-->

А листя падають...

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу А листя падають..., Кудрицький Валентин Олександрович-- . Жанр: Поэзия / Юмористические стихи. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
А листя падають...
Название: А листя падають...
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 284
Читать онлайн

А листя падають... читать книгу онлайн

А листя падають... - читать бесплатно онлайн , автор Кудрицький Валентин Олександрович

 

 

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 36 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
КОТИК Любов, весна і ніжний дотик, Що є чарівніше в житті? Коли вона сказала: -Котик, Побудь як довше... у мені. 17.5.1997 р. ЖАРТУВАЛИ ХЛОПЦІ Жартували хлопці в полі під вербою, Молодечим сміхом веселили ніч, І дівчат хапали, як мішки з мукою, І весь час сміялись з ними віч-на-віч. Вправо і наліво скрізь були красуні, Глянь, які чудові і які прості, Як багато ніжних їх у цьому світі Та, прости кохана, всі вони не ті. Не такі в них очі, не такі в них рухи, Сміх, розмова, голос не такі - убий! І хоч чорні брови та не карі очі, З ними я жартую а як ти - сумний. Забуваю все я - як на мене глянеш, А тому від мене краще відвернись, Бо мене твій погляд, дорогенька, ранить, А чому?- сама ти в цьому розберись. 4.11.1961 р. МОЇ ІЗЮМИНКИ А роки йдуть, роки лютують, Як дикі бджоли на стерні, Не надивлюсь, не налюбуюсь, Я вами, миленькі мої. Жорстокі роки віднімають Від вас ізюминки краси, А я однаково люблю вас Ще більше, як у ті часи. 5.5.1983 р. МОЯ ПРИНЦЕСА Під вікном мого будинку Виросли каштани, Всі тягнуться до Сонечка А я до Світлани. Всі стараються погладить 'Форда', 'Мерседеса', А мене цікавить більше Лиш моя принцеса. 7.5.2001 р. ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ В житті своєму я ніколи Не їв кетової ікри, Зате як був й лишивсь Микола, І не ломав людям хребти. Не пив я 'Віскі', вин заморських, Не гвалтував негриць в садку, Не був я злодієм в законі Як ті, що нині на верху. Не був розплідником зарази, Любив домашній самогон, І де не треба - там не лазив, Жив, як філософ, як Платон. Любив жінок завжди грудастих, Які не знали слова 'ні!' І щоб її як візьмеш в руки - Відчуть всі радощі земні. 23.4.1990 р. МОВЧАЗНІ БАНДИТИ Стоїть в метро старий, та ще й горбатий, Ледве стоїть, ну а хлоп'я хмільне - Таке веселе, і таке мордате, Сидячи поруч й вусом не моргне. Люди старі - вони в нас терпеливі, А молоді чомусь без співчуття, Неначе замість серця в них там сливи, А замість мозку - тирса і сміття. Ото на вас з-під лоба буде блимать, Або вдавати з себе, ніби спить, Що хочеться мовчазному бандиту, Отам при всіх - по-справжньому вліпить. Я не прихильник крові і насильства, І не люблю скандали роздувать, Та як же можна буть таким бездушним, Якщо старенькі ледве-ледь стоять? 23.4.1990 р. І ЩЕ ДЕНЬ Ну ще день, ну ще два І залишиш ти Київ, Ну ще день, ну ще два - Ти моя а я твій, І болить розтривожене серце і ниє В світлих променях дум і надій. От і все. Вже сьогодні я бачу той потяг Що тебе назавжди забере, І з тобою візьме мій неспокій Й ніжне небо твоє чарівне. А, можливо, залишивши Київ, Засумуєш ще більше, ніж я? Тільки син, як приїдеш додому Запитає: матуся моя, Ну чому ти така невесела, Що з тобою, признайся мені? А в той час пропливатимуть села, Мов гірлянди в уяві в ці дні. І я теж крадькома,/ це між нами Щоб не відав твій син й чоловік/ - Буду плутатись в вас між ногами, Як у мене - собака мій Дік. І ніхто розгадать не зуміє, Звідки в тебе, як камінь слова Чому ти чоловіка не хочеш І постійно болить голова. 24.7.1967 р. ЯКЩО НЕ ЛЮБИТИ Як у вас старіє тіло - То душа ясніє, І нічого, дорогенькі, Тут уже не вдієш. А коли старіє тіло, А в душі лоскоче, То чи й справді гріх кохати, Якщо вас хтось хоче? 18.9.2003 р. АПЕТИТНІ ДУЛІ Стою й дивлюсь бабусі в очі, Невже чогось ще й досі хоче, Живучи на оті гроші, Що дав Кравчук їй від душі. За ті веселі з маком дулі - Герою Праці - бабі Улі? 17.9.2003 р. АДАМ Якби Бог знав скільки нещасть Єва на світі натворила, Як сотворила перший гріх І всю красу свою відкрила. Бо з того часу кожен день Адам те й знав, що все молився, І Бога кожен раз благав - Щоб він за Єву заступився. А як притихли солов'ї - Він тут же знов перехрестився, Ще раз до Бога підійшов І низько Богу поклонився: -Я буду вік тобі служить, Я буду вік тобі молиться, Тільки, дозволь, той гріх...творить, Тільки, дозволь, на гріх дивиться. Бог на Адама подививсь: -Ну що ж, гріши, але молись. Не знаю, щоб робив Адам Аби він з Євою не стрівся, Певно б тинявся, ніби вовк, А то й, гляди-чого ще спився. Й ніхто б не знав, звідки громи, Й ніхто не знав би про спідницю - Чом саме в ній Бог приховав - Найважливішу таємницю. 31.10.2003 р. ЯКЩО ПОМРЕШ Ніхто ні в чім не допоможе, Не дасть ні крихти, хоч кричи, А як помреш ти, не дай Боже,- Хоч сам себе ти хорони. Як в крісло всядеться нещастя Типу Павла чи Кравчука, То довго всім не бачить щастя, Бо в їх політика така. 10.4.2003 р. В САДКУ КОХАННЯ Я тільки зараз як ніколи, /Коли кінчається життя/ Те зрозумів, що ти для мене - То цілий світ мого буття. І все настільки стало милим - Що неможливо передать, Якби ти знала, як хотілось Тебе в ту мить за плечі взять. Ловить сліпучі блискавиці Твоїх бентежних груденьок, О, як хотів тоді, кохана, Піти з тобою десь в танок. Бо тільки нині зрозумів я, Що капітан без корабля - Це всеодно, що світ без Сонця, Або без Космосу земля. Бо знаю, той заряд кохання Що Космос нам подарував, Його без всякого вагання - В житті б без тебе я не взнав. І, хоч, можливо, це наївно, Але, здається, що не жив, Та, певен, дай своє кохання! - Я б з ним і Всесвіт покорив. Бо тільки нині зрозумів я, Якби я в світі прогорів, Аби тебе, моя веснянко, В садку кохання не зустрів. 29.2.2003 р. СВОЇЙ ЄДИНІЙ Як вперше я тебе зустрів - Це просто так не розказати, В душі світилось і гуло, Куди не глянеш - білі хати. В душі замученій моїй Неначе небо запалало, Й куди б я лише не ступив - Усе раділо і співало. Й, здавалось, щастю моєму - А ні кінця нема, ні краю, Та от сьогодні знову жду, І як колись, її - чекаю. 2.10.2000 р. РЕВНІСТЬ Можливо я, кохана, псіх, Що вас ревную я до всіх?- До вітру, Місяця, зірок, До солов'їв, і до сорок. Бо щоб хоч трохи міру мали - То ви б на їх не позирали, І не стріляли б в їх очима - Коли із вами йде мужчина. 19.3.1990 р. УРАГАН Мені давно вже помирати, А я мов тільки народивсь, Коли проходила дівчина І я на неї подививсь. Душа відразу запалала, Мов ураган в її ввірвавсь, Не міг очей я відірвати Від тих очей, хоч як старавсь. Отак стояв я і мовчав, Немов до неї прив'язали, А роки втомлені мої І досі ніжності благали. 28.2.2004 р. СТАРЕЧЕ ЗІЛЛЯ Губоньки у тебе ще рум'яні, І в очах не вигоріла синь, А на полі почала сивіти Із жіночим іменем - полинь. Та й морщинки, ніби борозенки Розорали личенько твоє, А в садку співає соловейко, Ніби вибачається за все. Як хотів наблизитись до тебе Й під Чумацьким шляхом обійнять, Та подумав, а як раптом в татка Знову підеш дозволу питать. А полинь гірчить - старече зілля, Як і всякий перезрілий плід, Тільки вже не буде в нас весілля, Хоч здалось, що ми знайшли свій слід. Бо давно осипався наш цвіт. 7.7.1990 р. ТИ МАНИШ В ЛІС Ти маниш в ліс де солов'ї Всю ніч з зозулями співають, Де з вітром шепчуться гаї І нас до ранку розважають. І хочеться тоді мені До груденьок твоїх припасти /І хай мене простять боги!/ - Усе, що там ховаєш вкрасти. 2.2.1992 р. СИМОФОР -Жінка - це, ніби, знак оклику, Жінка - це, мов, симофор, Жінка - це, ніби, шлагбаум, Повз неї не пройде ніхто. 16.9.2005 р. ЯК НЕМАЄ ВІРНОСТІ Ой, у небі синьому, Ой, в зеленім полі Пригорнувсь до дівчини, Ніби до тополі. Пригорнувсь до дівчини Й чую крик тополі, Де немає вірності - Не шукай любові. 17.9.1997 р. ЯК ПОВІЄ ВІТЕР Як гляну в очі я твої - Душа добріє й молодіє, О, як же хочеться тоді Щоб вітер з вуст твоїх повіяв. О, як же хочеться тоді До тебе, люба, пригубитись І з вуст твоїх, як з джерельця - Нектару ніжності напитись. 2.2.1992 р. БРЕХНЯ Той, хто хоче владу мати, Мусить вічно пам'ятать: Треба більше всіх брехати, А ще більше - обіцять. А як виберуть до влади, І народ щоб довіряв, То й тоді вам треба буде - Більш брехати як брехав. Бо народ він, як дівчина: Більше брешеш - більш цвіте, То ж чому б і не брехати Якщо хтось брехню ту жде? 5.6.1990 р. ЛЮБЛЮ НЕПОКІРНИХ Хоч убий! - не відмовлюсь від тебе, Хоч убий! - доторкнусь до грудей, Бо люблю я і простір, і небо, А ще більше хоробрих людей. Бо люблю - непокірних, кусючих, Що уміють себе відстоять, Які знають, чого вони хочуть У той час, коли люди всі сплять. 22.5.1997 р. ЯКЩО НЕМА КОХАНОЇ Який наш світ нудний, невтішний, А часом, просто, аж смішний, Бо, навіть, той - який безгрішний, Вже грішний тим, що він нудний. Ну як же можна, вибачайте, Красуню-жінку обійти, Яка, мов, симафор на площі Вам перекриє всі світи? Яка, мов, вогнище палає, А губки, мов, тюльпанів цвіт, Та хай мене ви б, навіть, вбили - Однак побіг за нею вслід. Бо, де б ще зміг, як в море чайка Пірнуть в бентежну глибину? Бо все, що є поза коханням - Я і без неї сам знайду. І хай мене позбавлять раю, Хай буде цілий рік зима, Проте, навіщо рай потрібний Там, де коханої нема? І не заманюйте ви раєм, Бо, що в раю, скажіть, робить Там, де коханої немає, Там,де нема кого любить? 21.3.2003 р. ПОГЛЯД НЕБА Твої очата - погляд неба, Твої вуста - то мед віків, О, як же хочеться торкнутись Твоїх грайливих... полюсів. Схопити, ніжити, лизати, Як кішка лиже кошенят, І в щасті вічному купатись, Як в небі зорі миготять. 17.6.1997 р. ПРОЙШЛО ВЖЕ ЛІТО Ти ось стоїш передімною, Вдивляюсь в очі голубі, І так приблизитися хочу, І покачатись на тобі. Бо, бачу як проходить літо, І всі гаї стають сумні, Навіть, розділись вже й берізки... А ти чомусь ще й досі ні. 8.8.2003 р. КОЛИ ПОМРЕШ Як жаль, що доля невблаганна, І варто вилізти з болота, Як прийде, скажем, дядя-Ваня І вам закриє очі, рота. А гроші, цінності, добро - Все перейде якомусь хаму, Який на тебе при житті, Навіть, як чесно - і не глянув. І вас в ганчір'я заверне, І кине, як непотріб в яму. Отож, будуй свій храм в душі, Щоб всі були тобою раді, І, щоб, коли твій прийде час - Ти був при повному параді. 14.12.1997 р. ЩОБ ПОПАСТИ В РАЙ Напевно, думає голота Її чекають там в раю, Де божі пташечки співають Так, як у панському садку. Для того, щоб у рай попасти Треба таким буть, як Кравчук, Потрібно красти, красти, красти, Не гребувать ні чим, ні чуть. Бо, як говорять наші вурки, Навіщо Богові придурки? - Як в нього і своїх хватає, Й куди дівать їх? - сам незнає. Невже придурки ті вважають, Що їх боги в раю чекають? О, ні! - не вірте ви в той міф, Що рай відведений для всіх. Бо, щоб до Бога йшли всі голі - Усі сини його і дочки, То запевняю: й Бог лишився б Сам без штанів і без сорочки. 12.3.1997 р. МОЇ ВОЇНИ Моя душа селу належить В якому виріс і змужнів. Село, в якому народив я Своїх незрілих ще синів. І хоч ще в світ їх не відправив, Бо ще не мають атестат, Та ними я уже пишаюсь, Бо кожний вірш мій, як солдат. 31.8.2005 р. РОЗДУМИ ОПІВНОЧІ Коли приходить новий день Й кайфує над Дніпром - Я, мов, заведений весь час, Все бігаю бігом. Скільки живу - стільки й спішу, Скільки живу - стільки лечу, Куди й чого я так спішу, Куди й до кого я лечу? Чомусь хотілось встигнуть скрізь, Хотілось все пізнать, Але навіщо? - хто б спитав - Потрібно жили рвать? Нащо мені, скажіть, цей хлів, Ця пасіка, цей дім, Невже в житті останнє з'їв, Чи щастя тільки в нім? А чи не краще б цілі дні Пролежать на Дніпрі, І любуватись божим днем, Що мчиться по землі? Радіть, як чаєчки киглять, Виблискують крильми, З соборами поговорить, Поніжитись людьми. Отож, і думаю собі, Що в час такий скрутний, Кому будую я свій дім, Чому такий дурний? Чому і за які гріхи Домучую себе? - Коли такий чудовий світ І небо голубе. 31.12.1997 р.
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 36 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название