А вiдьми тут тихi (СИ)

- Ти на горі, а я полізла. – Заявила я Єрмолаєву.

- Ні.

- Тоді будеш мене нести. – Пригрозила я. – Двом там немає чого шастати.

- Я йду з тобою.

- Чорт з тобою. – Як і вчора я прив’язала мотузку і спустилась перша. Єрмолаєв поліз за мною. Я ввімкнула ліхтаря.

- Можу тебе нести?

- Експеримент буде не повним, він то діяв під адреналіном. Просто вивчимо всі виходи і припустимо в який ймовірніше він міг вийти.

- Тобто ти цілий ранок від душі мене підколювала?

- Ага. – Покаялася я. - Тепер зосередься може вчорашні фахівці щось пропустили. Я вчора не змогла далеко пройти, накрило панікою. Дивись на кожен виступ.

- Стіни здаються як рівні.

- Руками краще не чіпай.

- Чого тут стіни сухі?

- Це нинішні професіонали будують так, що стіни мокрі, а дилетанти по принципу, як уміють. – На стінах грали дивні відблиски від світла ліхтарів.

- Моторошно тут якось.

- Дихай спокійно, зараз підійдемо до розвилки.

- Ми розділимось?

- Ні. Пам’ятаєш ми нерозлучні. Так з цього місця я повернула назад. В яку сторону перше?

- В праву.

- Пішли. - Перший вихід ми мало не пропустили, він з’явився як за колони . Але людина могла пройти. Я посвітила. Попереду був ще один коридор.

- Ми не заблукаємо ? – Затурбувався Єрмолаєв.

- Ні, відчуваєш потік повітря?

- Так.

- Добре тоді пішли. – Хід зробив ще один якийсь дивний поворот , за ним ще один і ми вийшли до банальних цементних сходинок які тягнулись по довгому перешийку, правда частково були засипані, як і вихід з якого виднілось світло.

- Знаєш, що це було? Ми у чиємусь колишньому погребі. Він до половини засипаний то ж з дівчиною дертись по ньому було б важко і судячи по павутинні тут він не виходив. Ти готовий повернутися, чи вийдемо?

- Повертаємось.

- За стінами потрібно уважно стежити. – і ми повернулись назад .

- Пішли далі. – Я вже почала втрачати відчуття часу. Ми так пройшлись по всіх розвилкам. І остання нас привела в глухий кут.

- Повертаємось до перехрестя. - Назад ми повернулись якось швидше.

- Ну, що тепер наліво. По лівому ходу ми знайшли два виходи, один вів до ставка і з нього було досить легко вийти. А от інший прямо в діючий погріб. В льоху стояли банки з закрутками. Єрмолаєв якось зачаровано все це розглядав. Ми піднялись по сходинах і вийшли в двір. Двір як двір, господарів дома правда не було одна собака, була вкрай здивована нашою появою і заливисто на нас гавкала. Двір був не огороджений і біля нього так же досить густо набудовані стояли будинки.

- Ні фіга собі. – Присвиснув Єрмолаєв.

- Такі справи. І що думаєш? Міг вийти як біля ставу так і тут.

- Тільки тут собачка бачиш,яка голосна. Отже вона повинна його знати. З ходами розібрались треба подумати і що далі. Поїхали додому. Я просто вмираю з голоду. Котра до речі година? – Єрмолаєв глянув на годинник.

- Друга.

- Н-да, поїсти було б в самий раз. Ну, що сієста. Тільки спочатку треба знайти куди ж ми машину поставили. - Назад до парку було йти півгодини.

- Всього лише півгодини, а таке враження, що там півжиття провели. Як відчуття часу може бути відносним. – Повернувшись додому я розділила наші обов’язки.

- Я тушу картоплю з м’ясом , ти йдеш в душ, потім я в душ, а ти робиш салат і каву.

- Прямо розділяй і володарюй.

- Мене радують твої пізнання великих. – Готувала я швидко і вже друге в день спостерігала за картиною, як Єрмолаєв виходить з душа.

- Просто дежавю. Приймай естафету. – І я пішла в душ. Як же приємно залізти в душ після всіляких підземель. Та насолодитись ним мені не дав Єрмолаєв.

- Злата виходь. У нас тут під воротами якась підозріла бабулька ходить і підозрюю вона не до мене. – Я подавилась від смішка.

- Виходжу. – І швидко витерлась залізла в нові джинси і футболку.

- А бабулька чим підозріла?

- Висока, худа як палка і вся в чорному і це в таку спеку. – Пояснив своє бачення підозрілості.

- Ясно. – Я пішла до воріт.

- Доброго дня! – Привіталась я.

- І тобі доброго . Де пропадаєш? І що це за телепень виглядає в вікно?

- Тітонька Валя, телепень мій. Я думаю ви знаєте, хтось сплюндрував могилу моєї бабусі, я його шукаю. Чим вам можу допомогти?

- Дай мені ще тих травок, я так добре сплю від них.

- Добре зараз винесу. Зачекайте. – І я повернулась на кухню, пошукала на поличці і знайшла пакет з травами.

- Травкою приторговуєш? – Не стримався таки поганець.

- Тільки в лікувальних цілях. І тільки обмеженому контингенту.

- В марихуані 400 психоактивних речовин, які позитивно впливають на здоров’я. – Поділився глибокими знаннями Єрмолаєв.

- В Україні марихуана являється особливо небезпечним наркотичним засобом нарівні опіуму та героїну.

- Що підготовилась?

- Пішов ти до біса на ніч.

- Грубо ж як. – Я віднесла пакет бабі Валі, і вона пішла собі далі. Єрмолаєв накрив стіл в домі і як вранці сидів і чекав на мене.

- Який оборот ?

- Відро цвіту липи, ромашки, чебрецю, череди, звіробоя, подорожника, ягід калини.

- Зрозумів береш натурою. Вигідно?

- Не сумно. Салат до речі дуже навіть нічого.

- Ти йдеш від теми.

- Так. Намагаюсь її уникнути з усіх сил. Доїдай нам ще в місто повертатись і обслідувати всі вулички в надії, що прийде світла ідея. – День ми так і провели, додому повернулись засмучені. Важка то робота шукати голку в стогу сіна.

На другий день нашу активну біганину загальмував дощ на дворі і порожній холодильник. Я поїхала за продуктами, залишивши Єрмолаєва дома. В двір заїхала, але чомусь на зустріч мені ніхто не поспішав і Адама поряд не спостерігалось. Як тільки чоловік потрібен, він тут же зникає, зате дощик почивав йти, такий з дрібненькими крапельками , видно, що надовго. Багажник був забитий їжею. Оцінила варіанти тягнути відразу все, чи збігати ще раз до машини вибрала тягнути все. Отак з пакетами я і ввалилась в кухню.

-Привіт! – Якось невпевнено мені сказав Адам, який сидів на дивані і явно щось приховував за спиною.

- І тобі привіт. – Я положила сумки, зняла вологу кофту і зайнялась розсовувань їжі по холодильнику, коли почула пискляве ня-в. Я повернулась до Адама.

- Нічого не хочеш сказати?

- Я тут дещо знайшов в малині. - І він дістав з-за спини грудочку шерсті, якогось дивного рудого окрасу.

- Клас. – Тільки й сказала я , продовживши розкладати овочі.

- Тобто ти не проти, щоб вона жила тут? – В моїй уяві тут же намалювалась апокаліптична картина, обідрані меблі, стіни, пожовані квіти і ще невідомо яка черга застане тапки. З другої сторони може ця доросла дитина і кота ніколи не мала. І під дощ це котеня у мене рука не підніметься викинути.

- Ні. Ти ж за ним будеш дивитись. - Мій голос прозвучав абсолютно байдуже. Я порозкладали їжу повернулась до Адама і взяла котеня в руки, чесне слово він за мною слідкував.

- На вигляд, худе і блохасте. Принаймні личинок мух на ньому немає. Судячи з його пуза ти його вже накормив , я дістала лоточок і простягла його Адамові. За будинком куча з піском. Вперед за наповнювачем для туалету. – Він таки піднявся взяв лоток і пішов. А я дістала рушника,велику миску наповнила її теплою водою, з шухлядки давно забуті порошки і щедро посипала кота, саме в цей момент і повернувся Адам.

- Що ти робиш? – Схоже в моє відьмовство він повірить серйозно.

- Ветеринарна аптека є тільки в районі і туди я сьогодні уже не поїду, а ця тваринка збирається спати в домі, то ж я позбавляюсь бліх і збираюсь його купати.

- Це дівчинка.

- Вона тобі сказала як її звати?

- Сьогодні 7 число , давай її Сімкою назвемо.

- Яке гарне ім’я. Лоточок посунь в куток, кошаче щастя бери і потикай в нього мордою.

- Навіщо?

- Волієш прибирати по всьому домі, чи тільки лоточок? – Кота він взяв, мордою, потикав. – Неси будемо купати. Обережно опускай в воду спочатку задні лапки, передні поки, що нехай стоять на мисці. Настав долонь, шампуні, правда моєї,трішки капну.