Легенда острова любовь (СИ)

- Зна╓ш, - на закат╕, раптово сказав хлопець, дивлячись на с╕даюче червоне сонячне коло. В╕н був роздягнений, щоби не порвати одежину. Та за цей м╕сяць я звикла до вигляду Олексового т╕ла, й була спок╕йна. ╤ лише трошки збуджена, бо воно було досить привабливим. - Якби мен╕ випала можлив╕сть пережити цей день вдруге, я би знову не вагаючись так вчинив. Бо не знаю, як жити без тебе дал╕.

П╕сля тих сл╕в в╕н знову став зв╕ром.

А я не розум╕ла, як реагувати, ╕ що в╕дпов╕сти. Т╕льки щоки палали ╕ серце чомусь сильно стукот╕ло в грудях.

Частина шоста

Наступного ранку ми не вернулися з галявини дикуна, вир╕шивши чекати на нечистого в цьому маг╕чному м╕сц╕. Тому я заздалег╕дь приготувала ╖жу та одяг для Олекса.

Не звертаючи н╕яко╖ уваги на п╕дступаючий сон, п╕дготували м╕сцину до зустр╕ч╕ з чортом: сховали камен╕ трьох к╕л п╕д г╕ллям, листям ╕ травами; присипали дикуна землею; викопали багато невеличких ям, як╕ накрили так само. Робили все, на що вистачило наших досв╕ду ╕ фантаз╕╖.

╤ оп╕вдн╕, як т╕льки ми завершили роботу та й с╕ли в╕дпочивати, прилет╕в чорт на сво╖х кажанячих крилах.

В╕н приземлився поряд ╕з нами. ╤ мовив:

- Я прийшов за тобою, хлопче.

Олекс промовчав. Ран╕ше ми домовились н╕чого не казати б╕су. ╤ в оч╕ йому не дивитись. Нечистий зрозум╕вши нашу тактику, почав мовчки насуватись на мого товариша. При цьому ще й смакуючи сам момент нападу на жертву, як╕й н╕куди д╕ватись.

А нам т╕льки того ╕ треба було - щоб необачливий мисливець став жертвою.

Та от не на ст╕льки чорт був "лисий", як нам хот╕лося. В╕н в╕дчув п╕д листям камен╕ кола, ╕ в╕дступив.

- Ви мене не обманете! Я це м╕сце добре знаю! - зареготав нечистий. - Значить боротися вир╕шили, ╕з самим чортом! А зна╓ш, хлопче, я передумав. ╤ вир╕шив, що заберу вас обох. З кого ж мен╕ почати?

П╕сля тих сл╕в б╕с р╕зко з╕рвався з м╕сця й кинувся на мене. Я зойкнула, й поб╕гла у кола. Ледь встигла! Ми нав╕ть не думали, що нечистий зм╕нить свою жертву. Адже Олекс викупив мо╓ життя. Тому я ╕ не стала у кола в╕д початку. Чорт ближче п╕д╕йти не м╕г, ╕ ми тимчасово були у безпец╕.

***

- Я п╕ду! - молодий козак зробив крок уперед.

Та не хот╕в отаман в╕дпускати. До останнього шукав ╕нший шлях, можлив╕сть. Хоч щось! Але бувають так╕ ситуац╕╖╖, коли на кону сто╖ть життя вс╕╓╖ ватаги. Не було ╕нших можливостей. Не знайшов отаман в╕дпов╕д╕ на сво╖ питання.

А лег╕нь все наполягав:

- Я п╕ду! Дайте наказ, отамане!

Отаман в╕дмахнувся в╕д молодика й обв╕в важким поглядом присутн╕х;

- Повинно бути щось, хлопц╕! З божою пом╕ччю виберемося! Я в╕рю...

Козаки мовчали, опустивши оч╕. Не перший день кошовий питав. Добами сид╕в понад мапами. Листи з с╕ч╕ вже другий тиждень не йшли.

З важким серцем прийшлося отаману погодитись на вмовляння молодого козака.

╤ п╕шов лег╕нь засланцем у ворожий таб╕р. Туди, зв╕дки не повертались. В╕н виграв отаману к╕лька дн╕в. Цього вистачило, щоб пройти непом╕ченими повз ворож╕ позиц╕╖.

Т╕льки не знав отаман, що гетьман в╕дправив йому арм╕ю на допомогу. Основн╕ сили п╕д╕йшли на трет╕й день п╕сля заслання. Об'╓днавшись, козаки знищили ворожий таб╕р. Але хлопця не врятували. Басурмани жорстоко катували ╕ пот╕м стратили парубка за те, що сво╖х не здав, ╕ брехав про ╖х позиц╕╖.

Кошовий пот╕м все життя корив себе за те, що погодився на вмовляння парубка. ╤ не дочекався трьох дн╕в.

Була в того лег╕ня молода ж╕нка, красуня. Що залишилась вдовою, ╕з малим дитям на руках. Взнавши правду, ╕ шукаючи винного, вона прокляла весь р╕д отамана, аж до сьомого кол╕на. Бо була у в╕дча╖, знесилена горем в╕д втрати коханого.

Кошовий на т╕ прокльони ан╕ слова не сказав у в╕дпов╕дь.

Жал╕ла пот╕м вдова про сво╖ слова все життя. Бо гр╕х взяла на душу, опустившись до прокляття.

Та сказаного не повернеш.

***

Ми сид╕ли в центр╕ трьох к╕л, спина до спини, ╕ щосили намагались вигадати щось схоже на план.

Нечистий втомився сп╕ткатись об наш╕ ями, бо довго його крила не тримали, та тепер сид╕в, обпершись об дерево ╕ терпляче дивлячись у наш б╕к.

Тим часом день поступово зак╕нчувався, ╕ н╕ч готувалась вийти на чергування. Ми обидва знали, що це означа╓.

- Коли я обернусь, сховайся за дикуна. А як почну битись з нечистим - б╕жи з цього острова. До берега плисти не далеко, ти впора╓шся... - тихо мовив Олекс.

- Що ти таке кажеш? Я тебе не покину тут самого! Тим б╕льш, у колах зараз найбезпечн╕ше. - впевнено в╕дпов╕ла я, пересаджуючись ╕ дивлячись йому в оч╕.

- Я в╕дчуваю, що сьогодн╕ не зможу контролювати зв╕ра. - хлопець в╕дв╕в погляд. - В╕н може зашкодити тоб╕, а я цього не переживу.

- Вовкулака чи людина, не ма╓ значення! Головне те, що всередин╕. Не залежно в╕д подоби, ти для мене завжди будеш тим Олексом, хто ст╕льки раз╕в рятував мен╕ життя, см╕явся над мо╖ми недолугими жартами, ╕ з рад╕стю приймав усе, що я так невм╕ло робила. - Я говорила те, що думала ╕ в╕дчувала, як кров пульсу╓ у скронях. М╕й товариш виглядав при╓мно здивованим.

Олекс╕й взяв мене за руку. Його пальц╕ були м'як╕ та гаряч╕. Дотик був дуже при╓мним, ╕ я зрозум╕ла що червон╕ю, бо цей молодий чолов╕к з довгим каштановим волоссям став дуже важливою людиною для мене.

- Зна╓ш, - мовив в╕н п╕сля короткого мовчання. - Не думав, що колись так скажу. Та я радий, що став перевертнем ╕ опинився на цьому остров╕. Бо тут я зустр╕в тебе. - його оч╕ сяяли внутр╕шн╕м св╕тлом, погляд був м'яким ╕ н╕жним. - ╤ б╕льше за все у св╕т╕ я не хочу зашкодити тоб╕.

Я мовчала, намагаючись усв╕домити те, що в╕н каже ╕ до чого веде.

- Зна╓ш, - Олекс в╕д хвилювання повторив це слово. В╕н сп╕тн╕в в╕д напруги, шукаючи потр╕бн╕ слова. - Я кохаю тебе.

Мене наче блискавкою вдарило ╕ громом оглушило в╕д того осв╕дчення.

З одного боку я була шокована, з ╕ншого - в╕дчувала, що знала в╕дпочатку про його почуття. Мене прив╕в до тями голос чорта:

- Що ж ти не в╕дпов╕да╓ш йому, д╕вчинко?

Пот╕м нечистий обернувся на Максима й продовжив:

- Чи ти все ще закохана в мене?

- Не слухай! - впевнений голос Олекса ╕ тепло його долон╕ допомогали триматись. - В╕дпов╕си, коли будеш готова. - м'яко додав хлопець.

Подивившись на чорта в подоб╕ Максима, я зрозум╕ла, що б╕льше н╕чого не в╕дчуваю до ориг╕налу. А стар╕ почуття згадувались просто як невинна дитяча симпат╕я. Пот╕м я знову глянула Олексов╕ в оч╕. Те, що в╕дчувала до нього, було зовс╕м ╕ншим. Б╕льш глибоким, сильним ╕ здавалося в╕чним. Так я зрозум╕ла, що кохаю його.

Швидко моя друга рука опинилась в нього на ши╖, ╕ наш╕ губи з╕йшлися в першому ц╕лунку. Паморочилось у голов╕. Серце в грудях билося мов нав╕жене. Я насолоджувалась запахом його т╕ла, п'янким смаком губ, н╕жними дотиками. Таке в╕дчуття, що та мить тривала трохи б╕льше за в╕чн╕сть.

Нечистий, розум╕ючи що цю битву в╕н програв, повернувся до свого дерева ╕ набув справжньо╖ подоби.

Пот╕м Олекс об╕йняв мене, ╕ ми сид╕ли так аж до закату. Та ╕ в той час в╕н не схот╕в хоч на секунду мене в╕дпустити. Хоча би щоб зняти одяг перед обертанням. Я рад╕ла, що взяла запасний про всяк випадок.

╤ нав╕ть обернувшись, продовжував об╕ймати мене, обережно ╕ лаг╕дно. Одяг на ньому роз╕рвався, та в╕н не звернув на те уваги.

Частина сьома:

- Нарешт╕ ти показав свою справжню сутн╕сть! - реготнув чорт. - Зв╕р, чудовисько, не людина ╕ не вовк! Зараз ти н╕чим не в╕др╕зня╓ться в╕д мене! Такий самий Нечистий. ╤ як ти став таким? Бачу, бачу, родове прокляття. А тв╕й пращур був справжн╕м нег╕дником! Послав молодого козака засланцем, за три дн╕ до приходу в╕йська козацького. Хлопець загинув н╕защо! - реготав чорт, намагаючись рохдражнити Олекса. - А дал╕ моя улюблена частина: ж╕нка того козачка прокляла твого пращура, А в╕н узяв ╕ пов╕рив ╖╖ прокльонам.