Втомленi гори

ЖЕБРАКИ Людей, якщо сказать між нами, Ніби створили жебраками, Щоб ми, відтоді як родились, То щось у кожного просили. У Бога, щоб гріхи простив, Яких ще ти і не робив, Бо як любов вважать за гріх, То це хіба, скажіть, не сміх? За гріх, вважаю, буть злодієм, Але злодії – всі живуть, За гріх вважаю я убивць, Та їх законом бережуть, За гріх вважаю гвалтувати, Але гріху немає меж, А Карпачова всім доводить, Що всі бандити – люди теж. Народ, державу обікрали, І їм все з рук. Їм все – дарма. – Кого судить?– Кравчук питає, – Як винуватого нема? Гонгадзе вбили – вбили віру, Для вбивць в’язниця – не зима, І хто повірить в справедливість, Як винуватого нема? А хто ж тоді Кравчук і Кучма, Що обібрали всіх до ніг?– Хотів би в Бога запитати,– Чи те, що творять, – то не гріх? Ось рветься знов у депутати І не боїться він гріха Отой, що втік недавно в Штати, Бо гроші кінчились в Павла. Бо де ще є така держава, Де можна вільно грабувать? А нахватавсь – тікай у Штати, І можеш ти на всіх плювать. 13.10.2005 р. ПОДРУГА Яка ж ти, скажи, подруга, Як не заступишся за друга? 21.8.2002 р. САМА ПРИБІГЛА Сучий син прибіг з весілля, Й так спішив, аж почорнів, І додому за собою Й шефу жіночку привів. – Де ж ти взяв таку красуню? – Шеф до пса, що бив хвостом. – Де я взяв? Сама прибігла За моїм ось поводком. 10.6.1992 р. КАНДИДАТ І ДЕПУТАТ Я дивлюсь, як всі рвуться до влади, Скільки галасу і запевнянь, Що не завжди даси собі раду, Хто з них справжній, а хто із них – дрянь? Гриць кричить, що віддасть людям землю, А Петро – що потроїть оклад, Хтось – що знищить він Київську греблю Й наведе у державі лад. А четвертий: –Продовжу відпустки! П’ятий каже: –Чорнобиль зітру! Шостий каже: –Дам всім перепустки На Динамівську з Селтіком гру. Рот роззявиш: кого вибирати? І за кого кидать бюлетень? А як вибереш ти його в "слуги" – Як відразу настане мігрень. Бо як тільки до виборів пруться – Всі шляхетні, немов паничі, А як тільки на Трон заберуться, Замість янгельських крил – рогачі. Видно, влада – це яблуко чварів, Бо, забравшись на самий Олімп, Він і носа свого вже не бачить, Розважаючись в посмішках німф. Видно, влада аж страшно сказати – Варто лише до неї дійти! – Вимикає в них пам’ять й про матір, Щоб не відали люди, хто ти? 10.1.1990 р. СУХА ТРАВА Й соціалізм, й капіталізм – суха трава. Якщо настав вже катаклізм – пусті слова. Світ ненажерливий і злий, що гріх таїть? Всі хочуть якнайменше дать, а всіх – доїть. 27.9.2000 р. ЛЕТЯТЬ ВІКИ Летять віки й оновлюють планету Гірляндами-витками світлих чар, А десь в гаях сидять нові поети І розумом сягають вище хмар. Колись сидів і я біля кургана Так як вони сьогодні у гаю, Де перше слово вимовив я "мама", А друге слово вимовив "люблю". І якщо хто в гаю бував ночами, Той, певно, чув, як тьохкав соловей, То він нагадував поетам, Щоб пам’ятали про людей. 3.4.1990 р. ХРУЩІ Душа мовчить, утомлена, як хмара З якої ллється піт, немов дощі, А я читаю мудрого Омара Під вербами, де носяться хрущі. І я радію, що не всі пропали, Що стронцій їх не винищив ще всіх, Бо ті хрущі моє дитинство знали І верби ті, що я садив для їх. А нелюди ще й досі травлять ріки, Забруднюють озера і моря, І пляшками з-під пива й пепсі-коли Закидали вже майже всі поля. 10.6.1990 р. НОТИ ЩАСТЯ Як би я хотів з тобою Десь у полі заблукать, І дивитись, як над нами В світ новий віки біжать. Як веселий в небі жайвір Гладить Сонечко крильми, Й сипле з неба ноти щастя, Щоб жили щасливо ми. 25.3.2000 р. МАНДАТ Наші люди зубожіють, А куди не подивись – Всюди форди, мерседеси, Чи було таке колись? Скрізь такі у всіх паркани, Що і в казці не знайдеш, Що конем уже й казковим Чорта з два перестрибнеш. От навіщо владі треба Недоторканий мандат? Щоб ніхто не зміг у неї Награбоване віднять... 7.11.2000 р. ЗАГАРБНИКИ Щоб дав Ющенко зарплату Всім панам, яку дав нам, То я певен, що в державі б Наступив давно вже храм. Й не було б в державі нашій, Ні інфляцій, ані криз, Ну хіба ж це для вкраїнців Ви скажіть, не був сюрприз? А то кущ собі зірвали Без усяких на те прав, Чом би їм й не шкірить зуби, Й не ловить по світу гав? 27.7.2000 р.-2006 р. НАС НЕ ПОДОЛАТИ! І хоч нам кругом підніжки, І хоч скрізь нам тумаки, Але ж ми народ терплячий, Недаремно ж – козаки. А тому, шануймось, люди! Бережім свій оберіг, Бо ніхто ще, навіть Цезар, Свій народ не переміг! 28.7.2000 р. ЕРУДИТИ На очі мов найшла вуаль, І того не помітили: Як це так трапитись могло, Що волю ми прокліпали? І хтозна-кого тут винить, Бо всі в нас ерудити, І вміли так заговорить, Що вже пора й на сполох бити! 6.4.2003 р. НОВЕ МИСЛЕННЯ У магазинах все було, Але купить не міг ніхто. І люди з голоду вмирали, Ті, що і сіяли, й орали. А що ж пани? А що пани? Сміялись голосно вони, Для них людина – не людина А"говорящая тварина". Ну а тварина – є тварина... Бери батіг, а можна й дрина І поганяй або доріж! Треба ножа? Дадуть і ніж. 28.12.1993 р. МИРНИЙ АТОМ Прийшла весна в своєму розмаїтті, І поле все джмелями загуло. І чорногуз з гнізда, що на повітці, Дививсь, неначе гетьман за село. Стоїть верба, пишається вбраннями, Яке подарувала їй весна, І світиться вона, немов вогнями, В ранкових променях садка. А над цією Божою красою Летять дощі з чорнобильських криниць, А дівчинка з тендітною косою Лежала під вербою тею ниць І плакала. А люди помирали. І смерть невидима носилась, ніби грім, Без запаху, без смаку. Мирний атом. Він як чума вривався в кожний дім. А на Хрещатику колони демонстрантів Кричали стоголосе – трай-ля-ля! І несли там на транспарантах – Всіх арештантів із Кремля. 26.4.1990 р. ПЕРШИЙ ЗЛОДІЙ Все начальство, скільки знаю, Щоб не крали – нам кричало. А самі оті орли Все, що бачили – тягли. Тож, хто більше всього крав, Той сьогодні першим став. Тож нехай живе Кравчук, Янукович, Медведчук... От чому ота вся свита Мчить, як стерво до корита. Кожен з них, як змій сичить, Вони знають, що робить. Видно, вкраденого мало Чи чогось ще не добрали. 24.9.2000 р. МИР І АТОМ Вже так давно зима пройшла, Але весна не наступила, Бо, видно, як вона ішла, Хтось наваливсь весні на крила. Скажіть, хто з мислячих людей Поставить мир і атом поруч? Хіба що лише аферист Або йому подібна сволоч. Поставить поруч атом, мир – Це всеодно, як "фрукт" і "геній", І це сьогодні скажуть всі – Навіть якби живий був Ленін. 28.4.1990 р. НОВОМУ ЦЕЗАРЮ Мої діти не будуть міністрами. Я не хочу, щоб їх кляли, Як вони будуть дудлить каністрами Спирт і чачу, як воду воли. Нехай краще траву косять косами, І волам заглядають під хвіст, Аніж стануть пихатими босами, Як сьогодні у нас комуніст. Нехай краще у полі зеленому Крутять всі кобилицям хвости, Аніж стануть іще одним Сталіним, Аби потім всім душі трясти. Нехай краще у полі під спекою Цілий день боронують поля І любуються в полі лелекою, Ніж дріматимуть там, як теля. Нехай краще, ніж здружаться з цезієм – Та щоб чорт їх таких забрав!!! Або стануть, не дай Бог, ще Цезарем, Щоб з-за них хтось прокляв ще й мене. 9.1.1990 р. ПРАЦЬОВИТИЙ Я все, що мав, те і роздав, А кажуть, що не працював. 11.3.1999 р. ШАХРАЇ Мої друзі гуляють у лісі, П’ють шампанське, горілку, коньяк. Всі вони поступили у партію, Я ж не хочу ніяк. Й не тому, що не п’ю я шампанського, Чи не хочу гульнуть, як пани – Бо себе і людей поважаю Тих, яких обкрадають вони. В них девіз: "Аби всіх обдурити". Я ж не можу терпіть брехунів, Бо не хочу я бути похожим – На партійних отих шахраїв. 9.8.1969 р. ПРАВО Кожен має право на своє життя, На курорт, на працю і на почуття. – Кожен має право,– так сказав Аллах. Та одне – на ділі, інше – на словах. Тільки про робочих чомусь всі мовчать, Бо у них найбільше прав, щоб працювать. І нехай хоч лобом б’ється об ослін – Прав на відпочинок не доб’ється він. А тому й не дивно, що ота вся свита, Як свиня погана, рветься до корита. А тому й не дивно, що усім панам Сочі за шкідливість, а робочим – БАМ. 23.4.1990 р. ВИНУВАТІ Ні краси, ні якості, ні кількості, Просто – запланована брехня. Ніби хтось навмисно коїть підлості, Щоб звернуть на масіньке ягня, Бо воно, що не кажіть – найменше. І про те усі повинні знать: Що найменші – вічно винуваті, Як вовки із ложками сидять. 21.4.1990 р. ПОЛЕ БИТВИ Моє вже жито перезріло, І вже пора його косить, Але залишить світ не можу, Бо ще не все я встиг зробить. Не можу ще піти із поля, Бо ще я свій не здав мандат, Тому залишить поле бою Не маю права, як солдат. 15.4.2003 р. ЖИВИЙ АНЕКДОТ Якщо ти той, що кажуть "жлоб"– Ти не похожий на вкраїнця, Бо українці – це народ, В якого всім чарки – по вінця. Бо українці – це народ, Який похожий на Федота, Йому і грошей не давай, Йому аби була – робота. 26.1.2003 р. ЩОБ НЕ ЧЕРВОНІТЬ Ти на своїх поглянь діток, Як це у світі скрізь ведеться, Бо все оте, що в них вкладеш, Те все й до тебе повернеться. Як маєш суд над кимсь вершить – То ти до себе придивися, Щоб не прийшлося червоніти, Коли прийдеться зупиниться. 24.4.2003 р. В ГАЮ Я пам’ятаю, як колись В гаю з тобою обнялись, Як Місяць цілу ніч сміявся, Що я у тебе закохався. 12.8.2003 р. ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ Мені байдуже, хто твій батько: Єврей, татарин чи грузин, Все ж, як родивсь ти на Вкраїні, То й мову мусиш знать, Максим. Бо мова – то як кров держави, І не потрібно тут язвить, Якщо ти хочеш, щоб в державі Було колись нам краще жить! Бо мова рідна – це як кисень, Це так, як вічність, як Едем, Й тоді, як будем мислить нею, То й лад в державі наведем! 29.9.2003 р. ПЕРЕВОРОТ Отак помалу-помаленьку Без автоматів, так сказать, Євреї Київ захопили, Що й українцям ніде стать. Де банк – єврей, де офіс – також, А де базар – там Тель Авів, І в кожнім тресті третій кожний Родом також із тих країв. Й нарешті, знов переворот – Вже і в Верховній той народ! А хто ж туди їх вибирав? Звичайно, той хто розум мав. Можливо, мудрий цей народ, То буде кращий наш оплот, І може нашу Україну Братва та витягне з руїни? Й за гроші ті, що з нас поцуплять, Гляди, ще й нас із вами скуплять? Чому б і ні, якщо, пробачте, Народ затурканий мовчить? Я й сам, можливо б, так вчинив би Бо ж треба якось дурнів вчить. 1.5.2006 р. СТОЮ НАВПРОТИ КДУ Сьогодні в парку я стою. Тарас Григорович Шевченко, Дивлюсь на постать я твою, Як до людей нагнувсь злегенька. Я знаю: думаєш про нас, І хочеш ти поговорити, Та заважають, як колись, У нас негідники й бандити. Чого ж іще від них нам ждать? Чого іще від них чекати? Хотів би в тебе запитать, Коли нам всім в похід збиратись? Скрізь транспаранти і Іуди, Кому ж ми служим, добрі люди? 30.8.1988 р. КОЛИ СЕРЦЕ ПАЛАЄ Коли серце палає коханням, Я не хочу, щоб гасли зірки, Хочу, щоб посміхалась кохана, Хочу, щоб посміхались жінки. Я не хочу, щоб білі берези Почорніли, як в Прип’яті ліс, І над світом палали пожежі, Ті, які підпалив комуніст. У голові гуде-гуде, Земля з-під ніг кудись зникає... Куди ж нас партія веде? Невже про це ніхто не знає? 8.8.1988 р. ЯКЩО Є ПЛЯШКА. . Нема такої квітки на землі, Щоб не подобалась мені. І жінки теж нема такої, Як пару пляшок є з собою. 10.5.2002 р. ЯКЩО ТИ ЛІДЕР Ти вже не лідер, просто – мрець, Хоч поки ще і жеребець. Бо той, хто трохи клепки має – Той свій табун не обкрадає. А ти? Що ти зробив з людьми, Чи знаєш ти, ким стали ми? О, ні! Не всі ще, як колись, За кусень хліба продались. Бо справжня все-таки людина Не тільки хлібом є єдина. Мудрість не в злі, а в доброті, Сила не в біцепсах, в умі. Мудрість шукають по крупині, Та не в кориті, там де свині. Якщо ти мудрість цю утямиш, Досягнеш величі і слави. Ще будуть червоніти люди, Що піддались на клич Іуди. А страх – це вічний стан рабів, Яких розділи до штанів, Якими правив Гітлер, Сталін І з Біблії відомий Каїн. 4.1.2005 р. ЯК ГРИБИ Люди бідують і бідують, А мерседеси, як гриби Після дощу, пани купують За наші біди і горби. Приїхали б та подивились, Як "бідні" слуги в нас живуть, Які хороми і паркани Навколо Києва ростуть! Навіть великі королі Таких не мали вілл, як ці. А ті, що звуться депутати, Вже переплюнули і Штати. І це усе – моя держава. Тому ото я і тужу, Що приписала нам дієту... Кому ж я, вибачте, служу? 4.4.2004 р. ЖАЙВІР НАД ПОЛЯМИ Жайвір над полями Сонечко вітає, Бо воно коханням душі наповняє. І летить той щебет, мов Ерота стріли, Тільки б ми кохались, тільки б ми раділи! А тому і поле росами палає, Бо жаринки в полі жайвір розкидає. 28.8.1988 р. НОВОМУ ЦЕЗАРЮ В шоковому стані Вся наша еліта, В шоковому стані – Наший Президент, Що народ не вибрав Нового бандита, Того, що народ наш Доконав би вщент. 4.11.2004 р. НУДОТА В нас все, що робили, – то все для народу. Як глянеш на річ ту, немов на гидоту. Чорнобиль, до прикладу, Київське море, Хіба ж то не дурість, хіба ж то не горе? Подивися збоку: аж жилки тремтять, Не знаєш, коли і кого вже вбивать, Бо ладні братки ті нас всіх заморить – В кого нема блату і серце болить. А люди щоб довше жили і раділи, В них ліки відняли й до нитки розділи. Бо голому, кажуть, мов, жить веселіше, Нічого не тисне і простору більше. То як же, скажіть, не любить таку владу, Де все по-знайомству й великому блату? 26.6.1996 р. КОМУ ТИ СЛУЖИШ? Отак як люди, так і вірші Є і від Бога, й сатани, Отож, як пишеш їх, то думай, Кому служитимуть вони? 19.5.1997 р. РАБИ І ГНОМИ Хто привик тягнуть з дитинства, Як же зможе вам давать? Як його привчила мати Грабувать і віднімать! І утямив він з роками, Що він – монстр, що він є хтось, Решта всі – раби і гноми, Бо в роду їх так велось. 13.9.2001 р. НОСИТЬСЯ СМЕРТЬ Наді мною промчавсь ураган Своїм чорно-кровавим потоком: Арзамас, Єреван, Фергана І Чорнобиль з прожареним боком. Над планетою носиться смерть, І всі люди уже задихаються, А над нами летять журавлі І назад вже до нас не вертаються. Над планетою носиться смерть, Невидима, без смаку, з апатії, І руйнує довіру вщент До Москви, комунізму, до партії. 5.4.1990 р. ЖИВУ, ЯК МАТРОСОВ Я був поза часом і поза людьми, На світ наваливсь, як Матросов грудьми, На світ казнокрадів і світ брехунів, Щоб більше наш світ від брехні не чорнів. 24.8.1997 р. ЦАР – ЯНИЧАР Якісь думки неповноцінні Обсіли мій духовний трон, І ніби я – не я вже зовсім, А цар якийсь, чи фараон. І віддаю геть всім накази, Щось на зразок: піди, подай, А по палацу ходять Ази І всі заманюють в свій рай. Навколо скрізь одні лакузи, Де не поткнись – одні раби, І всі вовтузяться на пузі, Що з ними вже що хоч роби. Й мені їй-богу бридко стало: – Невже це мій такий народ, Якому б що не говорили – А він мовчить, закривши рот? Та що ж це, вибачте, за царство Та і який із мене цар? Певно, якщо такий народ мій, То я в тім царстві – яничар? 20.1.1997 р. КУДИ БІЖИТЬ МІСЯЦЬ? Коли дивлюсь, як Місяць в хмарах По небу синьому біжить, То так і хочу запитати: – Куди ж це він всю ніч спішить? Куди біжить, куди несеться, Що й не присяде ні на мить, Невже і в нього є проблеми, Чи на партзбори десь спішить? А може в нього є кохана, І на побачення біжить, Й себе не хоче, так сказати, Від злого ока засвітить? Коли дивлюсь, як Місяць ясний По небу синьому біжить, То з кожним днем мені все більше Бажання в світі цьому жить. 20.1.1997 р. ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ Не любила наша влада Ні п’яниць, ані ханиг, А де бачили тверезим Хоч одного ви із них? І хоч зроду для робочих Не творила милості, Та любила повторяти: – Всім по – справедливості! 5.6.1990 р. ВЕСЕЛИСЬ, НАРОД Пий, народ, і веселись, Згадуй, як ти жив колись, Соплі витри рукавом, І на панщину бігом. Не хотів буть Прометеєм – Будь підручним чи лакеєм. Там не треба мислить, Сенька, Взяв ярмо й тягни злегенька. Мни у ступі свою долю І співай пісні про волю, Адже воля для мужла – Чан любого шмурдяка. Хай Америка працює, Там прем’єр наш презентує, І буржуїв старших вчить, Як потрібно дурням жить.. Щоб не спали, не дрімали, І панам не довіряли. Бо пан з виду, ніби пан, А в душі він – справжній хам. То ж гуляй, кентиш-душа, Я не Пашка, я – паша. 20.6.2000 р. СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ Окуджава Прикро й журливо не за себе, А за державу і народ, З якого хами топлять сало, Аби собі напхати рот. Ми що, не можем жить, як люди, І думать так, як честь велить? Аби не дай Бог, як Гонгадзе, Всіх нас не сміли розчленить! 5.4.2000 р. НЕ ТА ДОРОГА Вже відцвіли тюльпани і кульбаби, І в’януть стала у степу трава, Бо в нашій корумпованій державі У кого трон – у того і права. Так як директор, так і знай, що – злодій, А як пройдисвіт, так і – голова, А люди стогнуть, ніби при монголах, Що навіть в’яне у степу трава. Люди вмирають, люди голодують, А купка знахабнілих до зубів Народ уже й за бидло не вважає,, Зробивши з нього гномів і рабів. Вже душі так з нас всіх повивертали, Що майже з всіх зробили з нас повій, А Президент, як і Верховна Рада, Ніяк не стануть до рішучих дій. О, схаменіться і побійтесь Бога! Просніться ж ви, нарешті, всі раби! Бо попереду – не для нас дорога, Чи не набридло вам тягать торби? 22.5.1997 р. НАЙБІЛЬШ ЗАХИЩЕНИЙ – Хто більш захищений від слуг? – Слуги вважають, що пастух. 5.12.2000 р. ПРЕЗИДЕНТУ Я все думав, що ти справжній, Що народний Президент, Ти ж віддав бандитам лаври, А народу – айн момент... Тим, хто крав, підвищив ставки, А хто бідний – тому буй... Отакий-то ти народний, А казав, що не холуй. Як народ піднявсь за тебе – Ти народом тим гордивсь, А як став ти Президентом, Став... оранжевий якийсь. Вже оранжеві не треба. Як в Шекспіра, так сказать, Мавр зробив свою роботу І його "пора кінчать!"... 31.7.2006 р. ОЛІМП ХИТАЄТЬСЯ Голови людей переповнені політикою до відказу, Як в медоносний рік соти медом. А я ще на морі не був ні разу, То ж яким може буть моє кредо? А вожді на трибунах розпинаються, Ніби хоче народ неймовірного. А стовпи під Олімпом хитаються, Бо нема там ні жодного вірного. 24.5.1990 р. ДЗВІН Ми сьогодні один одному тисли правиці, Бо з часів, як в Росії жив Герцен, Щоб жила демократія – бив "Колокол", А сьогодні це робить – Єльцин. А тому, я горжусь тобою Немов жіночки замужні, Що є такі люди на світі – І прості, і мужні. 24.5.1990 р. ІДЕАЛ Комуністам Він не робив нікому злого І доброго теж не робив, Ото і всього, що всім посміхався, Що всім обіцяв все і, задоволений, Як кіт куснем м’яса, – Дивився, мовчав і пив. А не ідеали про щось сперечались, творили І вірили у Комунізм. І коли ми, здавалось, наблизились до нього – До Комунізму – Десь загубився той віз, що нас віз. Першого комуніста питаю: – Де віз? А він головою киває: – Пішов ти кобилі під хвіст! Другого теж питаю: – Моя хата скраю. Третьому голову впер у мангал! А він кричить: – Я – ідеал! І всі говорили, що всі – ідеали, І мов хом’яки, всі соплі жували. І кожен кричав, що людей він любив... А що ж для людей ти конкретно зробив? Кого і коли ти, скажи, захистив, Коли навіть батька, братів не щадив? Отакий він був комуніст – ідеал, Бо думав про себе, про свій капітал. Таким був і Петя – мій друг комуніст, Такий і Петро Симоненко – двоїст. Одне думає, а інше говорить, Щоб весь мій народ десь в Сибір запроторить, Зробити іще геноцид над народом, Аби той забувся зовсім свого роду. А зараз, погляньте, як він розпинається, Невже хтось і справді ще вірить, Що він так для нас, вибачайте, старається? Комунізму не було і не буде, Досить про це навіть мріяти, люди. Хіба той забор, що в Мостищах мурує, Невже, ви вважаєте, вам подарує? Усе це – утопія, маріння, люди. Затемнення розуму. Цього не буде. Бо потяг, що йшов в Комунізм – проморгали Не ти і не я, а оті ідеали, Які все, що бачили, те і хватали, Ще більше ніж тигри, гієни й шакали. Отакий він ідеал, Що в дитинстві з печі впав. І хай буде це між нами – Є і безсловесні хами. Бо, щоб в нас усіх не була хата скраю, То якого б ще треба було людям раю? А, пригляньтесь, ви до Ради, Хто ж народ наш підло зрадив? Цифра за триста вам що-небудь каже? Чухайтесь довше – скаже!!! 28.10.2001 р.-14.07.2004 р. ЄВНУХИ Кажуть, що в державі нашій буде безробіття І що вивезуть, нарешті, все з Союзу сміття. Я ж не вірю в те що кажуть, а вірю в резерви, Бо у нас ще є дівчата. Не дівчата – перли. І хоч ще вони в підпіллі розважають свиту, Бо у нас це все в Союзі роблять шито-крито, Але впевнений, що скоро відкриють притони, І до нас з усього світу підуть враз мільйони. Бо роботу цю у світі і в нас полюбляють, А то, де в бюджет взять гроші, євнухи питають. 25.5.1990 р. ПРО ЩЕДРИХ В нас знать завжди буває щедра, Якщо комусь ламає ребра. 21.11.2007 р. МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО Кравчук Л. М. Ми живем в такій державі, Де любов і благодать В нас межує із стрептизом, Де вже нічого знімать. Одним словом, на Вкраїні Ніби стали всі блатні: Ніби курочки – дівчата, Ну а хлопці, як півні. Приучають любих наших Бути незалежними, Як же наших добродіїв Не назвеш чудесними!? Поки ми розбагатієм, То пани натішаться, От і маєм те, що маєм, Хоч бери і вішайся. 13.8.2001 р.