А листя падають...

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ Знаю, що кохати може тільки мати, І не чоловіка, а - своє дитя; Може доглядати і ночей не спати Скільки буде жити - все своє життя. А як та дитина виросте в велику - Мати вже не треба, сам бо он який! І зустріне іншу - дівчину, а матір Вже якщо й згадає - глузд з того малий? Ночі ви безсонні, ночі материнські, Колискову мати й досі ще співа, А вже, мабуть, восьмий їй пішов десяток І зовсім в матусі сива голова. Ой, ти, син - синочок, ти моя дитина, Молодість гарячу, все своє життя, Щоб ти був щасливий, щоб ти був здоровий Все я, все що мала - я тобі дала. Ночі ви безсонні, ночі материнські. Колискову мати й досі ще співа, І горить каганчик посеред кімнати А вісток від сина - все нема й нема. І, нарешті, свято: дякувать за звістку, Син привіз із міста внуків і невістку І сказав матусі: -Ось, щоб не скучала... Ну а нам, будь - ласка, дай торбинку сала. Коротко і ясно, і поклав підкову, Й знову у хатині чути колискову. Може випадково це хтось прочитає, Пам'ятайте: мати вас завжди чекає. Може стане соромно і замучать свідки, Адже і в самого підростають дітки. 20.10.1961 р. МОЄ СОНЕЧКО Відчуваю я, горю трапиться, Бо тремтить душа, з рук все валиться, Бо вона іде і впирається, І додому йти не збирається. А у нас росте Алька - донечка Ніби квіточка, ніби - Сонечко. Я на неї дивлюсь: думи - римою, Та тебе, не надійсь, не затримаю, Поки зорі в гаях розважаються Й поки всі жіночки нагуляються. Думаєш, не хочу я відпочивати Й десь піти-поїхать, щоб позагоряти, Думаєш, не зміг би так як ти гасати, І весь день на Сонце ноги задирати? Міг би! Навіть, краще, та не в тім причина, Бо у нас маленька є уже дитина, І вона як тільки очі відкриває - То відразу мамку поглядом шукає. 14.6.1968 р. ДЕ СИНИ? Повилітали пташенята Із материнського гнізда, І залишилась бідна мати, Ніби сиріточка - одна. І будуть довго мамі снитись Безсонні ночі, трудні дні, Як над дитинкою схилившись, Співала їм свої пісні. Згадає дні, як під дверима Стогнала фуга зимова, І як вона діток від неї Оберігала як могла. І виганяла холод з хати - Аби дитинку зберегти. А зараз в хаті ходить мати Одна - одна. А де сини? 5.11.1987 р. ЗАЯЧИЙ ХЛІБ / Батьку / Чомусь, як справжній вартовий, Як мій єдиний охоронець, У пам'яті моїй завжди Живе мій батько - комсомолець. Я пам'ятаю, ніч надворі, Сердитий вітер завива, А батько, що піднявсь о п'ятій, Коня - Монгола напива. Перехрестився, помолився, Й чайку попивши з молоком,- Він тут же ніби розчинився В тій темноті, що за селом. Вставав мій батько дуже рано Будь то мороз, чи йдуть дощі Й пірнав у ніч з конем - Монголом, У заметілі снігові. І так щодня, і так роками, А як додому приїзджав,- Привозив нам від зайця хліба, /Так він принаймі нам казав./ І хліб той був смачніший меду - За вуха нас не відірвать, І щоб не той хліб, запевняю - Ми б не змогли й буквар піднять. І ми всі вірили у зайця Й чекали хліба кожну ніч, Поки дасть батько по окрайцю, І знов залазили на піч. Отак ми, друзі, й виживали, Літа все йшли і ми росли, Але людей не грабували Так як сьогодняшні "орли". Сьогодні вже і сам не сплю я, Надворі фуга завива, І чую вічно голос батька, Ну як, синок, твої діла? В самого мене вже сім'я, І так старого жалко стало, Коли з колиски в пізній час Своє дитятко закричало. Пишу рядки, а в серці кров, А на очах нестримні сльози, Колючий вітер у лице Стьобає, ніби мерзлі лози. Життя - життя, як океан Шумує, вихрить, завиває, І в цьому хаосі буття Я батька згадую буває. О, спи дитя! Адже твій сон Сьогодні я оберігаю, Можливо й ти колись, синок, Мене старенького - згадаєш? 9.2.1964 р. НАЗНАЧЕНА БОГОМ / Матері / З тих пір як залишив я батьківську хату То згадував вічно про батька і матір. І зараз, як Сонце всміхнеться раненько: Здається, що то мій старий і старенька. Й відразу стає на душі спокійніше, Бо, хто ж від батьків більш на світі рідніший? Багато я посмішок бачив на світі, Та ось і свої підростають вже діти, Та посмішка наших батьків незрівнянна: Вона і сувора, і добра й бажанна, Бо батько і мати ніколи не зрадять, Вони і порадять, вони і розрадять, І хай би хоч що вони вам говорили, Але пам'ятайте: вони вас любили. Які ж ми бували жорстокі і вперті - Та мати за кожного ладна померти. Й побалує кожного лагідним словом, Бо мати дитині призначена - Богом. 26.10.1962 р. МАМИНІ ПІСНІ Марії Василівній / Своїй матусі / На дні пам'яті моєї Сотні маминих пісень Тих, що вписував роками В свій компютер кожен день. Що, якби їх всі відразу Взять і випустить в ефір, Був би, ніби, рій бджолиний - Від воріт до самих гір. І хоч кожний день все нові Появляються пісні, Та пісні моєї мами - Самі кращі на землі. Бо в піснях моєї мами - Шепіт поля і дібров, Там і сум, і шелест вітру, Там і розпач, і любов. Ті пісні - про ліс, про гори, Про могутні почуття, Про ті радощі і горе, Що дарує нам життя. А тому пісні матусі, /Скільки б інших не було!/- Всі вони, як промінь сонця, Всі, як пам'ять про село. 16.1.2003 р. МОЇ ВІРШІ Я все життя писав вірші Про ліс, про поле, про діброви, Писав про квіти і жінок, Про біле личко, чорні брови. Вірш в мене діяв і творив, Він не мовчав - він говорив, Де треба ніжив, де карав, Щоб кожний честь і міру знав. 29.10 2000 р. ЛЮБИ, ЯК БОГ В житті я все завжди встигав: Писав вірші і будував, Займавсь бджільництвом і вином, Любив жінок, дививсь кіно. Скрізь поспішав життя пізнать, Аби хоч щось було згадать. Своє життя не змарнував, Бо не ловив як інші гав. Життя така коротка мить, Що тут не можна не спішить. Тому не спи і не дрімай, І те що бачиш - все хватай, Бо пройде час посух і злив І Бог спитає, що зробив? Так що ти Бога не ганьби, І так як Бог людей люби! 25.5.2004 р. БРАТСТВО Я живу не раді живота, В доміно і карти не гуляю, А горілку я якщо і п'ю - То лише, як друзів зустрічаю. Ну а друзів в мене, як зірок. То, відверто - все моє багатство. А тому коли нема вина То його мені приносить братство. Я своїми друзями горжусь, Бо мене Бог ними не обідив. Ну, а як же з другом без ста грам Та іще до класного обіду. Як же бути й що мені робить? - Кинуть пить - це з братством розпрощатись, Ну а як тоді без братства в світі жить, Як не буде з ким поспілкуватись? 24.5.2004 р. КОЛИСКОВА З дурнями я, хлопці, не дружу, Ніжності до них не проявляю, І по дачі я в костюмі не хожу Бо часу вдягать його не маю. Всі кричать: які тяжкі часи! Цього слова зовсім я не знаю, Бо по дачі я в костюмі не хожу, В ньому я на дачу приїзджаю. Україна, як бджолиний дім: Хтось кричить, десь стогнуть, десь голосять, Якщо людям думать навіть лінь - Хай стоять на цвинтарі і просять! Всі навкруги в груди себе б'ють: Лають уже всіх, кого й не треба, Видно, не так просто паном буть - Як немає розуму у тебе. Хватить, хлопці, рюмсать! Годі пить! Ви самі у всьому винуваті... Якщо з вас хотів хтось краще жить, Якщо хто хотів з вас буть багатим! Все пройде з роками, ось вам - хрест! Черга й до бандитів добереться, Але все це буде лиш тоді - Якщо наш Іван колись проснеться. З дурнями я, хлопці, не дружу І турбот до них не проявляю, Просто я працюю і живу, А в костюмі - друзів зустрічаю. 11.5.2004 р. КОЛИ НАВІДУЄ ЛЮБОВ Чому, чому такі короткі ночі, Коли мене навідує любов, Не встигну милій я заглянуть в очі, Як вже пора нам розлучатись знов? Чому, чому тремтить в гаю вербичка, Як Місяць ясний обніма їй стан, І сріблить під зоринами косички, Аж задививсь, заслухався туман? Чому, чому душа моя палає, Як ти шепочеш: -Я тебе люблю! І дивна казка в серце заглядає, Ну хто мені повідає, чому? Чому,чому такі короткі ночі, Коли мене навідує любов, Не встигну милій я заглянуть в очі - Як вже пора нам розлучатись знов? 8.1.1996 р. ВЕСЕЛІ ПУСТУШКИ Жінки приносять нам нещастя, А ми всі думаєм - любов. І всі ті Галі, Валі, Насті То - марно витрачена кров. А от, щоб час той і ту силу Потратив кожний з нас на Храм, То, уявляю, скільки б щастя Принесли б ми в житті людям. 19.5.1997 р. ВАЛЕНТИНІВКА У селі в нас не люблять "Московську" То,- говорять,- отрута і край! А тому тим веселим придуркам Мій сусід продає самограй. "Валентинівка" ,"Валентинівка"- Так в селі називають той рай, І сусід став особою видною І усе - через той самограй. Ось, візьміть ви Мальвіну Іванівну - Ціле літо ходить не могла, А як стала вживать "Валентинівку" - Перестала боліти нога. "Валентинівка" , "Валентинівка" - То лікарство від всяких недуг, Бо коли ти хильнеш теї чарочку, Так як стрінешся з ким - той і друг. -"Валентинівка", "Валентинівка",- Це вам скаже і Петька, і Гліб, Тільки жаль, що людям мало платять І у їх не хватає на хліб. "Валентинівка", "Валентинівка"... Стали магом сусіда вже звать, І до нього, як до Гіпократа, Як в аптеку - як хворі...біжать. 30.1997 р. ПІОНЕР В жару і в холод - кожен день, В туман і в фугу завивання Я був завжди, як піонер Виконать кожної бажання. Жінок любив і поважав, І жодній з них не міг відмовить, Я, навіть ім'я не питав, Нащо, скажіть, пусті... розмови? 5.3.1986 р. СВІТЛАНІ Стоять на столі вже горілка й вино А жінка сміється, -Пограй в доміно! А ще як на стіл положила балик - То став заплітатись у мене язик. Світлано, Світлано, мій янгел краси! - Невже ти сьогодні мені... не даси? Парують вареники з сиром, як пух Що в мене давно переповнило дух, А тут подає ще й в сметані млинці, Невже це і справді,- питаю,- мені? Світлано, Світлано, мій янгел краси, А ще говорила що хочеш проси. А груди у жінки, як Місяць горять, Що так і охота їх пальчиком взять... А жінка сміється: -Йди кума гукай - Як хочеш щоб я подала коровай. Світлано, Світлано, мій янгел краси, Невже ти без кума мені не даси?... 1.12.1995 р. ЩІЛИНКА Цілу ніч в гаю співали Голосисті солов'ї, За ту щілинку, той горбик Полюбив, як сон її. А тепер, як тільки смеркне І щаслива ніч прийде - Весь аванс і вся зарплата Все в ту щілинку іде. 5.5.1997 р БІЛІ ЛЕБЕДІ Занесло наше місто, засипало Білим снігом, як цвітом луги, І покрила, покрила всі інеєм Біла казка поля навкруги. Ой, як хочеться! Ой, як хочеться Покачатись в тій білій красі, Але казка до мене не проситься Й розстає, ніби сніг на лиці. Ой, ти мила моя! Ой ти миленька! Що про тебе і ще написать? А до нас вже з тобою на личенька - Білі лебеді з неба летять. Білі лебеді, білі лебеді! Біла казка нездійснених мрій, Де ж ти ,мила моя, де ж, лебідонько? Прилети і мене ти зігрій! Білі лебеді, білі лебеді! Біла казка юначих надій! Зупинись біля мене, лебідонько, І зімною під небом помрій. Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! - Вічна мрія озер і дібров, Бо завжди де збираються лебеді - Там живе лебедина любов. Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! - Вічна мрія поетів і фей! Тільки жаль, відлітають вже лебеді До веселих, як день архідей. Білі лебеді, білі лебеді! Біла казка нездійснених мрій! Прилети ж ти до мене, лебіденько, Прилети і мене ти зігрій! 22.12.1995 р. НІЧНА РАПСОДІЯ На травичку з неба зорі впали росами І, здавалось, поле вкрилось абрикосами, Ми були тоді ще зовсім не ціловані Та зате один до одного, мов приковані. Ми сміялись, і раділи, і пишалися, Що ніде уже нікого не боялися, Тільки матінка твоя не відходила І очей із нас з тобою все не зводила. А берізка до дубочка так і горнеться, Ой, як хочеться з дубочком, ой, як хочеться, А берізка до дубочка так і проситься, Ой, як хочеться з дубочком похристосаться. На травичку ми тоді впали зморені, Бо були один в одного зачаровані, Ми сміялись, ми раділи - не журилися, Бо на матінку твою не дивилися. А берізка до дубочка так і горнеться. Приспів все той. Й хоч не знали ми тоді щастя-солоду За який були готові вмерти змолоду, Та зоря мені шептала понад річкою: -Ти не слухайся матусі - будь з Марічкою. А берізка до дубочка так і горнеться. Приспів все той. Бігла матінка за нами злою квочкою, Щоб чогось, гляди, не сталось з її дочкою, І хоч як вона старалась разом з росами, А ми все-таки до ранку - прохристосались. А берізка до дубочка так і проситься. Приспів все той. 16.4.2004 р. ДВІ ТОПОЛІ Як би я хотів погратись На отій дівчині У якої чорні брови, Оченята сині. Як би хотів, якби хотів Те дівча любити, І під Місяцем у полі Ще раз повторити. Повторити, повторити... Потім повторяти, Щоб про те не відав батько, І не знала мати. Ой, у полі дві тополі, Де одна шепоче, А ми з милим повторяли І ще того... хочем. Ой, у полі, ой, у полі - Зелені дубочки, І вже так доповторялись... Що аж два синочки. Синки плачуть, вередують - Тягнуть за сорочку, А дівчина манить пальцем: -Хочу ще і дочку. Ой, у полі дві тополі, Дві - веселі долі, А сьогодні поруч з ними - Вже й нові тополі. Смійтесь хлопці, веселіться, Хай ростуть дубочки, Щоб у кожного були з вас І сини, і дочки. 29.1.2006 р. ПОКИ ЛЮБИТЬСЯ Люблю, як ромашки квітують І шепчуться з вітром жита; Як в лісі співають зозулі, Й нашіптують людям літа. Люблю як із поля джмелями Вигукує сонячний день, І казкою ходить між нами У голосі ніжних пісень. Люблю, як шумлять блискавиці Дощами в моєму вікні, Як зорі сміються з травиці Під сонцем вогнями мені.. Люблю, як цвітуть чорнобривці І в золоті ніжних дібров - На озеро йдуть чарівниці І кожна несе нам... любов. Так смійся, так смійся, кохана, Як небо вогнем блискавиць, Щоб той хто на тебе погляне - Не міг відірвати зіниць. Так смійся, так смійся, як літо Веселим промінням троянд, І всіх не цілованих в світі Красою, як стрілами рань. Так смійсь, поки зоряне небо І шепчуться з вітром гаї, І поки в дібровах для тебе Співають всю ніч солов'ї. 26.4.1988 р. СУСІДКА По сусідству жіночка живе, Що спать мені ночами не дає, Бо зразу появляється весна, Коли пройде по вулиці вона. І хоч нічого в неї не просив, Але її я більше всіх любив, Бо варто їй пройтись туди-сюди, Як тут же появлялися дрозди. А поруч цвів під вікнами жасмін, І замість мене їй робив уклін, І їй шептав: пройдись і ще разок, Поки цвіте під вікнами бузок. Бо варто зупинитись їй на мить, Душа моя романсами дзвенить, І враз стає теплішою душа Тому, що посміхається вона. І скільки б я на неї не дививсь - Весь час себе я лаяв, навіть зливсь, Чому, чому ця жінка не моя, Чому із нею інший, а не я? А по сусідству жіночка живе, Що спать мені ночами не дає, Бо зразу починається весна - Коли пройде по вулиці вона. 4.6.2005 р. ПРО КРАСУ Таку красу придумать неможливо, Тут треба буть невимовно-щасливим, А щоб таку красу придумать - Тре' менше спать а більше... думать. 17.5.2004 р.