Втомленi гори

СОЛОВКИ Біля хати зажурились І притихли ясени. Як згадаю про минуле, Хоч сьогодні хорони. Роки-роки молодії, Ніби в полі скакуни, Хто ж мені сьогодні скаже, Де поділися вони? Над лісочком Місяць сходить, Над лісочком сплять віки, А мені ще й досі сняться – Магадан і Соловки. 18.10.1997р. НА НИВКАХ Прощай, мій парк, – куточок райський, Тебе, як жінку, полюбив, Бо у твоїх озерах синіх Свою я молодість лишив. Прощай! Люблю і незабуду Твою небесну я красу, І якщо в Києві ще буду – Обов’язково навіщу! 26.6.1992 р. ЗГУСТОК ЕНЕРГІЇ Іду із тяжкої роботи, Із втоми викручую сміх, Бо сміх – то здоров’я нації, І мусить він бути для всіх. Сміх – то є згусток енергії І вибух незвіданих сил, З яких в нас пульсують спермії, Щоб світ наш у ніжності жив. Іду із тяжкої роботи, Із втоми викручую сміх, І стогнуть під вечір чоботи, Які я знімаю з ніг. 16.10.2001 р. ІНТЕЛІГЕНТ В студентських гуртожитках Від КУНГа й КаПеІ Студентки і студенти Якісь глухонімі: Ні здрастуй, ні бувайте, Ні шість тобі, ні п’ять, Пройдуть, як без’язикі Й не знаєш, що казать. Отож, дивлюсь і думаю: І це – інтелігент, Це той, що завтра буде, Можливо, Президент. Це той, якому завтра Довіримо Дніпро, Довірим Україну І все своє добро. І що з такого генія Ти завтра зможеш взять, Як він уже сьогодні Пройде – й ні шість, ні п’ять? Якщо уже сьогодні Для нього ви – ніхто, Хоч ви його наставник, Фундамент і пальто. 12.1.1998 р. ТАМ, ДЕ ШЕПЧУТЬ Мене не влаштовує місто, де шепчуться, Але й не люблю, де кричать і гудуть. Я слухати хочу, як жайвір співає, І весело квіти у лузі цвітуть. Як голосно в полі дівчата співають, І люди, сміючись, Хрещатиком йдуть, Я зовсім не проти і сам випить чачи, Але не люблю – там де п’ють і плюють. 5.5.1997 р. ГОМО Міняю злість на милість я, Адже я ГОМО – не свиня... 18.4.2004 р. КІТІКЕТ Зника любов, як зайчик на стакані, І гасне світло вже в моїх очах, І вже мене не манять в поле Ані Так, як колись, в юначих добрих снах. І не шумлять так, як колись, тополі, Можливо, я вже став недочувать? І як колись, не стогне вітер в полі, Навіть в селі собаки й ті мовчать. Мовчить Вкраїна, ніби оніміла, Народ сопе – завали розбира, Ну а земля, немов осиротіла, Вже кожний третій вимер із двора. Мовчать раби, а банда розкошує, І я одне не можу зрозуміть: То де ж той Бог, якщо він нас не чує? Хотів би я почуть на це отвіт Мовчать Боги. Мовчать воли колгоспні, Поки їх всіх, як нутрій, обдеруть, І їхню шкіру й жалюгідні кості На кітікет бандити перемнуть. 7.2.1997 р. ЗОЛОТА МОНЕТКА Я люблю людей хоробрих, Чесних, гордих, з буйством злив, Що не стануть словом терти, Щоб хтось більше заплатив. Бо в таких людей, що слово, То – монетка золота, І нагадують ту діву: Бакс гони і я – твоя. 16.2.1997 р. САМОВПЕВНЕНИЙ Той, хто на всіх налазить рогом – Вважає, що родився Богом. 28.5.2003 р. КИДАЛО Я за тебе стояв горою, Замерзав на Майдані всі дні, Так заслухавсь твоєю я грою, Що повірив я навіть брехні. Я надіявсь, я вірив у тебе, Як нікому, ти вибач мені, А тут грім ніби з ясного неба: Президент не на тій стороні. Сотні тисяч у нас вже шоковані, Ніби дулю ти дав всім під ніс, І став майже такий, як і Кучма, І відомий Петро-скандаліст. Більше вже я не вірю нікому: Вам усім на людей наплювать, Вам потрібні лакеї, бездомні – Ті, що будуть вам попу лизать. А сьогодні, як став Президентом, Помаранчевий став вже якийсь! Чи то й справді нема в світі честі, То ж кому ми на вірність клялись? Та і я був одним з тих нещасних, Що повірив в шикарну брехню, Що ж тепер я скажу своїм діткам, Як сьогодні з Майдану прийду? 4.10.2006 р. ПРЕЗИДЕНТУ Оклад бандитам ти підняв, Щоб кожен з них не грабував, Та ті уже не брать не можуть – Оклад й в сто тисяч не поможе. Бо ті, що брали – й будуть брать, Навіть, як руки відрубать. Адже, хто буде їх судить, Як скрізь, де станеш, там – бандит? Психолог з тебе препоганий, Бо ти не звідти все почав, І хоч, як Швейк. ти хлопець – бравий, Але ти партію програв. 5.10.2006 р. РОЗМАЗНЯ Всі порядні мають "Мерси", Хто вже навіть й БМВ, Ну а Ющенко до влади На "горбатому" іде. Ну хіба ж то є не сором, Зупинімось на момент, Як іде балатуватись Із "горбатим" Президент? Та якщо такий він бідний – Це хіба не аргумент? То ж нащо такий, пробачте, Нам потрібний Президент? Та хіба то вже політик – Це кажу я, люди, вам – Що не може заробити Ні собі, ані людям? Тож, нащо такий потрібний, Вибачайте, прохіндей, Щоб і далі тільки мучить І своїх, й чужих дітей? Ніби в нас й не Перше квітня, Як відверто вам сказать, То ж чи варт такого дурня В Президенти вибирать? От і виберіть повторно, Ви такую розмазню, І п’ять років знову будуть Всі сидіть на букві... "ю".. Будучи п’ять літ при владі, Це хіба не аргумент, Іздить й досі на "Горбатім"! Та хіба ж це Президент? 11.11.2009 р. БІДНЕНЬКИЙ Ну а цей іще бідніший... От пішли у нас мужі! Взагалі нема машини, Та зате – два гаражі. 11.11.2009 р. НЕДОУМКИ Я дивлюсь на їхню наглість, Й якось боляче мені. Що оті два "супермени" Думають, що всі дурні? 11.11.2009 р. АДВОКАТ Ми – люди надто принципові: Як є в вас бакси стопудові, І будь ти злодій чи бандит, Заплатиш? – буде і вердикт. Ми будем захищать хоч чорта, Була б грошей у нього торба. Немає грошей? – будь хоч геній, Хай бідних захищає – Ленін!!! Ми б захищали і ораву, Та не працюєм на халяву, Ми – адвокати, люди честі, Дерем з усіх: і з батька й з тещі. А що про нас говорять люди – На те ми чхать хотіли всюди! Дивлюсь на тих я ерудитів, Що захищають в нас бандитів, І тихо думаю про себе: А як же честь, порядність, небо? От вам і вір у справедливість! Чого ж ми всі, скажіть, добились, За що стояли на Майдані Наші Марії, Ані, Тані? Невже за тих, що з горла пре, Щоб їм добавили іще? 6.6.2006 р. КАМАЗ Морда, як в КАМАЗА скат, Зразу видно – депутат. 22.4.2006 р. ВРИВАЮСЬ В КОСМОС Вже не влаштовує сьогодні Усе, що я донині знав, Мій розум в космос вже, як в поле Скакун веселий поскакав. По Всесвіту, по океанах, По Сонцю, Місяцю, зірках, Щоб потім, з Космосу вернувшись, Міг спалахнуть в нових думках. 18.1.1997 р. СВІТ – ГАРЕМ Весь світ – гарем, а ми – султани, Це всім давно відома річ, Бо нас оточують путани, Як світлий день і темна ніч. Тому й ходжу я у діброви, Аби послухать солов’їв Й всю ніч дивитися на брови Серед веселих яворів. Не хочу палаців, ні храмів, А якщо храм – лише в душі, Тому й терпіть не можу хамів, Що брешуть як і їх вірші. Тому й люблю гаї, діброви, Люблю поля я запашні, Де ходять в полі чорні брови Й за ними – всі думки мої. 4.5.1997 р. ЖИТТЯ – СПЕКТАКЛЬ Я світ вважаю надто мудрим, Як, скажем, гру у доміно, Й тільки недавно зрозумів я: Життя людське – це як кіно, Де все продумали до крапки – Ті Мойши, Пашки – фахівці, В яких давно вже, любі, з вами Всі сидимо ми на кінці. 1.2.1997 р. ДИВІДЕНДИ Якби мене батько навчив був брехать, Або хоч би як прикидатись – Сьогодні в житті я б не став жебраком Й по світу не став би тинятись. Сьогодні я, певен, вже б мав "Мерседес" Чи іншу б якусь іномарку, Й купався б десь в Ялті серед стюардес І їв би ікру, пив би чарку. Бо той, хто сьогодні на честь наплював, Собі накрутив дивіденди, Двох слів він не може до купи зв’язать, А він уже – став Президентом. І все ж, я не заздрю таким ані чуть, Бо шельму, як кажуть, Бог мітить, Тому краще буду спокійно я спать І міцно хай сплять мої діти. Бо знаю: безкарним не може буть зло, А стогін не бути почутим, Отож, як сьогодні тобі повезло, То ти не викручуй всім руки. 19.12.1997 р. ДВОХГОЛОВИЙ ПРОВОКАТОР Із кожним днем все важче встать, Зникають сили десь хутенько, І все ж, не можу я мовчать, Коли мою грабують Неньку. Коли ще й досі в наш-то вік Є провокатори – лужкови, Які, щоб рейтинг свій піднять, Ладні зірвать з усіх підкови. Й вони далеко недурні, Дурнями вбивці не бувають, Вони підпалять і підуть, А дурні – Крим хай розгрібають. 21.1.1997 р. ЯКЩО СВЕРБЛЯТЬ РУКИ Люди, люди! Всіх світів і націй Вслухайтесь у пісню солов’їв, І невже цей патріарх-чудесник Вас своїм він співом перегрів? І невже ми мало пережили Горя, лиха і дитячих сліз, І невже не боляче дивитись, Як старий на милицях поліз? Як горіли і міста, і села, Як живих палили у вогні, І невже із пам’яті людської Можна оті вивітрити дні? Люди, люди! Стійте, зупиніться! Перестаньте гратися вогнем! Бо ніде ніколи будь-які ракети Вам не допоможуть, войовничий Сем. А як руки в тебе засвербіли дуже, То за слово, бовдуре, ти мене прости! Так знайди такую ж ти бандитську пику, І вже скільки хочеш в неї ти гати. Бийте скільки влізе ви один одного, І горіхів стільки в душу ту напхай, Щоб із вас вже жодний, як колись проснеться, Не казав, що пекло – краще є за рай. 8.7.1981 р. ТИМ, ЩО БІСЯТЬСЯ Якщо не любиш ти людей, Будь ти хоч тричі імператор, Для людства ти – не Одісей, А просто – підлий провокатор. Людям потрібна не війна, Доїть ракет ніхто не буде, А ти доводиш, що вона – Ніби прогрес несе всім людям. 5.11.1982 р. МИР – ЦЕ ТРОЯНДИ Я пам’ятаю крик і сльози, І роки страшної війни, Як навіть плакали берези А разом з ними – ясени. Як мати плакала все літо, Сльози ховаючи щораз, А нас бомбили мессершмідти, З землею змішуючи нас. Я пам’ятаю: фріц поганий Топтав троянди під вікном, І ті стогнали теж, як люди, Під їх фашистським чобітком. Топтав геть все, що червоніло, Бо цього кольору боявсь, І в нього пика сатаніла, Як колір крові появлявсь. Я пам’ятаю, до окопа, Як месер в небі появлявсь, Навіть Сірко, немов з окропу, В бліндаж з людьми разом ховавсь. Його розумні пильні очі Все розуміли як людські, А поруч охали фугаси, І рвались кулі запальні. Я пам’ятаю в ніч ту грізну, Як небо все було в вогнях, Батько забіг з передової Весь у крові і в синяках. І хоч навколо рвались міни, Батько нас всіх поцілував, І, обіймаючи всіх зразу, Весь закривавлений стояв. Він говорив: о, дітки любі, Яке це щастя – буть разом І грітись в хаті біля грубки, А не в окопі із Сірком. Яке це щастя, як в садочку Весь день розгулюють дрозди, Я б радий спати і в воронці, Щоб з вас ніхто не знав війни. 12.8.1961 р. КОЛИ ПЛАЧУТЬ ДІТИ Люди, погляньте, який ясний Місяць, Чи ж ненабридло стрілять вам і вішать? Люди, погляньте, як світяться зорі, Чи ж на планеті без війн мало горя? Люди, погляньте, яке ясне Сонце, Чи ж не набридло дивитись в віконце? Ні! Не закриєте вікна бетоном – Атомна бомба знайде і під домом! Ні! Не сховаєтесь ви ні на мить, Навіть, як дуже захочеться жить! Люди, послухайте звуки гітари, Нащо ж, скажіть, вам ті вічні кошмари? А того, хто каже, що треба війна – Без суду і слідства судіть чурбана. Світ наш великий, та місця не стане Всім, хто на світ наш гарматами гляне; Ті, хто обвуглить невинних дітей, Знайте: знайдеться й на їх Прометей. А потім, як з них хто залишиться жить, То буде ще смерті у Бога просить. Буде роками ходить і шукать – З ким би зустрітись, щоб слово сказать. Може вам важко це все зрозуміти, Так в чім винуваті берізки і діти? Та звідки ж у всіх вас собача та лють? Та вас же й в могилах усі проклянуть! Я – будівельник. Родивсь будувати. Скільки ж ви будете світ руйнувати? Згарища, попіл. Чи ж вам не набридли Сльози вдовині, руїни і злидні? Чи вам, якщо більше біди на землі, То тільки тоді ви – царі й королі? 27.10.1966 р. ДОЖИЛИСЬ Як хочеш бути адвокатом – Не смій судити депутатів. 6.6.2006 р. ОСТАННІЙ ВОЇН Люди народжують дітей, Бо в них Майбутнього основа, Щоб не пропав людський наш труд, І не пропало Боже слово. Люди народжують дітей Ні для гармат, і ні для воєн, А для продовження життя, Щоб зник останній в світі воїн. Щоб зникли полум’я війни І щоб не гинули планети. Люди, народжуйте синів Та не давайте їм багнетів! Бо зрозуміть нескладно річ, Заглянувши у давність часу, Чому на протязі сторіч Гинули нації і раси! Адже Господь нам розум дав Щоб ми творили і любили, А не для того, щоб вбивать Тільки тому, що ти – Гаврило. 24.9.1967 р. КРАЩЕ ПРИТОНИ Якби усі оті трильйони, Що йдуть на війни і на зло, Пустить для щастя всіх народів, О як би – всім нам повезло. Ви уявіть, третина люду В світі працює на війну, Друга третина – захищатись І тільки третя – на весну. І я, напевно, не обмовлюсь, Якщо скажу такі слова, Що краще бари і притони – Ніж смерть, розруха і війна. Краще всім світом розважатись Та з жіночками "воювать", Ніж руйнувати і вбивати І це – геройством називать. 20. 8.1982 р. В КРАЇНІ ДИКУНІВ А десь і соняхи квітують, А десь і віволга співає, А десь закохані всю нічку В кохані очі заглядають. Десь косять сіно косарі, І я також нарівні з ними, Піднявшись рано до зорі Дзвінкоголосі сиплю рими. А десь в країні дикунів Риють печери, бомби кроять, Навчають убивать синів, І підживлять поля, як гноєм. То ж треба повним буть придурком, Щоб внукам виписать патент, Щоб ті жили в норі з єнотом, Бо він сьогодні – Президент. Чи ти від роду божевільний? Не Президент ти, а – бандит, Бо, якби був ти Президентом, На кров не мав би апетит. Їм би розпалювать пристрасті, Бо крові їм хочеться, крові, Бо що їм до горя людського, І що до чужої любові? 10.8.1981 р. ПОДУМАЙТЕ ПРО ДУШУ Ніхто не знає, скільки буде Він в світі Божому ще жить, То ж чи потрібно всім нам, люди, Скандалить, цапаться, грішить? Пора й про душу вже подумать, А не про золото й живіт, І що про тебе скажуть люди, Як залишатимеш цей світ? 7.2.1967 р. ЗУПИНІТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ! Більшої краси і насолоди Від кохання у житті нема, А тому і вижили народи, І цвіте трояндами весна. Люди, люди! Бережіть кохання, Мир і Місяць, Сонце і гаї, Бо хоч жити можна навіть і в пустелі, Але як же можна жить без солов’їв? Як же жити можна без очей коханих, Без очей щасливих, ви мені скажіть? А тому, благаю, ви часу не гайте Й тих, що хочуть крові, люди, зупиніть! Бо не буде щастя ані вам, ні дітям, Бо в печерах жити міг лише дикун, Ну а нам берізка простягає віти, Віти, ніби руки, як малий пустун. Зупиніться, люди! Зупиніться, люди! Мир гаям потрібний, селам і містам, Не нейтронні бомби, а жіночі груди, Нам – людям потрібні – пісня, хліб, бальзам. Уявити страшно: що то вбить кохання! І не долюбити, і не докохать, І з твого коханого чи з твоєї милої Шкіру ніби з жаби з кожного з них знять. О, прокляті вбивці! Вам би кров, страждання! Вам би генеральські, маршальські чини, Щоб на вас дивились, як на суперменів Ваші недоумкуваті донечки й сини! О, прокляті вбивці! Вам би кров, страждання! Згиньте, божевільні, поки є гаї, Поки є на світі чарівне кохання, Й поки ще співають людям солов’ї. 18.7.1981 р. ХТО Є ХТО Всі вже знають, хто є хто: Хто Кравчук, в хто Махно. 18.7.2003 р. НЕ ВІРЮ В ТИШУ Тихо-тихо в степу, А в душі – урагани, Буреломи, тайфуни І холодні дощі. Бо ніколи ніде Знать не будем ми спокій, Поки житимуть в світі Безхребетні ссавці. Бо у нашім житті Де не глянеш – хамлюги, Бізнесмени-рвачі, А в верхах – кримінал, Який творить для всіх Він нестерпні умови, Щоб кидало людей То у холод, то в жар. А тому без меча Я не можу ходити, Хоч хотів би співати Про кохання, весну. А тому, якщо меч Ще не можу лишити, Значить, я ще не вірю В житті – в тишину. 3.12.1968 р. ЇХ СВЯТО Війни були і, звісно, будуть, Поки при владі будуть іуди. Що їм від того, що хтось помирає, І грошей ні в кого на ліки немає? Радість для них – це коли в людей горе, А ще більша радість – як крові там море, Бо кров міліонів, то вічне їх свято, А хто непокірний, тих можна й за грати. Бо правда для них, то закони є Лінча, Дикі порядки Середньовіччя, Будьте ж уважними й пильними, люди, Поки на тронах гарцюють – іуди. 1.8.1968 р. ЛЮДИНА КОСМОС ПІДКОРИЛА Людина Космос підкорила, І майже Місяць обняла, Не вірю я, щоб ця людина До миру шляху не знайшла. Ви тільки лише придивіться, Яка людина чарівна, Невже по Божому велінню Для смерті створена вона? Ні! Я не вірю, що Планету Перемішають із вогнем Оті, в кого душа з багнетів, Й не розлучаються з мечем. Ні! Я не вірю й вимагаю Себе і людство поважать, І хоч би як свербіли руки – Але їм волю не давать! А як хто хоче дуже крові, Знайди таке ж хамло, як сам, Й пуляйте ви один в одного, Поки не вивернетесь там. 2.6.1967 р. УКРАЇНІ Моя любов – ти, Україно, І ніжність вся моя в тобі В піснях веселих солов’їних, В твоєму щасті і журбі. І ти – це мій початок сили, Моя любов, моя сім’я, І де б по світу не носило – Однак прийду до тебе я. Прийду, щоб предкам поклонитись, Сусідам шану передать І за Майбутнє помолитись, Як буду світ цей покидать. 24.6.1967 р. НАДІЙСЬ НА СЕБЕ! Я не надіявсь ні на батька, ні братів, Тому й досяг – чого хотів. 18.4.2004 р. ВТОМЛЕНІ ГОРИ Моїй матері Марії Василівні присвячую Люба мати моя! Я за все тобі вдячний, Ти навчила мене і жаліть, і любить, Ти навчила мене і радіть, і сміятись, І за те, що не вчила, ненавидіть і мстить. І для мене цей світ нарекла ти казковим, Як на нього дивлюсь – він і справді такий, І сміються з берізками втомлені гори, І щось мріє вербичка, а вечір який! А що робиться там, де палаци, де трони, А що робиться там, де гарячі моря? Де ніколи ніхто і не бачив ікони, Бо на місці ікон в них ікона сво-Я? Бо якби той, хто ТАМ, та він вірив у Бога, Бо якби той, хто ТАМ, нам-людям співчував, То ніколи б в житті не приніс стільки горя, І якби вже сам крав – то і нам би давав... Рідна мати моя, я за все тобі вдячний: Ти навчила мене і любить, і прощать, Але як же оті, в яких ген які дачі, І де можна було стільки грошей їм взять? І невже мої друзі – всі тупі і ледачі, І невже в них ні в кого – ані мозку, ні рук? То ж чому ти мене не навчила брехати І дивитись всім в очі, як це робить Кравчук? 28.9.1968 р.- 9.2.2007 р. ПРОКУКУКАЙ, ЗОЗУЛЕНЬКО Надворі тепло, як весною, От тільки жаль – нема зозуль, А так хотілось під вербою Сказать: – Зозуленько, кукуй! Кукуй! Так хочеться знать правду, Скільки ще нам на світі жить, Чи й справді ми такі нездари, Що нас нема за що любить? 27.1.1975 р. СИНЯК Я пішов із другом на Хрещатик /Це було якраз у вихідні/, Бо хотілось дуже поштовхатись В тому товаристві і мені. Й де не стань – там Алла Пугачова, Барабани вибивають дріб: – Вчора завалили Горбачова, Став дорожчим цукор в нас і хліб. Підняли квартплату у три рази, А жінки вже стали, як товар. Стали очі всі на всіх шарашить, Кидать стало в холод нас і в жар. А придурки б’ють у барабани, І кричать невігласам: Ура! Може прийдуть нові генерали, Що людей позбавлять і двора! І стає їх більше все і більше, І ще більший став в них апетит. Словом, так і видно, що до влади Рветься не хто інший, як бандит. Та до того в нас нікому діла, Люди дудлять водку і шмурдяк, А про те, що буде, і не мислять, Як на троні всядеться синяк. Все було задумане панами Й світ вже був поділений давно Тими ізраїльськими синами – Все, як у найкращому кіно. 4.7.2001 р. ЧОМУ Я РВУСЬ ДО ВЛАДИ? – Чому я рвусь до влади? Бо знаю добре я, Що в мене будуть пільги і житиме сім’я. Бо жить біля корита – це не бетон носить, Це – Ялта, Гагри, Сочі й нічого не робить. 24.2.1990 р. ДЕРЖАВНІ... Проходимцям і ділкам Всім відкриті двері, І ті хлопці служать нам Тільки на папері. Й щоб про них хто не казав – Хлопці унікальні: Їм дозволено усе, Бо ж вони – державні! 6.2.1997 р. ШЕРШЕНЬ Збудували ми Магнітку, Збудували Дніпрогес, А тепер, немов непотріб, Всіх старасеньких під прес. Де ще є така держава, Де ще є такий народ, Щоб старих, неначе бидло, Як хотіли – в хвіст, і в рот?! 6.2.1997 р.