Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

чала виходити у 1842 році. Раніше написані твори, які

Бальзак включив до «Людської комедії», він ретель-

но переглядає і переробляє. У 1842-1846 роках вийш-

ло 16 томів, а у 1848 році останній прижиттєвий том.

Гроші, способи їх здобування, гонитва за приданим, за

спадщиною, торгівля, банк, лихварі, підробка запові-

тів, шахрайство займають у «Людській комедії» стіль-

ки місця, як і кохання.

Особисте життя Бальзака, як і раніше залишаєть-

ся неналагодженим. У січні 1842 року з України при-

йшла звістка про те, що в листопаді 1841 року помер

чоловік Евеліни — Венцеслав Ганський. У кінці лип-

ня 1843 року Бальзак приїхав у Петербурґ до Ганської

і оселився в домі на Великій Мільйонній, напроти бу-

динку, де жила Ганська. Вони бачаться щодня. Восе-

ни 1843 року він повертається до Парижа. У нього, як

і раніше, багато задумів. У 1845 році він складає пере-

лік творів, які повинні увійти до «Людської комедії», їх

налічується 143 (написав 97). Йому багато ще треба на-

писати. У 1846 році він напружено працює над романа-

ми «Кузина Бета» і «Кузен Понс», здоров'я його погір-

шується. Бальзак часто покидає Париж, супроводжує

Ганську в Італії і Німеччині. Його фінансові справи по-

ліпшуються, і він купує дім в Парижі на вулиці Фор-

тюне. Але фізичні і творчі сили його зломлені.

Шлюб із Ганською здається Бальзаку єдиним по-

186

рятунком. У вересні 1847 року він приїздить в має-

ток Ганської, у Верхівню. За ним встановили неглас-

ний нагляд поліції. Бальзак так описав Верхівню своїй

сестрі Лорі Сюрвіль: «Будинок у них справжній Лувр,

а маєток розміром, як наші департаменти. Неможли-

во уявити собі, які тут простори, яка родюча земля,

яку ніхто не удобрює, а засівають хлібом кожний рік...

І засівають тут лише стільки, скільки можна зібрати».

Цілих тридцять років Бальзак мріяв про щастя стати

маркізом Карабасом, і нарешті він став майбутнім чо-

ловіком маркізи. Бальзак відвідує Київ, Лавру, знаме-

нитий Контрактовий ярмарок85.

Свої враження про Київ він переказує в листі до се-

стри Лори Сюрвіль: «Я бачив Північний Рим, місто з

трьомастами церков, з багатствами Лаври і святої Со-

фії українських степів». Простори України, ї ї багат-

ства, контрасти ї ї суспільного життя вражають пись-

менника.

З вересня 1847 до лютого 1848 року Бальзак живе у

Верхівні і багато працює. У грудні 1847 року він напи-

сав повість «Посвячений» (другий епізод роману «Ви-

воріт сучасної історії»), це останній твір «Людської ко-

медії». Він працював також над «Дрібними буржуа»,

над «Театром, який він є» і над «Жінкою-письменни-

цею». Тут він почав писати драму «Мачуха» і «Нотат-

ки про Київ», обіцяні «Журналь де Деба». «Нотатки

про Київ» Бальзак не закінчив, так як знав, що від ха-

рактеру цих нотаток залежить його шлюб із Ганською.

Від нього чекали вираження захоплення царським са-

модержавством у Росії, він цього написати не міг.

Ганська все ще не зважується на шлюб, вона не хоче

187

втратити свої величезні маєтки в Україні, одружую-

чись з іноземцем. У січні 1848 року Бальзак виїхав до

Парижа, так і не отримавши рішучої відповіді.

Повернувшись до Парижа, Бальзак став свідком

бурхливих подій Лютневої революції 1848 року, але

ні в політичній боротьбі, ні в громадському житті ак-

тивної участі не брав. У цей час він писав для театру

драму «Мачуха», яка мала великий успіх. Загострен-

ня хвороби серця і розлад зору примушує його виїхати

в Саше. Повернувшись до Парижа, він починає клопо-

тання про дозвіл на приїзд у Росію, до якої після ре-

волюції у Франції царський уряд заборонив приїж-

джати французьким підданим. Микола І задовольнив

прохання Бальзака і дозволив йому приїхати в Росію,

наклавши на прохання резолюцію: «Так, але із суво-

рим наглядом».

У кінці вересня 1848 року Бальзак поїхав у Верхів-

ню, сподіваючись, що в українському відлюдді здо-

ров'я повернеться до нього. У Верхівні йому відве-

ли чудові кімнати. Бальзак не поспішаючи працював

над кількома творами — «Мадемуазель дю Віссар, або

Франція в часи Консульства», «Жінка-письменниця» і

«Театр, який він є». У січні 1849 року повинно було ви-

рішитись питання про обрання Бальзака у Французь-

ку академію. Було два вакантних місця, ні на одно з них

Бальзак не пройшов. Увесь 1849 рік пройшов у бороть-

бі із хворобою, він намагався писати, але не зміг, його

мучать болі в серці і напади задухи. Більше він вже ні-

чого не напише. Його фізичні і творчі сили зруйновані

надсильною працею, нескінченними турботами і хви-

люваннями.

188

Нарешті

Гансь-

ка наважується на

одруження. На по-

чатку березня 1850

року з Петербур-

ґа прийшов до-

звіл імператора на

шлюб. Весілля від-

булося 14 березня

1850 року в костьо-

лі Святої Варва-

Костьол Святої Варвари в

ри міста Бердиче-

Бердичеві, в

якому відбулося вінчання

ва. Обряд учинив

Бальзака

і Ганської.

189

Українсько-французькі

зв'язки

в особах, подіях та легендах

абат Озаровський, присланий єпископом Житомирсь-

ким. Бальзак повен веселкових надій на майбутнє.

17 березня він пише Зюльмі Карро: «Ми з вами такі

старі друзі, що ви тільки від мене повинні дізнатися

про щасливу розв'язку великої й чудової драми серця,

яка тривала шістнадцять років. Отже, три дні тому я

одружився на єдиній жінці, яку кохав, яку кохаю біль-

ше, чим колись, і буду кохать до самої смерті. Союз

цей, гадається мені, — нагорода, яка подарована мені

богом за численну мінливість моєї долі, за роки праці,

за звідані і подолані труднощі. У мене не було ні щас-

ливої юності, ні квітучої весни, зате буде саме соняч-

не літо і сама тепла осінь». Одначе його мріям не суди-

лось здійснитися.

Треба було з'їздити в Київ, щоб вписати пані де

Бальзак до паспорта чоловіка і одержати візу на виїзд

з Російської імперії. Під час цієї подорожі Бальзак ді-

став запалення очей. Він не може ні читати, ні писати.

190

Наприкінці квітня подружжя виїхало в Париж. Їх по-

дорож була жахливою. Дороги розвезло, карета зав'я-

зала у багнюці по самі двері. Майже сліпий Бальзак

хапався за серце і важко дихав. Близько місяця трива-

ла подорож хворого письменника з жінкою з Бердиче-

ва до Парижа.

З кінця червня Бальзак вже не виходив з кімнати.

Близько двох місяців боровся він зі смертю. Під час

хвороби Евеліна була вірною і мужньою доглядальни-

цею. 18 серпня 1850 року об 11-й годині почалася агонія.

Після обіду попрощатися з Бальзаком приїхав Віктор

Гюґо. Повернувшись додому, він сказав своїм друзям:

«Панове, в ці хвилини світ втрачає велику людину».

У цей же день об 11-й годині 30 хвилин Бальзак помер.

Він бажав усього: кохання, багатства, геніальності,

слави. Він досягнув усього,

чого бажав.

Ежен Жиро написав па-

стеллю портрет Бальзака

на смертнім одрі. Скульп-

тор-формувальник

Мар-

мініа зробив зліпок з руки

померлого.

Відспівування відбулося

21 серпня. Його поховали

на кладовищі Пер-Лашез.

Біля могили Віктор Гюґо

виголосив промову: «Пан де