А листя падають...

КОТИКИ Кажеш, що на тебе ще весна не діє, Так чому ж від дотику рук моїх ти млієш? О, моя голубонько, ще ніхто відколи Сам втікти від себе не зумів ніколи. Бо це вже відомо кожному із школи: Як втечеш від Юри, прийдеш до Миколи. Так в житті написано, так в житті ведеться, І хто-зна чи інший кращий попадеться? Ну а хлопці, киценько, всі вони - коти, Він зробив роботу. Далі думай - ти. А тому, красунечко, перше, як кохати - Думай, чим ти котиків будеш годувати? 14.3.1978 р. МОЯ ВЕСНЯНКА Твої очата - промінь сонця Бентежать більше, ніж весна, Пройдись ще раз по-під віконцем, Моя веселко чарівна. І посміхнись весняним ранком Теплом давно забутих мрій, Своїм коханням ураганним Смуток в душі моїй розвій. Твої очата - промінь сонця Бентежать більше, ніж весна, Пройдись, ще раз по-під віконцем, Моя веснянко чарівна. 3.3.1978 р. НА КУРОРТІ Таких як ти - судити треба, За що вже ти прости мені, За те, що ти надію вкрала На всі двадцять чотири дні. Радієш з того, що дурепа, Що не собі і не людям?.. А я чомусь таємно думав - Що справжня ти, що ти - мадам. 17.11.1978 р. СИЛЬНІША ВІД СМЕРТІ Нічка з зорями шепоче а кругом поля, Скільки кинете ви оком - скрізь моя земля. В небо руки простягають крани голубі, Ніжність з зір вони черпають і дають тобі. Віддають тобі навічно - тільки ти бери І радій, співай, пишайся, що не вийшла з гри. Місяць в золоті полоще твій ,дівчино, стан, А над річкою, над лугом - стелиться туман. Не хвилюйсь, моя дівчино, певен, - прийде час Як ковшом зачеплять зорі і жбурнуть до нас. І де був пісок і глина - виросте трава, І держава - Україна стане, як нова. Зацвітуть сади вишневі і моя земля Стане казкою для всіх нас также, як зоря. Як для мене ти, кохана,- йшов би навмання, Так цілуй життя, дівчино, звечора до дня. Обнімай життя як можеш, помислом душі, Щоб співали для людини, навіть, комиші. І щоб ті їм розказали, як сто літ назад В комишах за волю-щастя помирав Остап. Біля нього Соломія краплями без сну День і ніч життя вливала за любов йому. І, здавалось, смерть ось поруч, захолоне кров, Та життя сильніше смерті, де життя - любов. 14.10.1962 р. В ГІДРОПАРКУ Зоре моя ясна й незгасима, Світлоока загадко моя! Ти пригляньсь, як осінь притрусила Лавочку, де ти була і я. Як навколо все осиротіло, І Дніпро став, як бульдог якийсь, Продуває сирістю все тіло - Тільки не теплом як ти колись. А пекучим, злючим листопадом, Груднем посивілих каменюк, Де колись під світлим зорепадом Пив тепло з твоїх коханих рук. 21.9.1967 р. ЯК ЗГАСНЕ ДЕНЬ Як зійде зоря в небі ясна Й сховається в синім гаю, Я знаю: день божий погасне Й згадаєш про вірність мою. Однако мене покохаєш, Й захочеш втекти - не втечеш, Бо де ж ти, моя дорогенька, Ще більшого дурня знайдеш? 22.11.1968 р. ЯКЩО ВАС ЧЕКАЮТЬ Коли в лісі птахи співають - То хочеться жити і жить, Тим-більше як зорі кивають, Гукають в гаю побродить. Тоді і душа молодіє, І дишеться, ніби в раю, І море найглибше міліє, Як вас хтось чекає в гаю. 30.11.1968 р. ТИ ДУМАЄШ, Я ТОБІ ВІРЮ? Ти думаєш, я тобі вірю, Що ходиш у гай ти сама, Як птахи щебечуть у квітах, Як в полі гуляє весна? Чи може вважаєш, що можна Сьогодні буть там, завтра тут Як хвильками жито гуляє І маки у полі цвітуть? Бо знаю, все те, що говориш - Не більше як просто слова, Бо знаю, що ти б не сміялась, Щоб в гай ти ходила сама. 5.11.1968 р. ПОРТ КОХАННЯ Світлані Скільки живу, благаю небо, Щоб ти завжди цвіла, як мак, І щоб завжди я мчавсь до тебе - Як в рідний порт летить літак. І скільки б порт не пустував той, Собі не можу допустить, Що в порт мого кохання зможе Літак хтось інший посадить. І знать, що в сонце і негоду, Зможеш завжди мене прийнять, Й за це сьогодні, як ніколи Я хочу келих свій піднять!!! 25.9.2003 р. ВИПИЙТЕ ЗА НЕНЬКУ! Якщо помру, не плачте друзі, Страшенно не люблю я сліз, А краще десь присядьте в лузі - В тіні замрієних беріз. І посміхніться помаленьку, І не кричіть мені 'ура!', А краще випийте за Неньку Десь біля самого Дніпра. Бо поки буде жити Ненька І буде жити наш Дніпро - То будуть жить і ті померші Всі, хто людям творив добро. 24.4.2003 р. ВИТВІР ВІКІВ Жінка - це витвір всіх віків Як сатани так і Богів, Бо сам би Бог, скажу відразу - Таку б не зміг придумать Азу. Та створена для того, братці, Щоб нам було з ким розважаться. І все ж, при всіх з нею нещастях - Що від жінок у світі краще? 14.5.2004 р. ВОЛОШКОВИЙ ЦВІТ Ти вдихнула у мене життя І ввірвалась волошковим цвітом. Думав я, що пройшов ураган, Але то ще були тільки квіти. Думав я ураган пролетів, Але він набирав тільки силу, Та коли я про це зрозумів - Хтось від мене украв мою милу. 18.4.1997 р. ЛЮБЛЮ РІШУЧИХ! Все, моя кохана, Все пройде з роками. Зникне впертість, дурість Так, як віз з волами. І тоді віч-на-віч Ти з життям зіткнешся І побачиш, впертим - Щастя не дається. Бо життя, кохана, Любить більш сміливих Тих, що ходять в гори, Де ростуть оливи. Хлопці люблять милих Тих, які сміються, Та відразу в руки... Хлопцям не даються. То ж не плачте, любі, Ви в житті ніколи. Краще ті хай плачуть - Що не ходять в гори. Тим життя й цікаве - Що завжди тривожне... Бавитися... треба, Та не з кожним можна. 4.9.1974 р. ЖУРБА Ходить вечір під вікном З темно-світлим страхом, Гонить в душу перед сном Сум із ніжним жахом. Лізе туга замість сну, Роздирає душу, Ну за що тебе й чому Я чекати мушу? Зорепадом сипле ніч, Тче сріблом травинки, Хтось на небі роздува Зіроньки-жаринки. Мчить на огненім коні Нічка з полонини Ранок в лісі запалить Полум'ям калини. 2.6.1981 р. ЧУЖИЙ Пірнув я в парк, немов у казку, А надімною синь і синь, Ніби в раю щебечуть пташки, Гірчить десь здалека полинь. А я один й нікому діла, Чи я веселий чи сумний, Чому, коли іде неділя - Я в цьому світі, як чужий? 20.9.1978 р. КРАСА Я з красою більше не змагаюсь, Бо краса то - меч який вісить, Той, що зможе тут же хоч із кого Дурня, навіть з генія зробить. 24.5.1978 р НЕВБЛАГАННА ЛЮБОВ Я дивлюсь в твої очі дівочі А вони, ніби зорі ясні, Цілий вечір сказати щось хочуть Та не можуть осмілитись, ні. Я дивлюсь і не можу відвести Свого погляду,- вік би дививсь, Тільки жаль не для мене родилась, Бо для кого родивсь - розійшлись. Розійшлись, як у небі супутники На перетині зоряних мрій, Ніби два переляканих дурники, Коли треба було йти у бій. Коли Місяць росинками срібними Посипав нам для щастя путі, Розійшлись, щоб не плакати більше нам, Щоб не плакать від щастя в житті. А тепер, коли зорі виглядують, Я дивлюсь на їх всіх, як біду, І гоню їх від себе ломакою, Хоч відверто - ще більше люблю. 12.7.1962 р. ЦВІТ КАЛИНИ Оєсенілося небо, Ососюрились думки, Як ішов я рідним краєм, Де сюсюкались дубки. Оєсенілося небо, Отичинилась земля, Йду до тебе і не знаю: Чи то я вже, чи не я? Захмелів мій розум Блоком, А Ронсаром вся душа, Йду по вулиці й співаю, А в кишені ні гроша. А навколо жито й жито: Скільки оком осягнеш, Бо до мене - я це знаю - Й не захочеш, то - прийдеш! Й повну пазуху кохання Разом з щастям принесеш. 1.9.1964 р. ПОСТОЛИ Прочитав я свій вірш і заплакав: Ну й нудотний! Хто ж вірш цей писав? Ось сторчить необрубана проза, Там корчів, ніби, хтось навтикав; А там просто - сирий, ніби, осінь, Хоч за хмари хапайся бери! Ніби, він і в костюмі - та босий, Хоч заказуй мерщій постоли. Може тут постоли, як хрін в просі... Хай відчують і горе, й біду, Хай ще трохи побігають босі, Поки гроші на буци знайду. Може викинуть їх і не злитись, І ніколи вже їх не писать, Або в церкву піти помолитись, Й панахиду по них заказать? 15.7.1969 р. ПТАШЕЧКА - ЩЕБЕТАЛОЧКА Донечці Ти - моя пташечка - щебаталочка, Ти - моя радість - цілуваночка, Щоб без тебе робив, моя маківко, Щоб тебе не було, моя ластівко? Моє б серце було неримоване, А мій розум був би розчавлений. І тоді б всі закінчились радощі, Як зникають весняні пахощі. І потухло б навіки Сонечко, І не відав би ніжності зроду, Бо якби я не знав свою донечку, То ніколи б не знав свого роду. 29.10.1990 р. ОБЛАВА Не було перебудови - То були кролі й корови, А прийшла ота облава, Мов корова все злизала. Був колись в нас божий рай, Пили чачу, самограй, Зараз вже й вина не стало, Горбачову вічна слава! Міг колись, я так сказати, Дачу, дім побудувати, А сьогодні, Божа мати, Дай хоч хлів добудувати. Є у нас така держава Хоч кричи ти, хоч крутись, Якщо гривню вам добавить - Буде років сто трястись. Я уже у тому віці, Що нема коли вже жить, Та як гляну я на шефа - Так і хочеться вліпить. Обійняти й розчавити Як живого слимака, Скільки ж можна кров вже пити Із простого мужика? Хай мене боронить Бог - Від багатих, як від блох, Краще зразу помирати, Як кредит в багатих брати. 24.4.1997 р. КОТЯЧІ МОЛЕБНІ Пану Лужкову Ніби стовп телеграфний Душа аж тремтить, В такому напруженні нерви, Що ними якби по лужкових вліпить - То, певно, б воскресли і мертві. Де сили, скажіть, ми беремо мовчать, А ще сміємось, що слабенькі? Та скільки ж цим виродкам можна мовчать За ті їх котячі молебні? Їм мало Молдови, Курилів, Чечні - Так їм ще давай й Севастополь! А хрена ти часом не хочеш, 'браток', А разом з ним ще й Сімферополь? 19.1.1997 р. ПАНИ І КАЙДАНИ Ну й апетит в партократів! - Все б загребли, щоб могли, Як взяти не можуть за груди - В потилицю мітять вони. А щоб їх ще більше боялись - То, ніби горох - сіють страх, Щоб спокію вічно не знали Й втікали від них, як собак. Бо в час, коли люди всі плачуть - В той час всі радіють пани, Що, врешті, змогли застрахати Й одіти рабів в кайдани. А народ сивухи вип'є, Десь...стрибне в якесь лайно... І йому ніщо не треба - Крім вина і доміно. Над дорогою вербички Обливаються слізьми, Та коли ж ми вже проснемось І покажем їм, хто ми?! 19.6.1990 р. КРОВАВІ ЛИСТОЧКИ Як прийшла весна в діброви В жовтому жупані, Просить донечка матусю, Щоб нарвать тюльпанів. Не ходи ти в ліс, дитино, Він кров'ю залитий, Бо у ньому в тридцять третім - Твій дідусь там вбитий. Не ходи ти в ліс, дитино, Бо то не тюльпани, То твого дідуся й батька Червоніють рани. А тому, коли в діброві Бачите тюльпани, Так і знайте, то не квіти, То - кроваві рани. То ж коли весна приходить Там, де ті горбочки, Із них й досі ще сочиться Кров через листочки. 8.2.1991 р. ПРО ВЧИТЕЛЯ Заспокойся, друже-брате, Не годиться нам кричать, Скоро будем в комбінаті І днювать, і ночувать. Ну а щоб не спав в суботу /Наша зауч, щоб ти ріс!/- Стільки дасть тобі роботи, Що не витримає й міст. То журнал, то поурочні, Тематичний план, конспект, Будеш бігать в Главк, до учнів, Розроблять якийсь проект. Семінари і педради, Тих стрічай, тих провожай, Соцекран, весь рік дебати То про пекло, то про рай. Розлучайсь мерщій з сім'єю, Поки ще живий, братан, Або вже приводь дружину В УВК й замов диван. Ти хворіть не маєш права, Ти ж не завуч і не Бог, Адже в праці ваша слава, Ти ж - радянський педагог. Адже ти не просто вчитель, Ти - наставник, доставщик, Ти - куратор, оператор, ВТК і комірник. А начальства в тебе стільки - Як у літній день роси, А як треба вам курсівка - Не ходи і не проси. Так що вірно зауч робить, Хай її 'боронить' Бог! Хай за всіх у морі кисне , Ти ж працюй за чотирьох. 22.10.1980 р.