А листя падають...

НЕ БІЙТЕСЬ ЩАСТЯ! О, ти моя дівчино люба, Букет із ніжності і зла, Скажи мені, кому ревниво Себе, кохана, берегла? Чому, скажи, завжди роками Ти відмовляла почуттям, Чи може іншу радість знала, Тоді яку,- скажи всім нам? Чому завжди своїм бажанням - Своїм жіночим почуттям Ти відмовляла фанатично І називала це життям? Людина родиться для щастя. Отож, дозволь тебе спитать, -Як же тебе за безсердечність Прикажеш далі величать? Поїдь за місто, в ліс, чи в поле Туди, де дні переплились, Де притулився до тополі І клен, і ясен, подивись. Навіть верба і та, лебідко, О, ти приглянься хоч здаля, Як вітру гордо груди-віти Цілими днями підставля. То ж не ховай від вітру груди, Й на все життя запам'ятай: -Як хочеш, щоб любили люди - Себе й людей не забувай... Не вір нікому, хто говорить, Що ти така-перетака, Мало кому що заманеться Почухать трохи язика... 27.7.1981 р. ЩОБ ЦВІЛА КАЛИНОНЬКА Не для мене в лузі Зацвіла калинонька, І в садочку дзвінко Тьохка соловей, Не мені так ніжно Чарівна дівчина Посміхнулась краєм Голубих очей. Не дрімайте, людоньки, Як цвіте калинонька, Коли вам дарує Місяць почуття, Не жалійте ніжності Для своїх коханих, Не соромтесь пристрасті, Не гнівіть Творця. Скільки в світі радощів, Скільки того щастя? Скільки нам відпущено, Людоньки, життя? То ж чи варто, вдумайтесь, Бути недоторками І ховать, від кого - Радість почуття? Щоб цвіла калинонька, Щоб раділи зіроньки, І щоб Місяць трепетно Цілував завжди! О, моя дівчинонько, Як цвіте калинонька, То не слухай матінку І до мене йди... 8.8.1981 р. А РОКИ ЙДУТЬ Не вірте, люди, що кохання Потрібно більше молодим, Бо молоді, я скільки знаю, - Не знають, що робити з ним. Тому і плачуть, і сміються, І як зозуленьки кують, Один одному не даються, А роки йдуть, а роки йдуть. А роки йдуть. Підступна старість На скронях килим срібний тче, І, де колись сіяла радість,- Руками грубими, як граблі Там борозеночку веде. Якби то ти, моя незряча, Могла на мить те уявить, Як завтра молодість гаряча Слізьми пекучими заплаче Й холодним груднем зашумить, О, ти б тоді прозріла, люба, І закричала б на весь світ, Що ти була, як пробка з дуба, І загубила стільки літ. Жіноча врода - дар природи, Зумій ним лише володіть, І ти тоді сама побачиш,- Який чарівний божий світ! 5.8.1981 р. ПОСМІШКА І ЦВІТ Ми дивимось на цвіт калини, На ніжні кетяги троянд, І на шикарні георгіни - Що, як вогні палахкотять І думаєм, що в цвіті тому - Вся мудрість нашого буття, Насправді ж то такі тонета, Щоб запрягти в ярмо джміля. 6.6.1982 р. РОЗДУМИ ЮНОСТІ Зовсім небагато я пробув з тобою: Всього один вечір цілував тебе, Все ж зоря журбою розум полонила, Ніжністю до болю небо голубе. Я мовчав, сміявся - бо боліло серце, Сам я вже не знаю, чи кого люблю, Плескає об хвилі з човника весельце, Місяць світить ясний мабуть солов'ю. Зорі нахилились рясно над полями, Що вони благають, чому миготять, Може веселяться над юначим горем, Чи чарують інших, що життя хотять? Сам я вже не знаю, хто мені потрібний, Чи коли зустріну дівчину таку, Що зуміє настрію дать належний рівень, Серцю відпочинок, розуму мету? Сам я вже не знаю, де блука мій спокій, Де ночами ходять ніжні почуття? А літа проходять, ходять, незнаходять - Так за днями тиждні, так і все життя. Як людину стріну з доброю душею - Серце застрайкує і чомусь мовчить, А красуню стріну - то страшніша вовка, Волі по неволі розум не велить. А тому замовить я рішив тризуби, Кліщі арматурні, розове пенсне, Виб'ю вовку зуби - без зубів не страшний І женюсь негайно - не судіть мене. Там, де треба плакать - я завжди сміявся, Хоч сказать по правді: духом я не кріп, Я весь час сміявся і ніхто не бачив, Що за тим, за сміхом - сльози, мов, окріп. То літа голосять. А чому?- не знаю. Що їм не хватає? Чому так сумні? А літа проходять, а за ними - тиждні, А за ними ночі, і останні дні. То ж, коли до мене ти прийдеш,- не знаю В зоряному платті - ніжна, молода? Ні! Я не дрімаю. Я тебе шукаю, Глянь, як неспокійна у Дніпрі вода. Плескає об хвилі з човника весельце, Місяць світить ясний, мабуть, солов'ю, Де ти? Я не знаю. Все ж тебе чекаю, Бо тебе єдину тільки і люблю! 26.9.1961 р. ПЕРШЕ ПОЧУТТЯ Ти прийшла і стала поруч біля мене, Ти прийшла і стала може, просто, так, А мене усього обпалило жаром, Що лице розквітло, як у полі мак. Жартували хлопці на мою адресу, У гаю за річкою соловей співав, А очеретянка на краю другому, Ніби, з ним змагалася.Тільки я мовчав. Вправо і наліво скрізь одні дівчата. Глянь!- Які чудові і які прості. Як багато ніжних їх на нашім полі, Та чомусь, здається, - все не ті , не ті. Не такі в них очі, губи, навіть, рухи, Сміх, розмова, голос не такі - убий! І хоч чорні брови, та не карі очі, Бо як з ними поруч - я завжди сумний! Забуваю все я - варт тобі з'явитись, Краще не дивись ти в бік, де я стою, Бо як ти поглянеш - то втрачаю мову Й розказать не можу про любов свою. Промовчу від того, що в душі твориться, Від своїх юначих перших почуттів, Бо весь час ганявся за чужим я щастям, А своє як стрілось - ніби, онімів. 4.11.1961 р. ВІЧНА СИЛА Яку потрібно силу мать, Щоб всіх прохожих чарувать? Щоб хлопці мчались табуном, Як вівці мчать за бараном. 2.4.1990 р. ВІДДАЙ ЗАКОХАНИМ КОХАННЯ! Тягнеш за коліна Ти свою спідницю, А я в тобі бачить Хочу молодицю. Не ховай, прохожа, Ти красу жіночу, Як її бажають І її ще хочуть. Будуть ще хвилини, Як їдкі колосся, Як ще будеш рвати На собі волосся. Як беззуба старість День за днем потрошку Скрутить твою ніжність У страшну гармошку. Думаю, що досить Буде в тебе суму... То ж сьогодні, люба, Веселись і думай. Бо людина з добрим Розумом і серцем Може йти по - справжньому - В вічність і безсмертя. 14.6.1981 р. НІЖНІСТЬ І ВІРНІСТЬ Люблю наше Сонце і Землю за ніжність, Бо там де є ніжність, там - вірність і вічність. За те що разом вони йдуть спочивати, Як йшли колись разом мій батько і мати. Як Сонце проснеться - Земля повернеться І ніжно до Сонця вона посміхнеться. Не те, що до прикладу нинішні дами, Що вчора з одним а сьогодні із вами. Можливо це признаки нового часу, Бо, певно, любов ця - найвищого класу. 22.10.1968 р. БАЛЬЗАМ Не треба, люба, не показуй Свої шовкові грудоньки, Коли цвітуть волошки в житі І шепчуть в небі зіроньки. Не треба, люба, не показуй, Краще пройди ти навпростець, Бо я за себе не ручаюсь, Як доторкнусь твоїх кілець. 2.6.1981 р. МАДОННА О, жінко, жінко! О, Мадонно!- Букет із ніжності і зла, З твоїх очей, як світ бездонних - Любов і вічність проросла. В тобі беру початок сили, Від тебе пахощі дібров, Від твого погляду пульсує Моя завжди горяча кров. Коли на тебе я дивлюся, Немов душа вогнем горить, І хочеш вір, не вір - як хочеш - А так охота жить і жить! Без тебе й віволга - ворона, З тобой й ворон - соловей, Як ти зімною я - безсмертний Й життя - як справжня гра в хокей. 7.7.1981 р. КОЛИ ЙДЕ ДОЩ Періщить дощик за вікном І плаче голосно калина, Прийди до мене перед сном, Моя любов, моя дівчина. Я жду тебе, як моряки Чекають зустрічі з землею, Бо все життя люблю тебе - Свою в житті єдину фею. 8.7.1981 р. ПОВНОГРУДА Йду по березі - пахне рутою, От тебе б оце - повногрудую Під вербичкою довгокосою У сріблі скупать завсім босую. Під берізкою, там де кладочка Зцілувать тебе, шоколадочко, Щоб цвіркун цвірчав і джмелі гули, Що в кінці-кінців ми любов знайшли. Губеняточка - цвіт калиноньки, У очах горять - дві жариночки, Помах ніжних рук - крила чайочки, От для смілості б рому чарочку... Випить чарочку-виручалочку За святу любов, за весняночку, І шуми-гуляй, воля-волюшка, Бо як буде любов - буде й долюшка. Йду по березі - пахне рутою, От би тут... тебе - повногрудую. 10.6.1981 р. ЛЮБОВ - ЦВІТ Не мовчи, моя кохана, не мовчи, Якщо з дому не пускають - утечи. Поцілунки рви, як квіти - не жалій, Як троянди, як тюльпани, як пирій. Рви квітки свого кохання, люба, рви, І любов свою моєю обнови, Щоб світились ясні зорі вдалині - Не жалій нічого, мила, ні собі а ні мені. І чим більше мене будеш цілувать - Буду більше любов - цвітом я палать. І чим більше поцілунків ти зірвеш - То й сама ще кращим цвітом розцвітеш. 23.7.1981 р. ПРОХОЖА Йже прохожа б'юстом грає, дріботить, Так і хочеться прохожу зупинить. А очима та дівчина аж пече, Жаль, звичайно, як від мене утече. Я гукаю їй в догонку: не спіши, Що ти в пазуху сховала, покажи? Зупинись, моя кохана, зупинись, Подаруй вогню кохання, посміхнись. Хочу взять тебе за плечі, обійнять, В губки-бантики-троянди цілувать. Грає музика кохання жар - вогнем, Може все-таки за щастям в гай підем? Ну навіщо тобі місто, тіснота, Як у нас шумить пшениця золота? В нас щебече жайвір днями, в нас - краса, В нас шепоче вечір з дубом, в нас - роса. В нас природа сипле в душу почуття, В нас - ромашки, в нас - комашки, в нас - життя. Зупинись, моя кохана, зупинись, Розповім тобі про поле, як колись В нас ревли в селі гармати в тих краях, Де мене родила мати всім на страх. Хочу там з тобою бути й всім на зло Закричать, що нам з тобою повезло! Нехай всі язик прикусять і мовчать - Як закохані за щастям в гай спішать. 23.7.1981 р. ПРО КОХАННЯ Що не кажіть ви, а кохання - Одне з найбільших всіх чудес, Бо в ньому ми берем натхнення, Від нього сила і прогрес. З нього бере початок ніжність, В ньому і горе, і біда, Бо де кохання - там і вірність, А там де вірність - там краса. 24.6.1982 р. ПРО ДОЛЮ І ВОЛЮ Налетіли вітри з поля І мою схопили долю, І схопили й закружили, Руки рвуть і ноги й жили. Дуже боляче порою, Все ж стою я над собою, І свою тримаю долю, Хоч і сам тягнусь по полю. Поцарапав руки, ноги, Кров лилась аж до дороги, По стерні, і по шипшині - Корчивсь боляче на спині. Тормозив зубами, боком І розпухлим лівим оком. А вона від мене в поле - Колючками серце коле. Де дубочки, де кленочки, Де стройненькі ясеночки. Цілі дні ганяє в полі І чужі скубе там долі. Не спіймав свою я долю І попав в страшну неволю, Бо як їй дали в нас волю,- Хто ж її спіймає в полі? 21.7.1981 р.