А листя падають...

МАГІЧНА СИЛА Вся планета прилипає До колінок і литок, Варт дівчині тій пройтися, Й показати свій пупок. Видно, є магічна сила Десь чуть вище від колін, Бо, коли на них ти глянеш - Тут же вмить зникає лінь. 14.4.2003 р. НАША СЛАВА Жінки, то - фактор не останній, Якщо мужик ви дійсно справний. Бо жінка, хоч вона й лукава, Але то наша - честь і слава. Тому завжди оте сердечко Тримай сильніше за гнуздечко. Бо, як даси дружині волю - Не нарікай тоді на долю. Як хочеш ти в сідлі втриматись, Не смій ніколи розслаблятись! 11.4.2003 р. МІСЯЦЬ І ЛЕГІНЬ Гонить Вітер днем і ніччю В небесах хмаринки, А навпроти мчиться Місяць Десь із вечоринки. Я стою й спостерігаю Всі ті поєдинки, Як мчать хмарки, ніби, вівці, Як живі картинки. Ось, уже й остання хмарка Зникла десь за лісом, І сміється на все поле На всі зуби Місяць. І так голосно сміявся, Мов, змагався з бісом, Що незчувся й сам він того - Як упав над лісом. А йшов легінь через ліс той З вечірниць додому, Аж дивиться, а там Місяць На дні водойому. Він до нього помаленьку, Ніби, кіт підкрався, Простяг руку. Схопить хотів - А він і розпався. І пішов він далі лугом В гай через травичку, Аж дивиться а той Місяць Вже заліз в криничку. Він відразу розігнався І в неї стрибає, Аж дивиться, а той Місяць - Знов хмарки ганяє. З того часу так як смеркне І Сонце зникає, Біжить Місяць в небі яснім - Легіня шукає. 8.11.1995 р. НЕ ТІ КОНИКИ! Друзі всі повимирали, Ні з ким і поговорить, Ну а в тих, що залишились - Щось у кожного болить. Поки рай ми будували, Юні роки - ай-лю-лі, Зараз хочем наздогнати - Та вже коники не ті. Руки крутить, ноги тягне, Ну хіба то вже життя? Може й справді горем трахнуть І піти до кабака? А тому, не хничте хлопці! Гляньте ви, який ланшафт!... Хто піднять ще чарку може, Наливай, на брудершафт! 27.5.2004 р. ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ Скільки дивлюсь, ти - не земна, Бо десь літаєш вічно в хмарах, Мені ж, пробач, потрібна та, Яка б завжди палала жаром. Навіщо холод нам зірок, Або туманність Андромеди? Якщо ми любим жіночок - В яких розкішні омулети. 29.12.1990 р. МЕНІ ПОДОБАЄШСЯ ТИ Мені, надто, подобаєшся ти І не стільки скромністю - скільки сміливістю. Бо де ти - там завжди веселяться вітри І природа до всіх посміхається милістю. Бо де ти - там завжди парубки вихваляються А як глянеш на їх, то вони,як зайці Хто-куди по кущах розбігаються. 20.5.2003 р. ЛЮБОВ І ВІЧНІСТЬ Любов, вона як подих вітру, Та жаль, літа уже не ті. Тут тільки літо квітувало А тут й дерева вже пусті. Тут тільки вам світило сонце, Співали дружньо солов'ї, Як тут захмарилося небо І цілі дні - дощі й дощі. Дивлюсь, яка несправедливість, Тут тільки став ти світ сприймать, І став ти дещо розуміти Як вже кричать: -Пора кінчать! Але й не трудно уявити, Щоб хтось зміг Сонце зупинить, То більшого у світі лиха - Ніхто й не зміг би уявить. 13.3.2000 р. ГОВОРИЛА БАБУСЯ Говорила всім бабуся: -Сивина, ще не жнива, Головне, аби в людини Щоб душа була жива. А коли душа мужчини Ще заманює жінок... Значить, рано говорити Що старий ти вже, браток. 19.8.2003 р. СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ Я не боюсь, що станеться зі мною, Своє життя я вже прожив, Та якось прикро за Державу,- Як Окуджава говорив. 13.7.2000 р. ОСТАННЯ КВІТОЧКА О, це нелегко передать, Як зорі манять в світ кохання А ти старієш.А в садку Твоїм - вже квіточка остання. З таким же миленьким лицем, В такій спідничці коротенькій, Що серце тільки тень та тень, Неначе, скрипка жалібненько. І зриш на ції квітоньки, На ці веселі передзвони, А бачиш як несуть вінки, І чуєш же прощальні дзвони. І вже не знаєш, що робить, Чи може й виду не подати, Чи може як було колись Сказать, що не пускає мати? Страшенно хочеться кричать. Але навіщо? Хто поможе?- Що ти не вмів відпочивать І жить, як вчило слово Боже. Де ж справедливість, де вона? Коли я так ще хочу жити! Ну дай пожить хоч років сім, Щоб міг хоч книгу завершити. 3.4.2003 р. ОСТАННЯ ФАЗА Я думав, як любить незможу - То стане пусткою життя, Та зрозумів, що світ на цьому Ще не кінчається сповна. І зрозумів, що з кожним роком, Скрізь обновляється життя, І з кожним роком, крок за кроком Все в нові фази вхожу я. У Місяця чотири фази, Чотири фази має рік. І я в свою ввійшов останню. Це, якраз та, що зветься 'пік'. 4.4.2003 р. ОАЗИС НАСОЛОДИ Дивись, який над лісом Місяць, І небо ясно - голубе, О, як же хочеться до тебе, Коли акація цвіте. Зустрітись десь в гаю з тобою, Де листя з вітром шелестять І там, в отаві під горою До ранку зорі рахувать. Ввірватись в сни твої дівочі, Й такий вчинити тарарам, Щоб аж кричала на все поле, Нехай лютує ураган! І в твій оазис насолоди, Аби ніколи він не гас - Готовий я в любу погоду Підігрівать тебе щораз. І з хвильок ніжного кохання - Всю ніч до ранку пить любов, Бо що, скажіть, буть може краще, Від жінки, літа і дібров? 16.10.2001 р. СТАРІСТЬ Чомусь уже не хочеться нічого. Ноги не носять, йде все шкереберть, Тільки з душі частіше чути ойки, Щоб нагадать, що ще живий ледь - ледь. І вже не дуже хочеться ходити, А хочеться посидіть, полежать, Ну а думки, як птахи, що підбиті Не знають вже й самі, куди сідать? І очі теж затягує туманом, Лиш тільки мозок рветься в небеса. Я знав давно, що старість то - не радість, Але не знав, що й капосна така. 15.4.2003 р. КОЛИ НАДВОРІ СУТЕНІЄ Прийшла весна.Цвітуть сади. Квітує поле неозоре. О, як же хочеться мені Пірнуть в твоє гріховне море. Лизать сунички - грудоньки, Де промінь ніжності палає, Бо знаю, свічечка життя Мого - давно вже догоряє. 16.10.2001 р. ВИМЕРЛА ВУЛИЦЯ Вимерла вулиця. Ні людини живої. Тільки небо та зорі, та спекотні вітри, Та ще ми по-під тином плетемось з тобою, І також помаленьку виходимо з гри. І, здається, от-от кінець світу, Але світ невмирущий, як безсмертні лани, Як безсмертні віки, що над нами повисли, Як безсмертні тюльпани і стрункі ясени. І, хоч сняться вже нам безкінечні простори, Та не хоче ніхто у той всесвіт іти По дорозі яка приведе всіх до Бога, Аби кожен із нас відповів за гріхи. 23.2.2000 р. ПЕРША БІЛИЗНА Ще, здається, ніби, вчора ти і я були дітьми, А сьогодні й ми, нарешті, дочекалися зими. Наші бороди пухнасті це ще - перша білизна, А за нею прийде грудень і, вважай, тебе нема. 28.11.2000 р. СИВА ОСІНЬ Вже давно над обрієм сонечко заходить, А по полю синьому сива осінь бродить. Вже давно, кохана, вітри дмуть північні, Ну а ми ще й досі думаєм, що вічні. Не сьогодні - завтра схоплять за горлянку, І над нами небо прокричить 'слов'янку'. Ось уже і наша черга підступає, Так живи і радуйся! - Хай зима втікає. 15.9.2000 р. КВІТУЧЕ ПОЛЕ Життя - це як квітуче поле, Де кожна квіточка вас коле, Де кожна квіточка то - крик, Якщо ви справжній і мужик. Не треба в паніку впадати, А пам'ятать завжди одне: Якщо людей ви не дурили - Вас прийме кожний і будь де. Життя - це як квітуче поле, Де кожна квіточка то - мить, І , той, хто хоче буть щасливим?- Спішіть, ту мить не пропустить. Бо хто, скажіть, у юні роки З нас не любив хі-хі та охи?- Спустіться з неба, добродії, Нехай хоч люди порадіють!!! 6.9.2003 р. ГОРОХ Я як і всі, також, люблю горох, І так як всі люблю я теплі ночі. Та все ж, якщо прийшли на поле вдвох, То нащо нам горох, як щастя хочем? 4.6.1990 р. МОЯ МРІЯ Як жаль, що роки пролетіли, Як зайчик сонячний в вікні. Мені ж здавалось буду вічно Скакать на білому коні. І я скакав, і мчавсь, як вітер, І хоч не всіх я обганяв, Зате для всіх зривав я квіти, І всім надію залишав. І хоч в житті не лінувався, Що аж було валився з ніг, Але до теї, що старався - Я так в житті і недобіг. А може квіточки такої В житті ніколи й не було, Й легенду цю про карі очі Мені придумало село? Звідки звалилися ці роки, Що зупиняють мій політ Той, про який я стільки мріяв, І мчавсь галопом стільки літ? Це те про що завжди жалію, І коник мій хоч постарів, Але догнать ми мусим мрію Й її торкнутись чорних брів. Тому й не дам перепочинку Я ні тобі, а ні собі, Поки народимо дитинку Яку любитимуть усі. 30.12.1997 р. ВОВЧИЙ ЗУБ Над гайком летіла пташка І присіла десь на дуб, Думав я, що ти ромашка, Ну а ти то - вовчий зуб. 1.10.1997 р. ПРО ДУШУ ТА ТІЛО Я п'ю тепло з коханих рук, Мов з джерела живу водицю, І чую з серця твого стук - Як чує шум дощу пшениця. А вітер ніжності пливе Так, як пливуть по морю хвилі, І оживає все й живе, Якщо з тобою люди милі. А десь над нами сплять віки, Дрімають зорі над полями, Я знаю, що колись і ми Також засвітимось вогнями. І так же само, як зірки Будем світитись над містами, Щоб ті, що прийдуть після нас - Не спали як і ми ночами. Тому і впевнений, любов, Вона в житті не помирає, А там, де зорі і Боги - Роками в Космосі блукає. Тому кохайтесь і любіть Людину розумом і ділом, І ніжність в серці бережіть, Як бережуть всі люди віру. 18.8.1990 р. ТАМ, ДЕ ВІВОЛГА Як би я хотів ще, братці, Десь на тройці покататься - Де музики в лісі грають, Там, де віволги співають, Де гудуть джмелі і бджоли, Ніби учні біля школи. Й там, де в горах мчаться хмари - Випить всі дівочі чари. 10.4.1990 р. ПРОХОЛОДА ВІдчуваю як старіє тіло, І летить по скронях снігопад, А в думках, як в полі волошковім - Ніжності шаленний зорепад. А душа, душа, неначе, маки, Мов вогонь із неї цебенить, І ще більше, як у юні роки Хочеться і ніжить, і любить. Хочеться до вуст твоєї вроди, Як в жнива припастись до води, Щоб напитись теї 'прохолоди'- Що завжди від всякої біди. 7.7.1990 р. ЯК ХОЧЕТЬСЯ ЛЮБИТЬ Коли над лісом веснами шумить І Місяць посміхається над гаєм, О,знала б ти як хочеться любить, Та як тобі сказать про це - не знаю. Горять зірки, шепочуться поля, І десь над нами янголи витають, Якби ти знала як я хочу жить - Та як тобі сказать про це - не знаю. Ось скоро нічка в вічність пролетить, І Місяць зорі спать позаганяє, А серце так і проситься любить - Та як тобі сказать про це - не знає. 2.2.1989 р.