А листя падають...

ПАДАЮТЬ ЛИСТЯ Листя на брук опадають, А люди проходять, а люди минають. Люди! Навіщо ви топчите листя? Люди проходять. Падають листя. 23.10.1968 р. БІЛІ ЖУРАВЛІ Стали дні невимовно-похмурі І тумани в полі залягли, Осінь вже заграла на бандурі На все небо пісеньку'курли'. Вітер десь за труби зачепився І трясе, як сірий вовк зайців... Я ішов й на небо задивився Як летіла зграя журавлів. 16.11.2003 р. ЧИ ТИ ПІДРІС? Присвячую Сосюрі В. М. Коли гуляв над лісом травень І пах із берега полинь, Тоді й сказав мені Сосюра: -Пісні відспівані - відспіваним покинь. І з тих часів води немало Дніпро у море переніс, А я ще й досі чую голос: -Ну, як ти синку, чи підріс? 21.5.2004 р. ТРАВЕНЬ ВИШНЮ ОДЯГАЄ Травень Вишню одягає, Ніби дівку під вінець, А Берізка позіхає: -Слава Богу. Накінець. І до Дуба посміхнулась: -Ну а ти чого розкис? На весілля Вишня просить, То ж піди хоч поголись. 13.12.1982 р. ПРО ВІЧНІСТЬ І так помалу - помаленьку Ми всі підходим до межі, Після якої, хто перейде - Вже не писатиме вірші. Душа пірне у інше царство - У царство вічної весни, Де нас полонить інше братство Таких нещасних як і ми. 1.9.2007 р. ПРО ПОЕТА Я знав відомого поета /Він сам себе так величав/ Писав він оди і сонети І навіть каже: успіх мав. Я знав відомого поета, Який геть все перечитав, Але достойного сонета Він так в житті й не написав. Прожив поет той досить довго, Знав він і Леніна й царя, Писав про Сталіна, Микиту, Кричав і Кучмі він 'Ура'. Сини у нього знатні люди, Що скажеш, - світла голова. Він знав: і Сочі, і Карпати, А от поезії нема. Як критик - був він відчайдушний І тут вже нічого казать! Він міг й професора повчати, А сам поет - не вмів писать. 21.9 2007 р. ПОЕТ І КОХАННЯ Над полем зіронька гуляла. З яких прилинула країв? Ти не мені подарувала Тепло жіночих почуттів. Подарувала ти поету Оте тепло і ту красу, Яку уже ось стільки років Я в світ закоханих несу. Твоє кохання то не просто - Прийшов, схопив і переміг, Твоє кохання - то щедеври, Які для людства приберіг. Бо ту красу і ті щедроти, Які колись від тебе брав, Я всі до крапельки, кохана, В скарбницю неба передав. Ти не мені подарувала Оті всі запахи дібров, Бо ними світ зачарувала, Щоб люди вірили в любов. Даруючи любов поету, Її даруєш ти вікам, І, може буть, колись нащадки Ще і позаздрять трохи нам. За ту натхненну насолоду - Яку в світ ніжності несли, Щоб в мирі всі жили народи І їх всіх радувать могли. То ж не жалій кохання жару, Завжди бодрись, завжди кріпись, І, якщо хочеш вічно жити? - Любить і ніжить не лінись! 25.1.1983 р. ПОЕТ І КОХАННЯ - 2 Поет, якщо він, дійсно, справжній - Він не належить сам собі, Бо пройде час й з його архівів Піднімуть всі його вірші. І все оте його таємне - Піде на осуд всіх людей, І всю поезію поета Будуть сприймати через фей. Кого, скажіть, цікавить спориш, Чи гуркіт трактора в степу? Людям давай як більш видовищ, І 'бабс', як в Пітері Петру. А ми, якщо сказать відверто - Тоді жить будемо в віках, Як нас з тобою сприйме небо І жить залишить у віршах. Любов поета породила Й дала йому, як меч перо, Щоб Ліра вічно всім служила - І не чинила людям зло. 25.1.1983 р. ПОЕЗІЯ Поезія - це небо неозоре, Де все у ній - і блискавки, і грім, Поезія - це квіточки і зорі, І посмішки вродливих німф. Поезія - це зливи і відливи, Поезія - це радощі і біль, Це люди і щасливі й нещасливі, Коли в душі у кожного в них хміль. Поезія - це бурі й буреломи І тиха гавань ніжних почуттів, Коли душа в житті не знає втоми - Скільки б вона не відала гріхів. Поезія - коли хвилює море, І в берег щастя б'є любов, Коли вам хочеться в ті гори - Які хвилюють вашу кров. 10.1.1997 р НАЙКРАЩОМУ ДРУГУ Поету Станіславу Жуковському Я був твоїм найліпшим другом І за тобою бігав скрізь, Ще з тих часів як пас ти в лузі В селі корівок й білих кіз. Я був твоїм найкращим другом, Та цього ти не оцінив, Й твою прочовгану подругу Чомусь ніколи не любив. Але за тебе був горою, Де тільки міг - там захищав, Й був ладен впасти головою За те в житті - чого не мав. Бо ти не був ніколи другом, Просто таким - не тим, не сим, Любив собою хизуватись, Як на морозі сивий дим. І, написавши сот дві віршів, З себе пророка возомнив, Але тебе я, присягаюсь! - Найбільше всіх в житті любив. Ти як і я поки ніхто, Й козирним вже не станеш тузом, Бо так же само як і я - Ти був ще більшим боягузом. За друзів треба писки рвать, Навіть як тигри перестріли, А не пожари роздувать Із - за якоїсь, навіть, діви. 28.7.2005 р. КРИЧАТЬ КОТИ Кричать коти. Так завивали Дроти на вітрі у ту ніч - Як нас матуся роздягала І заганяла всіх на піч. Можливо молебні котячі Під завивання злих духів Були для когось нетерплячі - Та я від них ну, просто, млів. І я їх слухав цілі ночі, Мати казали: -Спать лягай! А я ото закрию очі А сам в думках гайда у гай. І я не спав. Мені здавалось, Що то голосять комиші, В які на ніч зібрались духи З натхнених Лесиних віршів. 14.3.1961 р. СПОВІДЬ ПОЕТА Юхимовичу В. Подоляну М -Щоб робив я - Юхимович, Щоб не Лондон і Бальзак, Хто б мої купляв щедеври, Де б знайшовсь такий чудак? Хто б зайшов до магазину Щоб купить мої вірші, Щоб не баба Клава й Нюра - Продавщиці від душі? Що до книжечки Бальзака І до тома Купріна Не давали Подоляна І мої вірші сповна. То ж нехай живуть на світі Принципові продавці, Бо і сам не знаю того - Як би зводив я кінці? 25.12.1984 р. ЖИТТЯ КРУТИТЬ ЛЮДИНОЮ Хтось людиною так крутить, Ніби, чорт козою, Що не встигнеш озирнутись - Як вже й смерть з косою. І ніякі голосіння Вам не допоможуть, Душу витрусять із тіла, Прах на стіл положать. Життя крутить людиною, Як осінь листочком, Тут ось жив, ходив, сміявся - Й ось лежить клубочком. Вчора радував і ніжив Полум'ям гарячим, А як впав - закрилось небо І бувай, козаче... І на ваше тепле місце Прийдуть молоденькі Ті, що будуть вже співати І пісні новенькі. Я стою й радію мовчки. А чому? - Не знаю. Може тому, що й цю весну З вами ще стрічаю? Ну а як же я - людина, Це сильне створіння, Чим від листя відрізняюсь У хвилини тління? Скоро й ми як і листочки Личком всі поникнем, Добре, ще як добрим словом Хтось за нами гикне. 12.10.2001 р. МИКОЛАЙ І БАТЬКО Батько, коли я кінчив школу Дав оберіг мені - Миколу. Перехрестив мене в дорогу, А далі, мов, довірся Богу. Надійсь на себе і на небо, І буде в тебе все як треба. З тим я й ступив в широкий світ, Але не все робив як слід. Шукав в житті свою дорогу, І не завжди молився Богу. Шукав краси земної цвіт, Та не завжди духовний світ. Бо істини не знав я теї, Що самий страшний яд, то - феї. Тому я стільки літ підряд Те і робив, що пив той яд. Й тепер, як дров я нарубав, То і про Господа згадав. І слава Богу! Слава Богу! - Що допоміг знайти дорогу. 17.9.2003 р. НАЙБІЛЬША ЦІННІСТЬ Найцінніші в нашім світі - Це господні заповіти, Й хто подружиться із ними - Ті не стануть голубими. Найцінніші в нашім світі - Це дружина, діти, квіти, Світлі запахи дібров, Ніжність, вірність і любов. Найцінніші - честь і розум, А де честь - обходять грози, І хто ці закони знає - Того й лихо обминає. 22.1.2001 р. ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ Йду я в світ сивіючи, де Боги живуть, І за мною тисячі в царство те ідуть. Голови похнюпивши, йдуть на божий суд Й ті, що вічно мучились, Й ті, що чинять блуд. І ніхто не вирветься з тих обіймів рук - Будь ти хоч міністром, Й будь хоч Гек, чи Чук. І чи жив ти праведно - кара всім одна! От і справедливість. От вона яка! То ж, навіщо, думать про Небесний рай? Краще все що маєш - на землі роздай... Зацвіла черемуха у моїм садку, З юності спекотної в мудрий світ іду. Ой, моя черемушка! Білий - білий цвіт, Забери від мене хоч з десяток літ. 7.5.1997 р. ВКРАДЕНІ НАДІЇ Кожен день в нас 'Варшав'янка' Під вікном гвалтує. Радуйсь ,мамо - Україно!- То народ святкує. Всі втікають з України Поближче до Бога, Щоб не бачить ту сволоту, Родом від бульдога. А Кравчук з Плющем регочуть, -Хай народ помріє, Ми ж, Ванюшка, не садисти, Хто ж їх пожаліє? 7.2.1997 р. ДВІ ДОРОГИ Життя - це квіти це і бруд, Що вічно в парочці ідуть. Й куди б ти , брате, не пішов - Там де біда, там і любов. І все це так переплилось, Що важко взнать, де рай, де зло. У власний дім було зайдеш, Й де Бог, де чорт - не розбереш. Зустрінеш фею - то змія, Змію зустрінеш - ангеля. Хочеш любить - хочуть убить, І що тоді, скажіть, робить? Тому з усіх доріг, дорог - Іди по тій, що каже Бог! І завжди, брате, пам'ятай: Там, де любов - там тільки рай. А там де ніч і де війна - Там світом править сатана. Із двох доріг пізнай одну, Але не ту, що на війну. Як будеш ти богослухняним? - Обійде бруд, обійдуть ями. А щоб була легка дорога - Не забувай хвалити Бога. Бо там де Бог - любов і рай, І це ти вічно пам'ятай. 25.5.2004 р. Я ВСІХ ЛЮБЛЮ! Шумлять жита і хвиленьками грають, А десь в садку виспівує кларнет: -Я всіх люблю, я всіх жінок кохаю, Але за що? - так це вже мій секрет. Й чим більше я живу - тим більше жити хочу, Вдивлятись в небо, в далі голубі, Й за цю любов, за ці веселі очі - Я вдячний тільки Богу і тобі! 12.6.2000 р. БІЛА КАЗКА Цілу ніч надворі вітер, Як гієна завива, То постукає у двері, То в кватирку із двора. То підніметься, як коршун І завиє в димарі, Мов за ним чорти женуться Не іначе, як мітлі. Ми з татусем під пірину Поховались, лежимо, Ну а він як загуркоче Кулачищем у вікно. І патлатими бровами Вліз проз щілинку до нас І гукає: гей, хазяїн, Із Різдвом Христовим вас! А як ми проснулись вранці, Закричали всі'ура!'. Дуб у шапочці - вушанці Танцював серед двора. І в веселу білу шубу Хтось одяг усі поля. А з небес летіла казка Білим снігом - Різдвяна. 26.1.1984 р. Є ТИП ЛЮДЕЙ Є тип людей: зустрінеш вперше, А, ніби, знаєш все життя, Бо їм довіриш ти, як тещі, Не лише душу а й життя. 8.2.1997 р.