Втомленi гори

НЕДОТОРКАНІ Скільки душ прострелених в потилицю Шастає сьогодні в небесах, А убивці, як коти у маслі, Й досі ще жирують у верхах. 15.8.1992 р. СПОВІДЬ ПОЕТА Я хожу читать вірші Тим, хто їздить "Нивою", Де хоч трішечки в цеху – Пахне перспективою. Я ніколи не писав, Так сказать, на публіку, І не стану я читать За дірки від бубликів. Просто так я не пишу І в веселу рубрику, Як не кинуть сотні дві За вірші ті рубликів. Я на честь людську дивлюсь Як на примітивність, А тому не признаю Я таку активність. Тож, як хочете, щоб я Вам читав по віршику, То спочатку заплатіть, Чим від інших гірший я? Хто сказав, що я пишу На сопливу публіку? Та для цього у нас є Саша й Петя з Любою. Не привик я тратить час І на сантименти, Щоб весь день читать вірші За аплодисменти. 6.12.1989 р. ДОЩІ І ГРОМОВИЦІ Чому дощ і громовиці Більш вночі шумлять? Аби людям працювати Днем не заважать. 20.5.1995 р. ПОМІДОРИ З кожним роком бюрократам Ставки О! – які дають! А картопля й помідори Як гнили, так і гниють. З кожним роком в агрофірмі Все упрощення ідуть, А як бачите, й понині Винних в тому не знайдуть. І ніхто не хоче думать, Де причину ту шукать, Чому стали помідори Не по гривні, а по п’ять? Скрізь кругом аплодисменти, Скрізь "ура!", Помідори, бачте, стали, Як в собаки голова! Що ж то буде, люди добрі, Де ж той гад, що кров з нас п’є, Що живе за наш рахунок Ще й вказівки нам дає? І невже ж той помідорчик З року в рік, Став вологи більше пити, Ніж торік? Чи земля другою стала, Чи вода, А можливо, у міністрів Більше сорому нема? Це якраз ото й почути Від міністрів я хотів: –Хто ж мої чотири гривні На Олімпі тому з’їв? 6.12.1989 р. ЩО БУДЕШ РОБИТИ? – Що ти будеш,– скажи, брате, – В цім світі робити, Як не зможеш ти вже гавкать І людей дурити? 5.10.1995 р. НЕ ТЕРПЛЮ РАБІВ Писати оди тим не стану, Хто на Олімпі в нас сидять, Бо надто хлопці кровожадні, За що,скажіть,їх шанувать? І оди теж писать не стану Я тим, хто сіють і мовчать, Бо бідним оди не потрібні, А дурням – ні за що писать. А як колись писати стану, То тим, хто любить свій народ: Це Іванову й пану Гдляну, Хто за народ пішов в поход. 6.11.1989 р. ПРЕЗИДЕНТСЬКА ЧЕСТЬ Ось ви які – кати мого народу, Невже, як знищите ви честь, То вам дадуть винагороду, І запанує скрізь прогрес? Чи думаєш, як рот закриєш, То зразу й підуть піддавки? О, ні, браток! Де рот закритий – Там розмовляють кулаки! І хоч ти все продумав вчасно: Про недоторканість, про честь… Та про яку ти честь говориш, Як стогне мій народ увесь? А чи про мене ти подумав, А чи про мій народ згадав, Як землю, фабрики, заводи – Своїм бандитам роздавав? Чи може ти про мене думав Як на Говерлу піднімавсь, В той час, як люди помирали? А ти з дівками розважавсь!? 8.2.1991 р. ДОБРИЙ ЦАР Видно, цар любив те діло – Молоде дівоче тіло, Коли хлопці воювали – Ті жінок їх розважали. Мушу ж я хоч щось робити, Як нема кому любити! А то скажуть, як стемніє – Цар й дітей робить не вміє. Чи ж не з того царедвору І повії в нас пішли? Наплодив той цар немало Нам тієї секс-краси. 14.12.1989 БЕЗХАТЧЕНКИ Під лавкою бомжі і тарахтілки Стоять весь день, щоб взять горілки. Від "голоду" усі аж отупіли, Що аж носи у бідних посиніли. І язиком не можуть ворухнути: Таке верзуть, аж гидко чути, Понапиндючують всі брови – Ждуть молока з-під вражої корови. Від "голоду" порозпухали морди, І сунуть в лавку, як татарські орди, Що ні пройти, ані пропхатись – Й так від зарплати до зарплати. А як ковтнуть ще того зілля – Все забувають до похмілля, І мать їх Бог, отих дітей, Що визирають із дверей. А покажіть ще їм червінця – Вам цілуватимуть колінця, І не бере їх ні холера, А вип’ють – дай ще й кавалера. Які ж вони, ці вдячні люди, А ми ще їх буває гудим, Кожна віддасть ще й... чебурашку І все це – за єдину пляшку. 31.7.1991 р. ОСІНЬ Заспівала осінь Сивими дощами Над пожовклим полем, Синіми лісами. І заголосила Мокрими вітрами, В лісі,зачепившись За сучок косами. Так і я, Вкраїно, Зачепивсь за тебе, За твої руїни, За веселе небо. І ходжу – не знаю, Що мені робити, Чи втікать від тебе, Чи бандитів бити? Скрізь, куди не підеш, Помирають діти, Скрізь, куди не кинеш, Щось у всіх болить. Ой, ти, земле-земле, Україно-мати, Всіх достав Чорнобиль, А Москва мовчить. Скрізь, куди не підеш, Стронцій і палладій Хто мені підскаже, Як нам далі жить? Бо московській знаті На народ начхати, А мені ж ще треба І діток ростить. 12.2.1991 р. НАВІЩО БІДНИМ ТАНКИ? – Чом багатим,ви пробачте, Можна й танки всім держать? – Бо ж навіщо бідним танки, Як нема що захищать? 18.3.2008 р. БОЖИЙ РАЙ А ніч навколо, мов застигла, І ні тобі – ні шість, ні – п’ять, Травинки біссером покрила, І ті, як зорі, теж горять. І скрізь, куди не глянеш, – поле, Покрите Місячним сріблом, Яке всю ніч вас, ніби коле Своєю ніжністю обнов. Що навіть жаль на той стать біссер, На ту неписану красу, А ще коли з тобою мила Держить розплетену косу. І хочеться, щоб ніч ця Божа У цьому Божому вбранні В житті ніколи не кінчалась, Як поцілунки, як пісні. А ніч над полем розважалась, Немов веселка над Дніпром, І аж до ранку посміхалась, Своїм жевріючим крилом. А в лісі десь кричали сови, А над ставком кричав бугай, Й куди не глянеш – скрізь діброви, Й куди не глянеш – Божий рай! 10.2.1998 р. СВОЯ ПРИЇЛАСЬ Наш Грицько не дурачок – Любить файних жіночок. Бо як гарна молодиця – Є куди... і подивиться. Ну а шеф – не теє слово – Йому дайте, як корову, Хай стара, аби доїлась, Бо своя уже приїлась! 6.11.1995 р. "УЗАКОНЕНІ ЗЛОЧИНЦІ" І адвокати й судочинці – То узаконені злочинці. Бо ті те й знають – всіх грабують, А верещать, що, мов, працюють. Щоб всі були, як депутати, То всіх давно б пора за грати. Ну Бог вже з ним, що – баб гвалтують, Навіщо ще й людей грабують? 30.9.2007 р. ВІЧНА ЗАГАДКА У Всесвіту нема кінця, Так як немає і початку, І ми мчимось всі. А куди? Щоб розгадати цю загадку. Й ніхто не знає, кто є ми Чи люди ми, чи ще тварини? – Чи може ще ні те, ні се, А щось близьке до середини? І всі разом ми летимо, Щоб кинуть виклик всім Могутнім, То хто ж ми є, хто скаже нам, Чи ми – минуле, чи Майбутнє? З Минулого у Майбуття Іде життя. Хоч знають всі: так як початку, Нема й кінця. Ми йдем по замкненому колу, Як по прямій, Та цього ми не помічаєм, Бо в площині завжи одній. 23.4.1998 р. ДУХ І ОБУХ Коли вдихнеш в людину дух – Вона тоді немов обух. БУДЬ ЛЮДИНОЮ! В нас кожний хоче стати Богом, Але з таким, як в нас, умом, Якщо родивсь ти носорогом, Той будеш ним, як ломом – лом. В нас кожен хоче бути Богом, Але нащо вам цей вантаж? Якщо одну як слід не можеш, То як же зможеш всіх зараз? В нас кожен хоче стати Богом, Щоб над всім світом панувать. Але скажи, тобі це треба, Щоб кожен день свій пуп вривать? Отож, чи варто те шукати Чого за день не обійдеш, Краще б ішов би ти до хати, Де поки ще тебе хтось жде. А якщо мало вам одної – Піди, де бджілочки гудуть, Живи людиною, будь чемним, Й жінки самі тебе знайдуть. 23.4.1998 р. РАБИ ВЖЕ Є Раби вже є! Є й полігон, Потрібний лиш Наполеон. Проте, кивніть лише мізинцем – Примчать з усіх країн чужинці. Збіжаться, мов вовки на стерво, Щоб Україну всю роздерти. Збіжаться всі наполеони, Як на бананчики гібони. Всю Україну розметуть, Тільки сигнал хай подадуть Оті, що там біля корита, Тож чим ті гірші від бандитів? 18.2.1998 р. ВОЙОВНИЧИЙ МАНКУРТ Начитавсь манкурт горбатий Войовничих десь ідей, Й вирішив створить державу, Так би мовить, без людей. Бо навіщо ж такі люди, Так сказать, Не дають їм їсти-пити – Ті мовчать... Вигріб з бідних всі запаси, Всіх роздяг і обікрав, А щоб ті ото мовчали – Дірку з бублика їм дав. Вже старим не платить пенсій – А ті п’ють, Вже і воду затравили – Ті живуть. Вже нікому ні авансів, Перекрив всім прохідні, Ну а ті: –Не треба грошей, Ти роботу дай мені! І сидять, і не виходять із цехів, Ніби їх святим хтось духом Напоїв. Їх уже у хвіст і в гриву Як хотять!.. А вони ні шість, ні вісім – Всі мовчать. То ж навіщо такі люди, Й ще я хочу повторить, Як немає з ким, пробачте, Навіть і поговорить? 30.7.1998 р. ЯКЩО ДОБРАВСЯ ДО ОЛІМПУ Якщо він став вже Президентом – То вже пора його вбивать, Бо чесним хлопцям на Олімпі Ту ношу просто не піднять. 25.9.2007 р. ЯКЩО ДУША БЕЗСМЕРТНА Який людський короткий вік, Мов літня ніч – була й немає, І знову втомлена душа По Всесвіту, мов тінь, гасає. Шукає новий острівець, Куди б піти, куди б податься – Далі від тигрів і овець – І за кохання позмагаться, А я на все оте дивлюсь, На все оте людське безсмертя. І думаю: куди спішить, Одначе встигнемо ще вмерти. 24.4.1998 р. ЯКЩО УВІРВЕТЬСЯ ТЕРПЕЦЬ Кажуть, ніби в нас люди з привітом, І таке певно також буває, Бо пани всі на пляжі все літо, А Іван буряки підгортає. А коли всі пани в ресторанах Запивають шампанським стрептиз, Мій народ їм підносить банани, Та хіба ж це не справжній дуризм? Кажуть, ніби в нас люди з привітом. Та у нас самий кращий народ! Бо,скажіть, де ще є такий в світі, Щоб терпів він роками терор? Бо народ хоч і надто гостинний І терплячий ще більше, як кіт, Та коли вже його розізлити – Не поможе тоді і Ведмідь. 6.12.1999 р. ЩОБ НЕ БУЛО СУМОК Що б жінки робили наші, Аби сумок не було? Чим би стегна ті прикрили, Що "кричать" на все село? 13.9.1999 р. ЩОБ ЗЕМЛЯ РАДІЛА Щоб земля раділа І сміялось небо, Навіть із-за цього Жити й жити треба. Жити, працювати І хвалити Бога, Що в мого народу Є своя дорога. Що, нарешті, й Ненька Має власну мову, Має Гімн свій, Прапор І свою підкову. 19.2.1999 р. ДИВНИЙ НАРОД Хто ж вас, люди, навчив так мовчати, Ніби всі ви якісь без’язикі? Чи ж не час із тим рабством кінчати, До якого привчили "великі"? Навіть кішка характер свій має, Вже не стану казать про собаку, Бо і та вам образи не простить, І якщо не гризне, то – злякає. Ну а ви ж себе звете панами, Дорогенькі мої добродії, А, можливо, і справді в народа Не хватає, як кажуть, олії? 14.2.1999 р. ХІПІ-ХАПОВСЬКИЙ А костюмчик в тебе, хлопче, Хіпі-хапівський, Зразу видно, що не є ти Інкубаторський. 1.9.1999 р. ГОРИТЬ МОЯ УКРАЇНА Горить моя Україна Без вогню і диму, Горить вона, гірко плаче І вже котру зиму. Бо на нашій Україні, Що тут й говорити, Президенти – рекетири, А чини – бандити. Тільки й дивляться, щоб з когось Хоч що та поцупить, Отакі вони – народні Наші душогуби. Отож, якби ти, Тарасе, Зараз подивився, Що з Вкраїною зробили – Ти б весь день молився! Ти б не спав би, я те знаю, Як наші поети, Й не писав би президентам Оди і сонети. А схопив би лом чи вила, Чи косу гостреньку, І почав косить ту банду, Що грабує Неньку. Бо як гляну на це горе, Та на їх порядки, То бажання світ за очі Бігти без оглядки. Куди хочте, тільки б далі Від оцих бандитів, Що за долари готові Й люд свій умертвити. Та куди ж, куди втікати? Й на чужині жити? А на кого ж залишити Неньку? На бандитів? Ні! Не хочу і не буду, Хай краще загину, Та ж не гоже в біді матір Залишати сину. Чи схопити "калашника", І по всіх палити, Щоб вони запам’ятали, Що всі хочуть жити. Отак лежу я ночами У темній хатині, І невже це може статись На моїй Вкраїні, Де керують божі Мойші Та мудрі Абрами? Я не протии, хай керують Тільки ж будуть з нами! Та що один зробить можу, Що я можу вдіять? Як із ними, мов змовились, Навіть добродії. Які ніби пси бездомні Все що дай – хапають, А ті хлопці по частинкам Неньку обдирають. Натрамбують всі кишені Людською бідою, Дівчат всіх перегвалтують, І – кивнуть п’ятою. А ті нехай доглядають Жиденят, небогі, Бо вони ж не винуваті, Що їх батько злодій. Бо що б ви не говорили, Жеребці з них вдалі, То ж і крутять перед ними Жопи всякі Галі. А тут й наші терористи Теж жидами стали, І за кістку перед ними Раком поставали. О, панове добродії, Не бувать спокою, Там де будете людською Торгувать бідою. І хоч їм на Рідну Неньку Знаю, наплювати, Але ж це твоя держава, Твоя рідна мати! Отож, хочу нагадати Й ще слова Пророка: "Схаменіться, добрі люди!" Та побійтесь Бога! 8.2.1998 р. БОГ – СВІДОК Я пам’ятаю: Місяць, гори І ти у мене на руках, І скрізь, куди не кинеш оком, Туман, туман, як сірий птах. О, Боже мій! Не знаю, звідки Найшов вогонь тих почуттів, І Бог один на той час свідок Як я тебе в ту ніч хотів! Як бідне серце калатало, Я думав, вискочить з грудей, А поруч все жило, співало І не було ніде людей. О,Боже мій! Якби ти знала, Що витворяла моя кров, А ти сиділа і мовчала І говорила про любов. 25.6.1999 р. ВОВКОДАВИ Сиділи вовкодави, Де річенька біжить, Й весь час все міркували, Що з міченим робить? Одні грозились вбити, А інші – розтерзать, А треті: "дать як він нам На день по гривень п’ять. І хай він інтегрує, І їздить по морям, І Раєчку цілує Де хоче: тут і там". 17.9.1999 р. ЩОБ НЕ МАЗЕПА І БАНДЕРА Що б не мазепи і бандери – Були б в нас євнухи й гетери, Забули б рід свій; і, між нами, Так би й лишилися хохлами. Отож, чи можна тих забути, Що наш народ "тягнули" в люди? 15.9.1997 р. НАВІЩО СТІЛЬКИ ЩАСТЯ? Як проходила тут Настя, Скрізь, де глянеш, – там і щастя. Ну навіщо тобі, Насте, Треба так багато щастя? 23.7.1999 р.