Втомленi гори

СПОВІДЬ ГЕТЕРИ В кожного своя дорога, Що ще можу вам сказать? Бо не вмію я нічого Крім, як ноги розставлять. 2.9.1998 р. КОЛИ ДУША БАЖАЄ ЩАСТЯ Коли душа бажає щастя, То годі хникати вже, Насте, Краще віддайся почуттям: Собі візьми і дай щось нам. Бо як між ноги друг заліз, То краще вже давай без сліз. 21.11.1998 р. ЯКЩО ТИ ЩЕДРИЙ! Ти надто постаріла, Алла, Хоч ти нікому й не давала, Бо той хто щедрий і кохає Того і Бог омолоджає. 20.11.1998 р. ЖИТТЯ – ЦЕ БІЙ... Життя – це бій в житті за самок І так же само за самців, Й невже, скажіть, одної мало? Адже любов – це не млинці. Життя – це бій за небо, простір, Бо кожен хоче панувать, Бо завидющі в самок очі, Коли вже їм за сорок п’ять. Бо вже і того й того хоче, Бо свій уже, як хрін набрид. І на чужих так пялить очі, Як на жінок – сусід Свирид. 14.11.2002 р. КОЛИ ЦВІТУТЬ КУЛЬБАБИ Глянь, як Сонечко іскриться І гудуть в траві джмелі, Йшов коханням поділиться, Та навколо солов’ї. І на цьому полігоні Сонця, кленів і кульбаб Як хотів я притулитись До твоїх, кохана, зваб. Й, ніби джміль у квітку, – в тебе Увійти в ту світлу мить, Ой, якби ти тільки знала, Як же хочеться любить... Як би я хотів, кохана, Як всі люди ляжуть спать, До твого добратись щастя, І всю ніч тебе кохать. Як би я хотів з тобою Нескінченно володіть І відкрити двері щастя Що чекав я стільки літ. І у тому царстві зваби Царювать і царювать, Боже мій, якби ти знала, Як же хочеться кохать!.. 27.6.2002 р. - 14.11.2002 р. НАДВЕЧІР’Я Знаю, приходить надвечір’я, І вже не чути тих пісень, Та серце ще, як пісня ніжне, Немов над полем літній день. І хоч вулкан кохання гасне, Але бажання ані чуть. О, ти моя найбільша радість, Ну дай в тобі іще побудь... 10.6.2002 р. ГРІШИЛИ ВСІ Грішили всі і я грішив, Бо хто грішив – той тільки й жив. І не вдавайте ви святих, У наший вік нема таких. Бо жінка – то вершина цвіту, І де вона – там вічне літо. А особливо у наш час – Тож мрія кожного із нас! Та покажіть таку, такого, Хто з нас, і з них не знав другого? І хай вас грім усіх накаже, Та правди вам ніхто не скаже. Тож, не зациклюйтесь на цьому, Яка різниця – буть на кому? 26.2.2002 р. У КОЖНОГО СВОЯ СТЕЖКА У кожного свої смаки, Свої вподобання, У кожного своя стежка І свої бажання. Один має ціле небо І кричить, що мало, А мені б шматочок сала Та сусідку Аллу. 7.2.2002 р. КОЛИ ТЕБЕ НЕМАЄ Коли тебе нема – чогось мов нехватає, А коли є – хоч з хати утікай, І знай піди, чого вам не хватає, І чого вам ще треба – піди знай. Але якби вас не було на світі, То щоб тоді робили ми? Тож, поки є жінки на світі, Живи, мій братику, і ти. 26.9.2002 р. МОЯ РУСАЛОЧКО! Моя русалочко, моя, Моє ти Сонечко весняне, Як жаль, що молодість твоя Як і моя – все більше в’яне. А як же хочеться кохать Ще більше очі твої милі, І губки вічно цілувать, Щоб аж душа була у милі. О, як же хочеться тримать Ті хвильки вічного кохання, І їх із пристрастю лизать, Як плід найбільшого бажання! 14.11.2002 р. О, БРАТИКУ МІЙ! О, братику, що поміж ніг, Стільки отримуєш ти втіх! Стільки отримуєш ти втіх, А я відмолюю твій гріх. Прийшов попу я сповідаться, А він: – З ким був ти, признавайся? Тільки згадав про стюардесу, А він мені: – Скажи адресу. – Навіщо?– я в попа питаю,– Гріхи відпустиш? Він іде Й впритул мені відповідає: – Як скажеш, де вона живе? – А що робить,– Максим питає, – Якщо попа у нас немає? Невже отак – це поміж нами– Жить з потаємними гріхами? А що я Господу скажу, Якщо на небо попаду? 26.2.2002 р. ПОЛЕ НЕОЗОРЕ Там, де поле неозоре, Й світле марево, як тінь, Я шукав в тім полі море, Що пливло десь в далечінь. І чим швидше біг до нього, Те від мене – звісна річ, Може б я й добравсь до нього, Так завжди мішала ніч. Й кожен день розчарування, Що до моря не добіг, А як новий день приходив, Знов, як сніп валився з ніг. Бо кудись зникало море. А куди? – Не міг я знать, Все ж й на другий день, й на третій Я ходив його шукать. А як ввечері матусі Розповів про ті моря, То матуся посміхнулась І купила букваря. Та й сказала: – Хочеш знати Все про море і про цвіт – Ось тобі, іди до школи Й будеш знати все про світ. 16.1.2003 р. РОЗЛУКА, ЯК КАТОРГА Піднявся раненько, пішов у тайгу, Умився святою водою. Дивлюсь на цей край, На красуню Амгу, А серце далеко з тобою. А річка пливе і пливе в далину, А хвильки крадуться, як кроки, Тривожно у мене чомусь на душі, Закоханим й три дні – як роки. А тут цілих п’ять, – і ні днів, ні ночей, П’ять місяців мук і чекання. О, як би хотів буть з тобою в цю мить Й тобі дарувати кохання. 23.5.1986 р. СЯЙВО Скрізь, куди не кинеш оком, На майдані – дівоньки, Ой, як хочеться схопити Хоч одну за грудоньки. Притулитися до неї, І сказать: – Пішли у гай! На хрена тобі ці крики, Що гримлять із краю в край. Все життя живу й не можу Відірвать від тебе зір, Ти, немов Північне сяйво, Що палає вище гір. Хто б подумать міг, що в сяйві Тих небесних куполів, Наші щастя і нещастя Всіх без винятку віків. 21.8.2002 р. КОЛОТУН Ти поглянь, яке над нами Сяє небо голубе. Я прошу, прийди до мене, Як раніше в декольте. Бо як ти на мене глянеш – Нападає колотун... Уявляю, щоб творилось, Щоб пішли ми десь в буркун. 21.12.2002 р. ЧУДО-КВІТКА Якби я хотів, кохана, В лісі, що шумить, В твоїй пазусі веселій Квіточки ловить. Твої очі, твої губки Вічно цілувать Й кожен день із чудо-квітки День свій починать. 15.11.2002 р. ДИВИСЬ, ЯК ЛИПИ ШЕПОТЯТЬ Дивись, як липи шепотять, Тремтять берізки вічно сонні, Ми тільки можем ще іржать, Хоч ми уже давно не коні. Ми вже не ті, що вже були, Хоч кожен харахориться, Але то вказує на те – Що кожен з нас ще бореться... 2.4.2003 р. ПРО БОГА, БАТЮШКУ І ГРІХ Невже Господь світ так створив, Щоб кожен з нас одну любив? І якщо вийшов за поріг Й на іншу глянув – то вже – гріх? Та щоб на них ми не дивились, Жінки б крізь землю провалились, Бо що б то вже була за фея, Щоб не дививсь ніхто на неї? Та й Бог нам всім заповідав, Щоб кожний кожного кохав. Бо як не як – повчав нас Бог – Найбільша заповідь – ЛЮБОВ. – Навіщо ж Бог створив повій?– В Петра з Павлом спитав Андрій. – Світ грішним Бог створив навмисно, Щоб рай від нечисті очистить. Для того й сотворив він діву, Щоб ми могли ходить наліво. Та як створив Адаму діву, Й самого потягло наліво. А щоб Адам не заважав, То з раю взяв його й прогнав. Отак і мучиться Адам. Сьогодні тут, а завтра – там. 10.1.2003 р.- 22.3.2003 р – 6.4.2003 р. В ДЕНЬ ПОВНОЛІТТЯ Литвину Івану, товаришу по роботі Роботи за вік свій, браточок, Ти стільки державі зробив, Що склом, щоб зібрать в одне ціле, То певно б, все небо засклив. Тому, я від щирого серця Бажаю, браточок, кріпись! Проте, на роботу, як досі, Неначе на свято, не рвись. – А діти? – А діти, то – прірва,– Нехай береже нас Господь. Їм скільки не дай – то все мало, Така вона – кров наша й плоть. – Ну що тобі, брате, я можу Іще у цей день побажать? Нехай тебе люблять дівчата Отак, як колись – в двадцять п’ять. Щоб мав чим від них відбиватись, Як десь ще, гляди, нападуть, І так, як це личить джигіту, Щоб кожну з них й міг ще... чуть-чуть. Тому, давай вип’єм за тебе, За небо завжди голубе, За радість, за щастя, за ніжність, Щоб друг не підводив тебе. 26.1.1997 р. Я ТВІЙ ДО КРАПЛІ Я все життя, як після бою, Сумую, люба, за тобою, І все життя біжу до тебе, Бо цього, певно, хоче небо. Ноги на плечі – й навпростець, Неначе з поля вітерець. І все, що маю я в душі, Несу, любов моя,– тобі. Бери мене! Я твій до краплі, Хоч я не Чарлі і не Чаплін. 26.4.1998 р. ЗАВОРОЖЕНА ВІЧНІСТЬ В моєму садку заблудилася осінь, І бабиним літом упала на в’яз, І щедрістю манить веселого літа, І свіжістю моря й багатством прекрас. О, Боже мій милий! Яке красотище! От взять би цю мить і навік зупинить, І милій своїй як найкраще намисто Із срібних тих рос й вогоньків начепить. Нехай же чарує зимою і літом Прохожих жаринками добрих очей – Як самим найкращим омрієним цвітом І пишністю зрілих дівочих грудей! О, Боже мій милий! Яке красотище, От взять би цю мить і навік зупинить, Щоб вітер холодний, як в полі засвище, Не міг вже ніколи розрушить цю мить. Тому, коли бабине літо гуляє І вітер знервований полем біжить, Нехай кожен з вас ту красу пам’ятає, Немов Полонез, вальс "Бостон" і як мить. 9.9.1996 р. СКАЖЕНІЄ ЗИМА Скаженіє зима і мороз нахабніє, Білим військом сніжин навалив він на дах, Тільки чуть в проводах неймовірне гудіння, Що на всіх наганяє неабиякий жах. Ось із поля вітри налетіли на явір, Рвуть, стьогають, немов батогом, І стоїть серед поля одинока тополя, Й заглядає, що робиться там – за Дніпром. 2.2.1998 р. ЧОМУ ВІН ПОСТАРІВ? Він не любив і не сміявся, А тільки, ніби змій сичав, Тому ото й старим остався, Коли ще й тридцяти не мав. 12.8.1998 р. ЗЛЮЧА І КУСЮЧА Із всіх коханих, що я мав – Я більше всіх тебе кохав, Тобою жив, тебе любив, Сьогодні я б тебе – убив. Бо вже твоє веселе личко Так, як раніше не пече, Бо стала ти, як істеричка, Звідки воно взялось все це? І хоч від кобри стала зліша, Страшніша навіть від чуми, Але сьогодні чотирнадцять Вже повних років поруч ми. І хоч ще й досі ти, як кобра, Й пекуча, ніби крапива, Але тобі, як і раніше – Найкращі всі мої слова. І хоч було в житті усього, І що б тобі не говорив, Але щоб й відьмою ти стала, Напевно б, і тоді любив. Бо всі жінки на світі – відьми, Це знаєм ми, чоловіки, І хай ти злюча і кусюча, Але моя ти навіки. 19.10.1999 р. В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЬ В твої очі дивлюсь біля хати, А навколо і Сонце, і май, Ой, як хочу тебе обійняти І пірнуть в твій прихований рай. І у зарослях зрілої м’яти, Де веселі берізки стоять, Як хотів би тебе я пом’яти, І всю ніч до грудей пригортать. І кохати тебе, і кохати, Слів нема, щоб про це розказать, Тільки жаль, не виходиш ти з хати І немає часу дожидать. 4.2.1999 р. І КУДИ ВЖЕ СПІШИТЬ? І куди вже спішить, як позаду усе – І любов, і журба, і тривоги, І палаюча в серці печаль, Від якої несуть мене ноги. Все пройшло, пролетіло, промчалось, Мов комета, мов день або ніч, Як до ранку мені посміхалась І була гарячіша за піч. Розкажи мені, мила, що трапилось? Де поділись оті почуття, Де поділись усі наші трепети? Хто у мене моє вкрав життя? А тому я забув вже про радощі, Спокій зник, як ранковий туман, І кому ж віддала ти ті пахощі, Із яких в нас почався роман? 4.8.1999 р. НАМ БОГ ДАВ І МИ ДАЄМ У всіх є плюс свій і свій мінус, Так, як в природі полюси, Отож, не можу в те повірить, Що як прийду, то не даси. Бо якщо Бог створив ту дірку – То не для того, щоб ховать, А щоб було зимою й літом Жінкам завжди нам щось давать. 23.10.1998 р ЖИТТЯ, ЯК МИТЬ Іди, мій брате, май стрічай, Скільки лежать ти будеш в буді? Прислухайсь, як шепоче гай І що в селі говорять люди. Піди, проснись і піднімайсь, Адже красунечки чекають, І з ними, брате, пострибай, У тім гаю, де ще кохають. 25.1.1998 р. ЗАБАГАТО Закортілось на старості літ На гітарі побренькать для втіхи, Та як глянув на свій я живіт, То ледь сам не помер я від сміху. – І куди вже тобі? – сам питаю себе,– На таку вже красу задивлятись? Та вона ж, придивись, ніби сон, що цвіте, З тебе ж будуть і кури сміятись. О, гітара моя! Виклик гордих Богів, Де ж була ти тоді, як міг грати? І живіт мій нікому ще не заважав, І акорди ще міг підбирати. Ой, як страшно в житті стать невчасно старим, Якщо поруч такі едельвейси, А на скронях твоїх появився вже дим, Ніби потяга стук десь об рельси. Ой, гітара моя! Виклик гордих Богів! Ти найкраща у світі, як свято, І хоч скарб я такий ще з дитинства хотів Та сьогодні це вже – забагато. 18.1.1999 р. НА ВСІ БОКИ ОЗИРАЮСЬ На всі боки озираюсь, На всі боки я дивлюсь, До одної я вітаюсь, А до іншої сміюсь. І очима ладен кожну Тут же в ліжко затягти, Та щось сталось з моїм другом – Ні туди і ні сюди. 29.8.1999 р. ГОЛОВА, НЕМОВ МАКІТРА Голова, немов макітра, Хоч ти як її крути, А не дай їй на півлітра – Хоч додому не іди! 12.8.1998 р. ВІЧНА НАСОЛОДА Якби я хотів зустрітись Знов з тобою, як в ті дні, Як були такі наївні І були такі смішні. Як би знов хотів заглянуть В ту незайману блакить, Від якої тільки глянеш – Вся душа палахкотить. Якби я хотів в те небо Як у совість зазирнуть, Щоб провітрить свою душу Перше, ніж в життя стрибнуть. І по-новому на тебе Подивитись знов і знов, Шоб іще, іще відчути, Що то є таке любов. І в магніт твоєї вроди Щоб пірнати і пірнать, І ту вічну насолоду По краплиночці черпать. А як Сонце ніч розгонить, Зажене всі зорі спать, Квіточки твого кохання – Всі по черзі – цілувать. 31.10.1998 р. БЕРИ І РАДІЙ! Я пішов до Гідропарку, Де співала Повалій, Ну а там дівчат тьма-тьмуща, Ніби бджіл великий рій. Боже ж мій! Які шикарні! Кожна – витвір юних мрій, І хоч всі вони бульварні, Та зате – бери, радій. І не треба їх вмовляти, І не треба їх прохать, Ті свою роботу знають, Варто бакси показать. 27.7.1998 р. ПОТЯГ ЩАСТЯ Із ким я жив – я всіх любив І свідок в цьому – цвіт калини, Й людською честю дорожив, Хоч честь сьогодні всім до спини. Й хоч ідеалом я не був – Буть ідеалом неможливо, Якщо ви хочете в житті Бути по-справжньому щасливим. 9.9.1998 р. ЯКЩО ЗАКІНЧИЛИСЬ ДРОВА Любов – то вічне почуття, Але й воно колись згасає, Якщо в те ніжне багаття Ніхто дровець... не підкидає. 23.11.1998 р. БУЛО КОЛИСЬ Все-таки життя прекрасне! Хай би хто що говорив, Та без дів, вина і кави Й сам не знаю, що б робив! То буває, плаче серце, Сум такий, хоч пропади, А прийде твоя забава – Радість з ніг до бороди. А як вип’єш ще чарчину І почуєш саксофон, Будеш буцать без зупину І фокстрот, і вальс Бостон. Словом, що була б за радість Без горілки і дівчат? Тільки жаль пройшли ті роки, Що хотіли всіх... підряд. Ті, які свою кохану Не хотіли відпускать, Поки вийде мати з дрином, Щоб у двір її загнать. 16.2.1998 р.