Втомленi гори

КОЛИСЬ І Я БУВ МОЛОДИМ Колись і я був молодим, Хоч в це вже важко і повірить, І плентавсь теж було, як дим То до Тетяни, то до Віри. О, як хотілось цілувать Як джміль під сонечком квасолю, Щоб як прийдеться помирать – Не нарікать тоді на долю. І хай в той час я був дурним Та чхав тоді на заборони, Бо я тоді ще всіх любив Й не знав неписані закони. Та як би я хотів, простіть, Щоб повторить все те спочатку: І щоб від дотику тремтіть Й тебе любить, як шоколадку. 13. 1.1998 р. ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ В житті людей приходить час Космічних трас, Ніби в останнє кожен раз Дивлюсь на вас. Впиваюсь поглядом очей, Немов кігтями, в стан. Люблю жінок, люблю я фей, Люблю я океан. Сміється Місяць над горою, Дрімає гай, Якщо прийшла в цей світ, кохана, То не дрімай. Не жди того, чого не буде, Чого не має, не шукай. Хвали Богів, що люблять люди, І поки є що – то й давай. 1.6.1999 р. ЧОМУ ТІКАЮ З ДОМУ Все життя я тобою гордивсь І здавалось, тебе я обожнюю, А сьогодні, коли одруживсь, Я готовий чомусь бути з кожною. Ти не знаєш, кохана, чому, Ну чому я втікаю із дому? Бо в цім домі, пробач ти мені, Я, здається, не треба нікому. Ще багато хотів я сказать, Але більше нічого не стану. Як тебе б я хотів ще любить, Як Євгеній Онєгін – Тетяну. 13.1.1998 р. СОНЦЕ СВІТИТЬ Над полями Сонце світить, Вітер гне калину, А дубок схопив берізку, Як юнак дівчину. А вона то вправо, вліво І до нього: не чіпай! Тільки ясен все те бачить І сміється на весь гай. 26.6.1999 р. ГІТАРА СЕМИСТРУННА Ніжний голос заснуть не давав, Цілу ніч на гітарі я грав – Всіми струнами і аккордами, Поцілунками і кросвордами. Ти гітара моя семиструнна – Повногруденька, повнолунна – Як давно я чекав цеї миті, Щоб зустрітись у нашому житі! 19.1.1999 р. ЛЕГЕНДА І КОСАРІ /триптих/ Косарі – ніби ключ журавлиний, Тільки коси в руках замість крил, Косять в лузі траву на долині, Підрізаючи гордий ковил. Розмахнуться направо, наліво, Ой! Яке ароматне сінце Перемішане з Сонцем ігривим І з веселим живим вітерцем! Кажуть: люди в косу вклали розум, В душі людям вселив хтось любов, Щоб могли кожен день люди в росах Провіряти любов до дібров. А навколо з трави перепілки: – Хвіть пііть, хвіть пііть, йдіть сюди. І спішать на той клич косарі всі, А за ними покоси-сліди. А як вечір до хлопців приходить, Щоб натомлених з лугу забрать, То ті хлопці сміються, жартують, Тільки втомлені коси мовчать. Косарі сіли в полі спочити, Щоб послухати пісню полів, А навколо таке все чарівне, Ніби казка з’явилась з віків. В лузі квіточки дишуть медами, Є для бджілок в них свій коровай, Обнімаються квіти з вітрами, Ніби кажуть: ми ось, вибирай. І вигукує все в тому полі, Хтось викрикує, хтось шепотить, І сміються веселі тополі, Ніби хочуть весь світ полонить. А як ніч рукавами з лахміття Виглядає із вікон сільських, Пропливають над полем століття Мільярдами зір чарівних. А за ними, немов по команді, Чути звуки над полем нічні. Закривають на вікнах всі ставні, Всі, хто вірить у духи земні. А в пітьмі десь викрикує галка, Поруч грає на скрипці цвіркун, І виходить із жита Русалка Й прямо в дім, де хлопчина-пустун. Тільки він, захопившися грою, Не помітив її, звісна річ, А за нею чорти із Ягою Шмигонули у хату під піч. Так в дитинстві бабуся-сусідка Таємницю ту відала всім, Що живе Домовик десь, як дідько – Волосатий, страшніший за грім. А ми слухали те і одначе Бігли в жито волошки зривать, Бо хотіли Русалку побачить, Що любила діток лоскотать. Отоді ми якраз і навчились Самих себе, як сталь, гартувать, І нікого в житті не боялись: Загартованих – не залякать! А тепер хочу, друзі, додати: Хто боїться легенд старини, Ті ніколи народ не прославлять, Хоча б як намагались вони. А хлопчині, що з страхом боровся, Б’ю уклін свій сьогодні до ніг, Хто б за правду тоді заступився, Що б свій страх він був не переміг. 3.2.1970 р. ЩАСЛИВИЙ ТОЙ КРАЙ Щасливий той край, де гуляють дощі, Ростуть там дерева, і трави, й кущі, І дітки стрибають, і бджілки гудуть, Й дівчата співають, бо хлопці їх ждуть. 21.6.1999 р. КОМУ ЩО ВИПАДЕ У світі вірні є й повії, Кому в житті як пошастить, Отож, чи варт втрачать надії? Тут головне не тре’ спішить. Спочатку ти піди з одною, Потім до іншої піди, Але ні першій, ані другій Відразу правди не кажи. Є у світі вірні і повії, Що кому приписано в житті, А тому не варт втрачать надії, Якщо є дияволи й святі. Хтось із двох – та душу заспокоїть, Хтось із двох – однак не підведе, Бо якщо ти в Бога втратиш віру, Так і знай – диявол підбере. Як зникає совість – й честь зникає, Ну а тим, хто совість загубив, Певно їм байдуже з ким... кохатись. Тільки б хто роботу ту робив. І хоч тих, хто любить, – тих не судять, А можливо, це й не нам судить, Але все ж, якщо себе ти любиш, Як же можеш інших ти ганьбить? Як зникне совість – й честь зникає, Та в тих, хто совість загубив: Людини там уже не буде, Хоч би і сотні років жив. 23.10.1998 р. КУРОЧКА Ну ж і дівка! Ніби курка – Цілий день сокоче! Куди хлопці й та за ними, А каже: не хоче... 28.3.1998 р. НІБИ І НЕ ЖИВ Як би я хотів тебе кохати І за руки лагідні тримать, І з тобою зорі рахувати, Поки ще берізки шепотять. Цілувать, голубить, обнімати Й кожен раз, немов в останній раз, Знала б ти, як хочеться кохати, Коли зорі дивляться на нас. Хочеться голубити і ніжить, Ніби хтось взяв – й душу підмінив, Може це уже моє останнє літо, Ну а я ще ніби і не жив. Ще не жив, не розважавсь, не ніживсь, І тебе, як слід не долюбив, Тільки й знав роботу та роботу, Бо усіх так Сталін нас привчив. А коли сьогодні схаменувся – Коник мій кохання відскакав, А для кого ж я тоді старався, І пісні для кого ці писав? А тому сьогодні я звертаюсь До отих, що можуть ще кохать: – Люди добрі, прошу, не дрімайте, Бо любов не стане вас чекать. А тому до тебе я звертаюсь, Любий друже, і запам’ятай, Що якщо любити сам не зможеш, То хоч іншим ти не заважай. 1.10.1998 р. КОЛИ ДО МЕНЕ ДОТОРКАЛАСЬ На цьому ліжку ти лежала І ми кохалися всю ніч, І спать мені ти не давала, Й була розпечена, як піч. Не знаю, де ту силу брала, Не знаю, звідки той вогонь, Та як до мене доторкалась – Не знав, куди дівать долонь. 3.3.1998 р. НЕРОЗГАДАНА ІСТОТА Дивний світ, незрозумілий. Скільки років я живу, А жінок не розумію – Ні чужих, ані свою. Як чужій щось ніжне скажеш – Бідна жінка аж тремтить, А своїй усе те саме – То тебе готова вбить. Я стою на перехресті І не знаю, що робить? Вліво підеш – обпечешся, Вправо підеш – будуть бить. Пригорнешся до своєї – То кричить: – Не заважай! А як прийдеш до чужої, То кричить: –Іще давай! Що воно, скажіть, за диво, Що чужа завжди, як мед, Все що хоч роби ти з нею, Хоч на тиждень наперед. Все що хоч роби ти з нею – Їй нічого не болить... А свою візьмеш за... плечі – Ніби змій морський сичить. Все що хоч роби з чужою, Хоч до рани прикладай, Мов не жінка то, а свято, То ж який ще треба рай? Тож і думаю порою, Чи не краще мать чужу? Ще ідеш – розставить ноги І шмаляй, немов козу. А дідусь, що йшов з роботи Підійшов до мене в гай: –Хочеш, щоб своя любила, – Менше їй ти потурай. 13.3.1998 р. СИГНАЛ ТРИВОГИ Сам був юним і я знаю: Пристрасть важко зупинить, А тому не варто хлопців В цьому "злочині" винить. Бо у всьому винуваті Ті спокусниці-дівки, Що спіднички так нацуплять, Що її не обійти. А коли сигнал тривоги Хлопцю подало дівча, Хай тоді поширше ноги Й не кричить, як порося. 27.4.1998 р ЯКЩО ХОЧЕШ ДОВГО ЖИТЬ Що уже про старість говорити, Якщо тіло там і там щемить, Очі ще стараються сміятись Та душа, як потяг верещить. Верещить, немов на повороті, І чиїсь відстукує літа, І хоч я не Плющ й не Паворотті, Але я любив й люблю життя. Щастя людям на сто літ дається, А тому відразу все не жни, Пий його по краплі, поки п’ється, Й якомога довше розтягни. А як хочеш жить до сотні років, То в житті забудь ти про казки, Й пам’ятай, що всі жінки, як кішки, І у всіх – однакові дірки. 8.10.1998 р. ДОПОМОЖІТЬ НЕЩАСНОМУ – Як же сумно і самотньо Стало жить,– сказав Максим.– Як є чим і є на чому Та нажаль, – немає з ким. 27.7.1997 р. НАБЛИЖАЄТЬСЯ ЛЮТИЙ Наближається лютий – Людоїд, людожер, І бубнявіють дужче Душі злих ненажер. І сопуть ті "нещасні", Як в степу бабаки Ті, що тільки те й роблять, Що трамбують мішки. Наближається лютий – Бокограй, бокогрій, З кожним днем ніч хоч більша, Але менше надій. Скрізь вже люди похмурі, І кого вже винить, Що на нашій Вкраїні Не дають чесним жить? Не пройде і трьох років, Як почнем ми кричать, І пройдисвітів станем Ми на ви величать. А тому схаменіться!– Як казав наш Кобзар – Поки ще українців Не везуть на базар. 28.1.1998 р. ПУХНАСТІ НЕБЕСА Зверху небо, знизу килим І пухнасті хмарочки, От вже де краса Господня – Ясний Місяць, зірочки. І над цими хмарочками Я лечу, неначе птах, Залишивши за собою На землі свій вічний страх. Розум нас підняв над світом, Як пушинку в небеса, Ну хіба ж це є не диво? Це хіба не чудеса? 3.8.1998 р. ЧОМУ МЕНЕ ТИ НЕ ЦІЛУЄШ? От-от душа піде у вічність, Звідки до мене і прийшла І хоч живу я, як у січні, Та вірю, що прийде весна! От-от наш час, моя кохана, Відкукурікають півні, І вже на нас ніхто не гляне, Тоді, чому такі дурні? Чому ж мене ти не цілуєш? Чому ж... винця ти не даєш? Чи може думаєш, в цім світі Ти щось пристойніше знайдеш? О ні! Ніколи й не надійся, Що хтось від мене кращий є, Адже в мені ота краса вся, Що спать дівчатам не дає! 23.1.1998 р. ЯКБИ НЕ ГРІХ Боже мій! Яке життя жорстоке, Скільки в ньому горя і тривог, І чому за гріх Адама й Єви Мусить відбуватись весь народ? Адже Бог усе мав передбачить, Що до Єви прийде сатана, Адже у раю були мужчини, Ну а Єва то була одна? Боже мій! Яка несправедливість, І усе виною, бачте, гріх, А щоб Єва в час той не згрішила, Вибачайте, хтоб продовжив рід? А ще кажуть, що людина вічна, То напевно, все-таки брехня, Бо в раю, що б Єва не згрішила, Хто-зна чи на світі був би я. 29.10.1998 р. НЕ ТІ ЦИПОЧКИ Це не ті вже ципочки І не ті жінки, Що колись пускали На ставку вінки. Не про тих я бджілочок, Не про тих пишу, За якими Місяць Бігав по селу. Ну а зараз виставить Жіночка пупок, Мов кричить-гукає: Я – твоя, браток. Не про цих вертихвісток Хочеться писать, Але де, порадьте, В світі кращих взять? 26.8.1999 р. ЖАЛІЙ БАТЬКІВ Тільки тоді, коли життя Лице людині переоре, Тільки тоді вона збагне, По чім фунт радощів і горя. Тільки тоді вона збагне, Коли в житті не стане мами, І лишиться вона сама З своїми власними думками. Бо як не стане вже батьків, То так і знай: твоя вже черга, Отож, жалій, жалій батьків, Не дай раніше часу вмерти. 3.9.1999 р. ЯКЩО НЕ ГОРИТЬ – Як у тебе не... горить – Що з тобою говорить? То ж не мильсь, не буде діла,– Куму мовила Таміла. 28.3.1998 р. ПРОЩАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК Отой прощальний поцілунок, Який мені подарувала, Він був як справжній подарунок, Яким мене причарувала. О, жіночки, о жіночки! Які слабкі ви й самобутні, Та не були б такі слабкі – То й не були б такі могутні! 8.9.1999 р. ЛЮБОВ І ГРІХ Любов і гріх – хіба не дивно, Що зло й добро у парі йдуть. І спробуйте добро відняти – Як зникне й зло.От в чім вся суть. Тому ото я і міркую: – То як же жить чоловікам, Адже, чим краща в світі жінка – Тим більш привабливий капкан. 24.10.1998 р. ПОВНОЛУННЯ Хто на небо те дивився, Як в її халат розкрився? І у сутінках вікна Появлялася... вона. Й так у хаті світло стало, Що у хлопця тут же встало. 7.2.1999 р. ДУША – УРАГАН У дівчини не душа – ураган, Небо блискавок, вогню – океан, Тільки жаль, що не мені її любить, Бо до чого не торкнешся, то у мене все болить. 7.9.1999 р. ЯКЩО НАЙНЯВСЯ Яка досконалість, о, Боже! – Її грудоньки, її стан, А квітка, що нас притягає. Не більше, як справжній капкан? А ввійдеш в той сад насолоди – Блаженствуєш, стогнеш, ревеш, І вас не лякають вже роди, Як в ту колію попадеш. І що то за диво природи? Ну, був би піон чи женьшень, А то якась смужка шовкова, Що вас лихорадить весь день. І будеш в тій смужці кохання Весь вечір, всю ніч, все життя Шукати свої там бажання, Шукати свої почуття. Бо так хоче жінка, юначе, А ми в неї вічні раби, Бо ми ніби наймана сила, Отож, як найнявся – роби! Бо всі ми міркуєм: схопили За бороду те божество. Насправді ж воно нас схопило, І в світ своїх мрій повело.. Насправді ж їй треба та... сила, Якою Геракл покорив, Коли пятдесят царських доньок За нічку одну всіх покрив. Отож, не шукай в цьому світі Якийсь невідкритий ще рай, І поки вас хоче кохана – Цілуй ти її і кохай. 22.6.1999 р.