А листя падають...

НАЙБІЛЬША НАГОРОДА Пахнуть липи в нашому садку І горять ранковою росою, Знаю я, що скрізь тебе знайду, Навіть, щоб сховалась за горою. Буду заглядати в ніч очей, Ловлячи думок твоїх утому, Тільки б стати вічним, як Кощей, Ніжності хильнувши замість рому. З вуст твоїх, неначе з джерельця Буду пити вічну насолоду, І ту мить хапати без кінця,- Як найбільшу в світі нагороду. 30.6.1971 р. ФОТО Лежить на столі в мене фото, Дивлюсь я на нього - вона Ота, що завжди, ніби пісня, Ота, що завжди, як весна. Дивлюсь я на нього і з сумом Пригадую вічно той час, Як ми за селом під вербою Кружляли під зорями вальс. Як ти ледве-ледве на вухо, Приблизивши ніжне чоло, Шептала: не треба, не треба... Не треба - щоб знало село. Лежить на столі в мене фото, Дивлюсь я на нього - вона Ота, що завжди, ніби пісня, Ота, що завжди, як весна. 14.10.1962 р. КАЗКА В ЛОБОДІ Можливо, це фото на ганку Тобі нагадає той час, Як ми під вербою до ранку Кружляли під зорями вальс. Можливо воно нагадає, Як ми ще були молоді, Як все - на що глянеш - співало, І всьому раділи тоді. Тоді моє серце очима З'їдало тебе і твій стан, І ти поглядала на мене Як я перший раз на фонтан. А зараз лежить твоє фото Ось тут: на письмовім столі. -Порви! - мені кажуть сусіди. -Навіщо?- запитую в їх. Нехай воно краще розкаже Нам всім про літа молоді, Як вірили ми ще у казки Й душею були, як святі. 14.10.1962 р. ТРИ ВЕРБИ Під горою озеро, Де гудуть вітри, Три верби до озера Підійшли з гори. І під теплим сонечком, Де віки мовчать - Цілий день, мов кішечки З вітром муркотять. 17.7.1984 р. РЯТІВНИК Спать не охота цеї ночі, Думки по полю поповзли, Згадав чомусь твої я очі, Що синім небом проросли. Згадав і думаю про роки, Чи це пройшла вже юнь, чи ні? Уже й про діток думать треба, Але нема де жить мені. Отож, хожу і байдикую Сьогодні тут а завтра там, Як Вася Шкляр жінок рятую... Й де заночую - там і храм. 23.2.1961 р. ЗАВІТНІ МРІЇ Про любов пишуть всі Та не все описали, Й ще писатимуть всі про ті мрії. Бо всі ті, хто кохав - Чарів стільки взнавав, Що ставав він і сам чародієм. Бо любов, як весна - Незрівнянна вона. Хай хто скаже нам, звідки та сила? І хто скаже мені, Чом як стріну любов То завжди вона ніжна, як мила. 26.6.1971 р. ЗАЧАРУЙ МЕНЕ... Дай мені краси своєї, Жару серця дай, Дай мені чого нікому Не давала... дай! Дай мені очей тривоги, Пропусти в свій рай, Подивись, як в нашім полі Розкошує май. Зачаруй мене, русалко, Чи залоскочи, Та не дай з журби померти, Тільки не мовчи. Подаруй мені як можеш - Всього лише мить, Тільки так, щоб тею миттю Все життя міг жить. Наділи, напий коханням, В кров налий вина, Щоб душа вогнями грала, Як в садку весна. Дай мені краси своєї, Жару серця дай, Дай мені чого нікому Не давала. Дай! 25.2.1975 р. ЯКЩО ДІВЧИНА ПОСМІХНУЛАСЬ Якщо дівчина посміхнулась - Значить в душі її весна, Значить дитинство промайнуло, Значить закохана вона. Значить зустрів її вже Місяць І там, де річенька тече, Зірвав калиноньку у лузі Й натер тій дівчині лице. Аби вона вогнем палала І як калинонька цвіла, І вічно хлопців чарувала, Усіх із нашого села. 23.2.1966 р. НАОДИНЦІ З ДОЛЕЮ Доле моя, доле, З тисячі іксів, Може тебе в полі Місяць перестрів? Посріблив волосся І припудрив ніс, І повів стежиною В кучерявий ліс. Заглядав у вічі він, Ніби все питав: -Хто ж тобі ці губоньки І це личко дав? І сказала доля Тихо над Дніпром: -Пролітали зорі Над моїм вікном, І коли заснула я - То в солодкім сні Впали ті рум'янами На лице мені. 1.9.1978 р. КОРОНА З ОРІОНА До окації підсів Лагідний бузочок, І говорить їй: -пішли, Миленька, в садочок. Ти одягнешся в фату, Я - в кафтан червоний І гайнемо погулять На весільних конях. Гей ви коні! - з ніздрів жар, Від копит жаринки, Підніміть нас вище хмар, Де з зірок сріблинки. Хочу, щоб мою мадам Ніжила корона, Гей, ви коникі мої, Мчіть до Оріона! 15.8.1981 р. НЕ ВИНІТЬ ВИ БЕРІЗ! Не виніть ви беріз Як шепочеться ліс, Не виніть ви беріз - Що люблю їх до сліз. Сивий іній упав - Як тебе покохав, Синій іній упав - Як кохання пізнав. Не виніть ви її, Люди добрі, простіть, Не виніть ви її І мене не виніть. Ходить, бродить журба, Ходить, бродить, кричить, Ходить, бродить журба, Тільки серце мовчить. Мабуть в тому життя, Що його не збагнуть, Мабуть в тому життя - Як не знаєш, як буть. Мабуть в тому життя - Як твій розум бурлить, Холи хочеться вам Ще любить і любить. 21.10.1982 р. ДЖЕРЕЛА ПРИСТРАСТІ Передімною ти завжди, Як цвіт над річкою калини, Як швидкохідні поїзди, Що мчать через поля й долини. Як я давно засумував За джерельцями пристрасті, З яких я вічну ніжність брав, Як молодість із вічності. 25.11.1982 р. НЕ ЖУРИСЬ, БЕРІЗОНЬКО Не журись, берізонько, Ось прийде весна, Задимиться хмарками Без і бузина. Запалає полум'ям Груша лісова І війне тим полум'ям По полях, гаях. Пустять мальви стріли, Зацвіте будяк, А в садку під вікнами Запалає мак. Засміється полум'ям Золотий ріпак І почне вибрикувать Під ліском гопак. Зіроньки-кульбаби - Пишні і малі З див поприсідають Низько до землі. Будуть шепотіти Верби повногруді І манить прохожих Веснами дихнути. Не журись, берізонько, І не будь сумна, Ще й до тебе прийде Чарівна весна. Будеш ще пишатися, З квітами шептать, Й грудоньками-вітами Поле чарувать. 25.10.1982 р. ЯКБИ Я ЗНАВ Крізь всі перепони і труби До тебе приїду, прорвусь, Аби тільки знав, що кохаєш, Аби тільки знав, що зійдусь. Будь тричі в житті ти повія, Будь тричі заміжня, чи так... Бо ти моя радість і мрія, Хоч знаю, що скажуть - чудак. І хай з неба падають гори, І Боги метають громи: Пройду перед ними я гордо, Щоб знав, що разом будем ми. Хай люди що хочуть говорять: Мені на їх плітки - начхать. І самі високії гори Не в змозі мені помішать. За тебе, як звір перед смертю Піду на таран на стрільця, Аби доторкнутись до тебе, Щоб славити разом Творця. Крізь мідні труби і крізь дим Прийду до тебе молодим, Прийду, щоб радувать і жить, Прийду, кохана, щоб любить! 5.1.1982 р. Я ТЕБЕ БЕРІГ Я тебе беріг для щастя, Для кохання, для душі, Я тебе беріг, як свято В заметілі і дощі. Я беріг тебе, як мрію, Як святиню із святинь, Я беріг, немов надію, Як добро весільних скринь. Я беріг тебе для себе, Для майбутньої сім'ї - Як найкращий витвір неба, Як найкращий цвіт гаїв. 5.1.1982 р. О, ДОЛЕ! Ти у мене вкрала спокій А мені дала любов, Й з того часу, ніби злодій Жить не можу без дібров. О, моя ти доле люта, Ну нащо така любов, У якій одна отрута, Що аж скручується кров? Ну навіщо людям муки Й безкінечна тріпотня? Краще б вже вернула спокій, А любов собі взяла. 30.10.1982 р. ПЕРЕПОЛОХ У ЛІСІ Наполохані берізки Біля озера стоять, Де веселі сироїжки, Озираючись тремтять. Дуб на спину похилився І хіхікає з сосни, Що вона свій ніс задерла І заснула до весни. Клен нахально навалився На калину через тин, На рум'янець задивився І забувсь про карантин. Туя гордо подивилась На оті всі чудеса, І, тихенько позіхнувши, Задивилась в небеса. 29.10. 1982 р. РАДІЙ, ЩО ЖИВЕШ День прожила й радій, небого, Що ще живеш ти слава Богу! 30.5.2005 р. ЗАПОВІТ Як помру я, друзі, То мою могилу Викопайте в лузі, Та ж не плачте, милі. Смійтесь і жартуйте, Як над полем грози, Ну кому, скажіть ви, Треба ваші сльози? На моїй могилі Посадіть дубочка, Щоб у літню спеку Вабив холодочком. Та і взимку буде, Певно, теж тепліше, А тому, як тільки... То й садіть хутчіше. Він мене листочками До весни зігріє Вже й тоді, як поле Снігом побіліє. Вже сьогодні вдячний Всім за вашу шану, А тому до себе Вас гукать не стану. Ви й самі прийдете - Тільки не спішіть, Ну, а поки смійтесь, І дівчат... любіть. 20.11.1972 р. ЩОБ НЕ ПРОСПАЛИ Чи ти хоч раз була в гаю Там, де дрозди всю ніч співали? То так вони всіх будять нас, Щоб ми кохання не проспали. 23.6.1992 р. Я ВДЯЧНИЙ ЗА ЛЮБОВ Я вдячний, люба, за ті дні Які колись подарувала, Коли любов несла мені А чоловіка грабувала. Я дуже вдячний за любов, Тобі я вдячний, мила, За те, що кожен день мене Хоч і дурила та любила. Кохання, люба, не зника Якщо там справжня сила, Воно палає і горить Як Сонце і світила. 16.12.1982 р. В ТРОЛЕЙБУСІ Стоїть в тролейбусі старенький - Такий старий, як наший світ, А поруч два здорових хлопці - Комсомольських літ. І ні жодний з них не кліпне, Щоб себе піднять І вступить старому місце - Їм це не під стать. Я дивлюсь на вундеркіндів Й бачу їх батьків, Що родовід не від гомо В їх, а від вовків. Бо, щоб діти то селянські - Мали б співчуття, І я, певен, що вступили б Дідусю стільця. 11.2.1997 р. УКРАЇНІ Я піднялась із попелу й пожара, Із сіл і міст понівечених вкрай, Я піднялась, як всенародна кара Проти всіх тих, які шельмують рай. І той народ не можна подолати - Який не може жить без солов'їв, Який уміє ніжить і кохати, В якого серце з квітів і гаїв. 9.5. 1982 р. БІДА І РАДІСТЬ Коли тебе побачив вперше - То ніби долю перестрів, Яка втікала, ніби вершник До невеселих яворів. І з тих часів сміюсь і плачу, То й сам втікаю, то іду, Іду шукать веселу вдачу А от знахожу я - біду. Ой, ти доле моя стоголоса, Ти то пестиш, то тягнеш кудись, То, як в лісі губатий голосиш, А то тихо сидиш, ніби рись. 5.8.1982 р. ЯК ТЕБЕ ПОБАЧУ Не шукай причин, кохана, Не спіши мене винить В тім, що я хожу, як п'яний - Варт зустрітися на мить. Бо як я тебе побачу - Ніби вкопаний стаю, Що і сам тоді не знаю, Що з тобою я роблю? 21.12.1982 р. КРАЩЕ ПОМОВЧ Про яке кохання може говорити Та, в якої серце може двох любити? Вірю я в в кохання і в порядність тоже, Вірю, що влюбитись і заміжня може, Та, якщо вже мовить про святе кохання - То одного тільки люблять без вагання. Так що не доказуй, не дури, не треба, Я і так , кохана, прибіжу до тебе, Прибіжу як смеркне я на шклянку чаю, Й більш тобі нічого я не обіцяю. 23.12.1982 р. ДИПЛОМОВАНИЙ То дарма що я, як лом, Та у мене є диплом, А з дипломом я - Людина, Так що ти помовч, Марина. Бо хоч в мене й не всі дома, Та зате в ЦК знайома. 23.12.1982 р ХТО ЦЕ? Так як вечір - хтось цілує Милу дівчинку мою, Бо як я іду до неї - Хтось шепочеться в гаю. Й хоч до нього не ревную, Але зло таки бере, Бо як тільки відвернусь я - Так і лізе в декольте. 30.3.1990 р. НА ДНІПРІ Файна жіночка, як жар Вибігла із хати, А тут Місяць із -за хмар Вирішив догнати. І за нею скік та скік - Став вже й цілувати, А та вирвалась і в гай, І давай втікати. Через тиждень, може два - Вислідив все ж фею І при всіх став обнімать, Ніби архідею. Заманив він до Дніпра, Посріблив він воду, І ту жінку жартома Кинув в воду з ходу. А дівчина все срібло Виловила й хода, І в сріблі тім кожен день, Ніби пава ходить. З того часу він її Так як ніч шукає, А вона біжить-сміється Й зорі розкидає. 3.11.1982 р.