А листя падають...

МОЇ СОНЕТИ Будинки в місті, як сонети Ростуть по задуму Творця, А будівничі, як поети, Де кельми замість олівця. Бо праця всіх професій разом Не варта тих усіх похвал, Бо дім для кожного то - свято І є началом всіх начал. Й даремно думають маститі, Що кожний з них - то пуп землі, А як віднять від них корито, Чого ті варті королі? 17.2.1983 р. О, СОЛОВ'Ї О, солов'ї, о, жайвори й зозулі, Затьохкайте, закуйте, задзвеніть, Щоб про мої не визнані півкулі Заговорив відразу цілий світ. 22.12.1982 р. МАЯКИ КОХАННЯ Там, де в житах цвітуть волошки сині, Любов квітує, як червоний мак, Ну а в душі прибої б'ють, як дині, Варто тебе зустріти просто так. Пливу до тебе, ніби в світ кохання, На ті твої сатурнові кільця, Й за маяки твої оті бентежні - Я вічно дякую Творця. 22.12.1982 р. НЕ СУДИЛОСЯ Стоять вербички над ставком І тихо зажурилися, Любив я жар твоїх очей Та, видно, не судилося. Горить калина на весь ліс, Аж Сонце задивилося, Любив я жар твоїх очей - Та, видно, не судилося. Плаче берізка під дощем, Від вітру ледь відбилася, Душа болить, у серці щем Та, видно, не судилося. Сижу і я. Горю вогнем, Трава росою вкрилася, Тебе чекаю ніччю й днем Та, видно, не судилося. 20.4.1982 р. ПЕРЕЗРІЛИЙ НЕКТАР Дитинство, молодість і зрілість, І батьків дім десь вдалині. Ніде так ніжно не кувала Сива зозуленька мені. Трава росла. Весна співала Пташиним щебетом з гаїв, І кожен раз пісні ті любі Я вічно слухати хотів. Сьогодні ж я дивлюсь на тебе І вже не знаю, що казать? Бо ти ще й досі, ой, не треба, Бо батько з матір'ю не сплять... А Сонце світить в білім світі, Щебечуть птахи, гай шумить, А ти, немов, застигла в цвіті, Ніби тобі ще жить і жить. Як квітка в полі розцвітає - То рекламує свій товар, Чим ніби голосно гукає, Щоб сів на неї джміль, комар. А ти все ждеш. Пильнуєш квітку Поки її зів'яне цвіт, Невже ж тобі, моя голубко, Не жаль своїх дівочих літ? А якщо квітка та зів'яне, Якщо вона перецвіте, То хто ж тоді на тебе гляне, Чи хоч подумала про те? І що тоді ти скажеш Богу - Як жито все перешумить, Невже ти думаєш, що й справді В цім світі будеш вічно жить? Чого ж ти й досі ще чекаєш? О, ні - не вернуться ті дні! Тому й зозуля не співала - Давно так жалібно мені. 15.7.1982 р. БІЛЕНЬКА БЕРІЗКА В полі під берізкою Там дівчина плаче, Кришталеві слізоньки - Признак неудачі. Що ж то скажуть людоньки, Що ж то скаже мати? І дівочі грудоньки Почали стрибати. А біля дівчиноньки Легінь гордо скаче, Бо в дівочім горі Він біди не бачить. Йдуть - минають роки А в дівчини слізки... Бо нема вже в лісі Білої берізки. 21.7.1982 р. ТОПОЛИНА УКРАЇНА Тополина Україна Перед вікнами твоїми. Ген берізок табунець Гонить в поле вітерець. Визирають з моря цвіту Грудоньки твої, як квіти. На голівці дві косички, Ніби віти у вербички. А на шиї - шарф червоний, Як погляну - очі коле. Вітер жар той роздуває Що аж поле все палає, А від поля і лице Жаром ніжності пече. Ти красу вдихнула в поле, То ж усе й цвіте навколо. Тільки ж ти не задавайся, І як пава не пишайся, Ніс, дивись, не задирай, Зорі носом не збивай! 14.7.1982 р. ПУЧЕЧОК КРАСИ Дивлюсь на тебе ти, як імпульс - Пучечок ніжної краси, Звідки іде проміння вічне Завжди незбитої роси. І скільки б я разів до ранку Тебе при зорях цілував, Буду кричать: тебе не мав я, Тебе не відав і не знав. І кожен раз з новим бажанням Буду тебе атакувать, Аби я знав, аби повірив - Що будеш вічно цілувать. 5.1.1983 р. БІЛА ЛЕБІДКА На вітрилах ніжності З чистого срібла Білою лебідкою В душу ти ввійшла. Ти ввірвалась бурею, Як вечірній дзвін, Як чарівна музика Струнами колін. Посміхалась Сонечком Ти мені весь день, Чарувала нотами Ти своїх пісень. Через тії грудоньки Й ніжні смужки брів, Через всі нещастя Я до тебе брів. Боже, як сумую я За теплом пшениць, Що пашить від тебе, Із твоїх зіниць. 22.7.1982 р. НЕ ВІР НІКОМУ! Не думай ти, моя кохана, Що ніжність всю роздарував, Для тебе на десятки років Кохання я ще приховав. І хай хто скаже, що кохати Я розучився, розлюбив? Не вір нікому і ніколи, -Тобі - твоє я залишив! Дрімає Сонце. Хоче спати. А почуття мої не сплять, Я не втомивсь тебе кохати, А от втомився дожидать. 9.12.1981 р. ПОНОВА Гуляє над полем понова І крадеться з лісу зима, Немає на тебе похожих, І кращих від тебе нема. Розстелює килим по полю Зелений, квітчастий весна, Немає на тебе похожих, Миліших від тебе нема. До болю без тебе сумую І знаю: не будеш моя, Однако, на тебе похожих І кращих від тебе нема. Від тебе одні лише муки, І туга, і вічна журба, І все-таки в серці моєму Миліших від тебе нема. Я знаю, що прийде розплата І будуть кричать каяття, Однако від тебе ніжніших І кращих від тебе - нема. 19.10.1982 р. ЖОВТЕНЬ В ЛІСІ Жовтень в лісі кричав Як тебе покохав, Жовтень в лісі кричав Як тебе цілував. Жовтень листям жбурляв, Ніби нас ревнував, Жовтень листям жбурляв, Щоб тебе не кохав. Ну а я під той крик Зводив щастю мости, Щоб завжди, як тюльпан Красувалася ти. 21.10.1982 р. ЛЮБИ МЕНЕ! -Не вір, якщо тобі хтось скаже Що не приходь, бо він не жде, Не вір, якщо тобі хтось скаже Що він із іншою гуде. Телефонуй мені як буду Тобі казать, що не дзвони, Біжи до мене, якщо буду Тобі казати - що гони. Люби мене, якщо я буду Тобі казать, що не люблю, Цілуй мене, якщо я буду Тобі казать, що я спішу. Цілуй мене як йдеш із дому, А як прийшла, то - сядь і жди, Довірся ти мені одному І твій я буду назавжди. 15.1.1982 р. ЧЕРВОНЕ ПОЧУТТЯ Не знаю, спиш ти чи не спиш, Коли по полю бродить вітер? Не знаю, спиш ти чи не спиш, Коли гуляє з полем літо? Коли калинонька кричить, Червоним полум'ям палає, Коли червоним почуттям Вона до себе нас гукає. Не знаю, спиш ти чи не спиш, Про що шепочуть зорі в небі, Тільки в душі шумить комиш, Мабуть комусь і плакать треба. Тому мовчу я і кричу, І не спішу шептать: кохаю, Бо ти підеш і не прийдеш, Бо вас...таких я добре знаю. Тому й мене ти не питай: Чи я люблю,чи я кохаю? Нехай про це розкаже гай! - З яким тебе я дожидаю. 21.10.1982 р. СВОЯ РАДІСТЬ Людей, немов мурашок в лісі І кожна має щось своє: Одна радіє, що багата Інша, що в неї 'Волга' є. Третій радіє, що є дача, Четвертий, що в цеху щось вкрав, А п'ятий , що спіткала вдача, Бо він, мов, Леніна читав. 7.7.1981 р. КОЛИ СПІВАВ ЖАЙВІР Не день, а - казка. Сонце світить. Співає жайвір в небесах. Згадай, як рвали в лузі квіти З яких іскрилася роса. Ти посміхалась на все поле, Співало небо і земля, Що аж заслухались тополі, Бо поруч був з тобою я. Ти щебетала, як синичка, Й, немов, дивилась в глиб душі, Неначе в совість, в ті кринички, Що посміхалися тобі. Навколо ген а ні людини, От тільки вітер пустував, І ти наблизилась до мене, А я дивився і мовчав. Не цілував - була причина, Хоч цього ждав я цілий вік, А в лузі плакала калина, Бо в тебе дітки й чоловік. Й хоч серце рвалось обійняти, Та розум мовив: зачекай, Ішов би ти, браток, до хати Й жінок заміжніх не чіпав. Навіщо брати гріх на душу І сиротить чужих дітей?.. А ти сміялась, як дзвіночок І я наблизивсь до...грудей. 4.11.1980 р. ЯКЩО КОХАЄШ Якщо мене кохаєш, мила, То не ховай ти почуття, А вистав їх,немов вітрила Щоб міг їх бачити щодня. Бо якщо й справді жар фонтаном Летить давно з твоїх грудей, Тоді навіщо ж ти ховаєш, Його від мене і людей? 23.12.1982 р. ТІЛЬКИ ГУКНИ! Дивлюсь й ловлю тебе очима І їх не в силах відірвать, Бо ти чаруєш, як калина, В той час як кетяги горять. Таку б як ти, прости за дерзість, Тільки гукни - прийшов би вмить, Щоб в тім гаю, де шепчуть верби, Тебе під зорями любить... І там під ясеном розлогим, Що вишні в пазуху заліз, Як би хотів твоїм стать Богом І цілувать всю ніч до сліз. І всі, забувши пересуди, Що можуть щастю помішать, До тебе в пазуху шугнути - І там кохання пошукать... Ми всі від роду - Донжуани, Й про гріх в житті не нам судить, Бо ми родились, щоб кохати, Бо ми родились, щоб любить. 2.6.1981 р. КИЇВСЬКА РУСЬ До чого ж ти, Київ, чарівний, Нема таких слів у житті - Якими б я міг передати Всю велич твоєї душі. Каштани цвітуть гордовито, А в ніжних гірляндах - свічках Стоїть Володимир-Хреститель На схилах святого Дніпра. Та тільки куди не поглянеш - Квітує на вулицях Русь. О, краю мій рідний, земля плодовита, Так чим же я й досі горжусь? 8.5.1967 р. УКРАЇНІ Я горжусь державою своєю Що зуміла відстоять себе. І на стяг пшенично - волошковий Перенесла небо голубе. Перенесла ниви неозорі Жита, проса, запашних пшениць, Над якими вічно шепчуть зорі Посмішками наших молодиць. 4.4.1997 р. КУВАЛА ЗОЗУЛЯ Ще і зозуля не кувала І не співали солов'ї, Як ти 'люблю' мені сказала І посміхнулася мені. Ми ниву щастя розорали, Де шепотілися гаї, Своїм коханням поливали, Коли засіяли її. Коханням з золота й платини - Найвищу пробу ніс тобі!!! Щоб нива щастя квітувала А в ній волошки голубі. Я ждав, щоб житечко дозріло, Щоб визрів колос і стебло, Та раптом серце защеміло, Бо інший хтось косив його. О, де ти був тоді мій розум, Коли довірився красі?- Отій, яка ногами мислить Аби її любили всі. Давно зозуля відкувала І відспівали солов'ї, Бодай ти щастя стільки мала - Скільки його дала мені! 15.8.1981 р. ПРО СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ Жіночко, голубонько моя, Неспокійна вічна трудівнице, Поклади свій шпатель й зупинись, Низько тобі хочу поклониться. За оті автографи життя, Що людям даруєш, ніби долю, І твої жіночі почуття, Що горять, немов калина в полі. Кожен день несеш свій чесно хрест, Пишеш ти будинками сонети, Тільки жаль, що про таких як ти - Не завжди писать хотять поети. Взимку лізе в пазуху мороз, Протяги колючками щіпають, Ну а ти із шпателем в руках Їх а ні на крок не підпускаєш. Жіночко, кохана, не спіши, Ні, не варто з сили вибиватись, Бо тепла, кохання і краси Ще повинно й для сім'ї лишатись. І завжди, рідненька, пам'ятай, Що сім'я від посмішки щаслива, То ж, дивись, хоч трішки залишай Ще і для сім'ї своєї сили. І ніколи ти не забувай, Моя бджілко, працьовита й мила, Що роботи непочатий край, А сім'я тоді буде щаслива, Як в душі залишиться ще май, Буде ніжність, почуття і сила. 7.7.1981 р.