А вiдьми тут тихi (СИ)

- Гроб господній з блискавками поперек діагоналі. Що то було? - Проричав він. – Він там, що якесь святилище влаштував? Він же пришелепкуватий.

- Шайзе. Н-да поговорити не вдалося. Мертві вони якось по спокійніше і домовитись з ними якось легше.

- Убив би з твоїм іскрометним гумором. – Простогнав Адам, посвердливши мене поглядом.

- Нічого, зараз додому приїдемо тяпнемо чогось алкогольного і життєстверджуваного і життя заграє в нових кольорах.

Віскі я дістала з погреба.

-А говорила, що в домі спиртного немає. – З іронічно піднятою бровою сказав Адам.

- Довгими самотніми вечорами, мені ж потрібно якось розважатись.

- На лице подвійні стандарти.

- «Для кого терорист, а для кого борець за свободу».

- Розумна, зараза. – Видав з посмішкою Адам. – Невже Джеральда Сеймура читала?

- У мене були довгі самотні вечори. – Єрмолаєв спритно розлив віскі і ми випили.

- То чому ти себе заточила в це… душевне місце?

- Іноді знаєш, як буває: живеш собі, живеш, щось робиш, кудись поспішаєш з кимось зустрічаєшся, а потім настає момент, що ти уже так просто не можеш. Я щось таке зробила з своїм життям , що воно мені уже зовсім не подобалось. Я втратила себе. Я щось хотіла, кудись прагнула і навіть не помітила тієї миті, коли все змінилось і вже стало не так. І виявилось абсолютно мені не потрібним і не важливим. І я опинилась на роздоріжжі. За бортом життя. І щоб зрозуміти куди йти далі, потрібно зрозуміти, а що я хочу.

- І що знайшла розуміння?

- Однозначно, застрілитись мені уже не хочеться.

- А що хочеться? – В його очах було запитання.

- Амнезію і бокал мартіні. Жити , просто жити, бо життя це неймовірно класна річ. От ти тільки уяви з тисячі варіантів саме в ту мить і саме той сперматозоїд запліднив саме ту яйцеклітину і народився ти. В іншу секунду це був би вже хтось інший. Так, що цінуй життя. Насолоджуйся кожною миттю. А то сьогодні не має часу, завтра сил, а після завтра нас самих не стане. – Він задумливо крутив чаркою.

- А ти так робиш?

- Тільки вчуся. – Розсміялась я.

До дому з ревом під’їхала гордість вітчизняного автопрома , чим уже несказанно привернула нашу увагу, довелось навіть чарки відложити в сторону спостерігаючи диво-дивне як три п’яних, як пуп мужика, з неї вивались. У Єрмолаєва був дещо збентежений вид, цим фактом, а я розгледівши, хто намагається відкрити мою хвіртку залилась сміхом.

-О, репродукція картини селяни прийшли палити відьму.

- В розумінні? – Піднявши брову поцікавився Єрмолаєв.

- Ну, бачиш он того низенького і руденького?

- Ага.

- Прийшов мститися. – Видала я продовжуючи сміятись.

- А за що? – Запитання Адама дещо потонуло в реві з надвору, про те, що я сука така то така маю вийти на двір і що вони зі мною зроблять.

- Це вони так просто вчасно. – Майже щасливо прошепотіла я. – От воно джерело бадьорого настрою.

- Так, що відбувається?

- Ну, причини мститися у нього припустимо є, а друзів то навіщо приволік.

- Злата? – Прошипів Єрмолаєв.

- Оцей руденький одного разу так побив дружину, що їх дитина стікала у неї по ногам, я її ледь виходила. То ж не заважай. – І я швиденько пішла на двір, на п’яний галас.

- Віталька! – В моєму голосі прозвучали радісні нотки і Віталька з компанією сфокусувались на мені. - Що ж тобі дома не сидиться? А в мене такий сьогодні поганий настрій. Вбивати буду довго.

- Злата, а може не треба? – Лагідно так поцікавився Адам, та я підхопила мітлу, що стояла біля хати і потихенько рушила на хлопчиків, які ще якось оторопіло стояли і витріщались на мене.

- І що тут відбувається? – Почула я рик Іллі, який звідкись взявся біля моїх воріт. Тепер уже всі подивились на нього , я з явною надією, що він кудись зникне, він на мене осудливим поглядом.

- Не заважай. Хлопці бачиш розібратись прийшли. Самі прийшли. До мене до дому прийшли. Я виражаю пристрасне бажання закінчити розборки.

- Що? – Проревів Ілля. – Злата, не чіпай убогих. Так, тупикова віха еволюції, що базовий інстинкт самозбереження і той пропили? – Це він вже з любов’ю в очах звернувся до стражденних. – Давай я сам розберусь? Ага? – Це вже до мене. А я пройшла і сіла на сходинку, біля мене став Єрмолаєв, який з цікавістю спостерігав за подіями, що розгорнулись на моєму подвір’ї.

- Що дівчатка, одному страшно було то ви дружньою компанією до беззахисної жінки вломились в дім. – Його голос переливався ніжними тонами. – Дебілоїди. – І зривався на крик. – Гамадрили облізлі. Карму вирішили поправити? Чакри почистити? Я вас і від армії і від фізкультури звільню в таке тихе спокійне місце з людьми в білих халатах на досліди, інфузорії туфельки ви мої.

- Так ми…- проскулів один з бідолах з образою на туфельку.

- Що ви? Ну, у Вітальки то з розумовою діяльність ніколи добре не було. А ти то Чахлик Невмирущий куди вліз? Який же злий гад тебе надихнув сюди йти? Ти за якою козою сюди припхався? Три богатирі. Тушканчики яйцеголові з комплексами бога .

- Бля, сука…- Почав Віталій.

- Помовчи жертва п’яної акушерки і не зліть мене, уже й так трупів немає куди ховати. Хоча для вас знайду місце.

- Чого ображаєш?

- Та, я б вас образив, та природа це зробила краще за мене. Мля. По домам супергерої кнопочні. – Жертви п’яної акушерки так навіть боденько полізли в машину. Ілля провів їх поглядом дістав телефон, віддав кілька команд і пішов до нас.

- Що у вас тут за свято?

-Шоу дивились. – Радісно відповів Єрмолаєв.

- Ти, що їм п’яним дозволив поїхати?

- Ненадовго. Я тут з хлопцями. От вони їх зараз і заберуть.

- А ти підступний.

- Злата. Я злий, але справедливий. Їх же по доброму каструвати було потрібно. А вони так легким переляком обійшлись. Так я не зрозумів, що пили?

- Заходь гостем будеш . – І я поплелась на кухню. Ілля взяв в руки пляшку, понюхав .

- Віскарик?

- Ну, горілки нормальної не було.

- І?

- Що і, довелось віскі дістати. – Спробувала я від теми відійти.

- Так, а чого це ви п’янствуєте? Двоє? Разом? І мене не позвали?

- День сьогодні був за… коротше паршивий. – Ілля розлив усім по стопарику і швиденько свого випив.

- У мене таких днів як мінімум 5 на тижні.

- Ти сильній, мужній, а я слабка жінка.

- І не говори, я так теж подумав коли тебе з мітлою побачив. – Заржав Ілля, а до його сміху приєднався і Єрмолаєв. Вони дивились один на одного потім на мене потім знову починали ржати.

- А головне посмішка така була від якої відразу вдавитись захотілось. Ні, ти тільки прикинь моє здивування іду я так сказати до друга свого душевного і що я бачу, три придурка з виваленими очима і фея так з мітлою і недобрим блиском в очах. А ти на що дивився?

- На слабку жінку з мітлою в руках, погляду прямо не міг відвести.

- Н-да, Злата не очікував.

- День був паршивий, а тут вони.

- Ага, каліки. А ти теж мені відображення анекдоту. Ти хто? Я фея. А чому з сокирою? Та, щось настрій не дуже. – Сумно похитав головою Ілля і розлив ще по одній. – З батьком Ольги говорили.

- Говорили.

- І що скажеш?

- Йому потрібна професійна допомога. Він страждає. Його скорбота не є нормальною. Він живе минулим, споминами. Його горе занадто глибоке, щоб можна було жити далі. Йому потрібно її відпустити, а він усіх звинувачує в її смерті, він не хоче миритись з тим, що її уже не має. Він замкнувся в собі він концентрується на своїй втраті. Він поглинутий почуттям вини.

- Твою нехай. Нікому такого не побажаєш. А тут ще й якісь потвори, могилу розкопали.

- Я б рекомендувала стаціонарне лікування.

- Подивлюсь,що можна буде зробити. Я ж не можу його туди силоміць затягти.

- Не виключено суїцид. – Він сердито подивився на мене і налив собі ще.

- В мужика там просто склеп всередині дому. Все так і залишилось таким як було коли її в лікарню забрали. Навіть їжа на столі. – Покрутивши чарку сказав Єрмолаєв. І ми всі призадумались.