Втомленi гори

ЛЮБИВ ЗА ТАЛАНТ Тебе любив я за талант, Хоч не завжди так, як людину, Бо ти і справді був гігант, Але похожим на тварину. 9.9.1998 р. ЩОБ ПІЗНАТЬ ЛЮДИНУ Хочеш взнать людину– Хто та – не питай, А постій десь збоку І понаглядай. Як вона культурна – Все те навиду – І травить не стане Всяку баланду. Та уступить місце Старшому завжди, Допоможе мамі Принести води. Та смітить не стане Де сама стоїть, І, немов туземець – Гуркать і свистіть. Двері потримає Тим, хто ззаду йде, Старших не образить, І не підведе. Хто інтелігентний – Той через грядки, Як теля, не ходить Прямо навпрошки. Той не стане, учні, На весь клас бубніть І ходить по класу, І дверми скрипіть. Вихований учень Хай би там будь-що, Якщо дав він слово – Стримає його. 8.10.1988 р. НАЙКРАЩІ ДНІ – Які дні найкращі в тебе?– Запитали Нату. – Ті найкращі, коли платять У цеху зарплату. 1988 р. ВЕЗУЧА Йде по вулиці Аделя І бубнить про себе: "де я?" Де мене всю ніч носило? Пригадати я не в силах. Був Петро, Василь, Тодосій, Хто роздяг? – не знаю й досі! Добре, що подружка Тома Привела мене додому. І не випав в ніч ту сніг, То б лишилася без ніг. Тільки це вона сказала, Як на білу ковдру впала. Дід Мороз прилип очима До віконця, де дівчина: – Жаль, не встиг тебе догнать, Взнала б ти, як всім давать... 10.10.1988 р. "ВИПРАВИЛАСЬ" Сварить майстер ученицю, Що до хлопців ходить. – Ану пиши покаянну, Чи ждеш, поки родиш? Написала та розписку І клянеться: – Зроду Я ніколи більш не піду До того народу. Прочитав розписку майстер, І сказав тій "вроді": – Хай-но ще до хлопців підеш – Вижену, та й годі! Замекала щось дівиця, Мов коза до гнома: – Хрест святий, до них не піду, Ждатиму їх вдома! 10.10.1988 р. ЧОМУ СОЛОНЕ МОРЕ? – Чому у вас солоне море?– Запитав Грицько в Оноре. Відповів Грицьку Оноре: – Бо всі пісять ходять в море. Поки знайдеш туалет, То зітреш пар п’ять штеблет. Й стільки всі цідили в море, Що і стало те солоне. 15.8.1988 р. АБИ СПОДОБАТИСЬ Не питай, коханий, чи тебе люблю, Краще посміхайся ти мені в гаю, І, аби сподобатись я могла тобі, Ладна навіть роги начепить собі. 16.6. 1988 р. КОЛИ КУРКА СПІВАЄ. . Заспівала півнем Курка із садка. Мама погукала: – Йди поглянь, яка? Бо коли, як півень Курочка співа, То чекай невдовзі, Що прийде біда. Так воно і сталось… Й щоб не буть біді Курці відрубали Голову тоді. 8.11.1988 р. ЩОБ БУВ СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ. Як зранку мила посміхнеться, То буде сонячним весь день, Отож, кохані, посміхайтесь І вас покине всіх мігрень. 4.6.1993 р. ЛЮБИТЕЛЮ ПОГОВОРИТЬ – Що мені робить з тобою,– Перегукуюсь з Гамзою,– Скільки ж будеш ти крутиться, Як в садку мала синиця? Посміхнувсь Гамза бровою: – Шило, бачте, піді мною. Що, скажіть, мені робить, Як люблю поговорить? 8.11.1988 р. ДЕ НОЧУЄ ВІТЕР? – Де ночує вітер влітку?– Запитали дітки Вітку. Віта їм відповіла: – Там, де степ і ковила. 1988 р. НЕ ЛІНУЙТЕСЬ ПОСМІХАТИСЬ! Не лінуйтесь посміхатись, Не жалійте сміхоти, Краще ніжить і кохатись, Ніж немов віслюк, ревти. 1988 р. ТУМАННИЙ ЛИСТОПАД О, цей туманний листопад Мені всю душу протаранив, Але де дівсь мінорний лад, Коли побачив я Оксану. 1988 р. ЦВІТУТЬ КАШТАНИ Цвітуть каштани, пахне м’ята, Дрімають верби над вікном. О, як хотів тебе пом’ти, Та вийшов батько з батогом. 1988 р БАТЬКІВСЬКА ХАТА А ось і батьківська хатина – Мого дитинства світла мить, Де взнав я шпандера й лозину, Якими вчили дурня жить. 12.6. 1988 р. ЯКЩО В ДУШІ ПУСТИР... Природа пустоти не терпить, Не можеш сам – дай іншим вперти. Ну а якщо в душі пустир, То краще йди у монастир. 12.6.1988 р. НЕБЕСНА КАРА Немов на гору чорна хмара – Журба на мене налягла, І душить, мов небесна кара, За те, що Грицю не дала. 17.10.1988 р. СОНЯЧНІ ЗАЙЧИКИ Люблю сидіть біля віконця, Вдивлятись в далі голубі, Де золоте проміння Сонця Пускає зайчики тобі. 17.10.1988 р. ЩОБ ЛЮДИ ПРИГОЩАЛИ Хоч й гостинні ми занадто, Та затям собі одне: Хочеш, щоб тебе вгощали – То принось завжди своє. 10.10.1988 р. ЯКЩО ХОЧЕШ ВОДИ Автомат у нас такий: Хочеш пить – по ньому бий! Бо як сильно не вгатить, То води не будеш пить. 18.8.1988 р. КАТЕГОРИЧНІ Помер старий категоричний Той, що завжди усіх повчав, Й хоч не любив тих, хто повчає, Та сам ніколи не мовчав. Категоричними не всі бувають, А більше всього – люди злі, Проте, і добрі забувають, Як поселяються в Кремлі. 14.5.1988 р. ОЧІ, ЯК СТРІЛИ Ну і очі! Ніби стріли, Ніби в бурю океан! І якщо вас перестріли – То готовся в... ресторан. 16.6.1998 р. ХУРДЕЛИЦЯ НАД МІСТОМ Видно, в полі стало тісно, Бо хурделиця над містом, І летять-летять сніжинки На каштани, на стежинки. Повлізали жінки в шуби, Чоловіки в кожухи, І сміються над Морозом: – Хі-хі-хі та хи-хи-хи. 9.12. – 12.12. 2001 р. РОЗДУМИ ПРО ЖІНКУ Дивлюсь на розкішні твої грудоньки, На губки, немов шоколадки, Й пригадую ті незабутні я дні, Як бігали в поле, на грядки. І ніби прощаюсь з минулим своїм, Чи варто шукать ненормальних? Раніше соромивсь про секс говорить, А зараз боюсь сексуальних. На жінку кидались ми всі, як леви, Та ті всі були, як тигриці, Бо варто до неї було підійти – Як тут же одержиш по пиці. А зараз ти їй покажи лише бакс, Й не треба нічого казати, І тут же хоч зразу веди її в "РАГС", Й не треба її вам вмовляти. За гривні, за марки або ресторан Таке тобі кожна покаже, Що вилупиш очі, неначе баран І путнього слова не зв’яжеш. Пропав інтерес до святого з святих, Все таїнство ніжності зникло, Що навіть і Місяць у небі притих, Щоб серце хоч трохи привикло. От, довели в нас до чого жінок Ті, що над нами усілись, дружок. 12.10.2001 р. ДЕ ШЕПТАЛИСЯ ГАЇ Там, де паслися телята, Де шепталися гаї, Задививсь на бровенята Я, дівчинонько, твої. До твоїх рум’яних губок Так і проситься душа, Як бджола на квітку влітку, Де квітує черемша. 30.8.1988 г. ЧОМУ ПОМИРАЮТЬ ЛЮДИ? Із Космосу на Землю вічно енергія лине, А квітка, як тільки дозріє – так тут же і гине. Що це: випадковість чи закономірність? Чи примха природи, Чи так, як у людей – надмірність? Отак і людина: Поки вона молода, ще дурненька, Вона – кохає і скаче, А коли виростить плід свій, Помираючи, плаче. Отож, хто хоче довго жити, То не спішіть ви зріти, Хоч під зрілістю розуміються Не лише діти. Не дарма ж люди говорять, І так говорила мати, Що ти вже так багато знаєш, Що пора вбивати. 30.10.2001 р. БОЖА КРАСА Боже мій! Яку красу Ти несеш у блузі. Як до неї я б хотів Притулитись в лузі! Як жаль, що вже біліє синь І що мені не вісімнадцять, А то б добрався до тих скринь, Де ти своє ховаєш щастя. Люблю красунь, в яких рум’янець Веселим зайчиком горить, А якщо ще й на вас погляне,– То й кров у серці аж скрипить. Які квіточки шовкові, Все вогнем палахкотить, Які губки, які брови. Як же їх не полюбить? 12.6.1993 р. КОЛИ БУЛО ТЕМНО Пам’ятаєш, Вєра, як були в Марії, Ти стояла поруч, опустивши вії. Ти тоді мовчала і дивилась в даль, А в очах світилась ніжність і печаль. Я тебе за плечі, як піринку, взяв, Що відчув, як в серці жайвір заспівав. Як в душі кипіло вічне і живе, Щось таке незаймане і привабливе. Губи повні Сонця, Місяця, краси, Ніби на листочках крапельки роси, Рад які побачить кожний пішоход, Що зібравсь за щастям вирушить в поход. Я стояв й не відав, з чого починать, Щоб тобі відкритись і "люблю" сказать? Ти ж немов калина на весь ліс цвіла. – В тебе ж є дівчина, – так відповіла. І вона весняна, ніжна, молода. – Але що ж робити, дівчинко моя, Я й тебе кохаю більше, ніж її, Та і поцілунки ніс я всі тобі. Коли в дім зайшов я – в царство темноти, То чомусь подумав, що в постелі ти. А коли до неї доторкнувсь – мовчить, Що ж мені лишалося у той час робить? Ти прости, кохана, ти прости, прости, Я ж бо не питаю, де ходила ти? Ну пробач ти, зоре, дівчинко, моя, Ти така чудова, ніжна, молода. Очі у дівчини стали так блищать Що її невтомно став я цілувать. Ну пробач, кохана, і мене не лай, Глянь, які чудові Місяць, зорі, гай. – Що ж, тобі прощаю. Можеш штурмом брать, А дівчата мусять пробачать, мовчать. Й з того часу, люди, щоб не був Адем, До дівчат гуляти йшов я тільки вдень. 3..6.1959 р. РОЗДУМИ ПІД МІСЯЦЕМ Небо – скільки зору – без кінця і краю, Я стою над річкою, а чому – не знаю. Я дивлюсь на зорі, що над лісом світять, І на землю променем світлоніжним мітять. Може, вони хочуть серце моє вкрасти, А тому і мітять, щоб у ціль попасти. Може вони хочуть серце запалити, Щоб я міг кохану з двох одну любити. Тільки я й понині – сам, чому – не знаю, Очі карі й сині серцем всім кохаю. А тому й веселий і сумний, як хмара, Ну кому потрібна отакая кара? Поможи ж ти, травень, бо вже й сам не знаю, Що робити маю, якщо дві кохають? Щоб одна та ніжно зіронька світила, Щоб не тратив марно свій неспокій, милий. Тільки травень з поля подививсь на плавні, І сказав, що всі такі, хто родився в травні. Я пішов під лісом– а куди?– не знаю, Ну чому і досі ще я їх двох кохаю? Тільки сосни голосно шу-шу-шу – шепочуть, Я стою і думаю: що ж вони ще хочуть? Небо – скільки зору – без кінця і краю, Я брожу над річкою, а чому? – не знаю, Річка хвилі кидає, мов грозить зимою, Зрозумів я, зіроньки, що не буть спокою. І пішов, де зимують білі ведмедиці, Хай мене скупають у морській водиці. Серце мені кригою хай натруть досхочу, Щоб нарешті вияснив, з двох я котру хочу? Тільки серце кригою й трохи не взялосся, Крига вся розтанула, серце – зайнялося. І горить, і тліє, і болить й щемить, Може з вас хто скаже, як надалі жить? У пияцтво хлинуть, не писать вірші? Чи обох покинуть – спокій дать душі? 7.5.1959 р. РЕКЕТИР Він – рекетир і всі це знають, Та кожен ходить, як індик, –А що ми зробимо?– дід мовив,– Як в нього дядько – комірник. 17.7.2001 р. ЯКЩО ВИ ЧЕСНИЙ Які харчі – така й робота. Проте, як чесний ви мужик, Не дасть халтурить вам чеснота, Якщо до правди ти привик. 17.7.2001 р. СЯЮТЬ, ЯК ЗОРІ Сяють, як у небі зорі, Грудоньки дівочі, Через що з небес не зводим Ми до ранку очі. 14.4.2003 р. ЯК ВАС ПОЛЮБЛЯТЬ Хай навіть пси на вас плигають, Як вас полюблять – не спитають, В коханні так давно ведеться: Любе дермо – сріблом здається. В коханні там свої закони, Як підпирають в вас гормони. 14.4.2003 р. СЕКССИМВОЛ У всіх своє вподобання, І секссимвол тоже, Тільки в тих його немає, Хто уже не може. 14.4.2003 р. ЯК Є ШАМПАНСЬКЕ Нащо жасмін, Якщо сама, як квітка. І замість квітів Ти сама прийди. Навіщо нам весна, Якщо сьогодні літо, Якщо з тобою я, Ну а зі мною – ти? 30.8.1988 р. КОЛИ ПОДУМАЮ ПРО ТЕБЕ Ніхто так за мною Не бігав щоночі, Як милі твої І замрієні очі. Бо тільки про тебе Подумаю, люба, То де б я не був, А думки – біля дуба. 30.8.1988 р. ЯКЩО ПІДЕШ ДО МОРЯ Гукає песик: – Йдем до моря. А я йому, що не піду. А він: – Як підеш, то доріжку Хвостом до моря підмету. 19.8.1988 р. ОЙ, ТИ МОРЕ! Ой ти, море, як згадаю – Голова морочиться. А приїхала додому – Кисленького хочеться. 25.8.1988 р. КОЛИ НА СЕРЦІ ТУГА Немов за серце щось щіпає – Такая туга у мені, А осінь в душу заглядає Пекучим вогнищем стерні. 5.5.1988 р. ЙДЕ ДІВЧИНА По дорозі йде дівчина, Все село за нею мчить, Всі на неї поглядають, А вона, як танк мовчить. 3.8.1988 р. ЯКБИ МЕНШЕ БУДУВАВ Скільки милих губеняток Не доцілував... Та зате гордивсь, що місто Я побудував. Та кому те місто треба? – Чорт би його взяв, Краще б я красунь мав більше Й менше будував. 8.6.1988 р. БІЛЯ ХАТИ У садочку біля хати Явір проскрипів, Як же я тебе, кохана, Все життя хотів. Як же я хотів добратись До твоїх суниць, Та завжди мені казали: – Не роби дурниць. 8.8.1988 р. ЯКЩО ЖІНКА В БІЛОМУ Довго вечором в діброву Хлопець дівчину вмовляв, А вона підводить брови Й жде, щоб дома цілував. Ну навіщо ти вмовляєш? Якщо хочеш щось – скажи, Адже предочків немає, Тож навіщо в ліс іти? А як дуже, дуже хочеш, Тож знімай мерщій штани, Бо і я не можу, любий, Теж чекати до весни. А якщо прийде до тебе, Жінка в білому вбранні, Нічого тоді питати, Любить та тебе чи ні. Довго вечором в діброві Хлопець дівчину вмовляв, А вона йому говорить: Ти мужчина чи удав? Ну навіщо обіцяти Ті алмази – тож брехня... Краще б гарно попросив ти, Може б я і так дала... 4.6.1988 р. ОБЛИЧЧЯ КОХАНОЇ Лице, як Сонце – ясне-ясне, Але різниця лише та, Що Сонце нам тепло дарує, А личко ще і почуття. Бо Сонце сходить і заходить, А ти постійно у мені, І там, де ти пройдеш, – там літо. І всі стають немов півні. 14.5.1988 р. САМА СПІЙМАЄ... О, скільки Божої краси По світу нашому гасає, Отож, мій друже, не проси, Вона сама тебе спіймає. 12.6.1993 р. МАМА-ЗОЗУЛЬКА Ти на кого гримаєш, лохмата, І кого збираєшся ти бить? – Адже я твоя старенька мати, І прийшла з тобою я дружить. Я ж тебе у муках народила, А в приют тому тебе здала, Щоб росла і набиралась сили, Теї, яку дать я б не змогла. Йду до тебе, миленька дитино, І несу тобі я свій букет: – Розітри мені, будь-ласка спину, Розстібни ти блузу і жилет. 4.6.1988 р. ЖИТТЯ, ЯК ГОРЩИК Півжиття прожив я в місті, Півжиття пропрацював, І хоч в місті було тісно, Та зате один не спав. А за містом квіти й квіти, І чим більш по полю йдеш, То й не знаєш: чи радіти, Вже й тоді, як щось... знайдеш. Люди! Що зі мною сталось? Що зі мною твориться? Бо життя моє, як горщик Той, що з гірки котиться. Сонце світить, Сонце світить, Сонце в небі світиться, Ой, як хочеться під Сонцем З кимось й ще погрітися. 21.1.1999 р.