дь? 23.6.1999 р. ХАЙ ЗНАЮТЬ ВСІ Хоч знають всі, що я – повія, Та знаю будуть всі мовчать, Й ніїто не скаже чоловіку, Що всім селом мене хотять. Хай знають всі, що я повія, Але мені на це начхать, Бо надто цю люблю роботу, І знаю я – кому як дать... 23.6.1999 р. ДУША ПОЕТА В поета душа "нарозпашку" Й від неї щедріших нема, І любить не просто він Машку, За те, що вона молода. Поету начхати на ранги, Де, хто і який в нього чин. Бо любить, неначе мустанги, Гасать по степах голубих. Поет не потерпить зневаги, Яке б не було там лице, Як в серці не знайде відваги, То словом його допече. Йому б ордени за відвагу, За доблесть, за мужність, за честь, Та в нас тим, хто служить народу, Куди не підете – там жесть. 13.3.1999 р. СКІЛЬКИ МОЖНА ВИПИТЬ ЧАЧИ? – Скільки можна випить чачи?– Запитав в Петра Дмитро. – Як є з ким, та ще під настрій – Можна й більше, як відро. 20.9.1999 р. ЖИТТЯ ІДЕ Життя іде, життя вирує, І хто б нам що не говорив, Однако він її цілує, Якщо у поле заманив. Було так вчора, буде й завтра, І буде так воно завжди, Бо всі жінки без дров не можуть, Так, як мужчини без... біди. І так було, і так і буде, Скільки б наш світ не існував, Аж поки врешті зникнуть люди, І той, хто їх людьми назвав. Одні приходять в світ любити, А інші – шкоди натворить, Тож будьте пильними, земляни, І знайте ви кого любить. 22.21999 р. ЧУЖА Що є краще від чужої, Як чужа корона? Бо своя і дасть й не дасть– Все одно – ворона. До чужої як підеш – Будь зима чи літочко, Тож очей не відірвеш, Бо ж вона, як квіточка. Крутить попою сусідка, Як тайфун вербою, От що значить як чужий, Стрінеться з чужою. 23.6.1999 р. -19.9.1999 р. КОХАНІЙ – Сьогодні я б тебе убив, А я ж тебе колись любив! ДЕ БІЛЕНЬКІ ХАТИ Покидають Україну Її діти босі, І вважають – буде краще Так Петру і Фросі. Ну, напхаєш собі шлунок, Купиш "Мерседеса", Але ж Лондон – це не Київ, Навіть не Одеса. Будуть в хаті, як в музеї, Меблі, ковроліни, Ну а як же дома мати Та маленькі Ліни? Як же житимеш без Буга, Без Десни, без Неньки, Де вербички, де смерічки, Де хатки біленькі? Як же лишиш ти Карпати, Степи, полонини, Ті ставочки, ті озера, Де ростуть модрини? Як же зможеш залишити І Дніпро, і небо, Де і люди роботящі Та і кріпші нерви? Їм не треба ні зарплата, Не страшні суботи, Їм, аби була кирпата, Та була робота. Тут і дихається легко, І світліше небо, І малесеньке хлоп’ятко Тягнеться до тебе. А ти будеш дихать смогом, А як станеш паном, То, гляди, і в туалет ще Вестимуть з наганом. Де побачиш стільки квітів І озер блакитних, Де ще прапор, як природа Є жовтоблакитний? Той, хто кидає Вкраїну – Гірко він жаліє, Бо ніщо, як рідне Сонце, Так людей не гріє! 7.7.1998 р. ДВАДЦЯТИЙ ВІК Мені нагадує мій вік Їзду в трамваї у час пік: Хто перший вскочить – той і дядя, Бо де захоче, там і сяде. Але, щоб сісти у те крісло, Потрібно бути комуністом, А щоб проскочить всіх раніше – Потрібно буть ще й проворнішим. І будь хоч тричі ненадійний – Аби ти мав квиток партійний. Отож, що маємо – те й маєм, Не тих ми в Раду вибираєм. А зараз що, хіба не так?– Хто не начальник, той – мудак, Отак воно було і буде, Бо в нас раби – то вже не люди. 28.9.1989 р. БОГ БАЧИТЬ ВСЕ! Боги, що десь в раю живуть, Нагадують про парашут: Де віжка кожної стропи – З’єднує з кожним навпрямки. І щоб ти, брате, не творив, Бог бачить все, і все він знає, І в час, як прийде Божий суд, Він кожного про все спитає. 28.10.1989 р. РОМАНТИКА І СИМФОНІЯ Жила людина на землі Й завжди кудись спішила, Тому й придбала лімузин Із маркою "кобила". Махнеш злегенька батогом – І понеслась рідненька По грунтовій, по луговій, Як всюдихід хутенько. І їй до лампочки ДАЇ, І всі ті штрафплощадки, І чхать хотіла на бензин Й не треба їй солярки. Ну а водій, це – їздовий Наспівує частівки, А ще як вмаже триста грам – То чути й до Дубрівки. Й не треба вам ніде шукать Ні гривень, ані фантиків, Як вам у полі припече Нечаянно романтики. А якщо в місто попадеш – Не обійдешся бубликом, Бо як захочеш в туалет, То заплати паскуднику. А як немає чим платить, Біжи у філармонію, І там під шум і крик фанфар Маскуйся під симфонію. ДЕКОЛЬТЕ ДО ПОЯСА Здрастуй, моя любенька, Чарівна СС, Видно, і в селі у вас Вже почавсь прогрес. Декольте до пояса, Шорти до пупка, Тільки ти лишилася Й досі, як була. 2.9.1999 р. ЗОМБОВАНІ Закидали пляшками світ Оті, що короновані, Куди ж ми йдемо стільки літ, Телепні зомбовані? 31.10.1989 р МІТИНГ НА ПЛОЩІ На площі люди мітингують І проз трибуни йдуть і йдуть, І лозунги нові скандують, І нові символи несуть. На площі люди мітингують І все так само, як колись, І барикад хоч не будують Та в уніформу одяглись. На площі люди мітингують, Як в Революцію – от гра, Тільки тоді царя громили, Сьогодні тих, хто вбив царя. На площі люди мітингують, На площі люди всі кричать, Що при царю полиці гнулись, Сьогодні й тюльки не дістать. 3.10.1989 р. МЧАТЬСЯ ТАНКИ Мчаться танки по проспекту І броньовики, А за ними мчать "Катюші" І бойовики. Революція в Росії Кажуть, знову почалась, І колона демострантів Аж до Ради розтяглась. Я подумав: як же будуть Революцію робить, Якщо там одні бандюги А бандюг не можна бить? 26.11.1989 р. ВЕСЕЛИЙ КОМАНДИР Скільки років тільки й мови У державі про повій, Мов, всі біди і нещастя – Все у нас від їхніх дій. І людей ми не цінили, Люд на панщині кишів, А тому й перетворявся У повій і торгашів. А могутні генерали, І їх п’яний командир – Будували полігони, А кричали: – Ми за мир! А війна в Афганістані – То ж вершина всіх підлот! Як могли ці "генерали" Так зганьбити свій народ? Ви під носом розберіться, Що в нас твориться навкруг? Ну а потім й виясняйте, Хто в нас ворог, а хто друг. Я неможу те простити, Як в квітучий мирний час В чорних сукнях йшли вдовиці В вісімнадцять, в двадцять п’ять. Бо отим-бо "генералам" – В кого висох розум, страх – Хлопці тре’ були для "слави" А дівчата для розваг. А Чорнобиль – горе людства, То хіба не є війна? От чому і бігли люди Якподалі від Дніпра. 30.11.1989 р.