А листя падають...

НОСТАЛЬГІЯ Знову Київські собори Тягнуть в небо куполи, Що, як лілії-кувшинки На Печерську розцвіли. Здрастуйте, кияночки! Здрастуйте, кияни! Золоті каштани, Чарівні тюльпани. Здрастуй, Сивий Дніпре, Україно-Ненько, Як же за тобою Сумував, серденько. За твоїми вербами І за солов'ями, За твоїми синіми Й карими очами. За тією жінкою Що з мечем над Києвом Піднялась, вдивляючись Пильно за Дніпро. Сумував за парками Нашими веселими, І за нашим красенем - Київським метро. 29.4.1982 р. ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ! Люблю я блискавки і грім І рев весняного потоку, Дівочий зойк, вечірній дзвін, Люблю дворняжку пильнооку. Люблю, коли вулкан кипить, Коли вирує сталь у домні, Люблю як ранком ліс шумить І як гудуть джмелі невтомні. Терпіть не можу тишину! - Не для живих смертельний спокій, Тому працюю і живу, І шлю поеми ясноокій. 7.8.1982 р. ІДИЛІЯ В тім, що кланяюсь красуням - Не від скромності це ні, А від того що не можу Жить без них я на землі. Адже секс родивсь раніше, Ніж родився я на світ, А тому направо, ліво Шлю всім мамочкам привіт. І схиляю перед ними Вічно голову свою, Бо як з ними - я жартую, А без них, мов сич в гаю. 19.6.2000 р. НЕ ЗА ТОГО Не знаю, хто у тому винен Що не моя ти, я не твій, Бо вийшла заміж не за того, А я женився не на тій? А що повагу в кращих фарбах Самі до себе зберегли, Так це тому - що знали жарти, Які нам вижить помогли. 7.5.2004 р. БЕЗСОНИЦЯ Не хочу спать, безсонниця напала, Чомусь думки і все одні і ті, І кожен день в душі якісь скандали, Ввижаються то мертві, то святі. Уже за північ. Спать всі полягали, Тільки чомусь не хочеться мені, Десь за селом дворняжка проскавчала І ворон чорний каркнув у пітьмі. Загелготіли гуси, пролетіли, Ніхто не знає звідки і куди? А хтось не спав, по вулиці тинявся, Мабуть, шукав отих гусей сліди. 26.11.1961 р. НА ВСЕ СВІЙ ЧАС Не хочу, щоб літа вернулись - Бо й так дурниць я наробив Бо щоб ті роки повернулись - То так як жив був - так би й жив. Брехня, хто каже - став би іншим, І що позбавився б біди, Бо якщо хто родивсь придурком - То це, вважай, що назавжди. На все свій час, а досвід, вміння - Потрібно з гідністю пройти, А помилок своїх каміння - Треба самому розгребти. Можливо, навіть ти спіткався, Зате взнав горе і любов, Нехай ти навіть помилявся, Але вставав і далі йшов. Бо помилки не виправляють, Це не диктант переписать, Про це потрібно пам'ятати, Щоб потім їх не повторять. Бо щоб родивсь, як інші - мудрим, То щоб я відав про життя, Хіба ж би я тоді женився, Хіба ж би ти була моя? Бо як я був колись дурненьким - То я сміявся і співав, А зараз вже як одружився - Навіть пісні позабував. Як був малим - я був щасливим, Бо знав і радість, і життя, О, як би я хотів сьогодні Стать знов таким як в ті літа. 18.5.1976 р. НАЙБІЛЬШЕ ЗЛО Якщо ви людині зробили добро, Душею, немов, прив'язались, То знаю, що вас обминатиме зло, Хоч би з ним й зустрітись старались. Не бійтеся чесних в житті ворогів, А бійтесь байдужості й страху, Бо то - найстрашніше, що є у житті, Як десь у житті зробиш маху. Не бійтесь ніколи своїх почуттів, Вривайтесь у саму їх гущу, Бо тільки у них, якщо хочете знать, - Ви знайдете силу цілющу. Бо той, хто кохає, хто любить життя - В тих здійсняться всі їх бажання, Бо все остальне - то не більше, як гра, А щастя лиш там - де кохання. Бо той, хто не може в житті без тепла, Хто любить і ще того хоче - В житті не причинить нікому він зла, Хіба що когось залоскоче. 20.7.1967 р. ЛЮБИТИ ЛЮДИНУ Любити людину - це, значить, в житті Ніколи не мати спокою, Любити людину - це, значить, в житті Буть просто не кимсь, а - собою. Любити людину - це, значить, війна Усім хапунам й казнокрадам, Яких не цікавить порядність і честь А тільки портфель і зарплата. Любити людину - це, значить, в житті Буть гордим завжди і щасливим, Що можеш людину від зла захистить Коли на ту сиплються сливи. Любити людину - це, значить, життя, Це, значить, - за правду, за квіти! І вічно в житті пам'ятати, мій брат, Що Сонце - єдине на світі. 18.7.1967 р. Я ТЕБЕ ВПІЗНАЮ Я тебе, мій краю, де б не був - впізнаю, Бо тебе я, Ненько, з пелюшок кохаю. Взнаю по волошках голубих і синіх, А також по вербах, горах і долинах. А якщо зав'яжуть чи закриють очі - Всеодно впізнаю по піснях дівочих, Взнаю в шепотінні поля із зірками, В ніжнім шелестінні вітру з листочками. А якщо так трапиться, що відмовлять вуха?- Всеодно впізнаю я по диких грушах. Взнаю по трояндах, запаху черешні, Я ж бо не приїзджий, тут живу - тутешній. Я тебе, мій краю, скрізь завжди впізнаю, Бо тебе, як Неньку, дівчину люблю, Взнаю по кульбабах що цвітуть весною, А також по соняхах і по солов'ю. 25.5.1961 р. ЖИТТЯ ІДЕ Так життя я не любив скільки жив на світі, Поки, врешті, у гаю фею запримітив. Може я ввірвавсь в життя просто ненароком, І, як кажуть, я на неї глянув не тим оком. З того часу, хоч убий, я не сплю ночами, Кажуть люди захворів, ніби я очами. З того часу, де б не був - скрізь мені не спиться, Й де б по світу не ходив - мчусь, щоб подивиться. А життя іде, іде. Меншають каблуки. І від того що мовчу - то ще більші муки. Стану. Думаю. Дивлюсь вечором на Місяць, В нього, певно, міліони цих красунь за місяць, Він цілує всіх підряд й розум не втрачає, А тут, навіть, і з одною, що робить, не знаю. 7.6.1961 р. ТИ НЕ ЧЕКАЙ Ти не чекай коли тюльпани Підпалять ліс з усіх сторін, І зацвітуть в містах каштани, І захурделиться жасмін. І не сиди, не жди, не кліпай Як наближається весна, Й коли в душі відчуєш літо - Дай волю ніжності сповна! Ти не сиди, не жди, не кліпай, І не шукай нову біду, Й коли в душі відчуєш літо - Тоді до тебе я прийду. Не плач, не гнівайсь, не кощунствуй - На горизонті йде весна, І буде квітів ціле військо, Але між ними ти - одна. І поки джміль тебе там знайде, Або, нарешті, ти джміля - Не треба будеш ти нікому, І не поможе трай-ля-ля. Не плач, не гнівайсь, не кощунствуй Як луг від краю в край цвіте, Бо ти не встигнеш озирнутись, Як все навколо відцвіте. І відшумить веселе літо Твоїх не здійснених надій, І тільки плакатиме вітер, Що ти нічия, й він не твій. Не плач, не гнівайсь і не бійся, Якщо зустрінеш ти джміля. Весна іде з чарівним військом, Щоб ти щасливою була. Любов на квіточку похожа А квітка довго не цвіте, Отож, як ти її не зірвеш, То так і знай, що хтось зірве! 7.8.2001 р. ОСІНЬ ПІД ВІКНОМ Ось і осінь під вікном по садку гуляє І веселим олівцем казку оживляє. Ходять хмарки дощові низько над кущами Й поливають квіточки срібними дощами. А одна з них зупинилась й глянула на поле, Де маленьке козенятко конюшинку поле. В полі, втомлений мужик зігнутий з лопатою, Вириває бурячки з жінкою кирпатою. Я дивлюсь на ту красу з ніжністю і ласкою, А хмарки пливуть, пливуть голубою казкою. І куди вони пливуть, і куди стараються? Про це знає тільки Бог, що від нас ховається. 5.7.2001 р. ЛЮБЛЮ СВІЙ КРАЙ Люблю я наш світ, як людину За велич вершин і рівнин, Люблю, як червону калину, Як пісню з козацьких глибин. Люблю за цвітіння каштанів, За пахощі наших гаїв, За ніжність троянд і тюльпанів, І за пісні солов'їв. 13.5.1968 р. БОЖІ ОЧІ В небі Місяць, ніби сторож Оглядає всі пости, Щоб як Бог щось запитає - То на все відповісти. І всю ніч - то в луг , то в поле, То пройде, то пробіжить, Не пропустить ні одного - Хай хто в полі закричить! 6.7.1986 р. РОКИ ЮНАЧІ Роки ви юначі, В полі на просторі, В місті на будові - Виструнчились вряд. Ось, прийдіть, погляньте На Сирець, на Нивки Як будинки нові З полем гомонять. Гомонять - крокують В невідомі далі, Гомонять-крокують В далі голубі, Роки ви юначі, Рокі молодії, Тут ви на будові - На моїй землі. 2.5.1961 р. ТОБІ, ПРАЦЕ! Я вдячний, праце, що мене любила, І що мені ти вмерти не дала Як зло моє за ідолом ходило - Ножа від мене відняла. І ще я вдячний, що коли зневіра Мене пекла, душила, як удав, Щоб не помер - подарувала Ліру, Щоб нею я народ свій величав. Я вдячний, праце, що в житті ніколи Мене не залишала ти ніде, І вже тоді, коли ходив я в школу Робила ти мене а я тебе. За все тобі єдиній тільки й вдячний, За те що ти в житті не підвела, І вірші ті, якими володію - Це разом з небом ти мені дала. 13.5.1978 р. ПЕРШИЙ УРОК Осінь з мене знімає всю втому, В розум ясність дає, чистоту, В серце ніжність дає волошкову Й незвичайну якусь простоту. А тому, так як осінь приходить Я гукаю її у садок - Хай із пензлем по вишні походить, Розфарбує сонцями дубок, Адже завтра в онука і внучки Починається перший урок. 11.10.1968 р. ТУНЕЛЬ Небо все туманом затягнуло, Землю заціловують дощі, А на вербах, мов позасинали Після ночі втомлені хрущі. А трамваї ходять як ходили Ранком проз туман, як проз тунель, А дерева, мов в отару збились, Щоб зігрітись, поки прийде день. 12.10.1968 р. В СИНІМ МОРІ Вітер гуляв у синім морі, Зустрів русалку і завмер, Що аж Нептун на повні груди Гукнув: оце так кавалер! Тому, коли у морі тиша То, значить, що кохана спить, А вітер, ніби сіра миша, Скрутивсь в калачик і мовчить. 4.12.1968 р. СЕЛО ГУКАЄ Поле говорить всю ніч, ніби люди, Сонний бекасик крильми б'є у груди, Перепел пісню виводить завзято, Ніби дівчата, напившись на свято. Поле говорить - і річка, і став, Тільки прислухайтесь - скільки октав, Скільки пісень в нашім ріднім краю Тут, за селом, де сьогодні стою. Так чому ж, ми-люди, такі невеселі? - Певно, тому, що лишаємо села, Премось в міста, де й своїх вже не треба - Далі від казки, від зір і від неба. Адже щасливою будеш ти, Неля, Там, де твій пуп, де родина, оселя, Де знає тебе кожне там деревце, Що на твоє задивлялось лице. 5.8.1967 р. ФУЛІГАНКА Чомусь не можу без людей, Коли я сам буваю,- Здається пусткою весь світ І мов чогось не вистачає. І я сумую, і боюсь, Що світ такий широкий Хтось, ніби взяв його й приспав В цей вечір одинокий. Сюрчить в траві всю ніч сюрчок, І жаби кумкають до ранку, А я від тебе ні на крок, Свою чекаю 'фуліганку'. 8.6.1967 р.