Втомленi гори

НАРОД БІДУЄ? Хто сказав, що наш народ Стогне і бідує? То погляньте, які вілли Він уже будує! Хто сказав, що Президент наш Ворог України? А хіба ми не такого Разом всі хотіли? Хто сказав, нема в нас м’яса Чи нема сметани? Може б те народ й побачив, Щоб не був він – п’яний? 23.2.1998 р. Я НЕ СУДДЯ Я не суддя. Я – коментатор, А сама вперта річ, то – фактор. 18.4.2004 р. МАЛІ ДВЕРІ Скількох жінок я пам’ятаю, В них бачив пристрасть і любов, Але куди все те зникало, Як охолоджувалась кров? Чом та ставала, мов мегера – Не підійти, не підступить, Чи то малі ставали двері, Чи розучилися ходить? І звідки в них та злість і піна, І звідки з рота чорнота? Чому замовкла мандаліна, Чому мовчить її душа? Звідки в жінок та вічна сила, Що тягне всіх нас, як магніт, Що варт на неї лише глянуть – І перед вами інший світ. 27.10.1998 р. ТАКА ПОРОДА От народ вже так народ, Палець не клади у рот... А як вмаже ще чарчину – Все йому тоді до спини. І хай дощ весь день шумить, Вам його не розбудить. Чи то він дурний від роду, Чи така його порода? 19.6.1998 р. ХТО КОГО ЦІЛУЄ? Зараз світ мене дивує Чи то я дивую світ, Хто кого й куди цілує – Й скільки раз за день, за ніч? 20.9.1998 р. НА РОЗДОРІЖЖІ В цьому світі всі ми, ніби кляті, Ніби хтось над нами насміявсь, Щоб були в нас бідні і багаті, І багатий з бідного сміявсь. Й слово те, що нарекли в нас паном, Істини людської мало в нім, Бо воно межує більше з хамом, Так, як в небі блискавка і грім. А тому життя – це та ж дорога, По якій ідемо я і ти, Зліва лікоть відчуваєм Бога, А праворуч лікоть сатани. Гарно як. Про що вже й говорити, Де вже тут до істини дійти, Ну чому б і їх не помирити, Щоб жили у мирі і вони. Але ж ні! Ніхто вступить не хоче, І не хоче уступить свій трон, Що ж тоді про нас вже говорити, Коли кожний з нас, як Соломон. Так і стоїмо на роздоріжжі, Слухаєм про пекло і про рай, А в той час "шляхетні" проходимці Обкрадають душі і мій край. Так ото я все життя й воюю Сам з собою,– вимовив Кіндрат,– Хочеться і Бога не гнівити, Й не порвать з дияволом контракт. Так і виникають суперечки, Хоч я знаю: істина одна: Якщо ми забудемо про Бога, Значить переможе сатана. 23.10.1998 р. Я СВОЮ ВАМ НЕ ВІДДАМ Може я і несучасний, А можливо, дурень, хам? Тільки ваших... я не хочу, І свою вам не віддам. 28.6.1999 р. ІМЕНА Імена, імена. Мов ромашки: і Танечки, й Нелі. Й кожне з них, як зустрінеш, – весна, Поки ти їх ведеш до постелі. Бо нема в світі правди, нема І не знає ніхто, де та ділась І куди вмить зникає вона Після того, як жінка розділась. 24.9.1998 р. НЕБЕСНІ КУПОЛИ Роки вже юності пройшли, Веселим цвітом відшуміли, А я люблю небесні куполи, Які жінки і носять, і носили. Любив, люблю за той одвічний дзвін, Яким від мене втому проганяють, Бо варт його почуть – зникає лінь, Якщо ті дзвони з блузи визирають. Тому й дивлюсь я на Молочний шлях, І з нього все життя очей не звожу, І хай на мене кажуть, що хотять, Та я без них – отих дзвіниць – не можу. Бо жінка – то мистецтво всіх епох – І вічну силу тільки в ній знаходжу. 15.7.1999 р. РАДНИКИ І РАДНИЦІ У нас є радники і радниці, Яких в нас вибирають Не завжди по розуму, А по задниці. А тому з нас сміються вже і кури, Бо де не глянь – то більшість дури. 19.8.1999 р. ПИЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я! Що не кажіть, люблю я цілуватись, А ще як оковитої піддати, Бо як хильнеш отого зілля, Піде люба – не треба і весілля. І що цікаво, хочу ще сказати, Чим більше п’єш – більш хочеться кохати. Навіть вівця, як вип’єте ви більше, Від королеви ані чуть не гірша. Ну чим же оковита – то не чудо? Отож і пийте, на здоров’я, люди!. 21.8.1999 р. МАЄМО, ЩО МАЄМ Отож, маємо, що маєм – Як колись казав Кравчук – Не сміємось, не співаєм, Та зате не чути стук. Розважайся, насолоджуйсь, Якщо є у тебе чим, На всі смаки любу сраку, Мій шановний Онесим. – Як же можна жить без честі?– Я до тих що в Раді. – Мабуть, можна, та спочатку Доберись до влади. 30.7.1998 р. СТАРШИЙ БРАТ Ні в чому міри ти не знаєш О, мій великий старший брат, Тільки сидиш і поглядаєш, Як би і ще щось з нас зідрать. 6.10.1989 р. ЩОБ ЗЕМЛЯ РОДИЛА Хочуть всі мать землю й хто її не мав, А чи хоч один з них заступ в руки брав? Отоді б й побачив, що, де і почім, І ще як трудитись треба на ній всім. Бо земля, як жінка, вибачте мені, Що даси ти жінці – те дасть і тобі. Те саме й земелька в далі голубій, Як даси земельці – дасть тоді й тобі. А чи хватить вміння, а чи хватить сил Добривом підживлювать, чи бур’ян косить? Це не те, що сісти десь у лісозмузі З дівкою, як дрофа, з чаркою на пузі. Треба, щоб земелька теж тебе любила, А для цього треба доброта і сила. 24.10.1998 р. ПІДЛІСТЬ НІКОМУ НЕ ПРОЩАВ Я все життя боровсь за правду І все ж, нарешті, зрозумів, Що не було її й не буде, Хоч якби цього хто хотів. А той, хто каже, що борітесь, Хоч істина в словах цих є, Хотів би дуже подивитись, Скільки філософ той живе? І все ж під музику начальства Я у житті не танцював, Бо це вважав завжди за підлість, Яку нікому не прощав! За що себе і поважав. 31.7.1998 р. ІЄРАРХІЯ Навіть песик, добродію, Знає ієрархію, Як відчує, хтось сильніший, Вмить на спинку падає. 4.12.1989 р. ПАРТІЙНИЙ Є в нас хлопець з виду милий, І проворний, і вродливий, Діловий такий, поважний, Й підступитися аж страшно. Хто його у нас не знає? Всім і все він обіцяє, Не ступне, як не брехне, І парфумами не тхне. – Ти ж дав слово!– дорікаю. Він: – Я дав, я й віднімаю. Бо хоч він і не надійний, Та зате він – член партійний. Він же, як з лайна пакунок, Тільки й думає про шлунок. Видно, що чиновник – штатний: Так як слово – й мат гарматний. В голові, як в мухи жару, Але любить все на шару, Хоч і двох не зв’яже речень, Та не любить заперечень. А скажи йому щось проти, Розімне тебе, як шпроти. Й мало того – вас до всього – Зробить ворогом народу! Я б таких партійних членів Десь туди б – за Обь,за Лєну, Хай би там жили і мали, І самі себе махали. 11.9.1989 р. НЕ ЗАЗДРЮ БАГАТИМ Не заздрив я в житті багатим, А тим, що вміють щось робить, Які не можуть днями спати, Або горілку днями пить. Завидую – розумним, мудрим, З ким можна щось поговорить, І вже, якщо із кимсь десь випить, То тільки з тим, хто вміє пить. 6.10.1989 р. ПІД ДУЛОМ АВТОМАТА Може хтось захоче і зі мною, Щоб поговорити тет-а-тет, Щоб з рядків моєї одісеї Відтворити сталінський портрет. Коли правда й честь були в загоні, А в пошані – кривда і хула, Як текли по світу ріки крові, І носилась смерть, як сатана. Як невіглас по указці "тата" З нами що хотів – те і творив, Як жили під дулом автомата, Й це тоді вважали за прорив. Як же не згадать тут Чингізхана, Гітлера та інших маньяків, Як вони на "відьом" полювали, І були страшніші від вовків? Бо людей й за бидло не вважали, Ті корячконогі вояки, Які скрізь вбивали й гвалтували, І були, як справжні хижаки. 17.9.1989 р. ПРО ПОЕТА ТА ЧЕСТЬ Якщо писать якусь брехню, То чи не краще вже мовчати, То хоч коли помрете ви – Вас будуть гідно шанувати. Зфальшивиш раз, зфальшивиш два – Це як зірвать незрілу грушу, Бо хто в житті брехнув хоч раз – Це як продав він чорту душу. І скільки б ти не маскувавсь, Одначе з тебе маску знімуть, Знімуть медалі й ордени, Так само їх як і надінуть. Краще ори, поете, й сій І їж хліб свій і ти цим самим Хоч збережеш повагу й честь, І рід козацький не знеславиш. 2.10.1989 р. ПИШУ ДЛЯ ТЕБЕ... Пройдуть часи, і я те знаю, Що будуть жить мої вірші, Бо їх писав не ради слави, А щоб шуміли комиші. Хоч я не Пушкін, не Шевченко, Але я знаю: буду жить, Бо вчив людей не грабувати, А шанувати і любить. І слава Богу, не спішив я Свої вірші у світ пускать, Бо вкласти в них хотів я душу, Й як більше м’язи накачать. Писав вірші не ради слави, А щоб народ свій розбудить; Писав для тебе, Україно, Аби могла ти вільно жить. І я упевнений у тому, Що буду довго-довго жить, Бо, навіть, як мене й не стане, Й тоді панів я буду бить. І облетять вірші Планету Так, як народні трубачі, І будуть заздрить ще поети, Ті, що писали за харчі. 3.10.1989 р. ДОПРАЦЮВАЛИСЬ В нас все "робили" комуністи, А що ж тоді робив народ? Який часу не мав й присісти, Бо не давав йому город? 6.10.1989 р. ЖИВИ І НЕ НАГЛІЙ Живи, радій і не наглій, І де б не був ти, будеш – свій. 8.102003 р. НАШІ КУРОРТИ Чорна кіптява великих думок – Ось вона тут, як у горлі комок. Де ж справедливість і де ж той Ілліч, Що обіцяв всім нам тепленьку піч? Де ж ті надії і мрії людські? Певно, у вічній лежать мерзлоті. А де ж ті гіганти великих ідей? Певно, із феями грають в хокей. А нам, щоб не нудились наша братва, Кращі курорти в тайзі віддала, Тільки пригляньтесь: Сибір, Колима – Ну як за ту "щедрість" не крикнеш –"Ганьба!" 6.10.1989 р. ХТО ТАКИЙ ЧЛЕН ПАРТІЇ В хаті із буквариком Танечка стояла: – Хто такий член партії? – в татка запитала. – Це така порода, як тобі сказати, Що любила людям всім все обіцяти. Ну а хто не вірив в їхню тріпотню, Тих або до стінки, або всіх в Чечню.. – А навіщо тре’ було їм людей вбивати? – Щоб не заважали членам царювати. Тож ходили селами й на "цимбалах" грали І дівчат гарнесеньких скрізь вони шукали: Щоб так, як при Цезарю, всі йому давали... Бо, мов так потрібно все це для держави. Бо щоб їхня влада мала процвітати, То державу треба було кров’ю поливати. А мужчин тому ті вилупки вбивали, Щоб ті дурні менше їм "Ура!" кричали. 6.10.1989 р. ЩОБ СЛУХАТЬ ПТАХІВ Якщо послухать хочеш птахів – То в ліс іди без жінки й свахи. 18.4.2004 р. КОРОВАЙ В голові не розум – каменюка, Що готова будь-кого вже вбить, Може наш Олімп мені підскаже, Що мені й народові робить? Зими з кожним роком холодніють, На полях бур’ян, як ліс, росте, А Кравчук туди-сюди гасає, І ніхто до мене не іде. Над землею ніби смерч пронісся, Хоч давно вже не було війни, І до кого ти не повернися – Всі вже стали злючі, як вовки. Що ж це воно сталося зі світом, Хто ж на всіх нас мор цей напустив, Що зима вже стала навіть влітку, Ніби хтось Планету підмінив. А в верхах все ділять Україну: Кому буде Буг, кому Дніпро, І ніяк не може вгамуватись Спікер комуністів – пан Петро. І Мороз – то ваший він, то наший, То в Москву, то в Мюнхен, то в Шанхай, От як манить Президентська каша Й безрозмірний панський коровай. А над нами – голод, смерть, розруха, Хто що може – тягне і гребе, Україна стала вже, як шлюха, Хто її вже тільки не... довбе. Ну а хлопці, знай своє всі знають– Той в Москву, той в Мюнхен, той в Шанхай... Бог із ним. Народ хай вимирає, Головне б не втратить коровай. 13.1.1998 р. ЛАЮТЬ Мене всі лають, як біду, Що я не впав, що я іду. 4.4.2004 р. КАЇНАМ-ЦЕЗАРЯМ Шеф із главку подививсь на мене: – В Бога я не вірую, Семене, На тім світі рай мені до спини, Я – царю, значить, я – людина! Інші в мене погляди на вроду: Я родився володіть народом, А тому й держу в державі ката, Щоб в покорі міг рабів тримати. Не терплю рабів я голомозких – Це ж душевна травма і убозтво, Нічого плодить неповноцінних – Надто вже і так того насіння. Щоб були могутніми народи: Кволим – плаха, сильним – нагороди. Нічого плодить оті суцвіття, Що весь світ перетворили в сміття. 19.10.1989 р. ЯКБИ Я НЕ ПОСТАРІВ Якби був я молодий, Та мав свої вілли, То, вгадайте, де б у мене Ви тоді сиділи. Ну а поки подякуйте За ту мені ласку, Що люблю я вас ще й досі, Як красиву казку. І якби не постарів я, Ви не посивіли, Може б ви на тому місці Й досі б ще сиділи. 11.2.1998 р. ЧУГУННА СПИНА Ніби й схожі на людину, А як пси ви – гнете спину, Чи то вже така людина, Чи така чугунна спина? 4.12.1989 р. КОМПЕТЕНТНІ ЖУЛІКИ Кому ж так стало вигідно Усе трощить, ламать? Звідки прийшли ті виродки, Яким на все начхать? Кому ж це стало вигідно, Хотів би запитать, Свою державу гудити, А іншу захищать. Навіть в людей здорових І то щось та болить А наша ж Україна Ще ж учиться ходить. То може почекаєм, Поки пройде та біль, І вийде з наших хлопчиків Уже нарешті хміль. Чи то така вже тактика, Чи то новий прийом, Чи супер нова практика, Щоб заробить мільйон? Що сталось, люди, з совістю? Куди дівалась честь? Чому на кожнім кроці Людей чекає жесть? Коли ж ви встигли, людоньки, Себе переродить? І знову претесь в щілинку, З якої вийшли жить? Коли ж ви встигли, людоньки, Переродить себе? Й поринути в дикунство, Забувши про святе? Невже була потреба Перевертать все дном, Щоб стать цивілізованим І справжнім дикуном? Нічого в цьому світі Не розумію я, Кому так заважала Провірена сім’я? Хіба ж не у Форосі Почався той дует, Як Горбачов із Рейганом Зустрілись тет-а-тет? Про що ті говорили Не відав і не знав, Та тільки з того часу Союз наш і розпавсь. Був колись один в нас дім, Ну а зараз вулики. Та зате куди не глянь – Компетентні жуліки. 25.2.1998 р. – 3.3.1998 р. ЯКЩО ТИ ЖУЛІК Помста є, була і буде, І якщо ти сучий син, Не сховаєшся ніде ти, Будь ти турок чи грузин. Я упевнений на триста,– /Хай Господь простить мене!/ – Не сьогодні, значить завтра Справедливість дожене. А тому давно пора вже Всім пройдисвітам збагнуть, Що ніякі охоронці Не врятують там і тут. 17.3.1998 р. ДИВНИЙ НАРОД Вже майже всіх нас вигнали з двора, І без тюрми в тюрму нас посадили, А люди й досі ще кричать "ура"! І де у них береться стільки сили? Не можу просто уловить, Хто скаже, що з народом сталось, Його грабують, душать, б’ють, Роками грошей не дають, А він живе, ще й смокче каву. 25.1.1998 р. МИКОЛІ КАЗАКОВУ Він же – Кислий Директору тютюнової фабрики Де ж ти стільки грошей цапнув, Що й не знаєш, де дівать? Чи не ти творив ті Трасти Щоб народ наш грабувать? І тобі довірить владу– Отакому хапуну, Який навіть батька зрадить За невідану платню. А тому я не здивуюсь, Новий мій Наполеон, Як ти завтра й матір зрадиш За якийся там мільйон. Адже ти з усіх найкращий, Як і шеф твій, пан Петро, Від якого, як й від тебе, Тхне давно уже лайном. І твої придворні кралі Ті, яким ти довіряв, І тебе вже обікрали, Поки інших грабував. Чи і досі в те ще віриш, Що про себе сам писав, Ніби був ти ювеліром Самих кращих в світі справ? Бо у школі, там, де вчився, Перепортив всіх дівчат, А тому, вважаєш, можеш І на інших теж кричать? Кажеш, в школі гарно вчився І англійську добре знав, От навіщо навіть паспорт Ти сьогодні поміняв? Всі ви банда знахабніла Всім відомих кровопивць, От за що вас ненавижу, Всіх перевертнів і вбивць. Бо нічого в вас святого, Вам вершить би і хапать, От чому туди ти рвешся – Де ще можна грабувать. 12.13.1998 р. ЯКБИ ТИ СОВІСТЬ МАВ Якби ти совість, брате, мав І поважав себе хоч трішки, То "Волгу" б ти в колгосп свій здав, А сам з людьми ходив би пішки. Сам говорив, що рух – життя, Чому б не жити й царювати, Адже не дай Бог ще помреш, Хто ж буде нами керувати? 18.10.1989 р.