А вiдьми тут тихi (СИ)

- Поїхали . То що тобі відомо?

- Півночі і ранок шукали дівчину. Хтось з бару сказав, що бачив, як Єрмолаєв та Оксана сваряться якраз перед її зникненням і Тимур як з цепу зірвався. – Ми рекордно швидко долетіли до відділку. І уже в дверях зустріли Тимура. З чорними кругами під очима він курив .

- Тимур – замість привітання сказала я.

- Злата ? Якого чорта тобі потрібно? – Він був засмучений і розлючений . Я розуміла його почуття.

- Єрмолаєв . Мені потрібен Єрмолаєв.

- А мені сестра . – Зло прошипів він.

- Які звинувачення?

- Затриманий до вияснення особистості.

- Вияснив? Я можу його забрати? – Я бачила як він неймовірним зусиллям стримується, щоб не накричати на мене.

- Якщо він з нею щось зробив, я його з під землі дістану і ні ти ні сам бог йому не допоможе. Я важко зітхнула, кивнула і пішла в середину де була єдина камера. Єрмолаєв лежав на лавці.

- Прийшла позловтішатись? – втомлено сказав він сівши.

- Це ти зводиш рахунки. Я ж просто не заважаю людям псувати собі життя. – На його вилиці був синець, розбита губа і розсічена брова, на мить мені довелось опустити очі додолу тамуючи лють від побаченого. Бити затриманих у нас звична справа.

- Збирайся. – Єрмолаєв недовірливо глянув на мене немов би й справді не очікував цього. Зайшов Ілля і сором’язливо ховаючи погляд відкрив двері. Ми вийшли з відділку і поїхали додому. Їхали мовчки , тільки зайшли в дім , як Ілля сказав:

- А тепер ми поговоримо.

- Ну, да як же без цього. – якось приречено проговорив Єрмолаєв.

- Так, давай з самого початку як і де ти з нею познайомився?

- Тепер ти вирішив влаштувати мені допит.

- Адам? – призвала я його до порядку.

- В барі пригостив випивкою.

- І що далі? – підганяв його Ілля

- Далі був секс.

- І що потім?- Втрачаючи терпець продовжував запитувати Ілля.

- Ви ж все знаєте.

- Адам викладай свою версію дійсності – попросила я.

- Потім нудьга.

- А вчорашній вечір? Що було вчора?

- Вчора я зайшов в бар, випив. Оксана стала до мене приставати - він якось зам’явся – я сказав, щоб вона відстала, вона почала влаштовувати скандал і я з нею вийшов на двір – Адам скоса глянув на мене. – Я сказав, що не хочу її і не буду з нею спати, вона оскаженіла, щось кричала, потім почала дзвонити і волати, щоб…ну як завжди…а я пішов назад в бар, а вона в сторону парку. Все більше я нічого не знаю і її більше не бачив. Потім ввалився той кретин з’їздив мені по морді , волав де вона , далі відділок, одні і ті ж запитання, схоже в надії отримати іншу відповідь. Де вона? Що я з нею зробив?

- А ти з нею щось зробив? – знову задав питання Ілля.

- Ну, от знову - пожалівся він.

- У мене не було з нею сексу і я зрадів коли вона пішла.

- Гаразд – втрутилася я. – Ти йдеш в душ, від тебе страшенно тхне, а ти зі мною на кухню. Да, Адам зніми футболку зараз . – На моє невинне прохання вони обоє витріщились на мене. – Футболку. Я чекаю. – Та він не ворухнувся , просто дивився на мене, а потім перевів погляд на Іллю і назад до мене. Піднявся і зняв футболку. На його грудях були подряпини.

- Я сказав, що не хочу сексу, вона розлютилась і подряпала мене. – В його голосі були відголоски паніки. Я піднялася і обійшла його довкола.

- Я нічого не робив.

- Це добре – пробурмотіла я , не виявивши більше ніяких слідів насилля на його тілі. – Давай в душ. Я приготую щось поїсти і спускайся на кухню. Він моргнув.

- Ти мені віриш?

- Да. – відповіла я , розуміючи, що моя відповідь йому важлива. Він пішов в душ.

- Блін і що за хрінь? – пробурмотів Ілля. – передзвонюючи в відділ і дізнаючись як там справи. А я пішла на кухню, з швидкої їжі були тільки вареники. Коли в кухню зайшов Ілля я б сказала з дещо м’яко кажучи похмурим виглядом.

- Вареники, стопка горілки і все стане дещо краще.

- У нас в відділку не б’ють затриманих.

- Це було видно по його лиці.

- Не психуй, та ситуація і справді виглядає паскудно.

- Я спокійна як удав і незворушна, як стіна.

- Злата…ти можеш такою не бути.

-Ілля, давай подумаємо, що могла статися з тією дівчиною.

- Не знаю. В такому тихому, забутому богом місці.

- Єрмолаєв схоже останній про кого ми знаємо хто її бачив, і як він каже вона пішла в сторону парку. Розповідай свою версію.

- Вона була одіта в білу футболку, та джинси, набрала Тимура, той підтверджує , що вона була розлючена і він пішов їй назустріч через парк там іти з бару через парк хвилин десять вони розмовляли, розмова різко перервалася. Тимур оббігав весь парк потім визвав нас і ми всю ніч кожен листочок в тому чортовому парку перевернули і нічого ані найменшого сліду. Вона просто зникла.

- Так іти з бару через парк максимум десять хвилин , бар добре освітлюється , її брат вийшов назустріч …ну не прибульці її викрали…хоча ні, зараз в фаворі вампіри. Не розумію. – Я перевела погляд з Іллі , який з задоволенням наминав вареники на Єрмолаєва, який маячив в дверях переодітий в джинси і футболку з ще мокрим волоссям і насторожено дивився на мене, синець на вилицях, розбита губа і розсічена брова змусили мене піднятись поритися в шафці і дістати мазь.

- Тримай. – І як в попередній раз він принюхався до неї і відсунув мазь від себе.

- І так мине. – Я забрала мазь з його руки посадити його на стілець і щедро зачерпнувши пальцями і досить обережно нанесла на його синець і брову.

- Доведеться тобі зробити томограму , враховуючи, як часто тебе б’ють по голові. – Він сидів не ворухнувшись і навіть не видав ніякої образливої відповіді. Це вже насторожувало.

- Парк в якому ви перевернули кожен листочок – продовжувала я думку – А криниця , водостік там є?

- Немає, єдине, що там є це рів, куди населення уже дбайливо почало скидати сміття, траву з парку, бур’ян і таке інше. Але людину там сховати не можливо. А коли врахувати, що Тимур там бігав, взагалі нереально.

- Я щось таке пам’ятаю по законам фізики, що ніщо не виникає ні звідки і не зникає в нікуди. Видно щось пропустили.

- Видно . – Глумливо повторив Ілля . – Хочеш сама подивитись?

- Хочу.

- Добре, поїхали. А тобі краще залишитись. – Сказав він Єрмолаєву. – Не варто лишній раз появлятися на очі Тимура.

- Я не буду сидіти дома – проявив свою позицію Адам.

- О, чому все так складно ? – Проскрипіла я і ми всі поїхали назад в район. Ілля своїм транспортним засобом, не знаю, як ще по другому можна назвати, ржаву банку на колесах в якій він пересувався, а я все таки люблю їздити з комфортом . Правда комфорт дорого коштує, але життя така коротка річ.

- Думаєш вона жива? – Зненацька запитав Адам.

- Не знаю – чесно відповіла я. – ЇЇ зникнення досить дивне Якщо її викрали, то від викрадачів немає ніякої звістки , а це погано, це дуже погано. І я бачила досить багато тіл, яких не можна ідентифікувати, а тим більше не можна виявити хто це зробив. То я готова до найгіршого, але сподіваюсь на краще.

- Я не повинен був тоді її залишати.

- Того вже не повернеш і шкодувати про те, що ти зробив, а що не зробив не має значення. Подумай краще може ти ще щось можеш згадати , може ти когось бачив, щось чув?

- Я намагаюсь, я був засмучений – він покосився на мене. – Вона чіплялась, я розізлився, вивів її на двір, вона кричала, а я просто відключився, щоб цього не чути і швидко повернувся назад в бар.

- І що на вулиці нікого не було? Але ж вашу сварку чув весь бар.

- Я не бачив, я не звертав на це все уваги. Я просто хотів , щоб вона пішла.

В місті Іллю зупинили два чоловіка, він став з ними говорити, а ми поїхали далі. І до центра міста спостерігали картину , як люди групами, щось обговорюють і при нашій появі усі на нас озираються.

- Щось таке враження, що 16 століття як і не минало. – Пробурмотіла я.

- Це ти до чого?

- До того, що місцеве населення щиросердечно вважає мене джерелом усіх бід. Твою нехай. Я тільки й хотіла, що спокою. – Біля парку ходив незнайомий полісмен, глянувши на нас він відвернувся і пішов в інший бік.