Втомленi гори

ТИ Ж МУЖЧИНА ТАКОЖ... Хай говорять, ніби Там, де жінка – гріх, Та за цю їх "ваду" Ми і любим їх. Варто лиш почути Їхній голосочок, Як усі мчимось ми, Ніби на медочок. Я не стану стверджувать, Що ті варті того, Щоб за них у пеклі Буть за посильного. Та, якщо на світі Кращих їх немає, Так якого... й справді Нам потрібно раю? Хто-зна, в чому істина? Важко це сказати, Але як же фею Можна не кохати? А тому сьогодні Я благаю: Боже! Ти прости їй гріх той, Ти ж мужчина тоже... 15.2.1999 ЯК ЖЕ НАМ НЕ ЦІЛУВАТИСЬ? Як же нам не обніматись, Як же в світі не любить, Як же нам не цілуватись, Як душа вогнем горить... 27.4.1998 р. ТАК ХОЧЕТЬСЯ... Так хочеться кохатися з тобою, І руки твої взяти у свої, І там, де жито шепчеться з вербою, Їх цілувать, як Сонечко гаї. 27.7.1998 р. БОЖА МОВА Той, хто хоче з Богом Вік вести розмову, Той повинен вивчить Справжню Божу мову. Бо вона єдина Й всіх вона єднає, Бо чарівне слово – Меж воно не знає. І не лише людям, Навіть і тварина – Варт їй посміхнутись – Й та також щаслива. Бо отим камінням, Що на когось "грянеш", Не сьогодні – завтра Й сам себе пораниш. 11.2.1999 р. ЧОРНЕ Й БІЛЕ Жінка – це спекотне літо, Це відомо всім панам. Радує весняним цвітом І належить тільки нам. Очі жінки – то, як зорі, А на місячні кільця Варто лише задивитись – Заїкаються слівця. Все у ній найкраще в світі – Найсолодше всяких мрій І заодно все найгірше Ви також знайдете в ній. Так що, брате, годі мимрить, Годі квіточки шукать, В кожній жінці – чорне й біле, Це вже, що зумієш взять. 16.2.1998 р. БОЖА ЩЕДРІСТЬ Гриць до жіночки: – Кохана, Звідки щедрість в тебе, мем? Та на Гриця подивилась: – Нам Бог дав і ми даєм. А чого б його жаліти, В рай її не забереш, То ж хто хоче і ще може Хай її сьогодні теж. 3.7.1998 р. У БОГА МІЛІЬЯРДИ ВУХ У Бога мільярди вух, Стільки очей, і стільки рук, Тому із Богом не жартуй, А краще душу ти рятуй. 3.7.1998 р. КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЗРІЛІСТЬ Коли дозріває дівча молоденьке, Не втримає батько, не втримає ненька. І що б не казали у той час ви їй – На думці у неї – Грицько чи Матвій. Отож, моя мила, іди й не барись, Бо так вже не буде, як було колись. Бо все має час свій і має свій вік Й про це знає ненька і нень-чоловік. 21.8.1999 р. ЯКЩО ВМІРУ Якщо хочеш довше жити – Менш жінок старайсь любити, Бо любов хоч й гарне діло, Та тоді – як все це вміру. 13.6.1999 р. ІВАНУШКА, РАДІЙ! Ти, Іванушка, радій, Що живеш серед повій, То хоч будеш, хлопче, знати: Сам не будеш сумувати. 14.6.1999 р. НАДУХАНА Ну ж і надухана, ну ж і напахана, Мов троянда серед дібров. І хоч знаю, що ти всіми трахана, Та і я, бач, до тебе прийшов. Дуже глянуть хотів я на тебе, На сідниці твої, грудочки, Чи то й справді така ти чарівна, Чи то хлопці такі дурачки? 24.8.1999 р. Я ВЕСЬ В ТОБІ Я весь в тобі, як вітер в полі, Як промінь Сонця в вітах верб, Я зливсь з тобою в одну долю, Як з молотком радянський серп. Й нарешті – тиша… Й важкий подих Мене виводить з забуття, Невже це й справді є те диво, Яке дарує нам життя? 12.8.1999 р. ВЕРСТАТ Хлопці зупиняються: – От де благодать, Ну навіщо феям В полі працювать? Як у них і грудоньки, І такий верстат... От би на тих грудоньках Дівчинку б зверстать. 9.9.1998 р. НІБИ БУЛО УСЕ ЦЕ ВЧОРА Так, як колись – як жив ще батько – І досі віволга співає, Як раз в той час, як у садку Черешня й вишня дозріває. І я пригадую той час, /Бо ніби все було це вчора/, Й не віриться, що був малим І ти була, немов Аврора. 10.6.1999 р. СВОЇ НАБРИДЛИ Знаю, вам свої набридли Верхові кобилки, Тож і ходиш заглядаєш На чужі задвірки. Бо вам треба нові й нові Чарівні Оксани, А працюють хай Степани, Та дурні Івани. Бо вам треба, дорогенькі, Феї та борделі, А мені шматочок неба Та своя в постелі. 15.2.1999 р. ДІВОЧЕ ПОВНОЛУННЯ Коли цвіте краса дівоча І йде по полю ясним днем, О, як на неї глянуть хочу, Й її зігрітися вогнем! Скупнутися у повнолунні Її невимовних щедрот І запахом її кохання Дихнуть тоді на повний рот. І ніби в лісі до берізки, Припастись до її тепла, Бо кращого нічого в світі Ще нам природа не дала. 27.4.1998 р. Я ДІВЧИНА НЕБАГАТА Я дівчина небагата, Все багатство – батько й мати. А не дай Бог ті помруть, На панель прийдеться дуть. От таке життя дівоче, Всі її... хто тільки хоче. 16.8.1999 р. КОЛИ КРИЧИТЬ ДУША Таких, як в вас солодких губок Я ще в житті не цілував, І слава Богу, хоч на старість Що таке мед нарешті взнав. Не знаю, сон це був чи правда, Чи просто випадкова мить, Але від того поцілунку Ще й досі в пам’яті шумить. Не знаю, що тепер робити, Куди дівать той серця крик? Був молодим – не вмів любити, А зараз вмію – та не бик. 26.4.1998 р. КОЛИ ЗІ МНОЮ ТИ ІДЕШ Коли зі мною ти ідеш, Серце все тік та тік, Хтось любить спокій, тишу, А я – гірський потік. Гірський потік, гірський потік – Це літо і весна, Який біжить, який дзвенить, Як пісня чарівна. Люблю тебе, люблю тебе, Люблю тебе життя, Люблю, як небо голубе, Як пісню солов’я. 23.1.1998 р. КОЛИ ЗАКІНЧУВАВСЯ ДЕНЬ Душа дівоча й слово Бог – Для мене це як щось абстрактне. Отож, що б тіла не було, Як би з душею мав контакти? Тому, як жінку Бог ліпив, Почав її, напевно, з серця, А щоб Адам її любив, Зробив їй кругленькі стегенця. Й нарешті, як Адам просив, Аби не плутать з мужиками, Прорізав щілинку він їй, Ледь нижче пупа між ногами. А потім дав їй грудоньки, І так як день уже кінчався, Він замість розуму їй дав Ту штуку,звідки ти почався. Тому ото і не секрет, /Та все це буде хай між нами/, Що жінка мислить не умом, А тим, що в неї між ногами. 19.11.1998 р. ЯК ТИ ДОМА Ой, Світлано, ти Світлано, Слів нема, щоб передать: Як прихожу я з роботи А ти хочеш обійнять, То проходить тут же втома, Десь зникає сум, журба, Й слава Богу, що сьогодні Не мішає борода. 7.2.1998 р. ЗРІЛИЙ ПЕРСИК Я вдячний вам за вашу щедрість І за душевну доброту, Що ви така, як зрілий персик В своєму власному соку. 26.4.1998 р. КАПІТАН І УРАГАН Там, де ріс в селі каштан, Стрів дівчину капітан. Стрів дівчину капітан І піднявся ураган. Приспів: Капітан, капітан, Не дівчина – ураган. Зупинився. Став стоїть, Й так уже п’ятнадцять літ, Перед ним шумить каштан І душевний ураган. Приспів все той же. Думав зрушити він з місця, Так над ним літає пісня. Заіржали в серці коні, А він й досі на припоні. Приспів все той же. Знов стоїть. Стоїть каштан І лютує ураган... Бунт такий в душі піднявся, Що й каштан аж... захитався. Приспів все той же. Як хотів він відірваться, Тільки як зробить це, братці? Бо гарцюють в серці коні, Він же й досі на припоні. Приспів все той же. 6.1.1998 р. АБИ ХИЛЬНУТЬ Ти б подивилась, як літають бджоли, І як хрущі над вишнями гудуть… А ти біжиш все до Миколи, Хіба не можна тут гульнуть? 19.6.1998 р. ІДИ ВПЕРЕД! Що вже пройшло – того не вернеш, Минулий день спиши в архів Так, як старі прогнилі верші, Якими ти ловив лящів! І йди вперед, не озирайся, Поки зовсім не постарів. 16.6.1999 р. ЯКЩО НЕ ПОВЕЗЕ Якщо в житті не повезе, Навіть любов на зло піде. Візьмеш красиву – спать не будеш, Це вже давно всі знають люди, Візьмеш розумну і красиву – Вважай, то жінка не твоя, І будуть часто сниться сливи І сльози ледве не щодня. Візьмеш тупу – як Феська буде, Тільки й повчатимеш всі дні, Ото і всього будуть ГРУДИ, І вічно болі головні. А язикату – гірше грому, Не дасть і слова вам сказать, І буде вас весь день повчати, Навіть тоді, як ляже спать.. Колись я думав, що кохання – Щось неймовірне, так сказать, Зараз скажу вам всім відверто: Життя сімейне – мед і яд. Але, якщо ти любиш мед, Дивись, коли ідеш вперед, Хай буде жінка і простенька, Була б мовчазна й чепурненька. Бо тих жінок, що більш мовчать, І королі не проти мать. 14.6.1999 р. ЗНІМУ СПІДНИЦЮ! Питає жіночка у Гриця: – У чім, скажи, твоя любов, Що тільки й лізеш під спідницю, Замість, щоб нарубати дров?! – Якщо ти хочеш щастя мать – Навчись ти ніжить і кохать. А на дрова хотів я чхать... Хіба нема кому... рубать? Бо там, де жінка верещить, Навіть із дому й кіт збіжить, А той, хто любить й ще бажає, Про того й Бог не забуває. – Ну що ж,– сказала жінка Грицю,– Тоді пішли, зніму спідницю. – На все я згодна, та прости, Тільки ти їсти не проси. 23.1.1998 р. НАЙРІДНІША ПІСЛЯ ЖІНКИ Я хоч тебе і ревнував, Але на тебе покладався, Та й як би знав ціну тобі, Щоб кум тобою не пишався? Так само й я куму хвалив, Неначе циган свого воза, Й кума сміялась на весь рот, Й моя, немов до паровоза. Його під мене підліза, Немов під голуба голубка, От що таке, коли чужий Або чужа підставить губки. І кум сміється, й я сміюсь, Що кожна з них, немов лілея, Кум задоволений і я, Бо кожна з них – ну звісно, фея. Такі вони, такі і ми, Не варто тут робить погоду, Що ми не можем без куми, Бо без куми – це як без роду. 24.11.1998 р. ХАЙ ШЕПОЧУТЬ ДІБРОВИ Не пройде і сто років, Як життя пролетить, Відсміються кохані, І гайок відшумить. Тільки вічно над степом Будуть мчатись віки У незвідані далі, В невідомі світи. Тільки ми вже з тобою Будем десь панувать, Ну а поки живі ми – Хочу ще цілувать. Хай сміються діброви І сичі реготять, Я люблю тебе, люба, І не хочу чекать. 7.2.1998 р. З МИНУЛОГО В МАЙБУТНЄ Мурличе, ніби Котик – Холодильник, Цілодобово пісеньки співа, А я дивлюсь як хмарка, мов вітрильник, Над Ірпенем поважно попливла – Із Невідомого в Далеке Невідоме, Під Місяцем, під Сонцем – ніччю й днем. Отак і ми з тобою, дорогенька, Колись в Майбутнє попливем. 7.5.1998 р. ТРЕБА БРАТИ! То весну, то літо – Все життя чекаєм, Як дівчина принца У червоних штанях. Не чекать, не спати, А потрібно брати,– Так казав мій батько, І казала мати. 2.2.1998 р. СПРАВЖНЯ ЧАРІВНИЦЯ Що ти справжня чарівниця, Тут вже нічого й казать, Як змогла ти і старого Навіть в себе закохать. 28.8.1999 р. КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ Роки вже доходять до відмітки, А душа ще каже: – Ви заждіть! І дозвольте збігать до Берізки Й з нею ще хоч нічку пошуміть. Пошуміть, поніжитись, поплакать, Доторкнутись біленьких колін, І її, як киценьку, погладить, І почути з серця її дзвін. І її весь вечір цілувати, Боже мій! Ну що ми без беріз! Ким би ми могли всі милуватись І радіть, і ніжитись до сліз. 29.10.1988 р. ЛИСТЯ – ЗОЛОТО Листя вже з дубів летить, Листя падає, Тільки це уже мене Більш не радує. Боже мій! Яка краса По-під хатою, Тільки жаль, що це мене Вже не радує. Щось у мене у душі Ніби сталося, Бо писатися вірші Пересталися. Із душі моєї вже Віє холодом, Бо життя вже відліта Листям-золотом. 6.8.1998 р