Втомленi гори

БУДЬ ПРОКУРОРОМ Вчіться ви на прокурора, То не матимете горя: Вам квартиру дась міськрада, Ще й знайомству буде рада; Авто, дачу вам дадуть, Решту дурні принесуть. 1.6.1999 р. ПРИДИВЛЯЮСЬ ДО ЛЮДЕЙ Я до сусідів придивляюсь, І не хотів би їх чіпать, Та жадність їх мене достала, Що хочеться і здачу дать. Й знайомі теж хай вибачають, Бо вже дістали ті пани: У кожного машина-друга, А плачуть, бідні мов вони. Отож, і я почав в них вчитись: Бути таким же і мовчать, До всіх з підтекстом посміхатись, І всіх до дідька відправлять. 3.6.1999 р. КРОКУЮ ПО ВСЕСВІТУ З кожним роком росте мій садок, З кожним роком все вище і вище, Скоро ось вже досягне й зірок... І до смерті все ближче, і ближче. І дивлюсь з свого саду в віки, І крокую по Всесвіту сміло, Бо як інші, життя не проспав, Й не сидів, так як інші, без діла. 3.6.1999 р. СМЕРЧ НАД УКРАЇНОЮ Було в дівчат потаємне, Зараз все це на виду, І за долар чи за гривню Вам покажуть, хоч... мовчу. Ходять містом, мов по спальні Напівголі, босоніж, То ж навіщо нам музеї, Як живу – бери і ніж. Продають дівки кохання За якийсь смердючий бакс. От що, бачите, держава Поробила з їх в наш час. Роздягли народ міністри, Що ж жінкам тепер робить, Як закрили всі заводи І нема що їсти й пить. Як малі у неї дітки, Й безробітний чоловік, І куди ж бо їй подітись У такий жорстокий вік? То ж чи варт жінок соромить За об’яву ту... сумну, Що чим більш підніме сукню – Більшу матиме платню. От яка у нас держава Відлік з чого почала, От яка на всіх нас слава, І що нам вона дала. І що тільки батько й мати Бідні думають вони, Як приходять десь під ранок З праці донечки й сини. Ну а дяді в нашій Раді Гі-гі-гі та га-га-га. А якби твоя дружина Десь із донькою пішла? Вже в Європі всі борделі З наших любих янголят, Скільки ж можна генофонд наш Гнать а Європу, як телят? Де ви наші Кармелюки?! Чому батько з дядьком спить, Що неможуть наших любих Від бандитів захистить. 30.7.1998 р. ДАВНО ТИ МАМОЧКОЮ СТАЛА Давно ти мамочкою стала, Й як пава бродиш по садку, А я як ждав тебе, кохана, То так тебе й понині жду. У тебе очі ніжні, ніжні, Немов волошки голубі, Всі рай земний шукають в місті, А я, ріднесенька, в тобі. 11.5.1999 р. ЗИМА НЕ ЖДЕ Хазяїн спить, а бджоли ні! – Такий закон, У кожній хаті і в сім’ї Є свій Платон. Начальству можна спать і спать – Їм можна все! А бджілкам треба працювать – Зима не жде. 12.6.1999 р. ГОРДИСЬ СВОЄЮ ДІВЧИНКОЮ Гордись, що є вона у тебе, І дякуй ти за все це небу, Бо щоб не мала теї штучки – То всі б втікали, як від сучки. 16.6.2009 р БАБАК Було колись, женивсь Микола, І жінку, дійсно, гарну взяв, Що грядочки в садку полола, Й встигала скрізь, щоб він не знав. Він ледь від радощів не плакав, Коли додому та прийшла. І батьку рідному – Миколі З лікарні сина принесла. І стільки щастя, що Микола Їй-бо не знав, що з ним робить, Бо щастя те весь час кричало Й просило їсточки і пить. Здавалось, радуйся, Миколо, Але не тут то все було: Микола вигнав жінку з дому А з нею й сина заодно. – Не мій це син! – він каже, – й крапка! – Чому? Чи варто тут гадать? Адже дружину, як і сина, Потрібно, бачте, годувать. А годувать, пробачте, хлопці, Миколі це не по нутру... – Начальство вчилось гвалтувати, А гріх підсовувать Петру, - Сказав Микола й засміявся /Адже у цьому досвід мав/, Бо тільки хай яка народить – Іх всіх із дому виганяв. Такий і друг мій, Порошенко, Пика, неначе в бабака, І посміхається чемненько, Як кожний виходець з ЦК. А сам в трамвай уже не влазить, Бо став уже, немов ведмідь. Замість, щоб з сином поділитись І дать хоч бублик на обід. 4.12.1998 р. З ПЕЧІ ВПАВ Якщо хтось вірить в те, що жінка В житті і справді ідеал? Мені здається, ви пробачте, Що чоловік той з печі впав. 4.12.1998 р. ЦВІЛА КОНВАЛІЯ В САДУ Цвіла конвалія в саду, А ти шептала: – Я прийду! Тільки цілуй мене, кохай, Щоб я кричала на весь гай. 6.6.2002 р. ХЛОПЦІ З ЛІСУ ВИБІГЛИ Хлопці з лісу вибігли і кричать: "Ура!", Ген на горизонті сунеться дира. Всі біжать за нею, ніби з гір вода, А дівча сміється, як вода з відра. 6.6.2002 р. ЛЮБЛЮ ГОРДИХ Гарна жінка – незалежна. Люблю вдачу горду, Що не преться, як бульдозер Під квадратну морду. 30.11.2002 р. КРАЩІ ОРХІДЕЙ Де, скажіть, у цілім світі Стільки знайдете ви фей, Як не в Києві і Ялті, Кращих всяких орхідей? 9.9.2002 р. ПОДАРУЙ МЕНІ КВІТКУ Подаруй мені, кохана, Все, що маєш, де пирій, Бо без ніжного кохання Більш не може хлопець мій. Ну навіщо ці озера, Дача ця і цей сарай, Коли світ, немов пантера, І пустий без тебе гай. Подаруй мені кохання І ту квітку, що в пушку, Хай мого поніжить хлопця Біля річки на лужку. 14.11.2002 р. ЯК ХОЛОДНО В МІСТІ Боже, як холодно в місті, Коли ти у ньому один. Виспаться б в теплому місці, І байдуже, де вже і з ким. 4.3.1998 р. ЖИВУ ПОЗА ЧАСОМ – Я живу поза часом і поза суспільством,– Сказав якось Льонька Плющу, То ж маю і булку я більшу І більше від іншиїх борщу. 5.9.1998 р. ЯК ЧОРТ ПРИ ВЛАДІ То людей в нас розганяли, То зганяли в череду, А хто трохи хоч впирався – Того з заду й спереду. 3.8.1998 р. КРАЩЕ ПОСМІХАЙСЯ! Поки є біль, значить – живий. Боюсь, що скоро зникнуть страхи, І ми літатимем тоді Невидимі, неначе птахи. Потім все вище – в небеса, Щоб над землею покружляти І пролетіти над селом Біля самісінької хати. Яка жорстокість, жах який, Ну що нас в небі може тішить? І все ж, не заздрю я бомжам, Яким нема чого залишить. Що все проїли й пропили, Тож їм на землю цю начхати, На ту, де пили і жили І де колись жила їх мати. Проте, я гордий, що не бомж, І хоч та щось людям залишу, Бо як би в очі їм дививсь, Поки живу я ще і дишу. Скоро вже, скоро ми підем Туди, де предки спочивають, І вже не знатимем тих бід, Які сьогодні нас доймають. Не буде крику, ані сліз, Бо чути й бачить ми не будем, І ти вже більше не прийдеш, Щоб я тобі поніжив груди. Тому ото і не сварись Навіть тоді, як є причина, Краще мені ти посміхнись, І перестане нити спина. І всім, хто слухає мене: Змініть назавжди гнів на милість, І поцілуйтесь, як колись, Бо гнів проходить там, де щирість. 5.10.2002 р. ДІВЧИНА – СВІТЛОФОР Не дівчина, а світлофор: Зупиняє всіх в упор. 22.3.2002 р. КОЛИ ГУДУТЬ ХРУЩІ Дівчинко, кохана, подивись на піч, Як же хочу ніжити я тебе всю ніч. Доторкатись лагідно до твоїх грудей І любити вічно поглядом очей. А коли над вербами загудуть хрущі, Десь залізти звечора на всю ніч в кущі. І красу шовкову в полі тім відчуть, Боже, як це гарно, як хрущі гудуть! 21.6.2002 р. ЯКЩО ХОЧЕШ ЗАКОХАТИСЬ Хочеш мать на ніч дружину – Поїзжай у Крим, мій сину, Там в курносому суцвітті Ти забудеш все на світі. І собі на тиждень-другий Знайдеш хоч яку "супругу". Бо люба на морі "здоба" Стане "вірною до гроба". Буде радувать і тішить, Як закоханих всіх Місяць. Бо в Криму один девіз: – Веселись, гуляй і тіш. 1.9.1988 р. ВЕЛИКЕ КОШЕНЯ Вечірні сутінки яскраві Ніч загасила за селом. І в чорнотемнім покривалі В село помчалася бігом. Через паркан, через віконця В будинок, крадучись, зайшла, І, мов велика чорна кішка, В кімнаті мовчечки лягла. А я лежу. Погладить хочу Оте велике кошеня; Воно ж лежить і не муркоче, А сон солодкий наганя. 8.9.1988 р. ЛЮБИТЕЛЮ ВИХІДНИХ КАЛИНІ І.М. Як буденний день настане – Старший майстер, ніби п’яний, А як прийде вихідний – Він – неначе заводний! Ось прийде, скажем, субота – Завжди в нього є робота. Що б робив наш шеф на ділі, Щоб Господь не дав неділі? А мораль така тут, друзі: Є й між старшими лакузи, Хочеш в старшеньких ходить – Мусиш й ще старшим служить. 7.10.1988 р. КУДИ МИ ІДЕМ? За Вкраїну без вкраїнців Вже відверто тільки й чуть. Скоро всю жидам державу За червінці продадуть. Ті хапають все, що можуть, А народ дурний мовчить, Бо в них бакси, бо в них гривні, Чом би нас і не купить? Бо розумним тре’ заводи, Ну а дурням папірці, Ну а потім всі ми будем В них сидіти на кінці. Обдирають нашу Неньку, Обіцяють всім гарем, То ж куди із папірцями, Люди добрі, ми прийдем? 16.6.1998 р. НІЧОГО НЕ ДОБИВСЯ Нічого в світі не добився, Бо з усіма і скрізь сварився. 12.12.1988 р. НЕ ЗАБУВАЙТЕ "ЕНЕЇДУ"! Законсервуйте мову для нащадків, Мої пісні, і болі, і любов, Щоб генетичні коди наших предків Не вивітрились з пам’яті дібров. Щоб стронцій ген зовсім не розмагнітив, А "старший брат" не вивітрив наш код, Не забувайте нашу "Енеїду" І Симоненка вірші про народ. І згадуйте козаччину й Шевченка, І як Гребінка більш ходіть в народ, Щоб не відмер тихенько, помаленьку Наш український славнозвісний код. Щоб не повірив в те ніколи Брюсу, Що в світі може зникнути наш код, Бо вас тоді судить не Боги будуть, А вас тоді судитиме народ. 12.11.1988 р. ТАКЕ МАЛЕ! Таке мале й таке... багатство Дівчина в пазусі несе, Нащо, скажіть, їй стільки щастя, Що аж додолу бідну гне? А я дивлюсь, немов вовчисько, На те багатство і боюсь. А раптом скаже те дівчисько: Хочеш, з тобою поділюсь! 19.8.1988 р. ЯКЩО ІДЕШ В ГОСТІ Всі вже стали, як шакали, Так, прем’єр зробив своє, Хочеш, щоб тебе вгощали – То принось усе своє. 11.5.1988 р. БУЛА ДЕРЖАВА Були в нас друзі і сусіди, Була в нас хата і село, А зараз вже нема і сліду – Його мов хвилями знесло. Була на всіх одна держава Й були на всіх одні пісні, А зараз в нас одні купони І скрізь кравчучки похідні. Були дешеві паляниці, А зараз скрізь, куди не глянь, В панів заморські колісниці, Ну а кравчучки всім рабам. Хтось десь згубив, говорять, талій, А де і хто – усі мовчать. Навіть, не знає пан Віталій, І всі усім "ура"! кричать. Дивлюсь я на боксерську грушу Й якщо відверто, то тужу, Нам крутять голови і душі, А я дивлюсь на все й мовчу. Кому ж я, "генії" служу? Щоб услужить якомусь тузу, Чи варто честь свою паплюжить?! 10.5.1988 р. МОСКОВСЬКИЙ КВАС В світі бачив все, що хочте, А таке я – перший раз, Щоб в житті не їв хтось сала І не пив московський квас. 11.5.1988 р. ПОКИ ЙОГО НЕ РОЗІЗЛИТЬ Робочий клас – бикам подібний, Він може вас і придушить, І може навіть буть покірний, Якщо із ним у душу жить. 24.8.1997 р. ВЛАДА, ЯК ЖІНКА Наша влада, як і жінка, Та, що з іншим ляже... Після того... хоч убийте – А правди не скаже. Ой, як гарно комуністи Небилиці в’яжуть, Що все роблять для людей, мов, А яких – не кажуть. – Два-три роки буде тяжко,– Це вам обіцяю,– Поки віллу побудую Й розодіну Раю. Знаю, що і Горбачову Не ахти живеться, Спробуй-но із тріпотнею В комунізм прорваться! Всю казну пограбували Старі слуги "вірні", А тепер за них "страждають" Внуки їх на Півдні. Ті, що вчора їли сало, Навіть в них сьогодні піст... Щоб менш вірили в ті брехні, Що говорить комуніст. Кожен день одні проблеми, Нові дефіцити, Та зате, як кіт у маслі. В нас живуть бандити. Розігнали міністерства, Скоротили штати, А вони нові відкрили, Де по два оклади. А робочим обіцянки, Й нові постанови... Ось тобі, мій клас робочий, На свята обнови. 26.12.1988 р. МИТЬ І ВІЧНІСТЬ Тихо-тихо. Ліс мовчить Ніби заворожений. Я вдивляюсь в цю красу, Ніби ось народжений. Ну хоча б тобі ледь-ледь Ворухнулась гілочка. Вічний спокій. Сплять віки І дрімають зірочки. Я вдивляюсь в Божу синь, Де віки стрічаються. Скільки в світі Тін і Лін, Та життя кінчається! О, блаженна вічна синь, Ти достойна гідності. Не була б у світі мить, Не було б і Вічності! 13.5.1988р. ЩОБ БУЛИ ПОМІТНИМИ Птаху кожному свій зліт І своя розцвітка, Так у лісі і в селі Є своя там квітка. Ворон чорний, як смола, В жінки файна врода, Всім дала своє вбрання Матінка-природа. Щоб помітні всі були І були уквітчані, Навіть Мішка Горбачов В нас і той помічений. 14.5.1988 р. ПРИДУРКИ Якщо люди на асфальт кидають "окурки", Так і знайте: то ідуть по селу придурки. 5.6.1988 р. ПОЖАЛІВ ВОВК КОБИЛУ Ми прожили вже сім років. Що його робити? Вже не думаєм про вічність, Тут хоч день прожити. Бо болять у всіх вже боки Від сну, від неробства, А міністри руки в боки, Кажуть – це ж геройство. О, вони оці всі хлопці – Знають, що казати, Ніби голодом лікують, Навіть і багатих. Треба ж, мов, колись і бідним Людям відпочити, Скільки ж можна тим нещасним Комунізм ліпити? О, вони – оті державні – Ті вовки й шакали Знають, що кому казати Аби ті мовчали. А хіба той самий-самий Їхній те не знає, Скільки в органах партійних Розвелось удавів? Знає, звісно, та тихенько Він сопе в борідку, Бо за щоб він зміг з сім’єю Буть на морі влітку?. 24.8.1997 р. КООПЕРАТИВ Люди – хто сіє, а хто косить – У всіх є свій акредитив, А поміж ними спідоноси Відкрили свій кооператив. 9.8.1988 р. НУ ДЕ ЩЕ Є ТАКИЙ НАРОД? Чхать хотів на чини я і партії, Хай заглянуть усі в свій город, Хай заглянуть як діє та братія, Та, що любить так дуже народ. Тож скажіть, як же їх поважати І за що поважать той народ, Що привик він своїх обдирати, І махать його в рот й поза рот? Навіть тварі свій вид захищають, Ну а наші вовки-бугаї, На своїх, ніби пси, нападають, Мов вони всі свої – не свої. 16.5.1988 р. ТИМ, ЩО ДУШИЛИ ВІРУ Ті патріархи, що людей душили, Вони й сьогодні, ніби в маслі кіт, Їм влада наша пенсії вручила За те, що ті душили наший цвіт. За те, що ті душили нашу віру І нищили живий козацький дух, Їм пенсії такі всім назначили, Що й не повіриш, як сказати вслух. То як же можна вірить нашій владі, Де нами править зек і аферист, Де нами правлять вишукані б...ді, Де нами править бакс-авантюрист? 9.8.1988 р. АБИ ПЛАТИЛИ ПРЕМІАЛЬНІ... Службу з гідністю несу – Знаю я кому служу. Буть лакеєм теж похвально, Якщо гарні преміальні. 12.12.1988 р. ОБІЦЯЮ... Якщо стану депутатом, Обіцяю, люди: В мужчин будуть більші члени, А в жінок іх – груди. В магазинах на прилавках Будуть різні крупи, І ковбаси аж по лікоть, Як в коней ті... штуки. Обіцяю за роботу Вам любу зарплату, Як не зможете відмовить Ні мені, ні тату. І податки познімаю На двадцять процентів, Скільки ж можна годувати Всяких імпотентів? Дам я кожному вкраїнцю Привелику дулю, За те тільки, що не вірять Ні мені, ні Штулю. Обіцяю вам роботу, І таку зарплату, Що грошима тими завтра, Обліпите хату. І до цього мусять всі з вас Й те запам'ятати, Якщо виберете в Раду – Сам вас буду... драти. 22.2.2002 р. ГОЛОВНЕ, ЩОБ ДИВИЛИСЬ Жінці неважливо, що про неї думають, Їй головне, щоб на неї дивились. 10.10.2009 р. ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА Я не скажу, що я невдаха, Хоч красти і брехать не вмів, Зате, як Сонце у зеніті, Я вічним променем горів. І з гідністю завжди людини По світу гордо крокував, Бо гнидою не був ніколи, Й людей порядних поважав. 26.9.2002 р. ТРУДОДНІ Кожен день я поспішаю на роботу – І в неділю, і в буденні дні. І за це мені кохана влада Пише, як в колгоспі, трудодні. Ой, до чого весело живеться, Нічого ні їсти, ані пить, Все, що на мені, давно вже рветься, А нове нема за що купить. А купон все більше нахабніє, Так же само, як його творці, І ніхто із слуг не червоніє – От вони які в нас мудреці. 15.5.1988 р. ПРО ЧЕСТЬ І СОВІСТЬ Честь і совість не старіють, І якщо в тобі були – То живуть вони і діють В голод, в кризу – будь-коли. А як з честю розлучився, Знать, її ти і не мав. Просто, честю прикривався Як у партію вступав. 8.6.1988 р. ПРО ПОЕТА І ПОЕЗІЮ Роди спочатку думку І душу їй ти дай, А потім вже у рими І ритми одягай. А то дивлюсь частенько, Іде один костюм – Без голови, при шляпі… В якій ніяких дум. 2.6.1988 р. СВОЯ ЛЮДИНА Ну навіщо людям вчитись, Нащо інститути? Краще в партію вступай, І гайда у люди. Бо квиток, як перепустка,– Мовила Ірина,– Показав квиток партійний... Й ти – своя людина! 6.6.1988 р. СТУКАЧІ Сьогодні чесні нас дивують, Де тільки сили ті беруть? Їх обдирають, їх гвалтують, А ті однаково живуть. І хоч таких не розуміють, Скажи кому – то засміють, І хоч ті в тундрі більш сивіють, Та вірю, що й до нас прийдуть.. Нас стукачами не здивуєш, У кожного свій шлях і путь, Й хоч ті, як свині, ще жирують, Але хіба ж вони живуть? 6.6.1988 р. ВАЖКА ПРОФЕСІЯ Всі спішать в нас стать міністром, Зіркою, шахинею, Головою, офіцером – Й мало хто людиною. 12.12.1988 р. ЩОБ З ТАКОЮ ПОКОХАТЬСЯ – Щоб з такою покохаться, Хто ж це зможе відказаться?! – Буркнув весело Гаврило І побіг в буфет по пиво. 12.12.1988 р. В СОЧІ Як на пляж приїхав в Сочі, То розбіглись в мене очі. Берег весь, мов квіточками, Весь укритий жіночками. Я дивлюсь на те багатство : –Ну попав,– міркую,– в рабство. І гукаю в простір: – Отче, Ну якби ж я був молодший! Це ж прийдеться і в суботи... Ти поглянь, скільки роботи! Скільки ж треба жить і жить, Щоб її переробить? Хоч за кожну цю дівицю Я б покинув і столицю. 2.9.1988 р.