А листя падають...

З. С. Повзе комаха до комахи, А птах до птаха приліта, І тільки я один невдаха Десь розгубив свої літа. Тепер хожу і їх шукаю, Як по болоту бусел жаб, І вже уваги не звертаю, І не дивлюсь на інших баб. В тобі шукаю насолоду, Але хіба то вже вино? Як ти уже, немов колода І я ж такісеньке лайно. Чому ж тоді тебе не бачив, Коли співали солов'ї? Хоча, якщо сказать відверто - Ви всі тоді були мої. Коли в твої вдивлявся очі, Мов попадав у край чудес, Тому завжди до тебе хочу, Як коням хочеться в овес. 3.11.1980 р ОБЕРІГ Мені сказала: не прийдеш І тут же гуркіт серед ночі. Проснувсь. Підхожу до дверей, -Відкрий, це - я. І так щоночі. Мені сказала: не прийдеш, Не вірю я. Прийдеш, я знаю! Бо певен, що ніхто як я - Тебе не любить, й не кохає. Адже ніхто тебе як я, Я знаю, що не приголубить, І як на вулиці мороз - То не зігріє, не пригубить. Ніхто таких не знайде слів, Де буде море насолоди, Які для тебе приберіг, Як оберіг, як теплі води. 15.2.1983 р. НЕ КАТУЙТЕ ЩАСТЯ Скоро з дерев поопадають листя І до весни замовкнуть солов'ї, І дід-Мороз із неба посміхнеться Снігом холодним до гаїв. А ми підем, зігнувшись десь до ями, Скорившись долі, вгамувавши кров, Із серця витравляючи ті плями, Які колись залишила любов. І ,ойкнувши , підемо в світ за очі Уже до будь-кого, хто нас уже гукне, До того, хто чогось ще в світі хоче І не забув про ніжне і земне. І ти підеш, щоб сльози витирати, Ходитимеш, щоб катувать себе, Ходитимеш повільно помирати, Або, нарешті, щоб зустріть мене. А я старий, покручений думками, Сполосаний роками неудач, Буду лежать і мучитись ночами, Тільки тоді вже, миленька, не плач. І три дні перед смертю покохати По-справжньому - не кожному везло. То хоч тоді не смій ти вже втікати, Бо не людям! - собі ти зробиш зло. Гони від себе всяку непокору, І все, що може щастю помішать. Ти подивись, які високі гори, Але й вони, коли громи - тремтять. Надворі скоро верби розів'ються. Підніме жайвір небо і тоді: Можливо наші долі й перетнуться, Та не догоним роки молоді. 7.1.1983 р. РАЙСЬКА МИТЬ Як тебе побачу, люба, Жито хвилями шумить, І на полі, де тополі Хтось з вітрами гомонить. День розлуки - страшні муки, День кохання - райська мить, Як тебе не бачу, люба, Навіть поле, дім кричить. І кудись зникає настрій, І зникає радість теж, То ж коли ти вже, нарешті, В дім дружиною зайдеш? Ти, як кішечка бентежна, Ти, мов імпульс почуттів, Як же я тебе безмежно Скільки жив - завжди хотів. Кожна зустріч із тобою То - найкраще все, що знав, То - найбільша нагорода Із усіх, які я мав. В твої очі шугонув би, Ніби в море голубе, Щоб забуть біду і горе, І кохать одну тебе. 28.1.1983 р. ПІД СИННЮ ГОЛУБОЮ Як би я хотів з тобою По пшениці побродить, І під синню голубою З вуст твоїх кохання пить. А коли від 'перепою' Стануть дзвони в серці бить, Десь присісти під вербою І тебе - любить, любить. 19.9.1989 р. А ВЕРБИ ПЛАКАЛИ... Я вас люблю, як шум беріз, Як тихий шепіт вітру в полі, Люблю вас всіх завжди до сліз, Як люблять Сонечко тополі. Любов бурлить в моїй душі І плаче цілу ніч дощами, А серце, ніби сто чортів Кричить, немов гроза над нами. А я дивився і мовчав, А верби замість мене в полі Всю ніч до ранку через став Мою оплакували долю. Не вірте, люди, в скромність фей, Бо в них в душі - одна байдужість, А як ідуть всю ніч дощі - То не на жарт хтось занедужав. 15.2.1983 р. БЕЗ КОМПЛЕКСІВ Не писали про тебе поети І хто знає, чи будуть писать, Про людину, що держить Планету, Мов біблійські слони - на плечах. Не писали про тебе й не будуть, Кому треба твоя біднота, Твої руки в морщинках натруджені І твої невеселі літа? Їм же треба оті - що прокурені, Що брикають всю ніч в кабаре - Пофарбовані і контужені Ті, що все що дають - в рот бере. Їм же треба оті - що без комплексів, Що живуть без турбот і мети, Що за бакси по першому виклику Хоч куди ладні з вами піти. 16.11.1988 р. ХОЧЕТЬСЯ... Осінь золотом лоскоче Почуття мої, Очі хочуть, серце хоче, Хочеться й мені Десь полинуть в гай, до лісу - На луги зелені, Назбирать сонцят-росинок Дві великі жмені, І 'жбурнуть' ті самоцвіти В пазуху дівочу, Може врешті і кохана Теж чогось захоче. 28.8.1973 р. НЕ ЧІПАЙ Ти всю ніч шептала: не чіпай, Хай ось Місяць вигляне у гай, Ну а я те слухав і мовчав І тебе всю нічку цілував. А вогонь кохання розгорявсь, Й пам'ятаю як ти затремтіла, В час, як Місяць вискочив з-за хмар І в гаю твоє побачив тіло. І тоді прижалась до грудей - І весь час про себе повторяла, От би тільки не було людей І нічого матінка не взнала... Ти всю ніч шептала: -Не чіпай, Місяць заглядає з неба в гай, Ну а я те слухав і мовчав, Бо і сам я що творив - не знав. 3.6.1990 р. ЩОБ ПЕРЕМАГАТИ Моєю знаю ти не будеш Як і ніколи не була, То ж не пишайся грудоньками Які мені ти принесла. В тебе сім'я і спільні діти, То ваша радість і біда, Кому ж свої залишиш біди, Як віддаси мені права? Ну що із того, що кохаєш, Ну що із того, що люблю, Але яке ми маєм право, Щасливу нівечить сім'ю? Чи маєм право ми, кохана, І чи подумала хоч ти? - Щоб інших нам перемагати - Треба себе перемогти. 8.1.1983 р. ПОЛЮБИВ Я ДІВЧИНУ Полюбив я дівчину з русою косою, Полюбив за погляд, полюбив весною, За дівочий голос, ніби, сміх веселий, Що лунає часто по містах і селах. Полюбив, як досі не любив нікого - За очата сині, і за чорні брови. Полюбив. І досі, що робить - не знаю, Бо ті очі сині груди розпинають. І коли я бачу ту дівчину знову, Десь зника хоробрість, віднімає мову. Полюбив я дівчину з русою косою, А тепер не знаю, що робить з собою? 14.6.1961 р. НАЙКРАЩА ГРА Скажи мені що ти кохаєш, І я все кину і прийду, Щоб на тобі, як на гітарі Зіграть свою найкращу гру. В тобі, мов з вічності черпаю Кохання ніжного бальзам, І щастя більшого не знаю, Як ти співаєш по ночам... 19.2.1983 р. НАБУБНЯВІЛА ДУША Набубнявіла душа, набубнявіла, Як дівчина що пройшла ніжно глянула, Вона глянула на мене, мило мліючи, Вкрала погляд і побігла, теж шаріючись. Може тим вона й здалася надто милою, Що тим поглядом жбурнула, ніби сливою. І тим променем кохання так ошпарила, Що душа моя й сьогодні, мов поранена. Ой, піду я в ліс під грушу що гілками гнеться, Може й вам комусь у душу буря увірветься? 12.4.1967 р. НЕЗНАЙОМКА Сонце дівчині цілує ноги до колін, Гладить променем їй руки, шле їй свій уклін, Вітер теж накинувсь з поля на її лице Й спідничиною тріпоче, аж мене пече. Кожен день спостерігаю за дівчам через вікно, Та наважитись не можу запросити у кіно, Я не знав, не вмів, не відав, як до неї підійти? Аж, нарешті, догадався я їй квіти принести. А як я приніс їй казку в голубому убранні, Отоді ота дівчина й посміхнулася мені. З того часу я дарую їй троянди запашні, А вона мені як вечір - ніжні посмішки свої. 26.7.1964 р. ЛЮДИНІ Ти даєш мені все: І натхнення, і радість, І нестриманий біль, І як хміль - почуття; І в тобі лиш одній Чую Всесвіту шепіт, Чую плескіт води, Чую радість життя. Ти для мене геть все: Це і Місяць, і зорі, І берізки стрункі, І любов, і тепло; І не можу збагнуть, Щоб робив я у світі, Щоб не дай Бог в житті Вас - людей не було! 15.10.1968 р. ЩОБ БУТЬ ЩАСЛИВИМ Скільки б ти не жив в цім світі, А життя то всього - мить. Й не робіть ви зла нікому То і вас не будуть бить. Бо не встигнеш навіть йойкнуть, Як твій човник припливе, То ж спішіть, спішіть кохатись - Поки тіло молоде. Бо хто хоче буть щасливим, Від людей не відвертайсь, І тоді ти сам побачиш, Що життя - то справжній кайф. 15.6.2008 р. Я ТАКИХ БИ СУДИВ Я таких би судив Хто красу свого тіла, Хто чарівну красу почуттів Закував у кайдани, Забувши про діло, Мов від себе чомусь Утікти він хотів. Я таких би судив Хто себе обкрадає, Хто плює собі в душу, Бо мислити лінь, Хто любов золоту На гординю міняє, А з роками шукає Загублену тінь. Я таких би судив Хто красу свого тіла Схоронив в непокорі, Зневажаючи світ, Хто вам дав право, Скажіть зачерствілі, В двадцять два роки Старіть? 31.5.1967 р. ЦВІТУТЬ ВОЛОШКИ Цвітуть волошки сині - сині В твоїх очатах, як в житах, А в серці біоструми дивні Таке вчинили, просто - жах. Що, якби ти тоді у душу Змогла просунуть кулачок, То, запевняю, що від нього Лишився б попелу пушок. 26.6.1983 р. А ЛИСТЯ ЛЕТЯТЬ Я чую, як роки проходять Й, мов, листя летять в океан, Ось скоро й останній зірветься Й прощай, 'дорогенький Іван'. І того ніхто вам не скаже, Куди їх вітри понесуть, Тому ото, хлопці, й кохайтесь Ще поки кохані живуть. І ти не соромсь обнімати, І ти не соромсь цілувать, Як нас у дитинстві матуся, А нас було в матері - п'ять. І серце ще більше кохає, Бо в ньому, немов динаміт, Який вас постійно шукає, Мов каже всім: в дім мій зайдіть. 19.10.1968 р. НОТИ КОХАННЯ Як не цінили ми тих днів, Коли душа не знала втоми, І замість того щоб кохать - Ми як сурки сиділи дома. Як не цінили ми тих днів - Коли душа, як птах літала, І замість - щоб на скрипці грать - Вона палаци будувала. Й сьогодні соромно мені, Що в голові було, як в бодні, Що стільки скрипочок було, Та не зіграв я ні на жодній. Та винні в тім не ти, ні я, І винні в тому не бажання, А те, що бідними були, Й не знали справжніх нот кохання. Сьогодні все у мене є, От тільки жаль - нема здоров'я, І я б за нього все віддав, Те що нажив роками кров'ю. 20.8.2007 р. ОРДА Вірить не хочеться, що скоро До мене теж прийде біда, І як було колись на Київ - Навалиться страшна орда. Яка пооре борозенки Попід очима на лиці, І вже тоді ніхто ніколи Вас не запросить на млинці. 19.8.2003 р. ВАЗА ЩАСТЯ Квіти рву із посмішок дівочих Й в серце-вазу ставлю той букет; І чим більше рву їх - більше хочу, Бо вони чарівні, як сонет. І нехай говорять - я безтактний, Що мораль міняю на любов; Із весною я завжди в контакті, Цвіт тюльпанів - то моя там кров. І чому себе дурити мушу, Що життя безмежне, як блакить, А якщо життю і завинив хто?- То лиш той, хто лінувавсь любить. Так що не сором мене, кохана, Що люблю я інших і тебе, Бо від неба синього я п'яний, Хоч п'янить і небо голубе. І нехай говорить хто що хоче! Впевнений: любов - то благодать, Бо вона завжди кохання хоче І йому не зможе відказать. То ж, якщо я чим і винуватий?- Тільки тим, що всіх недолюбив, Все ж, нехай не сердяться кирпаті, Вазу щастя я ще не розбив. 1.4.1978 р.