А листя падають...

МОЯ КОХАНА Моя супутнице життя, Які в житті ми безталанні, І хоч всі перші почуття - Вони бувають і останні, Але й вони то - пустота, То - острівець далеких згадок. Як жаль, що ти уже не та, Як жаль, що ти вже без загадок? 17.9.2003 р. ТАКОГО НЕ ЗНАЙДЕШ Я знаю: ти мене не любиш, Але й від мене не підеш, Бо де такого ще придурка У світі білому знайдеш? - Який би міг тебе любити І примхи всі твої прощать, І кожен день в любу погоду Й серед зими гриби шукать. 13.6.2003 р. ЯКЩО ТИ РАБ? Як хочеш довго жить, То мусиш страх осилить, Бо, там де страх - людини там нема, У тій душі знаходиться нікчема, Що помирає ледве не щодня. Бо там де страх - людини четвертинка, Бо там де страх - там вічний раб сидить; А той хто раб - хіба то є людина? А про тварин не хочу говорить. 3.12.1997 р. ПІДХОДИТЬ ЧАС Підходить час такий в житті Коли ніщо вже не цікавить, І, навіть, феї чарівні, Які вже більше нас лякають. Охота десь піти в гайок, Або упасти на проваллі, І цілий день, немов король Дивитися в космічні далі. Все виробить колись ресурс - Будь то Венера, чи Юпітер, І хто-зна, може буть колись,- Десь разом з нами зникне й Вітер. 3.4.1997 р. ІДУ ПО БЕРЕЗІ ЖИТТЯ Море житейське переплив, Іду по березі життя, Ну ще прилив, ну ще один - І ти нічийна, як і я. Цвіте окація, цвіте, Гуде бджолами поле, І те, що те - уже не те, Як біль під серцем коле. А Сонце так як і колись Весь вік блукатиме над нами, Та тільки жаль, не буде нас Разом із нашими піснями. 6.5.2001 р. ЖИТТЯ, ЯК МАРЕВО І чому так, як ти кудись спішиш? - То світлофори скрізь повибігають, І, мов хизуючись, на перехрестях доль, Ніби рентгеном душу розглядають. І, ніби хтось вам замінує шлях, І стільки вам іксів понавтикає, Що як би ти не гнався за життям - Воно ж від вас, як марево втікає. 23.6.1990 р. КРАСА КОЛЮЧА Поет без ризику - то не поет, Поет без кохання - також не поет, Поет без ризику - що птах без крила, Поет без кохання - що кінь без сідла. Краса - колюча. Люблю - колючих. Краса - пекуча. Люблю - пекучих. Краса - вбиває. Буть краще вбитим, Ніж вік прожити і не любити. Бо ніжне кохання, як вічний шторм: Не терпить насильства, принижень і норм, Бо ніжне кохання - багатство душі, Бо там, де є ніжність - там світлі вірші. Бо з ніжного серця - троянди цвітуть І дітки маленькі початок беруть, Бо ніжність в коханні - то скарб добрих дум, Бо там, де є ніжність - там радість і сум. 31.10 1982 р. ПОТЯГ ВІРНОСТІ О, ти завжди, немов зоря, Що жду роками з вічності, Якій завжди кричу'Ура!', Бо серце в мене з ніжності. Над полем Місяць задрімав, Аж зорі задивилися, Вже всі пройшли кого й не ждав, А ти куди поділася? Невже я, дійсно, помиливсь Коли тобі довірився? І потяг вірності промчавсь Разом з вагоном ніжності. Беріть розумну у дружини, Бо що з дурною говорить?- Ну поцілуєш раз... ну... тричі, А потім з нею що робить? 25.11.1982 р. НЕ ПОСПІШАЙ! Спіши чи неспіши, А час ти не догониш, Отож, який вже є - Старайсь, не змарнувать. Й щоб не жаліть, Як прийде час відбою, Старайся в міру пить - Любить і працювать. 28.10.2001 р. ЯКЩО СЕБЕ ТИ НЕ ЗГАНЬБИШ Як сам себе ти не зганьбиш - Ніхто зганьбити не зуміє, Навіть, якщо і ураган На вас із смітника повіє. Бо як товариш мій сказав, В якого всі в медалях груди: -Що той, хто часнику не їв - То і смердіти той не буде. 17.11.2001 р. ПРОСТИ, ІСУСЕ! Стали, кохана, ми сумні, Хоч Сонце ще й сміється з неба, І хочеться чомусь мені Вже погулять, але без тебе. Треба тверезо оцінить Свої поступки - крок за кроком, Бо відчуваю, що ось - ось Стоять прийдеться перед Богом. Прости мене, Ісусе мій, За всі гріхи мені старому, За те, що теж шукав повій, І не завжди спішив додому. 13.9.2001 р. БІЛІ КОНІ Знову осінь хазяйнує На обочинах доріг, Ніби пише мемуари На колінках білих ніг. Ось накинулась зненацька На калину, на дубок, Так як я, колись, на тебе, Щоб добратись до губок. -Пам'ятаю, як прохала Ти мене, щоб зачекав - Поки люди ляжуть спати... Й трохи Місяць задрімав. Що тоді, скажи ,ми знали Про любов і про життя, Що тоді про щастя знали І про наші почуття? Що тоді я знав про вірність І у чому її суть? А сьогодні білі коні Спать ночами не дають. 13.8.1967 р. ТИХО ПАДАЮТЬ ЗОРІ Тихо падають зорі прямо в вікна мої, Може більше не треба дорікати мені? А над Києвом Місяць. На Русанівці - ніч. І дівча розігріте, як натоплена піч. Тихо плаче гітара. А з-під верб голоси: -Ой, не треба, не треба... Не ходи, не проси. Ой, ви очі, омрієні очі, На вас гляну і серце болить... А тому й не люблю білі ночі, Щоб не бачить, хто в лісі кричить. Та, коли відриваю свій погляд - То, здається, що серце я рву, А гітара викрикує з гаю: Я до тебе прийду, я прийду. 3.12.1968 р. ВІТЕР І ВЕРБА Цілу ніч з вербою шепче вітер, Прилетівши з поля підгульнуть, Та заплутавсь у вербових вітах А хотів й берізку ще вщіпнуть. І хоч як пручалась та і гнулась Та свого він все-таки добивсь: Зразу за косичку її смикнув, Потім й до спіднички опустивсь. 5.5.1962 р. ВЕСІЛЛЯ В ЛІСІ Осінь роздягає біленьку берізку, Та стоїть і плаче, проливає слізки, Все ж не розгубилась, повернулась боком Й дубу, ніби парубку - підморгнула оком. Я стою і думаю, що ж то далі буде, А вона під Місяцем оголила груди. Дуб не забарився, подививсь навколо... І зробив з берізкою на галявці коло. Довго веселились в лісі всі довкілля, Бо в берізки з дубом почалось весілля. 17.10.1968 р. ЯК ЖИТТЯ КІНЧАЄТЬСЯ Очі в дівчини горять, Зіроньки шепочуться, Як погляну я на світ - То дивлюсь і хочеться. Поле росами горить, Ранок просипається, Як же хочеться любить! - Як життя кінчається. 7.2.2008 р. ДВІ БЕРІЗКИ Дві берізки розтавивши ніжки, Похилились у яр до дубка, Сироїжки ж показують ріжки І сміються із їх: ха-ха-ха. Мов знайшли ви за ким побиватись? - В нього ген і ялина й сосна, Що нічого в житті не бояться, Ви ж втечете, як прийде зима. 17.10.1968 р. КУЛАКИ Мене завжди всі друзі лають, А дома жінка і брати, Що проз бешкетників не можу Я так як всі вони пройти. А я, як ту побачу погань, Що людям нівечить життя, То спать не буду поки хаму - Не дам 'понюхать' кулака. 20.4.1980 р. КАПІТАН Дивлюсь на світ, як на болото - З якого чуть сумні пісні, І люди всі, немов голота Весь день копошаться в лайні. Не знаю я - куди мчимось ми, Куди веде наш капітан, А вже оплот комуни лопнув І всі поринули в туман. 13.5.1997 р. ДИВО З ДИВ Зачепивсь туман за гори, Ясна зіронька зійшла, Й щось мов сталося зі мною, Посвітлішала душа. Як на тебе подивився - Помінялися думки, І чомусь не з того-сього Стало все-все навпаки. То завжди я знав, що роблю, Що й коли кому кажу, А це став чомусь проходить Навіть вулицю свою. І хожу весь день, тиняюсь, Мов мене хтось підмінив, І весь день когось чекаю, Ніби з неба дива з див. І хожу й весь день тиняюсь Так, як ніби недоспав, І ніяк не можу втямить - Хто ж від мене спокій вкрав? 22.10.1961 р. НЕЗАЙМАНА ЛЮБОВ Можливо й ти колись ночами, Або, проснувшись на зорі, Будеш шукать мене очими Серед знайомих на Дніпрі, То пам'ятай, тебе чекаю Серед беріз, серед дібров, І хай тебе благословляє - На ратні подвиги любов. 25.11.1961 р. ДІД - МОРОЗ Гей, мороз, не пнись даремно, Нас тобі не подолать, Краще ти бери снігурку І підемо засівать. Не скрипи ти на світанку, Головою не тряси, Всеодно свою білявку Нам весною віддаси. 12.11983 р. МАНДАРИНКИ От і знову весна. Знову душно в хатині. Сонце манить - у поле, в садок, І стою я в гаю де зустрів очі сині До яких підійти я боявся й на крок. Ми стояли, немов дві жаринки, Де ще й досі тополі ростуть, Я дививсь на її 'мандаринки' І чекав, поки ті підростуть. Я стояв, посміхався і думав: -Йде весна, тане сніг в Ірпіні, Десь у полі співають дівчата І не знав, що співають мені. м. Ірпінь 20.4.1961 р. МОЯ МОЛОДІСТЬ Залишив я молодість В поглядах жіночих, А тому і світяться Ніжністю в їх очі. А тому ще й досі Я дивлюсь їм в очі, Може й ще якась з них Теж чогось захоче? 12.6.1961 р. ОСІНЬ В МІСТІ Осінь прийщла в наше місто зелене Й ходить із пензлем від клена до клена. Листям оранжевим впала до долу Й так від Хрещатика аж до Подолу. Падають листя із лип, і вербички, Ніби пір'їнки - на брук, на травичку. Білі каштани пішли в перукарню І так поголились, що взнать їх вже марно. А потім, коли вже й кущі поголила, То, мов схаменулась: що ж я наробила? І тут же полились дощі, ніби сльози - На голі дерева, на клени, на лози. 30.9.1968 р. ОСІННІ РОЗДУМИ Я не знаю, чому, та мені кожен раз Більше осінь чомусь довподоби, А тому я завжди їй назустріч іду, Як маленька дитина до здоби. Посміхається сонце біленьке, Жовтий лист опадає тихенько, Хиле жалібно листя голівку, Ніби мати стара на долівку. Скільки ж треба людям для утроби, Чому ж жадні вони, як мікроби? 30.8.1965 р. НЕЗНАЙОМКА Перейшла дорогу дівчина мені. Ой, які розумні, а які ясні В неї карі очі, тільки придивись, То в коханні будеш - тільки їй клястись. Перейшла дорогу, стала в стороні, Посміхнулась мило може й не мені, Так кому ж, красуне, ніжні почуття Поглядом кидаєш, у чиє життя? Йдуть-гудуть машини без кінця і краю, Я стою-хвилююся і її чекаю. Вже й товариш сіпає: годі, йдем додому, Тільки як без милої житиму я в ньому? 28.11.1961 р. БІЛІ ГОЛУБОЧКИ Дарували килима дубочки Золотого, як травневі дні. На той килим сіли голубочки, Натомившись у височині. Закружляла віхола над лісом, Стоголоса снігова імла. Наче Українки Лесі пісня, Що в болотах, в скелях - скрізь жила. Золото з берізок облетіло, З кучерявих кленів, ясенів. А колючий вітер зимно, біло З кожним днем все більше скаженів. І коли одного якось ранку Я прокинувсь, виглянув на двір, То побачив шапочки - вушанки, Що їм вітер всім за ніч надів. Надруковані в газеті 'Молодь України' 6.1.1977 р. БЕЗДУШНА ВРОДА Верби, ніби острівці Вибігли з-за хати, Де ж ти, доленько моя, Де ж тебе шукати? Де ж тебе я залишив У лиху негоду І за що я полюбив Ту бездушну вроду? Чи за ніжність, чи за сміх, Чи за синь небесну, Чи за той любовний гріх В ніченьку воскресну? Верби, ніби хмарочки Стали біля хати, Де ж ти,доленько моя, Де ж тебе шукати? 11.5.1978 р. УЗАКОНЕНИЙ ГВАЛТІВНИК Для щастя власного в житті Нічого не жалій, А тим , хто стане на путі - Ти об'яви всім бій! Не слухай того хто говорить, Що можна вік прожить - Як вийти заміж просто так, І мужа не любить. Можливо, я і не правий, За що вже вибачай, Але тоді вже краще так: Зустрілись... і бувай. Навіщо Господа гнівить, І брать на душу гріх, Якщо не хочеш потім стать Коханкою для всіх. Бо жінка та, що не коха, Ти вже мені пробач!- То вже не жінка, то - змія, То у сім'ї - палач. Обдумай все. Тобі з ним жить. Нащо тобі ті люди? Людям аби горілку пить, І дертись на всі груди. 23.10.1961 р. ПРИЙШЛА НЕДІЛЯ Прийшла неділя, день чудесний, Такий, як всі буденні дні, Але в буденний день на серці Чомусь приємніше мені. Чому?- не знаю. А можливо Тому, що є де час дівать? А в вихідний - весь день самотній, Хоч скрізь красунь, що й ніде стать. Проходять хлопці і дівчата, Жінки з собачками, весна, А я ще й досі невгамуюсь, Бо хочу те - чого нема. 30.11.1961 р. ХТО РОЗСИПАВ ЗОРІ? Ларисі Запитала якось донечка у мене: -Чому на берізках листячко зелене, Де зима береться, де беруться діти, Хто весну придумав і рожеві квіти? Чому так як вечір шепчуться тополі, І чому всю нічку Місяць світить в полі? Ще вона питала /дай Боже згадати!/, Хто навчив зозулю гарно так кувати? Слухав я дитину й що? - не знав казати, Скоро ось почнеш ти хлопців чарувати І тоді так само теж почнеш питати: -Хто людей навчає ніжить і кохати? 24.2.1975 р. ЩОБ СТАТЬ ДОРОСЛИМ -Куди ти так спішиш, братеня?- У меншого питає Женя. Грицько поглянув з висоти: -Хочу дорослим стать як ти. -Той, хто дорослим хоче стать - Повинен вічно пам'ятать, Якщо ти дав громаді слово - Стримай його обов'язково. А щоб по-іншому сказать, За вчинки тре' відповідать. Дорослим можна стать і в п'ять, Але багато треба знать. Навіщо це тобі, браток, Адже ти й так в нас молоток, Нащо тобі ті урагани, Що всім несуть дорослим рани? Живи спокійно і радій, Що ти нічийний, що ти свій, І ні від кого незалежний, Хоч світ для всіх він - перехресний. 28.6.2002 р