Втомленi гори

БЕЗ ВОДИ СОХНЕ ВСЕ Без води сохне все – і трава, і тайга І чорніють озера, як стріхи, Так й людина, яка без тепла, Як позбавить кохання і втіхи. 22.6.1999 р. ЛЮБЛЮ ЖІНОК Люблю жінок! Люблю і хочу! І в цьому все моє єство, Бо бачу в них я Ялту, Сочі – Своє найбільше божество! Бо в цьому ніжному створінні Я бачу суть свого життя, Бо, що є краще від горіння І від людського почуття? 5.8.1999 р. ХОДИТЬ ЛІТО Над горою ходить літо, Гне калину вітерець, І біжу я до дівчини Через поле навпростець. А над полем світить Сонце І приховує сліди, Що ведуть вони до тебе, Мов, побігай, походи. 26.6.1999 р. ПРИВАБЛИВА КВІТКА Я наскрізь вас бачу, любі, Але з кимось треба жить, Тож і мусиш, зжавши зуби, І з придурками дружить. Бо у кожній, як не дивно, /Й в цьому свідок я і ти/ Є така у жінки квітка, Що не зможеш обійти. Чи дана вона для втіхи, Чи щоб з неї реготіть? Про це скаже нам Майбутнє – Чи нам плакать, чи радіть? 8.6.1999 р. ЧУЖА – СОЛОДША Так велось на світі Й досі так ведеться, Хай ось тільки жінка Трохи відвернеться, Чоловік, пробачте, /Й Боги в тому свідки/, Варт дружині зникнуть – Мчиться до сусідки. Що воно за чудо? /тільки це між нами/, Ніби у сусідоньки Змазана медами... А своя зачухана – Гірша від неволі, Ніби Місяць світить Їй не так, як Олі. Чи то може став я Вже не так дивиться? Чи в своєї й справді Не така... в спідниці? Сам собі міркую, Як могло так статься, Що з своєю Дунькою Перестав кохаться? А як жінка спати Всіх нас повкладала, Тут передяглася – І… як лялька стала. Ось фарбує губки, Підбиває груди, Ну а я дивлюся, Що ж то далі буде? Ось і ще коротшу Натягла спідничку, І за двері пурхнула, Як з садка синичка. Я аж рот роззявив, Як побачив жінку, Бо моя ще краща Навіть, як сусідка. От тобі і чоботи, От тобі і боти, Нічого дрімати, Як прийшов з роботи. 13.1.1989 р. ТРИНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА Хотів би я так, як Єсенін, В житті зустріть свою Дункан, Щоб з нею міг весь світ об’їздить І обнімать вогненний стан. Хотів би буть таким, як Пушкін, Аби за ніч усе встигать: І доньку з матір’ю... провідать, Та ще й поему написать. Хотів би я, як Ів. Тургенєв В свої вже більш, як шістьдесят, У себе закохать актрису Якій десь двадцять, так сказать. Або Амосова візьмемо, Йому було за сімдесят, А він ще й тим міг дати фори, Які не мали й двадцять п’ять. А хто б із наших чоловіків Не побажав Гераклом стать, Щоб за одну ніч царських доньок Він міг запліднить п’ятдесят? Ну чим же секс тоді не диво, Адже ми всі його раби, Тому, кохана, не соромся І як сильніше обніми. Подригай ніжками, не бійся, Та не соромся, так зроби, Поки гримить душа громами, Поки ще в лісі є гриби. Бо навіть я не уявляю, Що ми всі будемо робить, Якщо, не дай Бог, в цьому світі Душа у всіх перегорить! 25.6.1999 р. ПОМІЖ НАМИ СТІНА Поміж нами могутня стіна, Але я тебе в тім не виную, Бо до тебе весна не дійшла, А мене вже давно обминула. 26.6.1999 р. ТОЙ, ХТО ЛЮБИТЬ Не мрій про те, чого не буде, Чого немає – не шукай, Але як вас ще хочуть люди – То не дрімай ти, не дрімай. І почуття, що засипають Ти розбуди їх, розбуди, Бо щоб тайфуни не зникали – Ти до людей, як в храм іди. Бо хто шукає – той знаходить, А хто знаходить – той живе, І горе їх завжди обходить, І вдача вічно береже. Бо той хто любить – в серці Сонце, Бо той хто любить – все під стать, І той, хто руку подає вам – Той буде вічно царювать. І хай травичка пожовтіє, Нехай десь зникнуть береги, Але любов, як світ наш – вічна, Так само вічна – як Боги. 28.10.1998 р. ДИВЛЮСЬ НА ТЕБЕ Дивлюсь на тебе і на гай, Як квіточка хитається, А ти така, як і була, І зовсім не міняєшся. По річці качечка пливе, Качатам посміхається, А ти така, як і була, Тільки літа міняються. 19.2.1998 р. НА ПРОВАЛЛІ Брату Євгену Як хмарочки гасали в небі, І щось шептали, так сказать, Любив дивитися на тебе, Просто дивитись і мовчать. Любив сидіти над проваллям Й дивитись як пливуть віки, І як гуляють Галі, Валі, Повиставлявши всі пупки. Любив ходить по тій я греблі, Де нас манила бузина, Бо з неї я робив сопілки, Коли приходила весна. Любив я все те, що і люди: Косить траву, співать пісні, Та саме більше – грати в шахи, Тими, що ти зробив мені. Коли вода біжить в садочку, І весело дзюрчить з гори, Любив, усівшись на пеньочку, Слухать, як шепчуть явори. 5.5.1997 р. ПЕРЕСТАРАВСЯ Є в нас хлопець з виду тихий, як удав, Всіх дівчат в селі своєму перебрав, Вже почав й в сусідні села наїжджать, Бо свої недовподоби, так сказать. І не може він дружину цілий рік вже підібрать: Та холодна, та несміла, ну а та дає не так... Вже й до міста прохіндей той добрався, Та дебют знайти дружину – теж не вдався. Бо усе що мав той хлопець – по дорозі все роздав, А тепер стоїть і плаче, бо утратив й те, що мав. 8.6.1999 р. ДИВЛЮСЬ НА ВАС Закоханий в життя, як в далі, В киян, киянок і беріз, І радий кланятись вам, Галі, Й торкатись ваших білих кіс. Й розкішним бюстом любуватись, Просто дивитись і мовчать, Адже пора вже готуватись, Куди? Чи варт про це казать? Й дивлюсь на вас завжди, як вперше, На витвір Божої краси. А вже душа спішить додому, Якраз туди – звідки прийшли. Дивлюсь на світ наш і на небо, На зорі ясно-голубі, Але за все, що мав в цім світі, Я вдячний, ЖІНОЧКО, тобі. 31.7.1999 р. Я Б ДО ТЕБЕ ТУЛИЛАСЬ – Я б до тебе, мій коханий, Тулилась тулилась, Якби в тебе ота... штука Хоч ледь ворушилась. – Якби, мила, ти до мене Тулилась, тулилась, Запевняю і та б штука В мене б ворушилась. – Ой, ти любий, мій хороший, Та що ти гутариш? Особливо як гарненько Ти в корчмі затариш. – Бо як тільки тая штука В мене, як качалка, Так від мене ти втікаєш, Як від Сенькі Варка. Отож, давай неси пляшку, Та будем миритись, Скільки ж можна з цим... нещастям По селу носитись? 5.7.1998 р. ЩОБ ЗГАДУВАВ ПРО МАТІР Як був дурним, таким і будеш, Бо де той розум бідним взять, Якщо його вже розхватали Ті, що над нами суд вершать. Отож, якщо родивсь ти дурнем, То жуй вже сіно і кріпись, То будеш згадувать хоч матір, Як та казала: синку, вчись! 5.2.1999 р. ШАРЛАТАНИ Позбирались в нашій Раді Грізні казнокради Й проти них нема законів Як їх покарати. Що ж це за держава в нас? Що ж це в нас за слуги? Скільки б їм ти не давав – А вони й ще цуплять. Ти його і в рот, і в хвіст – Він й не ворухнеться, Де у нього, ви скажіть, Стільки сил береться? Як же треба їм було Всіх нас одурманить, Що державу і народ Й досі лихоманить. Якщо ми такі дурні, То така нам шана, Тож і вибрали на трон, Хлопці, шарлатана. А дермо хизується, Як гівняна куля… Ось вам замість бублика – За довір’я – дуля. 11.6. 2001 р. МРІЯ, ЯК ПТАШКА Поки був я молодий, То хоч мав надію, Що колись зустріну я Заповітну мрію. Та пізніше зрозумів, Мрія то як птиця: Її чуєш, її бачиш, Та в суп не годиться. Поки був я молодий, Не цінив я роки, А тому ото й сьогодні Я держусь за боки. Бо не слухавсь вчителів, Батька і матусю, А тому вже мушу пить Кожен рік "Нафтусю". Ой, ви, роки, ви, літа, Ой, ти, Чорне море! Хто не слухався батьків, Тому буде горе. 13. 6. 2001 р. КИМ МИ БУДЕМО? Хочуть світ таким зробить, Щоб не знали, з ким дружить, Щоб були ми, як амбали, Щоб пісень своїх не знали, Ми в житті не стоїмо, А завжди кудись йдемо, Навіть Місяць, навіть зорі, Цілі дні вони надворі, Адже щоб вони десь спали, Ми б кохання не узнали. Хоч і Ваня, хоч і Таня Жить не можуть без кохання.. 18.1.1999 р. НАЙБІЛЬША МУДРІСТЬ Хтось когось цілує, Хтось в гаю гуде, І ніхто не знає, Що нас завтра жде. А тому шурупай, Що людині треба Тій, кому за двадцять І біжить до тебе. Я прожив немало І немало бачив, Але світ без жінки, Як Різдво без чачи. Тож, нехай сміються Й реготять діброви, Та в житті за жінку Я на все готовий. І нехай регочуть До пліток охочі, Тільки, що чарівніше За дівочі очі? За дівочі очі, За її сідниці, Особливо в полі, Та ще десь в пшениці. Та в одному впевнений: Той живе віками, Хто шукає мудрість В жінки між ногами. Може це і грубо, Може це і впертість, Та простіть поета За його відвертість. 1.6.2001 р.