А вiдьми тут тихi (СИ)

- Ладно , давай по пам’яті, де ти з нею стояв? – Єрмолаєв пройшов від бару в сторону парку.

- Я тут з нею стояв. Потім вона пішла в сторону парку . – Він показав рукою напрямок.

- Тоді пішли. – Я глянула на годинник .- У нас є 10 хвилин, а потім тут був її брат. Який йшов зі сторони дому через парк. Повтори будь-ласка маршрут Тимура.

- І що ти робиш? – Ілля з сердитим виразом обличчя до нас наблизився.

- Те ж, що робили ви. Намагаюсь зрозуміти як її могли викрасти.

- І що?

- І ніщо. Якось я пекла пиріг, дістала з духовки подивилась хвилин на 5 вирішила, ще залишити його в духовці. Через 5 хвилин відкриваю духовку , а пирога там немає. Вже вирішила, що схожу з розуму, повірила в домового, полтергейста , інопланенят , а потім полізла в посудомийну машину, а там лежав мій пиріг.

- Ти, що думає, вона як пиріг?

- Ілля не сприймай всі мої слова буквально .- Я помахала Єрмолаєву , він повернувся.

- Тепер вже по справжньому стає цікаво.

- Це не ігри Злата. – Прошипів Ілля.

- Ти чого такий збуджений?

- Все чортове місто тільки те й робить, що говорить про це. І блін , я починаю думати, що тобі краще поїхати звідси.

- Ти ж знаєш я не підтримаю чужих і нездорових фантазій.

- Це вже не попередні ласки.

- Розумію. І ще Оксана якось дуже схожа на Ольгу Мальовану.

- Що? Да, що в них схожого?

- Типаж. Світле довге волосся , блакитні очі, тендітна фігура.

- Тільки про маніяка мені нічого не говори.

- Ні це не маніяк. Тобі стало краще?

З похмурого неба лив дощ. Двірники з трудом з ним справлялися. На одному з двох світлофорів, що були в містечку ми стояли. Все сталось за якусь мить визг гальмів і жінка, що йшла по пішохідному переході відлетіла від удару як лялька. Як тільки мозок усвідомив, що сталося я вискочила з машини набираючи номер швидкою, молода жінка лежала на асфальті у неї була розбита голова довкола якої вже зібралась калюжка крові з водою.

- Служба порятунку.

- Біля районної адміністрації трапилось ДТП , постраждала молода жінка 30 років, забій голови, відкрита рана вона втрачає кров, терміново потрібна машина.

- Виклик прийнято. Швидка вже виїжджає. – З машини , що збила жінку вийшов чоловік теж молодий років за 30, з якимось пустим виразом в очах, він ходив біля жінки і приговорював: «Ой, що тепер буде?» Жінка була при свідомості.

- Не рухайтесь, все гаразд, швидка вже виїхала. Адам принесе аптечку з машини.

- Що ти робиш? – на його лиці і краплини крові не було.

- Надаю першу медичну допомогу. – Разом з аптечкою Адам приніс покривало, яким обережно накрив її і стиха говорив, що вона молодець, добре тримається, що швидка вже їде. Біля нас вже зібралась юрба. Якийсь чоловік стояв над нею з парасолькою.

- Ії не можна чіпати. Швидка вже виїхала . Будь-ласка. Як вас звати?

-Інна.

- Інна, з вами все буде добре.

Швидка і справді приїхала за лічені хвилини. Вони обережно загрузили її в машину.

- Ви надавали першу допомогу ? – звернувся до мене лікар

- Так.

- Поїхали в лікарню. – Я сіла до них в машину. Я тримала Ніну за руку.

- Чорт, вона крові багато втратила. – Прошепотів лікар.

- Робіть переливання.

- Не вчи. – Тут же за пораду мене послав лікар в сад. В лікарні її швидко повезли в реанімацію,а я залишилась чекати. Лаборант вийшла з палати.

- Яка у неї група крові?

- Четверта резус – позитивний.

- В мене така ж скажіть лікарю, що я можу бути донором. – Лаборант повернулась з лікарем.

- То кажеш четверга група з позитивним резусом? Тоді з лаборантом на аналізи і до мене і то швидко.

Я оглянулась на Єрмолаєва, який стояв з розгубленим виразом і пішла за медсестрою.

Коли я вийшла з палати, моя голова злегка паморочилась, та залишатись в лікарні більше ані на хвилину мені не хотілось і я вперто неспішними шашками йшла.

- Ей, ти як? – Почула я знайомий голос і посміхнулась з якимось безшабашним почуттям полегшення, що він мене дочекався. Він переживав, давно за мене ніхто не переживав, я вже й забула, як це може бути приємно.

- Здається я маю гостру необхідність притулитись до твого могутнього плеча – пробурмотіла я і таки притулилась до нього.

- Все в порядку?

- В повному. І мені хочеться додому.

- Ти впевнена? – Уже більш спокійно запитав він.

- Абсолютно.

- Тоді додому. – І він підхопив мене на руки і поніс до машини. Вслід нам хіхікали медсестри, і вельми неоднозначно хмикнув лікар зі словами :» Бережи її». У Єрмолаєва на руках я збіса добре себе почувала. Він привіз мене до дому, на руках заніс і положив на ліжко, а за декілька хвилин приніс яєчню і чай.

- Я що потрапила в паралельний світ?

- Тобі потрібно поїсти. – Ніяк не відреагував він.

- Я сама ще здатна дійти на кухню.

- Ага, але зараз давай поїси тут.

- Добре. – Легко погодилась я. – Але тоді ти розповіси як ти?

- Я….я нормально.

- Тобто сьогоднішня ситуація, коли у тебе на очах збили людину не справила на тебе ніякого враження?

- Справила. Я був злий на того водія, що вискочив з машини і вхопив себе за голову жаліючи. Ідіот, він збив її на пішохідному переході, так побивався, що встряв. І мені було її дуже шкода, вона була перелякана. І взагалі усе це мені не дуже сподобалось…. І я не знав, що треба робити. Ти молодець. Ти надала їй першу медичну допомогу , ти врятувала їй життя.

- Ти все зробив правильно. Приніс покривало, говорив з нею, ти заспокоїв її.

- Я сам був наляканий. Та ти була така спокійна, що поволі попустило. – Єрмолаєв сидів на моєму ліжку і коли я позіхнула швидко піднявся.

- Ти поспи. Тобі потрібно відпочити.

- Добре. І тобі на добраніч.

- На добраніч. – Мої очі закрились і я майже миттю заснула. Мені снилось кладовище і я ходила по ньому між могилами поки не дійшла до могили Ольги. Я бачила її такою вродливою, білявою в весільній сукні , вона дивилась на мене і хотіла щось сказати…Я проснулась від дикого грохоту , моє серце скажено калатало і я пару хвилин не могла зрозуміти де я , образ Ольги не виходив з голови. А реальність говорила, що шум йшов з кухні. Я пішла на кухню. Єрмолаєв збирав залишки скла з підлоги.

- Що розбив? – Він підскочив.

- Чорт, ти мене налякала.

- Вибач не хотіла. Чого не спиш?

- Просто не спиться.

- І що ти тут готовив?

- Я чай робив і бутерброд.

- Ясно. – Я дістала яйця, молоку, муку.

- Ти , що збираєшся готовити?

- Ага, млинці.

- Ти голодна?

- Страшенно. Присідай і чекай. – Я засмажила першу порцію і положила млинці йому на тарілку, правда попутно увірвавши шматочок собі, Єрмолаєв зробив чай і два бутерброда.

- Тож чого не спав? У тебе круги під очима.

- Н-да? Я погано виглядаю?

- Ти виглядаєш як людина, яка мало спить.

- Просто не міг заснути.

- І часто так просто не міг заснути буває?

- Іноді буває. – В його голосі почулись обережні нотки, так неначе далі буде вкрай неприємна розмова.

- А що таке іноді відвідають думки? – Подразнила я його.

- Буває.

- І про що думаєш?

- Так, про життя – якось невпевнено відповів він.

- І що життя тебе засмучує? – Продовжувала я приставати з питанням перегортаючи млинець.

- Ти чогось боїшся? – Раптом запитав він.

- Ну чогось звісно боюсь.

- Як сильно?

- Ну, жити можна. Страх це нормально. А ти?

- Так.

- Розкажеш?

- Ні, не зараз. – Я сіла до нього до столу. – А мені саме снилось кладовище і та дівчина Ольга.

- Тобі снився жах?

- Ні, мені снилось кладовище і Ольга, а жахом стало коли ти посуд бив.

- Вибач.

- Я просто констатую факт. Нічого страшного. Посуд іноді б’ється.

- І що там зі сном?

- Ну, все так таємно, містично і мене це вже вкрай задовбало. А ще на дає спокою як Оксана зникла. Виходить, що не помітно піти з парку вона не могла. В вампірів, що уміють літати я якось слабо вірю, з вурдалаками теж якось не складається. Отже по землі вийти не поміченою вона не могла по повітрі теж, а залишається…- після довгої паузи я продовжила – тільки підземелля. Чорт, і що я про нього раніше не подумала. – Я піднялась з-за столу і пішла в кладовку шукати ліхтаря і мотузку.