А вiдьми тут тихi (СИ)

- То про що ти хотіла поговорити?

- Хтось відкопав мою бабусю. – Тільки по ледь піднятій її брові я зрозуміла, що її це сильно здивувало. – Десь за місяць до цього викопали тіло дівчини. І між ними нічого спільного , окрім кладовища. То що ти можеш знати про це?

- Думаєш сатаністи ?

- Де ж їм взятись в цьому чудному райському куточку? – Задала я запитання.

- На жаль в історії повно таких подій, і до того ж деякі з них відбуваються в абсолютно тихому і спокійному місці. А сект у нас зараз, як грибів після дощу. Знаходиться якийсь соціопат, кидає об’яву і ось тобі і послідувачі, з нестабільної психікою. По почерку схоже. Викопаний гроб, розчленований ножем труп. Тільки я про них нічого не чула.

- Думаєш новачки. Проходять обряд, аби доказати свою силу і стійкість? Хоча на могилах не було ніяких перевернутись хрестів, перевернутою зірки, слідів залишків закатованих тварин.

- Стає цікаво, сатаністи без сатініських ритуалів, та мало ймовірно. Є звичайно ідейні сатаністи, але вони таким дурницями не балуються там основний принцип вони вважають відверту антисоціальну поведінку - дурницею. А дурниці – це великих гріх. Можливо малолітки балуються?

- Ілля про це нічого не говорив.

- Підлітки іноді скарб можуть шукати.

- Ніж був в серці. А це вже мало схоже просто на пошук скарбів. – Заперечила я.

- Думаєш ница помста твоїй бабусі?

- Тіло дівчини було першим.

- То може вся справа в дівчині? А могилу Варвари спаплюжили, щоб підстьобнути тебе до дій?

- На жаль була захоплена потоком почуттів і про це я не подумала. – Задумалась я.

- А щось в ньому таки є – Таміла розглядала Єрмолаєва.

- Паскудний характер у нього є.

- І це говорить нездала відьма. – Закотив він очі, а Таміла стиха розсміялася.

- А він потішний – Таміла захоплено, розглядала Єрмолаєва, той навіть засовався від такої пристальної уваги.

- То він пручається, це навіть добавляє перчинки.

- Чому я там пручаюсь? – Проявив цікавість Адам. На губах Таміли заграла посмішка і вона різко вхопила Адама за руку.

- Таміла – застережливо позвала я її, та вона закрила очі. Коло вона відкрила очі, зникла та дівчинка, що посміхалась залишилась серйозна, холодна, далека звідси жінка і вона випустила руку Адама.

- То, як жити з власним демоном, що їсть тебе зсередини? – задала питання вона Адамові.

- Терпимо – буркнув Єрмолаєв.

- Таміла, залиш нам трішки відчуття реальності – попросила я.

- Як скажеш – відказала вона не відпускаючи погляд Єрмолаєва.

- Гаразд. Дякую. Нам час їхати. – Посмішка знову промайнула на її лиці.

- Пробач. Не хотіла бентежити. Не стрималась – пожалілася вона.

- Знаю. Але нам час їхати.

- Я проведу – Таміла провела нас до машини. – З ним хаос, але ти справишся – прошепотіла вона мене обіймаючи. За кермо сів Єрмолаєв, який уже маявся нашою поїздкою.

- У нас що бензин скінчився? – Запитала я, звернувши увагу на миготіння на приборах.

- Чорт – пробурчав Єрмолаєв.

- Повертай поряд заправка є. – Єрмолаєв повернув і під’їхавши до заправки потягнувся за телефоном, оголивши частину спини, на що я злегка відволіклась , він не помітив хлопчика працівника заправки і злегка задів його. У Єрмолаєва був ошелешений вигляд він відкрив двері і вийшов з машини.

- Вибачте. Я не хотів. Я не помітив. Все нормально? Я вас не травмував?- Все відбулось за лічені хвилини я тільки що й встигла як розгублено оглянутись .

- Ти що весь час на працівниках заправки припарковуєшся?

Ні, сьогодні зробив виключення. Похід до гадалки, покійники, що падають з багажника і відмочка в напарниках. Я про таке навіть не мріяв. – Це все звучало так абсурдно, що я розсміялась. – Я зловила його погляд на моїх губах і швидко відвела погляд. – Я візьму каву. Ти будеш?

-Так. – Адам повернувся з двома стаканчиками кави один простягнув мені.

- Про що замислилась? – Запитав він.

- В житті в селі є безліч несподіванок. Це окрім головної окраси такого неспішного способу життя. Ти ж в курсі , що під містечком є безліч підземних ходів? Згідно легенд на місці даного містечка було велике місто де було 13 храмів і що за часів татаро-монгольської навали скарби з церкви винесли в підземні ходи.

- Серйозно ? Навіть легенди є?

- Так, сам район історією походить від Трипілля.

- Як захопливо. – Досить єхидно відповів він.

- Досить старо я б сказала. Так, що сама земля приховує історію. Уяви татаро-монгольські навали, козаки, а ще за часів війни підземними ходами досить активно користувались.

- І що золота не знайшли?

- Ходи кілометрові. За переказами можна було з одного села перейти ходами в інше. А очевидці , хто в них ходив кажуть, що такий страх наступає по мірі просування ходами, що дехто просто тікав.

- А?

- Підозрюю це все таки більш пов’язано з замкнутим простором і нестачею кисню. А ще кажуть , що по ширині є ходи такі, що можна підводою їхати.

- Чим?

- Коником запряженим у віз.

- Якась нудна історія.

- Ну, за часів Київської Русі жінки на рівні з чоловіками приймали участь в війнах так, що історія не може бути нудною. А козаки в таких копанках заставали ворога зненацька . Цікавий період таки був.

- Ага, тільки як не крути, а часу коли жити в Україні було круто просто не було. Я коли з штатів повернувся довго приходив до тями після України.

- Ти ж правда не хочеш, щоб я тобі поспівчувала.

- Навіть не очікував такого – пробурмотів він. І як раптом відчула, що образила його і від цього відчуття навіть розгубилась. Я закрила очі намагаючись відновити відчуття внутрішньої рівноваги і позбутись відчуття провини.

- Чорт.

- Що?

- Нічого , то я з думками переважно.

Містечко зустріло темнотою і тишею. В центрі Адам зупинився.

- Відчуваю госте бажання поєднатися з пляшкою горілки. І не смій більше мене лікувати. – І він пішов залишивши мене одну в машині. Я вийшла обійшла машину і сіла на водійське місце, декілька хвилин просто посиділа.

- Тільки я починаю думати, що в ньому є щось хороше…- я скрутно похитала головою і поїхала додому. Я страшенно була втомлена і заснула діставшись ліжка. Мені снилось поле і блакитне небо і я щось шукала оглядаючись і відчуття неспокою ставала все сильнішим аж поки я не прокинулась , пару хвилин розгублено оглядалась не в змозі зрозуміти де я . Я дома все нормально, та серце продовжувала калатати , я тряхнула головою і пішла в ванну. Ввімкнувши гарячу воду я декілька хвилин стояла під струменями відчуваючи як напруження мене відпускає. З душу я вийшла з відчуттям голоду, загорнувшись в халат пішла на кухню і тут виявила, що Єрмолаєв дома не ночував.

- І чорт з тобою. – Я зайнялась сніданком салатом і омлетом. З мискою і чашкою кави я перемістилась на веранду. Як же мені тут подобається , дерев’яна веранда, запах лісу, спів пташок, свіже повітря.

- Це місце робить мене щасливою. – Заключила я роблячи ковток запашної кави. – Життя чудова річ, як не крути. І ідилія закінчилась з появою на горизонті машини мого любого друга, якого нелегка занесла захищати громадян.

- Злата, якого чорта ти трубки не береш? – проричав він.

- Я тільки проснулась, снідаю і на голодний шлунок я неготова слухати новини. А твоя присутність говорить про те, що добрих новин у тебе немає.

- Да, чорт забирай. Твого потороченого затримали по звинуваченню …в чому його там …коротше вчора пропала дівчина і Єрмолаєв був останній хто її бачив. Бачили як він з нею свариться , а потім вона зникла. Єрмолаєва забрали прямо з бару.

- Що? – От, тепер я тільки видихнула.

- Да, ти правильно все почула, мать твою.

- Ні, в чорта не розумію.

- Я те ж сьогодні підняли серед ночі, півночі шукали її, її брат. Ти ж знаєш її брата?

- Якого брата?

- Рикунова.

- Його знаю, але нічого не розумію.

- Коротше краще тобі поїхати до відділку, а то він вже до…

- Чорт. – Я швидко і майже не звертаючи уваги на Іллю натягла джинси і футболку.