Легенда острова любовь (СИ)

Чолов╕к зм╕нив гн╕в на мил╕сть ╕ тепло посм╕хнувся:

- Таке ╕нод╕ трапля╓ться, коли художник вклада╓ свою душу в роботу. Ця картина здивувала ╕ мене. М╕й учень ран╕ше не малював н╕чого под╕бного. Якщо хочете, я покличу його.

Мо╓ серце забилося в грудях, в рот╕ пересохло в╕д хвилювання. Я змогла т╕льки кивнути.

Чолов╕к нарешт╕ в╕дпустив мою руку, ╕ обернувся до двох молодих хлопц╕в, що нещодавно повернулись з курилки.

- Сашо, Д╕мо, а де Льоша под╕вся? - спитав в╕н.

- Десь тут був. - пожав плечами перший.

- Якщо треба, я можу його набрати. - запропонував другий. А пот╕м я не встигла оговтатись, як в╕н вже говорив по телефону.

- Ти де д╕вся? Тут тебе Миколайович шукав. Угу, давай.

- Почека╓те тут? - спитав немолодий художник. - В╕н вже поверта╓ться.

Я подякувала чолов╕ку й повернулась до картини. ╤ знову поглинула думками в той св╕т.

- Добрий веч╕р. - почула я через деякий час знайомий голос ╕ обернулася. Перед╕мною стояв м╕й Олекс, правда з коротко стриженим каштановим волоссям. Я дивилась йому в оч╕ ╕ не могла пов╕рити у те, що нарешт╕ знайшла його. В╕д радост╕ серце стучало в грудях, та сил промовити й одного слова не було.

- Миколайович казав, вас зац╕кавила моя картина. - мовив в╕н.

- Я бачила цей остр╕в ув╕ сн╕. - в╕дпов╕ла я, розум╕ючи що в╕н не вп╕знав мене. - Це був дуже дивний сон. Я жила в печер╕ м╕сяць ╕з хлопцем, що вноч╕ обертався на зв╕ра, а вдень на людину. На закат╕ ми ходили до маг╕чних к╕л ╕ дикуна, в╕н тримався за нього руками ╕ таким чином боровся з родовим прокляттям.

Коли я розпов╕дала, його оч╕ зб╕льшились в╕д здивування.

- Це дуже дивно. - в╕дпов╕в в╕н. - Таке в╕дчуття, наче мен╕ знайома ця ╕стор╕я, хоча я чую ╖╖ вперше. А малювати я с╕в зовс╕м ╕ншу картину, та не встиг ╕ оком кл╕пнути, як остр╕в сам почав вимальовуватися. Та ще й в таких деталях, наче я його п╕шки об╕йшов не менше десяти раз╕в.

Ми ще трохи потеревенили про картину.

Я рад╕ла, що нарешт╕ знайшла Олекса. Та не знала, чи маю право нав'язуватись йому. Я виконала свою об╕цянку. Мо╓ серце билося в грудях, ╕ мен╕ дуже хот╕лося його поц╕лувати, поринути в тепл╕ об╕йми. Та я вагалась. В╕н не пам'ятав мене, а картину намалював випадково, замислившись, з творчими людьми таке ╕нод╕ трапля╓ться.

- До побачення, Олексе. - попрощалася я, збираючись п╕ти. Бо вир╕шила не л╕зти в його життя. А Олексом назвала за звичкою.

В╕н не в╕дпов╕в.

Почувши це ╕м'я стояв як вкопаний. ╤ дивився мен╕ у сл╕д.

Швидко одягнувшись в гардероб╕, я вийшла на вулицю. Морозне пов╕тря сво╓ю св╕ж╕стю навело лад в мо╖й голов╕ ╕ заспоко╖ло серце. Тепер я не сумн╕валася, що вчинила правильно. На душ╕ було легко, наче я щойно зв╕льнилась в╕д важкого тягаря.

- Постривайте! - вже у провулку мене наздогнав Олекс╕й. Взимку я ходжу дуже швидко, щоб не замерзнути.

- Чому ти назвала мене Олексом? - спитав хлопець, наблизившись до мене. В╕н був без верхнього одягу, мабуть дуже посп╕шав.

- Обмовилась. - в╕дпов╕ла я, потираючи змерзл╕ руки. Рукавички забула вдома. Та оч╕ не опустила. Бо хот╕ла дивитись на нього.

- Це ╕м'я дещо нагадало мен╕... - в╕н наче не чув мо╓╖ в╕дпов╕д╕. - Я згадав печеру ╕ сплячу д╕вчину в мо╖й сорочц╕. То була ти! Як це може бути?

- Може тоб╕ здалося? Фантаз╕я ╕нод╕ показу╓ нам дивн╕ реч╕.

- Я хочу роз╕братись у цьому тут ╕ зараз! - в╕н схопив мене за руку, ╕ серце знову захот╕ло вирватись з грудей. Цей дотик був майже таким самим, як той, що перед його осв╕дченням. Т╕льки б╕льш сильним.

В╕н на к╕лька секунд закрив оч╕, наче збираючись з думками, а пот╕м сказав, випустивши хмарку гарячого пов╕тря з рота:

- Я знаю це в╕дчуття... Як╕ ж у тебе маленьк╕ руки... Розкажи мен╕ все! Т╕льки не тут... Почека╓ш? Я повернусь за хвилину...

Я погодилась ╕ залишилась. Бо таким очам в╕дмовити просто не можливо.

Та вже через тридцять хвилин ми с╕дали за столик одн╕╓╖ з найкращих кав'ярень м╕ста.

Я в╕ддала йому той самий зошит, куди записала все п╕сля повернення в наш св╕т. ╤ який захопила з собою, коли виходила з дому.

П'янкий аромат араб╕ки сповнював залу. Коричне серденько на поверхн╕ густо╖ п╕ни милувало око. Кожен ковточок з╕гр╕вав т╕ло й душу.

Я смакувала м'який латте ╕ споглядала, як зм╕ню╓ться його обличчя п╕д час читання.

В╕дчувала, що дуже кохаю його.

Як ╕ те, що тепер все буде добре.

Бо нарешт╕ знайшла свого Олекса.

Грудень 2016р.