А вiдьми тут тихi (СИ)

- Щось святкуємо? – Підняв брову Єрмолаєв.

- Ні. Я просто була здивована, збентежена, ошелешена, зла, сердита, відчула в собі бажання убивати, таки так, дорогу твою тітку я б таки тріснула чимось важким і була вкрай засмученою від думки, що ти мене боїшся. Від такого емоційного сплеску , я відчула гостру потребу щось приготувати їсти.

- Я тебе не боюсь.

- Знаю. Але від думки, що це може так, було якось не комфортно. Я надто гостро на це відреагувала , вибач.

- Все нормально. – Він дивився мені в очі і я помітила, як зіниці розширилися. – Що ти задумала?

- По відношенню до чого? Якщо до тебе то нічого. Так – протягнула я. – І в образі злої відьми це якось неправдоподібно виглядає моє переконання, що зі мною тобі нічого не загрожує.

- Припини. – Скривився він.

- Добре. Я пропоную поспати. І завтра продовжити опрацювання інших способів вияснення істини. У нас є дві проблеми вияснити хто осквернив могилу моєї бабусі, і куди зникла Оксана. Часу у мене є багато, а бажання знайти хто це зробив, аж зашкалює.

- І що ми будемо робити?

- Ну, ми знаємо напевне , що з парку Оксана зникла через підземні ходи, треба вияснити куди далі. Містика починає розкриватися. Завтра треба перевірити куди ведуть усі виходи з ходів. Непритомну 50 кг. дівку далеко не занесеш. Далі має бути, машина, підвода, мотоцикл, або ж якесь інше місце куди він її приніс. Ми почнемо з версії він її ніс. Ілля пошукає транспорт і спробує дістати мені медичну картку Ольги. Все тепер спати. Для того, що б людина нормально себе почувала потрібно не багато: здорове харчування, 8-годинний сон, спорт і добрий психологічний стан. Тому, здорова їжа у нас була, рекомендую виспатись, завтра о 6 ранку нас чекає пробіжка. Ти готовий?

- Я нікуди не побіжу.

- Побіжиш – Лагідно підтвердила я. – Енергії у тебе, хоч греблю гати, а дурі і того більше. Тому, ми стаємо нерозлучні бігаю я, бігаєш ти.

- А якщо я відмовлюсь?

- Я пошукаю способи, якими зможу тебе переконати. Ти навіть не уявляєш, якою я буваю наполегливою, коли чогось хочу.

- Навіщо це тобі?

- Скажімо так, Тимур може бути жорстоким, він не дасть тобі поїхати, твій дядя не дасть тобі поїхати, проблему з Оксаною тобі потрібно вирішити, тобі нудно, а мені потрібен помічник.

- А що є така посада помічник відьми?

- Кепкуєш? От завтра вранці і подивимось на твоє почуття гумору. На добраніч. Раджу виспатися.

Прокинулась я навіть до того як задзвенів будильник. Сповзла з ліжка прийняла холодний душ вдягла штани з майкою, зав’язала в хвіст коси і пішла будити Єрмолаєва.

- Підйом, тебе ждуть великі справи. – Цього разу я не стала до нього наближатись, а прокричала все біля дверей. – Ворушись. Сонце встало, пташечки співають, роса на траві не висохла саме час.

- Садистка.

- Ти можеш, ти сильний.

- Як металом по склі. – Поморщився він, але з ліжка звівся. Я зайшла на кухню, випила склянку води і приготувала дві чашки какао з ними вийшла на двір і сіла за столик.

- Какао? – Єрмолаєв вийшов теж в спортивних штанах і білій майці.

- Рідина необхідна організму для зняття в’язкості крові, тоді серцю стане легше справитись з загрузками, що виникнуть під час бігу. – Він сів поряд і з якимось кумедним виразом обличчі принюхався до вмісту чашки.

- Можемо помінятись чашками?

- Ні, я просто сто років не пив какао.

- Тоді відкривай смак дитинства.

- Мене тоді не будили о 6 ранку.

- Тоді спробуй нові горизонти. – Ми сиділи на терасі і неспішно пили какао в цьому була якась певна чарівність.

- Допив? Далі розтяжка. Ти ж спортом займався? – Ми зробили декілька вправ на розтяжку.

- Ходив в тренажерний зал.

- Перевіримо витривалість? І повільно з прискоренням кроку я направилась стежиною в сторону лісу

- Вдихай через ніс, видихай через рот. Вдих і видих маю бути рівні по довжині. Дихання не затримуй. – Продовжувала я давати настанови. Повітря було прохолодне після ночі, від дощів, що рясно йшли все довкола було зелене такою ситою вологою зеленню, пташки заливались переливчастим співом і поганець сопів позаду. Навіть не думала, що у мене його вийде витягнути в таку рань на вулицю. Біг мовчки, видно приготовився, що я його замордую і вирішив не здаватися без бою. Та, завданням для початківця було дати загрузку, я сповільнила біг, а потім перейшла на шаг. І так неспішно ми дійшли до джерела. Спустилась до нього і чашкою, яку я тут повісила зачерпнула води з насолодою випила і зачерпнула Єрмолаєву. На джерельце він покосився, та воду випив. Навіть не спитав , ні про яку заразу, яка може в ньому жити. Ти, диви який сьогодні поступливий.

- Перепочинемо . – Я зробила кілька вправ руками. - Готовий?

- Ми, що назад?

- Ти не повіриш, але я хочу, щоб біг тобі сподобався.

- Біг мені сподобався. У мене такий вигляд перед очима відкривається.

- Рада, що можу надихати. Біг ми завершили неспішним кроком і ще декількома вправами.

- Ти в душ, а я готую легкий сніданок. – Скомандувала я і швиденько зробила яєчню, салат, дістала хліб, йогурт заварила каву.

- Віднеси на терасу – попросила я Єрмолаєва,я кий з мокрим волоссям і переодягнений в джинси і майку вийшов на кухня. – Я в душ. – Душ я приймала швидко, бо організм вимагав поповнення енергії. Єрмолаєв чекав мене на терасі попиваючи воду, навіть їсти без мене не став.

- Смачного.

- Тобі теж. – Ми їли мовчки в нашому такому мовчанні яке супроводжувалось співом птахів, була якась неймовірна чарівність. Тільки за кавою я заговорила.

- План такий: спочатку їдемо до Іллі нагороджуємо його завданням, потім в підземні ходи. Готовий?

- Сама ти не полізеш.

- Добре можемо навіть провести експеримент, будеш мене нести.

- Ти серйозно?

- Ні. Хоча по вазі він має бути десь кілограмів 80. За сто він би вже не зміг спуститись в підземний хід, тай не побігаєш з такою вагою. Менше важити теж не може, бо дівчину він ніс на руках, я навмисне дивилась підлогу в підземеллі ніяких слідів, що когось тягнули. А це десь твоя вага. То як ти відносишся до ідеї поносити мене на руках? – На мить у нього виник розгублений вигляд. – Я жартую. Ну, що хто рано встає той всіх достає. Поїхали.

Іллю ми застали дома, він з сумом на нас подивився і запросив в дім, навіть чай Єрмолаєву та каву мені зробив.

- А що це ви такі життєрадісні? – Підозріло глянувши на нас запитав він.

- Пробіжка вранці, творить чудеса. Не хочеш приєднатись?

- Я за цілий день набігаюсь так, що твій ранок не злітає.

- Злий ти. Тобі завдання. Дістань мені медичну карту Ольги. Потім я тебе наберу з наступним завданням.

- Ще й ти командуєш.

- Є гріх, ти ж знаєш. Але я буду стримуватись. Що Тимур?

- Рве й метає.

- Я хочу ще раз спуститись в підземелля.

- Навіщо?

- Треба вияснити де саме він міг з сплячою красунею вийти. І у мене цього разу буде помічник. – І я демонстративно поглядом покосилась на поганця.

- О, тільки не говори, що ти полізеш з ним?

- Не буду. Я полізу з маленьким пухнастеньким цуценям. – Єрмолаєв поперхнувся чаєм.

- Убив би за твій придурковатий гумор – тяжко зітхнув мій вірний друг.

- Тримайся друже, за це стаття існує.

- Не вчи мене. У нас великий відсоток не розкритих злочинів. – з якимось мрійливими інтонаціями сказав він. - Ладно, спробую щось зробити з медичною картою.

- А я спробую зустрітись з її батьком.

- Злата, ти там не дуже. У мужика дах ледь не знесло. Єдина донька. Ії мати померла при родах і він один її виростив.

- Знаю, через те і відтягую на скільки можу можливість з ним зустрітись. Ну, що по коням. Понеслись.

- Ну, ти там будь обережна.

- Слухаюсь. – Єрмолаєв майже весь час мовчав, але у мене виникла враження, що він нашою перепалкою з Ілльєю якось насолоджувався. Ми знову приїхали в парк. Після вчорашніх подій він був порожній, тільки залишилась стоптана трава і якийсь розумник проволік до входу і притулив двері.