Втомленi гори

ЯК ХОЧЕШ МАТИ КОРОВАЙ Жінок негарних не буває, Й хоч кожна має таїну, Та хто секрет їх розгадає – Той буде мати не одну. Тому не спи і не затримуйсь, І ребус сам свій розгадай, Та тільки довго не роздумуй, Як хочеш мати коровай, Бо розхватають – так і знай. 8.2.1998 р. ЯКЩО БУДЕШ КРАСТИ Якщо когось ти обкрадеш – Те саме завтра й сам знайдеш. 27.1.2003 р ЯКЩО ДУША І СПРАВДІ ВІЧНА Через многі роки З іншого життя, Я прийти хотів би До свого житла. І зустріти маму, Їй сказать: – "Привіт", Як жила без мене Так багато літ? І піти під яблуньку Ту, що сам садив, І зайти в будинок Той, що сам зробив. І спитать в нащадків: – Як ся живемо? Чим мене порадує Батьківське село? Глянути на поле, На сосновий бір, Той, що ми садили У підніжжя гір. І почути ранком Віволгу в садку, Й як гудуть веселі Бджоли на кутку. Чи живе ще й досі Зайчик-русачок, Що завжди дражнився: – Дожени, Вальок. Ну а потім сісти На порозі хати, І додому з Космосу Братиків чекати. 25.6.2001 р. ЩО ЛЕГКО ДАЄТЬСЯ Все, що дається легко в руки, То все до швидкої розлуки. 27.1.2003 р. САМОКРИТИЧНІ – Якщо хочеш спать? – лежи,– Каже мужу жінка,– Виклич лікаря й скажи, Що болить печінка. – Всі тягнуть і ти тягни,– Каже Таня Вані, Шеф... – Параску, тітка – хну А ти – лікарняні. 7.12.1976 р. СКЛЕРОЗ – Що таке склероз, мій друже, І в кого буває? – Це як хтось щось обіцяє – Й тут же забуває. А найбільше в нас склерозом Виконроб страждає, Особливо, як наряди Майстрам закриває. 30.1.1976 р. СКЛЕРОЗ – 2 – Що таке склероз, мій друже, І в кого буває? – Якось йдучи через поле Гриць в Петра питає. – Як тобі сказати, Грицю, – Той відповідає, – Це як прийдеш ти до жінки, А чого? Не знаєш... 30.1.1976 р. ДЕ МОЇ СІМНАДЦЯТЬ ЛІТ? Така природа: поле, цвіт! О, де мої сімнадцять літ? 18.4.2004 р. ПРО РОБОЧУ СУБОТУ І БЕЗОПЛАТНУ РОБОТУ До робочого підходить Виконроб і каже: – Оце, любий, як за тиждень Всі дірки замажеш, Значить матимеш на день По червінцю, друже, Попрацюй у вихідні, Прошу тебе дуже... Ти ж бо знаєш, що то буде В тресті на парткомі, Як не дай Бог не здамо Цей об’ект вагомий. – Добре! – каже робітник,– Вийду і в суботу, І у власні вихідні Виконав роботу. Виконроб цвіте, росте, За роботу радий… А прийшов час закривать Майстрові наряди – Виконроб стоїть, сопе, І закрив – п’ятірку, Ніби й справді майстер той Пропустив десь дірку. Майстром гнів оволодів, Кинув він роботу: – Що ж тоді я заробив За оту суботу? Що ж скажу дружині я, Що скажу я діткам? А я ж з ними обіцяв В Крим поїхать влітку. – Ну а я то тут при чому? В них є батько й мати, Я ж не дійная корова, В мене ж фонд зарплати! Майстер весь пополотнів – Гордість збунтувалась: – То ж навіщо ви просили, Нащо обіцяли? Й до начальника пішов. Шеф до виконроба: – А квартира в нього є, Чи давно в нас робить? – Має, звісно, власний дім, Писані віконця. – Якщо так, то закривай – Півтора червонця! 9.2.1976 р. ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА У все я вірить перестав: У честь, в порядність, в совість, вірність, Й коли слова ці написав, Тут забурлила в серці гідність. Хто ж я тоді такий, скажіть, В якому світі моє ложе, Невже керує всім живіт І те, що між ногами тоже? Але в житті й щось більше є – Яке і поруч, і над нами. Адже родились ми людьми І стати мріємо панами. Тоді чому ж так спішимо З вершини в яму опуститься, То чи ж не краще б нам було На світ і зовсім не родиться? Адже мать честь – це буть людьми, А не шкарпеткою в принцеси, Й собі подібних не ганьбить, І мати спільні інтереси. І той, хто випхався в пани, Мусить завжди це пам’ятати: –Завжди людям допомагай І славу добру будеш мати. 25.12.1998 р. ЯК ХОЧЕШ В РАЙ Як хочеш ти попасти в рай – Життя легкого не шукай. 27.1.2003 р. ЯКИЙ САВА Чим більший негідник – Тим більш охоронців, Чим вища посада – Тим більший бандит. Бо цей як дорветься, Як Вовк до корита, Про що тоді зможеш Ти з ним говорить? Про болі, про горе Чи може про матір, Яка помирає Від мук і образ? Отож я і думаю: – Звідки та наглість? Звідки та впевненість, Вічний садизм? І тут же відразу відповідаю: Усе йде від влади – І честь й бандитизм. Бо все те, що вчили, Колись нас у школі, То все ГЕНІАЛЬНО, Але то – фігня. Бо де таке видано, Де таке чувано, Щоб вовчу мораль Ухвалило ягня. Сиджу і вдивляюсь У тих, що на троні, Та то ж хижаки, Яким рівні нема. Собі надрукують Вони торбу грошей, А ти надрукуєш – То жде Колима. Для нього одначе – Ти голий чи босий Бо честі у них – Як на Сонці води. Отож, поки в світі Ще є ці удави, То щастя і правди, Мій друже, не жди. 11.2.1998 р ВІДКРИТТЯ ВІКУ У всіх жінок є "же" і "на", Звідки і назва їх "жена". І якщо чесно вам сказати, Звідти пішла й япономати... 8.2.1998 УКРАЇНІ Коли ж ти, Нене, розігнешся І станеш рівно вже стоять? Скільки ж тебе, як півень курку, Кому не лінь – будуть топтать? Невже і досі як повія Себе всім будеш підставлять? Чи й справді віриш в добродіїв, Яким на честь твою плювать? Не жди, не вір і ненадійся, А якщо хочеш жить ще й жить, То всіх панів отих пихатих, Як пацюків пора гонить. 20.2.1999 р. НЕ ВІРЮ НІКОМУ Вже хоч убий!– не хочеться нічого, Окрім, десь впасти і поспать, Або, усівшись над рікою, Десь за хмарками поблукать. Й дивитись днями десь за гори – Де ні початку, ні кінця, Де все сьогодні – так як вчора, Усе по задуму Творця. І хоч не вірю вже нікому, І світ неначе уві сні, Та, якщо в писк не дать рудому, То зробить те рудий мені. 4.3.1999 р. ОДУМАЙТЕСЬ, БРАТИ МОЇ! Колись спитає всіх Творець, Що ти зробив, мій брат-агнець? І що ти скажеш, друже мій, Що пив, гуляв, чинив розбій? Що ти братів своїх й сестер Усіх до ниточки обдер, І там, де тільки побував, Усе, що міг, те й грабував. Що ти людину нашу дужу Загнав, як жабу у калюжу, А з наших мам і інституток Зробив повій і проституток? А вік короткий наш людський, Одумайсь, поки ще живий, Бо й кліпнуть ти не встигнеш оком, Як сам лежать ти будеш боком. 19.2.1999 р. ТЕРОР І ГОЛОДОМОР У всіх є слабкості й дивацтва, Своя і радість, і печаль, Та як доводять до жебрацтва – Таких правителів не жаль. Нема страшнішого нічого, Як мучить вас голодомор, І в тій державі, де живеш ти, Куди не кинься – скрізь терор. 23.7.1999 р. О, ЯНГЕЛ МІЙ О, Янгел мій, Моя Принцеса, До тебе хочу притулиться, І в промені твого кохання – Тобою ніжитись й гордиться. Бо гори ці й дрімучий ліс, Ну що вони без тебе варті? І листя з біленьких беріз, І дуб, який стоїть на варті? 12.8.1999 р. САМІ ВИНУВАТІ Не жаль, що роки пролетіли, А жаль, що світ наш не змінивсь, І так як був він живодером, Так і по цей день він лишивсь. І хоч у Космос ми злітали, І хтось на комусь одруживсь, Бога ж, на жаль, не розбудили, Щоб він за бідних заступивсь. Тому не плачу й не радію, Дивлюсь на все спокійно я, А що в Комуну я не вірю, В тому заслуга не моя. 23.7.1999 р. ЛАВКА КВІТІВ Люблю осінню прохолоду, Що освіжає розум мій, І всі думки мої фільтрує Гарячим вогнищем подій. А в полі, як у лавці квітів, Куди не глянеш – Божий рай! І все ж сумую я за літом, Як і за мною певно гай. 20.8.1999 р. ТВОЇ ОЧІ, ЯК ВОГНИКИ Твої очі, як вогники з ніжності, А коли я дивлюсь на твій рот, Так і хочеться врізать по вічності, Щоб скоріше відкрила свій грот. Цілувати твоє повнолуння, І твій звабливий вічно живіт, Як же хочеться ніжності, люди, Коли ми починаєм старіть. 7.9.1998 р. ДЕРМО І ТРОН Пора пройшла надій, розваг, І залишились тільки муки, Бо як дермо зійде на трон То повикручує всім руки. Нехай не думають пани, Що всі на світі барани, Бо Бог все бачить і фіксує, Як пан над бідними кепкує. 2.9.1998 р. ЩО ТО ЗА ПТАХ? Що то за птах, якщо без крил, Що за гроза, якщо без грому, І що за дівка то, скажіть, Якщо не треба вже нікому? Що то, скажіть, за соловей, Якщо співати він не вміє, Що то, скажіть, за чоловік, Як вгледить жінку й не радіє? Що то за жінка, ви скажіть, В якої розуму немає, Й не дасть вам хоч ви як просіть, Поки у мамки не спитає. 15.9.1998 р. У КОЖНОГО СВОЯ ДОРОГА Для кожної істоти на землі Є хліб і сіль, мороз і спека, Надто сумні й веселі дні, Свій журавель, чи свій лелека. Своя кохана, свій бойфренд, Своя стежинка, чи дорога, Бо землю створено, як стенд, Де подарунки всім від Бога. 17.8.1998 р. В ТРАМВАЇ У трамваї їдуть люди Іззовні – гамлети, Про порядність щось гутарять Та про оперети. А в цей час зайшов п’яничка Й став до всіх чіпляться, Й зупинить бояться хама, Бо культурні, бачте. П’яний бачить, всі "культурні", Та більш нахабніє, Ось уже й стару бабусю Благим матом "гріє". Мовчать "мудрі та культурні" – То ж не їхня мати, І не кліпнуть, вражі діти, Хоч тікай із хати! Ну а п’яний відчув волю – Що його бояться, І уже до тих "культурних" Став він добираться. Чим би скінчилась поїздка?– Важко передбачить, Щоб в трамваї не з’явився – Хлопець бородатий. Подививсь навколо сухо, Хлопця взяв за груди, Та як вліпить тому в вухо Й до присутніх: – Люди! Я б і вам вліпив так само, Як і цьому мужу, Бо хіба людина чесна Може буть байдужа? 23.5.1976 р. ПРЕЗИДЕНТ Він все, що міг, в народа вкрав – Тому і Президентом став. 14.10.2000 р. ПРЕМІЇ Робітник у виконроба На зборах питає: – Чом це я тружусь, як робот, А премій не маю? – Інші також не гуляють,– Той почав повчати,– Будеш менше виступати!– Більше будеш мати. – Я жалітися піду В Ради і Профради! – Був такий... Ходив колись... Сам тепер не радий. 29.4.1976 р. БРИДКА ПОТВОРА Я дививсь на тих всесильних І кипів від злості! Скільки раз мені хотілось Перем’ять їм кості. Але спробуй зачепити Ту бридку породу, Як поставлять вас до стінки, Як "врага народу". І куди ти не поткнися, В місті чи в районі, Скрізь одні і ті ж бандити – І в ЦК, й в Обкомі. 29.4.1976 р. В ЇДАЛЬНІ – Чом горланить завїдальні, Мов під танк попала? Бо кухарки в неї вкрали Те, що в них та вкрала. 5.7.1976 р. АВТОРИТЕТНИЙ КАПЕЛЮХ Баба діду настирливо: – Купи капелюха. – Чи ж тебе бува, бабусю, Не гризнула муха? Та ж навіщо він старому, Щоб корів лякати? Ще, гляди чого, й сусіди Будуть глузувати... Баба ж клята не здається: – Ось візьми Гаврила, Як нацупив теє чудо – Став за бригадира! А Грицько, що був їздовим, Також капелюха Як натяг, то попросили Зразу головбухом! Дід вшурупав баби хитрість, Мов їдку коросту, І радіє, що вже стане – Головним колгоспу! Цвіте баба разом з дідом, Радіє, сміється, – Може й нам життя віднині, Діду, посміхнеться? І пішли гулять під вечір Вдвох вони до моря, А там вітер шляпу в руки... І поніс у гори. Плаче баба і не може Вже ні йти, ні сісти. – Зачекай, ось кращий купим, Що візьмуть – в міністри! 23.5.1976 р. БОЖІ ЛЮДИ Других Президентів не бачив, Других Президентів не знав, А тих, що зустрів я і бачив – То краще б їх чорт всіх забрав. 20.1.1998 р. НЕ ПЕРЕХИТРІТЬ СЕБЕ! Я всіх люблю і всіх я поважаю, /Куди діватись – вік такий настав/ Одних – за честь, а інших – бо кохаю, А Василя за те, що ром достав. Люблю за те, що всі такі ви різні, За те, що ви довірливі і ні, Люблю за вірність і за вашу зраду, Бо все, що в вас – геть все є і в мені. І може хтось вдає святого з себе Так само як і я, коли до інших йду, Я й тих люблю, бо в них завжди навчаюсь – Коли до них на зустрічі іду. Люблю за те, що впевнені, як гори, Що кожний з них на витівки мастак, І хоч із них ніхто не скаже правди, Та мов качки горлатимуть: так-так. І хоч вони жорстокі й недоступні – Люблю й таких, бо учать не дрімать, А реготіть, як плачуть всі на кутні, Які себе не вміють захищать. Бо якби всі були ми однакові – Я б не пізнав ні болю, ні тривог, Не знав би я ні зради, ні любові, Бо я б не знав, де дідько, а де Бог. І ворогів також я поважаю – Відвертих, чесних з ріжками і без, Бо злість і мудрість я від них черпаю, І силу вижить я беру в них теж. Така вона, як бачите, людина, Усе в ній є: і радість, і журба. І не шукайте іншу ви людину, Бо іншою ніколи не була. А якщо десь і є така людина – До нас прийде десь років через сто, Коли на всіх уродять мандарини, І зникне страх з планети, СНІД і зло. 24.5.1976 р. РОБИ ДОБРО Роби ти людям, друже милий, Те, що б хотів – тобі робили. 25.5.2003 р. НЕ ЛЮБЛЮ ОБЕРЕЖНИХ Не люблю обережних, Бо в їх душах застій, І розводять грибки лиш У державі моїй. Не люблю обережних, Бо настільки нудні, Ніби білі поганки, Що зігнулись на пні. Не люблю обережних, Бо завжди ті тремтять, Варт на їх всього лише Тільки руку піднять. 19.10.1988 р. ПРОФЕСІЙНА ЦІННІСТЬ Чом горланить комендантша, Ніби недобита, Ніби браги напилася, Як свиня з корита? Посміхнулася крізь зуби Та нечиста сила: – Якби я кричать не вміла – Чи ж я б тут робила? 29.12.1976 р. ПОЕТУ Якщо ти хочеш вічно жить, Перше за все – навчись любить, І там, де шепчуть явори, Присядь, з людьми поговори. Піди по чергах поштовхайся, Й хоч раз у когось закохайся, А потім вже бери перо Й пиши хоча б і про Дніпро. Ну що ти зможеш написать, Якщо ти з хати не виходиш? Де пси оберігають сад В якому ти "щедеври" твориш? 19.11.1988 р.