Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

197

Шевченко проживав на квартирі свого учителя, кори-

стувався його бібліотекою, писав вірші, читав класич-

ну літературу, вивчав мови. Чудовий вихователь пока-

зував Тарасу в Ермітажі твори видатних художників,

розповідав про їхнє життя і творчість, про достоїнства

їхніх картин. Брюллов поважав Шевченка за ясний ро-

зум, надзвичайну скромність і любов до мистецтва. Він

передрікав йому велике майбутнє і не помилився. Жи-

вопис і поезія стали для Шевченка долею, а сам він —

геніальним національним поетом.

У 1847 році тяжка хвороба, застуда, ревматизм і хво-

ре серце на сім місяців прикувала художника до ліж-

ка. У 1848 році він малює свій «Автопортрет». Брюллов

намалював себе напівлежачим із відкинутою головою.

Бліде худе обличчя несе відбиток хвороби. Таким він

залишив свій образ нащадкам.

У 1849 році здоров'я художника погіршилося, і він за

порадою лікарів назавжди від'їздить із Росії. Лікуван-

ня на острові Мадейрі не принесло полегшення, і з 1950

року він живе в Італії, продовжуючи працювати в галу-

зі портретного і пейзажного живопису. Задоволення від

праці художник вже не отримував. Останні роботи —

«Летючий час» і «Всеруйнуючий час» — трагічні за за-

думом: час швидкоплинний, влада його всесильна.

Згадуючи своє життя, він відчував гірке розчару-

вання і жалкував за невтіленими задумами.

23 червня 1852 року Брюллов помер у Марчано по-

близу Риму, похований на кладовищі Монте Тестач-

чо в Римі.

Брюллов був членом багатьох академій і почесним

членом-кореспондентом Паризької академії мистецтв.

198

ВІКТОР ГЮҐО

(1802 — 1885)

французький письменник, громадський діяч

Поет — це цілий світ, вміщений в

одній людині.

Віктор Гюґо

Гюґо був одним із тих незвичайних

людей, які завжди прагнуть до сво-

боди, як до джерела всякого добра.

Ален

Творчість

французько-

го письменника і громадсь-

кого діяча Віктора Гюґо

надзвичайно

різноманітна.

Він був великим поетом,

прозаїком,

драматургом,

літературним

критиком,

пристрасним

публіцистом.

Протягом

усього

жит-

тя зберігав вірність гумані-

стичним і демократичним

ідеалам, був активним гро-

мадським

діячем.

Своїм

словом виступав на захист

поневолених

народів

ін-

ших країн, підтримував їх

боротьбу

за

соціальне

і

на-

ціональне визволення. Він проголосив: «Жодна нація

не має права накладати руку на іншу націю!... Жоден

народ не має права володіти іншим народом, так само

199

як жодна людина не має права володіти іншою люди-

ною!» — і його почали називати «совістю народів».

Поневоленій російським царизмом Україні Гюґо

присвятив поему «Мазепа» (збірка «Орієнталії», 1829).

У ній він з любов'ю створив романтичний образ геть-

мана Мазепи102, постать якого уособлює одвічне праг-

нення українського народу до волі і незалежності. По-

ему проілюстрував чудовими малюнками друг Гюґо

художник Луї Буланже.

Твори Гюґо стали відомі в Україні у 30-40-х роках

19-го століття. Його поезії українською мовою перекла-

дали Леся Українка, Іван Франко, Максим Рильський,

Микола Бажан, Микола Терещенко, Євген Дроб'яз-

ко та інші. Неодноразово в українських перекладах

з'являлися романи Гюґо «Собор Паризької богомате-

рі», «Дев'яносто третій рік», «Знедолені», «Трудівни-

ки моря» та інші. Іван Франко присвятив Гюґо працю

«Соті роковини народження В.Гюґо», в якій писав про

вплив творчості великого француза на всесвітню лі-

тературу, про його гуманізм і демократизм, боротьбу

проти соціального гноблення і політичної тиранії.

Віктор Марі Гюґо народився 26 лютого 1802 року в

Безансоні в родині офіцера наполеонівської армії Ле-

опольда Сіґісбера Гюґо, який згодом став генералом

і графом, і Софі Требюше. Дитячі роки майбутньо-

го письменника проминули в Парижі, Неаполі і Ма-

дриді, де служив батько. У 1814 році сім'я розпала-

ся і Віктора та його братів Абеля й Ежена виховувала

мати. Після закінчення у 1818 році пансіону Декотта

і Кордьє (Париж) він і Ежен два роки були студента-

ми юридичного факультету Паризького університету,

200

але лекції не відвідували і не склали жодного екзаме-

ну. Мати не хотіла, щоб сини були юристами, а мріяла

про те, що Віктор і Ежен стануть великими письмен-

никами.

У Віктора Гюґо рано пробудився поетичний талант,

писати вірші він почав ще підлітком. У кінці 1819 року

він з Абелем починає видавати журнал «Літературний

консерватор». Молодий поет дотримувався роялістсь-

ких поглядів у політиці і канонів класицизму в літера-

турі. 1822 року з'явилася його перша поетична збірка

«Оди й різні вірші», а перший роман «Ган Ісландець»

вийшов у лютому 1823 року.

У 1824 році Гюґо стає прибічником романтизму.

У передмові до драми «Кромвель» (1827) він сформу-

лював основні принципи естетики та поетики фран-

цузького романтизму. Молоді французькі письменни-

ки-романтики Ш. Сент-Бев, А. де Віньї, А. де Мюссе,

Ж. де Нерваль, Е. Дешан та інші визнають його своїм

керівником і ведуть нещадну боротьбу з класициз-

мом, який вже відійшов у минуле.

У 1829 році вийшла збірка «Орієнталії» — перша

романтична збірка поезій Гюґо, яка створила йому ре-

путацію великого поета.

Наприкінці 20-х років Гюґо пише драми «Маріон

Делорм» (1829) і «Ернані» (1830). Драма «Ернані» за-

вдала удару як літературним, так і політичним кон-

серваторам, і перед Липневою революцією 1830 року,

за висловом А.Моруа, «роялісти й ліберали, романти-

ки й класики зчепилися в театрі, перш ніж битися на

барикадах». В основі наступних драматичних творів

«Король бавиться» (1832), «Марія Тюдор» (1833), «Рюї

201

Блаз» (1838), як і в попередніх, лежить конфлікт про-

столюдинів, представників третього стану, з феодаль-

ною аристократією та монархією.

Одним з найвищих досягнень французького істо-

ричного роману доби романтизму є роман «Собор Па-

ризької богоматері» (1831), в якому яскраво проявив-

ся блискучий талант Гюґо. Роман спрямований проти

феодального деспотизму і духовної тиранії католиць-

кої церкви.

Спад революційного піднесення у Франції в кінці

30-х — на початку 40-х років був причиною осла-

блення революційного настрою Гюґо. Він стає графом,

пером, академіком. Після падіння монархії і пере-

моги революції 1848 року Гюґо палко захищає респу-

бліку. Його обирають депутатом спершу Установ-

чих, а потім Законодавчих зборів. 2 грудня 1851 року

Луї Бонапарт здійснив державний переворот. Як де-

путат Законодавчих зборів, Гюґо до останньої мож-

ливості боровся проти встановлення в країні дикта-

тури. Після того, як Луї Бонапарт проголосив себе

імператором Наполеоном ІІІ, Гюґо залишив Фран-