А вiдьми тут тихi (СИ)

- Найду сволоту, яка могили паплюжить, в трьох літрову банку закручу. – Підвів підсумки Ілля.

- Ага. Це хтось місцеві.

- Чого так думаєш?

- Бо я знаю, що моя бабуся померла не від того, що написано в довідці.

- Що? – Тепер і Ілля і Адам свердлили мене поглядами.

- Моя бабуся померла від інфаркту. І можливо ніж в серці про це явно натякав?

- Думаєш?

- В довідці і картці Ольги все ідеально. Смерть молодої людини зазвичай підлягає більш досконалому вивченню. Ольгу привезли в лікарню з болем в верхній частині живота. Перша дія лікарів підозра на апендицит. Далі фізичний огляд і здача аналізів, УЗІ. Далі апендектомія. І смерть під час операції, що в принципі є рідкістю. І вандали встромили ніж в серце. Заставляє задуматись.

- Тобто ти хочеш сказати, що дівчину вбили?

- В даному випадку це могла бути тільки помилка лікаря і якщо вона була , то була прихована.

- А ти впевнена?

- В чому? В тому, що лікарі безголові? Так. В цьому я якраз таки впевнена. Я в морг саме тому і пішла працювати від великої кількості професіоналів. Ідеали попрані, сенс життя зруйновано, просто розрив шаблонів з трудом пережила.

- Єрмолаєв їй більше не наливати.

- А вона мені такою подобається.

- А ти мені подобаєшся за 200 км. звідси, але нічого ж терплю.

- Нічого не можу обіцяти, просто прикипів душею до вашого містечка.

- Я чомусь не поділяю твого оптимізму.

- Ілля, а як нам його знайти?

- Будемо шукати, якось і знайдемо.

- Угу. Ще б зрозуміти, що з Оксаною. До речі, а що там з транспортом тієї ночі?

- Опитав. Ніхто, нічого не бачив і не чув.

- Закон фізики – нічого не зникає безслідно.

- А досвід говорить, що у нас гнітюча статистика зниклих людей, а після останніх подій так і взагалі…

- Не нагадуй, я ще досі спати спокійно не можу, після того, що бачила.

- Я був здивований, коли ти туди поїхала.

- А я як всі, раптом одного ранку зрозуміла, що щось мені не байдуже.

- Нічого. Все у нас буде добре.

- В те і будемо вірити.

- Не зрозумів де ти була? - Посвердлив мене поглядом Адам.

- Вона у нас була в самій гущі подій, а потім в моргах працювала. - Люб’язно пояснив Ілля. – А повернулась, коли дядько твій витягнув звідти. – Я поморщилася від нагадування мого минулого. А Єрмолаєв сходу випив чарку.

- І багато в тебе ще є героїчного минулого – Прошипів він. Ми переглянулись з Іллєю.

- Ну, Злата у нас сповнена сюрпризів. - Виговорив Ілля з такою задумливою інтонацією, що я тут же відчула, що знущається з Адама.

- Як кіндер сюрприз. – Вставила я.

- А почуття гумору у неї таке, що так іноді і хочеться застрілити. – Додав Ілля. Адам хмуро подивився на мене і вийшов з-за столу на двір.

- Так , а що між вами відбувається? Що це хлопця так веде? Чого ще він такий смиканий? – На запитання Іллі я відреагувала невинним помахом вій. Мовчки перехилили ще по одній чарці в повній задумливості про шляхи господні і розбрелись, хто куди, а я спати.

Я готувала сніданок, коли шум привернув мою увагу, в дверях стояв Тимур. Не бритий з чорними кругами під очима. Чорт я навіть не чула, як він підійшов.

- Тимур? – Мій голос виражав стан безмежного спокою, якого я в принципі не відчувала. Він пройшов в кімнату і навис наді мною.

- Не лізь. Не плутайся у мене під ногами. – Його голос звучав зло, та в очах я бачила відчай.

- Ти про те, що я з населенням розмовляла?

- Вари свої травки, якщо хочеш, але не лізь в мої справи.

- Ти присядь, поговорити потрібно. – Я відсунулась від нього і розлила дві чашки чаю.

- Вибач. З появою звинувачень Єрмолаєва я не можу бути осторонь. Мене в цю справу втягнули мимо моєї волі. Ти бери чай, просто чай бадьорості добавить. І послухай мене. Почуй мене. Будеш слухати?

- Розповідай. – Якось приречено махнув він головою, після чого скривився і потер висок.

- В лікарні помирає молода дівчина. Складу злочину немає. Помирає моя бабуся . Складу злочину немає. І тільки ці дві могили були осквернені . Тобто мене вже втягли в це. Я розумію твій гнів і відчай. Я теж його відчуваю, а ще відчуття безвиході. Це щось тут на місці і я не можу це знайти.

- Думаєш вона жива? – Задав він страшне для себе питання.

- Думаю так. – Обережно відповіла я. – Вихід по підземним ходам був продуманий і простий водночас. Про ті ходи ніхто не згадав і ніхто не міг уявити, що її саме по них винесуть . – Тимур тер настирливо потирав висок.

- Головна біль? – Я підняла показавши свої руки. – Я можу допомогти. Знаю деякі методики. Дозволиш? – Я обійшла довкола нього і почала легко масажувати його виски. – Йому було незатишно у мене в руках, та біль його змучила більше. І застогнавши він відхилився до мене. Масаж допомагав я відчувала як він розслабився.

- Що в чаю було? – Раптом запитав він.

- Суміш з різних трав, знімають втому і додають життєвих сил. Нічого чим би ти міг зацікавитись.

- А ти таки справді відьма.

- Ні, я медик з дипломом , яку виховувала бабуся травиця і яка в силу дитячого ідеалізму вивчила методики мануальних терапевтів. А твоя головна біль результат зловживання кофеїну, недосипання і нервово збудження. Тимур я вірю в твій професіоналізм, ти можеш зробити більше, але як тільки подавиш емоції. Спробуй поглянути на ситуацію з холодною головою.

- Що ти робиш? – В його очах було нерозуміння і настороженість.

- Якого чорта? – Почувся злий рик Єрмолаєва. Я здригувалась і перевела погляд на двері . Він стояв біля дверей, руки зажаті в кулаки на лиці якась суміш презирства з злістю. Його погляд був на мені і від того якось незатишно стало.

- Все нормально. Ми просто говоримо. Тимур ? – Я поглянула йому у вічі. – Я з Іллєю працювати буду, тебе будемо тримати в курсі справ. І я прислухаюсь, якщо ти будеш проти.

- Я дам тобі знати.

- Гаразд. Тебе можна з ним залишати? – Запитав він ,хитнувши головою на Єрмолаєва.

- Так. Все нормально. – Тимур піднявся. І проходячи мимо Єрмолаєва прошипів тому.

- Ти не виїзний. І не роби дурниць. Буду щасливий, влаштувати тобі «гарне « життя, якщо що. Єрмолаєв мовчав, тільки продовжував спалювати мене не добрим поглядом. Як тільки Тимур вийшов, він наблизився якось дуже повільно, немовби намагаючись тримати себе в руках.

- Це, що було? – Прогарчав він.

- Єрмолаєв на сонечку перегрівся? – Лагідно запитала я.

- Ти з ним …з цим….Сексу не вистачало? Так ти скажи, я з радістю. – Оскалився він біля мого лиця. Н-да, скажений Єрмолаєв видовище не для слабо нервових.

- Відійди від мене. – І я необачно ткнула його рукою в груди. З місця він не здвинувся, але якось перевів погляд на мою руку у нього на грудях. Заричав і моя бідна голова виявилася в тисках його рук, а я притиснута до стіни. Його губи зім’яли мої, подиху він мені навіть не дав зробити. Я спробувала його відсунути від себе, все одно , що скелю двигати. А він тільки сильніше притиснув до себе. Ідіот так і задавити можна. Рукою я дотягнулась до його лиця і доторкувалась до його вилиці і він мене відпустив. В його синіх очах палало полум’я . Він декілька хвилин стояв важко дихаючи, поки осмислений вираз на виник в погляді і видно не надовго, бо на мої губи він накинувся знову, тільки цього разу неймовірно ніжно це роблячи. Я почула його стон. А потім відповіла на його поцілунок. Його поцілунки зводили з розуму заставляли моє серце важко битись в грудну клітку, його дотики пробуджували моє бажання, давнє, як саме життя, гаряче, як розпечена лава і руйнівне , як ураган. Мені хотілось його торкатись, вивчати, мене зводило з розуму, як він реагує на мої дотики, його бажання розпалювало моє.

Повернення до життя було як пірнання на глибину, пристрасть вщухла я лежала на дивані, а поряд мене важко дихаючи лежав Єрмолаєв . Що я наробила? Я піднялась, підхопила залишки одягу.

-Ти куди? – голос у Єрмолаєва ще був хриплий, а вигляд чомусь розгублений.

- В ванну. – А я діставшись ванни, ввімкнула гарячу воду і підставила їй свою дурну голову. Чорт, чорт. Що я роблю? Нічого нового, займаюсь сексом з Єрмолаєвим. Добре тільки не панікувати. Я декілька хвилин просто глибоко дихала намагаючись повернутись до життя. З ванни виходити все одно потрібно тому з важким вдихом я обмотавшись рушником і вийшла , одягнула джинси з сорочкою, помастила лице кремом, на якому все одно залишались сліди мого проведеного часу. Я вийшла на кухню. Єрмолаєв прибрав сліди розгардіяшу, все виглядало охайно, як і не було перевернутих стільців, як зі стола не летіло, все на підлогу, а сам смажив млинці, які стояли гіркою в мисці на столі.