А листя падають...

ГУСИ ЩАСТЯ За роботою, в турботах Я забувсь про шум дібров, І що десь існують в світі: Щастя, радість і любов. Що щебечуть десь блондинки, Манять медом груденьок, І розгулюють, як пави, Щоб ти їх любив, браток. Але ж ми дурні, як пробки, Як цвіте в душі жасмін, Треба нам якісь коробки - Замість губок і колін. Треба льох, гараж, машина, Ну навіщо це дермо? Чи не краще б з ними в лісі... І забути про кермо? Обійнять оту красуню, Губки, шийку цілувать, Щоб зірки від того в небі Не могли всю нічку спать. Ну чому б цю мить блаженства Нам собі не дарувать, Поки ще в далекій вирій Гуси щастя не летять? 4.10.2001 р. Я ВДЯЧНИЙ ВАМ Дякую вам!- відзначить мушу, Що, будучи серед вовків, Ви зберегли і честь, і душу, Й повагу щиру до батьків. Сьогодні це, немов, геройство - Місце старому уступить, То ж дай вам боже в цьому світі, Ще довго жити, жити й жить. 16.8.2005 р. СУНИЦІ Ти на мене подивилась, Ніби, казкою зіниць, Мою душу полонила Смаком зріленьких суниць. І тепер всю ніч не сплю я Із-за тих ото дрібниць, Бо віднині тільки й мрію, Як добратись до суниць. 25.2.1970 р. БРИЛА НАД ГОЛОВОЮ Скоро навалиться брила Та, що вісить в житті над кожним, Й чи ви жили, чи не жили - Від вас віднімуть душу й ложку. А тіло ніжненьке твоє Колись зрівняється з імлою, Вуалью очі затягне Й навіки станеш ти німою. Тому далеко... не ховай Ти квіточок своїх шовкових... Тільки сьогодні буду твій! Тільки сьогодні - чи ніколи. 10.6.2001 р. ЗАПРЯЖЕНИЙ ВІЛ У кожного своя доля і своя вербичка, Свій дубочок, свій кленочок і своя криничка. А у мене. А що в мене?- ні двора, ні волі... Запрягла мене держава, як вола у полі. Запрягла і наказала, щоб не зупинявся, І назад щоб вже ніколи більш не озирався. Так волом і проходив я все життя по полю, А сьогодні як вмирати - то згадав про долю. Так і всі ми, вся Вкраїна, вся моя держава Свою волю, свою долю в котрий раз проспала. То ще добре, що знайшовся бравий козаченько, Що державу розбудив він, як ліс соловейко. 24.12.2005 р. ЯКЩО ТИ ТОВАРИШ Присв'ячую своїм друзям: Жуковському С.М., задорожному о.Г. Білову П.І. Я за друга піду хоч на кого - у бій, Бо я знаю, що друг не гукне на розбій. Я за друга піду, хай хоч тигр роздере, Бо на підлість мій друг знаю, що не піде. Я за друга піду і у воду, й вогонь, Хай хто тільки посміє зачепити його! Я за друга піду з автоматом в руках, Хай ось тільки кивне, або хай погука. А якщо він гукне, то не стану питать, Чи правий він, чи ні - а піду визволять. А якщо не піду? А якщо завагавсь? Значить, я - боягуз, або правди злякавсь! Значить, з совістю я не дружив, бо не мав. Значить, другом не був, бо я друга не мав. Значить я - сучий син, або просто - лайно. То ж чи варто мене поважать і за що? Бо як друга свого я залишив в біді?- Значить, другом не був ні йому, ні собі. А, якщо хтось і з вас зробить щось навпаки - Я не стану із вами гулять в піддавки. І хай потім мене буде мучить журба, Але другу такому буде тільки - ганьба!!! 3.6.1988 р. ПРИМА Донька в тебе, звісно, прима, Що уже і говорить, До найкращих слів всіх - рима, Тут вже нічого язвить. Але, що з красою тею Буде муж її робить, Якщо прима та невміє, Навіть, ліжко застелить? 19.3.2004 р. ФІЄСТА Своєму товаришу П.І. Йому уже восьмий. Ледь ноги тягне, А кожен день йде на роботу, Бо дома сидить його чадо земне, Сидить і викохує вроду. Дивлюсь я на батька, який з усіх сил Вмикає свого він верстата, І кров б'є у мозок мене молотком, Що жалю немає до тата. Ми всі поголовно клянемо панів, Що совісті в них а ні грама, А ви придивіться до власних синів, До доньок, яка в них програма? Сидять перекормки, як грифи в гнізді Й весь час тільки ждуть подояння, А мати і батько вже хворі й старі - Виконують всі їх бажання. Не знаю, кого тут винить, кого ні, Чи мамку, чи доньку, чи татка? Та можу я певно одне лиш сказать: У всіх в голові у їх вавка. Та як так в столиці роботи нема?- Дозвольте у вас запитати, А може у когось немає ума, Чи совісті - так би сказати. Я знаю, браток, не мені вас судить, Пробач, що пру ніс не в ті двері, Але, якби міг я тебе не любить - То це б не писав на папері. Не стану повчать, що тобі тре' робить, У кожного є свої вади, Але, коли завтра тебе будуть бить, Відверто скажу: буду радий. Й коли каже донька - роботи нема, Я ствержую чітко, що честі! А в батька і мамки немає ума, Що все потурають Фієсті. 23.4.2003 р. КОЛИ ПАЛАЄ ДУША Таке натхнення, Боже мій, Варт заглянути в очі їй. Уся душа вогнем палає, Мов в неї жар хтось підкидає. Звідки та сила почуттів, Що жінку б ту, як кажуть, з'їв? Й за ту коротку з нею мить - Ти ладен їй служить й служить. 17.9.2003 р. ІДУ ЛЮБИТЬ! Прожила моя кохана вже зі мною сорок літ, І не знає як зварити чоловікові обід. Як жбурне в каструлю манки - то забуде посолить, А якщо її посолить - треба знов води долить. Так ото і доливає - то сюди, а то туди, Поки в нас не стане солі чи в циберочці води. Та, зате, як прийде вечір жінка знає, що робить... Ще з надвору в дім гукає: - Приготовсь, іду любить!.. 12.12.2000 р. ВОЛОДИМИРУ АСАДОВУ Я про Асадова згадав, Який недавно ще писав. Ну хто про нього вже згадає, Як світ, в якому жив? - конає. Те саме буде і зі мною: Нові часи - з новою грою, Хто нашу працю, нас оцінить?- Хіба що зроблять кислу міну І скажуть: -Був дурним і ним остався, Бо геній так би не старався. 28.1.2006 р. СТІЛЕЦЬ Коли пройшов цей молодець, Десь в коридорі зник стілець. І бачили усі - хто вкрав, Та виду жоден не подав. А той хапун вже так старався, Що він не брав - всім присягався. І так усіх він запевняв, Що й сам повірив, що не брав. Я ледь було не провалився, Коли він Господом божився, І сам про себе я подумав: -Кого ж ти обмануть надумав, Що присягавсь ім'м Творця Із - за якогось там стільця? Що ж ти робитимеш, мій брате, Як будеш перед Ним стояти? А сотня літ не за горами, Чи ж думав ти про це, Адаме? І я з тих пір на ту людину Дивлюсь, неначе, на - тварину. І не за те, що вкрав стільця, Що присягавсь ім'ям Творця. 28.1.2006 р. НІКЧЕМА Скільки тебе я знаю, брате, Ти вічно бідкався, стогнав, І в той же час за стіл без м'яса - В житті ні разу не сідав. Чи то така душа-химера, Щоб з себе бідного вдавать, Чи то така ти вже нікчема - Щоб вічно плакать і стогнать. 19.5.2005 р. КРАЩЕ ГАРЕМ! Своєму товаришу П.І. Ти став нестерпним й не цікавим Таким, як застаріла кава. І хоч завжди їв хліб із салом, Але завжди стогнав, що мало. Бо все оте, що заробляв Ти те й робив, що проїдав. А ті, що менше заробляли,- Палаци всі побудували. Ото, не плач і не стогни, А свій ремінчик затягни, І думай не лише зубами, А ще хоч трішечки й мозгами. Невже, на світ родивсь ти жить, Щоб тільки їсти, спать і пить? І чим порадуєш ти Бога, Якщо колись прийдеш до нього? Що ти життя уклав в ту дупу - Що накладе найбільшу купу? То, брате, звісно, теж робота, Але мені б твоя турбота... 25.5.2005 р. СЛІПІ І ГЛУХОНІМІ Всі, мов сліпі й глухонімі, Коли в метро зайдуть каліки, Що, навіть, важко уявить, Що то людські нормальні діти. Один сидить, немов, сліпий, А інший тут же засинає... От що, коли в здорованів,- Ні в кого совісті немає. 16.1.2003 р. МИ ВСІ ПОМРЕМ Ти пам'ятай: ми всі помрем, То ж краще думай про гарем, Бо той, хто руки опускає Той не живе - той доживає. 21.4.2004 р. ЩЕДЕВР Щоб поет не написав, Шефу не годиться, А тому рішив Грицько Написать дурницю. Шеф оглянув той 'щедевр', Не втямить нічого, І подумав: за дурниці із роботи Не гнали нікого. Подивився, засміявсь І звернувсь до Гриця: -Оце якраз те що треба, Це те - що годиться. 12.2.2004 р. КУМ МОВЧАТЬ... Куму гвалтують, кум - мовчить, Бо був не проти й сам вмочить... Як стали тещу гвалтувать - Від дива став він аж стрибать, А як отямись той мужчина - Була згвалтована й дружина. -Хто ж хлопців тих зробив крутими?- Наш вічний страх, байдужість, грими, Бо, щоб родились ми людьми - Терпіть насильство б не змогли! 24.4.2003 р. МИСЛИВЕЦЬ Чоловік - то є мисливець, Отакий він елемент, Що, як кіт сидить й чекає Поки прийде той... момент. Бо як мишка їсти схоче - З нірки винерне вона, І нетреба поспішати, Припече - прийде сама. 16.3.2004 р. НЕ СПІШИ ХВАЛИТЬ! Варт жінці тільки вийти з хати - Як посмішка ледь не по п'яти, А як вона в свій дім заходить - На неї, мов, хандра находить. А Петя - любий мій дружок Каже, що в мене - янгелок. Чужу дружину не хвали, Спочатку з нею поживи. 20.4.2004 р. НЕ ВІР ОЧАМ Ти не думай, що жінка то - чудо, І що там, де вона - вічний рай, Жінка це ще і витвір Іуди, І про це ти також пам'ятай. А як хочеш в цім переконатись, Я не стану далеко ходить, Спробуй їй не принести зарплату, Або з іншою заговорить. 20.04.2004 р. НЕ МОЖУ БЕЗ ЛЮДЕЙ Я без людей не можу ні хвилини, Жить без людей, це рівно - що не жить, Бо все що нас оточує - до спини, Якщо не буде з ким поговорить Людина - то найбільша цінність Що є у світі й на землі, То ж будьмо й ми людьми по духу І будьмо гідними її. В житті мені завжди приємно Зробити будь - кому добро, І може в час наш це нечемно, Та чемним не буває зло. Ну хай мене ти не кохаєш, То хоч постій, поговори, Бо іноді розумне слово То як для поля - трактори. 11.7.1967 р. МОЯ СЛАБІСТЬ Слабість моя в житті - жінки І в цім не бачу криміналу, Бо Бог, коли творив квітки - Створив джмілів і дав їм 'жало'. Щоб ті літали по полях І квіточки ті запиляли. Отак і я прийшов в цей світ, Щоб ви-жінки мене чекали, Щоб берегли той ніжний цвіт І ним достойних чарували. Отож, й літаю я, як джміль Поки з нектаром ви й пергою, Поки мене дурманить хміль, Що називається красою. Тому живу і не соромлюсь, І цим я з гідністю горжусь, Бо поки буду мед збирати - Я безробітним не лишусь. 18.6.2005 р. РУСАНОЧКИ Кожен день проходять феї - Чарівні русаночки, І вони всі, як лілеї Ніжні, як русалочки. І завжди на їхню вроду Заглядаю, крадучись, Щоб, гляди, не наполохать Ненароком їх, як рись. Бо коли вони проходять, То очата мовчечки Так самі туди... і лізуть, Де ховають ті цяцьки. 11.7.1968 р. КОЛИ ШУМЛЯТЬ ЯСЕНИ Шумлять при дорозі весь день ясени Й виманюють з лісу зозулю, А серце гукає кохану - прийди, О, дай я тебе поцілую. О, люди! О, небо! О, сонце, блакить, Над лугом розгулює літо, А знали б, як хочеться жити і жить Коли вже кінчається літо. 25.6.1997р.