А листя падають...

2009р. ПОЛЕ Ой, як вийду я ранком на поле І подивлюсь як шумують поля, Поле моє! Життєрадісне поле, Ти ніби казка моя чарівна. Стану я тут, де жита грають хвильками Й сам я неначе не свій, Як мені хороше тут під тополями - В ніжній красі весняній. Хочеться враз свої груди юначії Китом морським підійнять, І салдафонів, що з бомбами граються Подихом в пил розім'ять. Щоб пам'ятали й не забували - Поле для того, щоб жить! А не для того, щоб нас убивали, Й нашою кров'ю це поле кропить. Ой, як вийду я ранком на поле І подивлюсь як гуляє весна, Поле моє, життєрадісне поле, Ти ніби пісня моя чарівна.. 20.10.1953 р. СТОЮ НАД ВСЕСВІТОМ Хвиля життя приходить і уходить, За нею інша набіга, І так усі мільярди років Із небуття у небуття. Треба ж було Творцю на небі Установить таке реле, Що кожен рік міняє зими І осінь, що дощами льє. А я стою над цим всім світом Десь в невідомім пункті 'А'. Й вдивляюсь в невідомі далі Й шукаю відповідь, хто я? Певно, у цім незнанім світі - Де ні початку, ні кінця, Нічого я не розумію, Звідки прийшла душа моя? Звідки прийшла, куди полине - Коли промчать літа мої, Невже і справді світ безмежний? - Це не вкладається в мені. І як могло з'явитись слово, Як ще і людства не було? Як слово це було з нічого, То хто ж придумать міг його? І звідки те їх розмаїття, Звідки ті мінуси й плюси? Звідки вони? Мовчать століття. Одні загадки та ікси. Чому таке їх розмаїття І стільки в світі різних мов, А може їх, простіть за дерзість, Не Бог придумав а - любов? Нащо Йому, пробачте люди, Знать було в світі стільки мов, Як не було з ким говорити І світ не відав про любов? 20.8.2001 р. РОЗМОВЛЯЮ З КОСМОСОМ В голові, ніби, в морі - прибій, Що от-от, як фугас розірветься. Скільки задумів, мрій і надій, І не знаю, де все це береться? А думки прибувають, летять, Мов метелики втягнуті грою, Що не знаєш, що з ними робить, І немає від дум тих відбою. Ніби з Космосом я на зв'язку, Й хтось ввімкнув у мій мозок комп'ютер, Щоб ту мудрість з їх вуст записав І її передав я всю людям. 6.6.2005 р. МОЯ ГОРДІСТЬ Я не женусь за славою поета, Бо слави в мене й так хоч відбавляй. І хоч сьогодні вже не та Планета, І вже не той, що був раніше край, Але за честь, за віру, і за волю Я прославляв і буду прославлять, Бо я одну з народом маю долю, І це уже від мене не віднять. Слава моя на кожному масиві, В будинках тих - які побудував. І я горжусь собою і щасливий, Що все тепло, що мав - я людям передав. 18.10. 1968 р. ЩОБ ЛЮДИ РАДІЛИ Це вже не той Ірпінь, що був, Де ми колись гриби збирали, Де ми ганяли голубів, І на дівчаток поглядали. Сьогодні тут кругом асфальт, Будинки - красені, як стріли. Що замість нас, мов, стали в ряд, Щоб наші правнуки раділи. 11.9.2006 р. Я ВАС ЛЮБЛЮ, ЛЮДИ! Манить музика в молодість змістом. Іду, зачепившись очима за ніжність. Ніби наречене моє місто. А над містом панує - Вічність. Люди! Я люблю вас, чуєте? Серце моє з музики - чисте. Тільки ви мене зачаруєте! А на землю падає листя, Ніби біль з мого серця. Люди! Я люблю вас, чуєте, То ж навіщо ще й далі чаруєте? 1.10.1969 р. БЛАЖЕННА МИТЬ Душа шукає і вирує, Душа шукає і кричить, Можливо хтось її почує І принесе блаженну мить! Бо так вона благає щастя, Що всіх, при всіх би обійняв, Зірвав би всі волошки в житі І їх закоханим роздав. 15.9.1969 р. КАБЛУЧКИ Стань, дівчино, зупинися, Дай, на тебе подивлюсь! І до тебе, як троянди - Хоч злегенька доторкнусь. Зупинись, поглянь на небо, Де таке ти ще знайдеш? Може все - таки до мене На хвилинки три зайдеш? Хочу глянуть на ті чари, Чим прохожих ти печеш, Що не можуть всидіть в хаті - Як по вулиці ідеш? 6.5.1969 р. ОХОРОНЕЦЬ ТАЄМНИЦЬ Вже моя голова посивіла, Як веселий холодний димок, А душа, ніби, помолоділа, Як притрушений снігом садок. І не віриться зовсім, що скоро - Вже і правнук піде в перший клас, Тільки жаль, що в його товаристві Вже не буде ніколи більш нас. І вони як і ми колись, люба, Підуть в гори розваги шукать, Й може сядуть під тим самим дубом, Де колись ми любили гулять. І піде, як і в нас все по кругу: Поцілунки, і сльози, і сміх, Будуть нові і нові подруги, Боже мій! Скільки буде ще їх! І піде як і в нас - все по кругу, Таємниці дуб вміє тримать, А тому я вважаю, що дубу Можуть всі, як собі довірять. А тому я б хотів через дуба Всім онукам привіт передать. 29.4.2003 р. ТІЛЬКИ МИТЬ Із тобою пройтись - що в раю побувати, І подихати запахом квітів і трав, Із тобою побуть - це ту силу пізнати - Про яку чули всі, але мало хто знав. Із тобою побути - це полями дихнути, Це почути пісні солов'я і дібров; Із тобою побути - це щастям дихнути Тим, яке в нас в житті називають - любов. Чи багато нам треба?- не знаю, не знаю, Але впевнений я - що лише всього мить, А тому я життя зможу тій лиш довірить, Що мені зможе миті ті вічно творить... 24.4.1990 р. ПОЛЬОВА ЦАРІВНА Йду по вулиці й зриваю, Мов суниці із грядок - Ніжні посмішки дівочі І кладу в вірша рядок. Так по слову, по другому І дивись, уже - сонет, І нехай тоді хто скаже, Що Кудрицький не поет. Щось не можу зупинитись, Мов прорвались небеса, Я пишу а ті диктують, Це ж хіба не чудеса? Кожна жіночка - суничка, Кожна дівчина - бузок, І їх світлі білі личка - То вінець усіх казок. Де не глянь - там Веселини, Там - царівни польові, А мені оті Галинки - То поезії нові. Поки я збирав у кошик Ті сунички й квіточки - Прилетіли дві синички І закінчили рядки. А коли наповнив кошик Я по вінця до кінця, То приніс його додому І подякував Творця. 14.4.2003 р. КВІТКОВЕ ПОЛЕ Життя - це поле квіточок, А я у полі тім - жучок, Який весь день по квітах лазить Через тини і перелази. Бо квіточки, коли цвітуть - Вони жучка до себе ждуть - Хоч через пні, чи перелази, Аби прийшов, аби полазив... 26.9.2003 р. КРИНИЧЕНЬКА Ну ж у дівчини і стан!- Глянеш, небо рушиться, Й, ніби грізний океан Вся душа ворушиться. Що голівонька, що ніс, Що вже біле личенько!- Видно, Бог її створив, Як в степу криниченьку. Хто не їде, хто не йде - Той в степу зупиниться, Бо усім, як і мені Хочеться напитися. От так очі, от так стан, Ой, рятуйте людоньки! Ой, як хочеться схопить Те дівча за грудоньки. Боже милий! Боже мій! Що зі мною твориться? Все б я випив з тих... криниць Страх, як пити хочеться... 5.9.1997 р. БІЛЯ РІКИ Сохнуть і дерева, Сохне і трава. День від дня все меншає, Мерзне голова. Крутить у суглобах, Біль в моїй душі, Вже й писать не хочеться Про любов вірші. Хочеться упасти Десь біля ріки І дивитись в небо Як пливуть віки. 26.5.1997 р. РУСАЛКА Колись, як був я ще малий - Мати русалками лякали, Щоб в ліс, і в жито не ходив, Аби ті не залоскотали. Але, коли я вже підріс - Рішив піти як смеркне в жито, Та так - аби ніхто не знав, І щоб було все шито-скрито. Проте, я скільки не ходив,- Ніде русалки не знаходив, Поки рішився і пішов Я на ставок - на тихі води. Бо, там у лузі, у ставку Говорять теж жили патлаті, І як темніло надворі Гасали, мов коти по хаті. І хоч боявсь їх - все ж пішов, Бо я і справді вірив в казку, І там побачив я в ставку Кого б подумали ви? - Машку. Не знав, радіти чи втікать, Ну ж не стоять, узявшись в боки, Але рішив я зачекать, Бо щось мене тримало поки. Вийшла красуня із води Струнка, оголена, патлата Й мені кивнула: йди сюди! І тут же стала лоскотати. Тоді і матір я згадав, Яка мене попереджала, Та сила, певно, неземна Біля русалки задержала. І, переборюючи страх, Я, звісно, дамі підкорився... Й на неземну її красу Неначе вкопаний дивився. А через місяць, може два - На тій русалці я женився... 6.11.1980 р. ЗАГЛЯДАЮ В НЕБО Я Заглядаю в небо я Як в природи душу, Боже, скільки ніжності В золоті дібров! Хто ж це чудо витворив? Хто ж це чудо витончив? Люди кажуть - Сонечко, Я кажу - любов. Боже, що то твориться У житті моєму, Боже, що то твориться У душі моїй? Як же серцю хочеться, Щоб співала горличка, Тільки де гарантія, Що потрібний їй? Ще в селі на вигоні Не співали жайвори, А в гаю за річкою Не шушукав гай, То ж чому чужі жінки - Всі, неначе, квіточки, Хоч бери до рани Кожну прикладай. Заглядаю в небо я, Як в дівочу душу, Боже, скільки ніжності В сутінках дібров! Хто ж це чудо витворив? Хто ж це чудо витончив? Люди кажуть - Сонечко, Я кажу - любов. 11.11.2001 р. ГОРОБЦІ І СВІТАНОК Люблю світанок й дні воскресні, Що заворожують мій зір, І як в садку цвітуть черешні, І тишу, що крадеться з гір. Люблю я день, який сповзає В ранковім дремі з хмарок в ліс, І на берізки поглядає, Як я на шовк коханих кіс. Люблю світанок. Як над лісом - Димить злегесенька туман, І горобців, що сплять всю нічку, Щоб ранком день принести нам. 24.4.2000 р. ПЕРШІЙ КОРОЛЕВІ Згадав про Місяць над горою, Про ті чудові світлі дні, Як познайомились з тобою Колись на пляжі в Ірпіні. Як я тремтячими руками Вперше твоїх торкнувсь колін, Й мені здалось, що надімною, Ніби, роздавсь небесний дзвін. А ти у Місячній короні Серед туману і роси Сказала там, де паслись коні: -Усе що хочеш - все проси. А я незнав, про що йшла мова, Чого ж і ще було просить - Як нічка й так така чудова, І річка поруч нас біжить. Пройшло уже багато років, Скільки відбулося подій! - А ти ще й досі в тій короні Стоїш у пам'яті моїй. 30.10.2000 р. МІДНА КОПІЙКА Не пройде і сто літ як і ми всі помрем, Як над нами насиплють кургани, І ніхто на той світ не візьме свій гарем Як колись фараони й султани. А якщо ти нікого в житті не любив, Не кохав, не робив людям радість - Будеш сам на тім світі, як бовдур лежать, Обійдуть тебе Валі і Каті. І забудуть про тебе і мертві й живі, Ну кому така радість потрібна, Що життя прожила й ні людям, ні собі, Як копійка на смітнику мідна? То ж кому такі принци потрібні, скажіть, Що крім сну ті нічого не знали? А тому, хто живий, я вам раджу - любіть, Щоб про вас добрим словом згадали. Тих, хто щастя творив, тих хто ніжив, любив - Тих в житті не судили й не судять... Бо якщо ти любив - значить щастя творив, Значить ти щось робив добре людям. То ж кохайтесь, любіть, не жалійте вогню, Не жалійте коханим цілунків! Бо у тому вогні, що в душі аж на дні - Тільки там і шукай порятунку. 19.6.1997 р.