Зневiрений дух

Трикольоровий прапор — румунський національний прапор, поєднував червоний, жовтий і блакитний кольори.

С. 55. Муреіи — річка, нка перетинає Трансільванію із сходу на захід, притока Тиси.

С. 58. «Володар кодрів» або «Король гір» — прізвиська Аврама

Янку (1824–1872) — румунського революціонера-демократа, який очолив збройні загони, що виступили на захист румунських земель від нападу угорського війська.

Гонвед — угорський солдат-піхотинець.

Мокан — румун-горець у Трансільванії.

ПЕРЕВТІЛЕННЯ ФАРАОНА ТЛА

Повість написана під час навчання у Віденському університеті. Вперше у повному вигляді надрукована в 1943 р. Літературознавці довели, що «єгипетські» епізоди пов’язані з творами французького письменника Т. Готьє. Водночас цей твір є свідченням широкої літературної ерудиції М. Емінеску — тут можна зустріти мотиви з творів Шекспіра, Дюма, Шіллера, Новаліса, Гете.

С. 89. Мемфіс — столпця стародавнього єгипетського царства у 2778–2263 роках до н. е.

С. 91. Ісіс (Ісіда) — в єгипетській міфології богиня родючості, вітру й води, символ жіночності, подружньої вірності, богиня мореплавства.

С. 94. Францісканець — чернець ордену, заснованого Франческо д’Ассізі в 1209 р.

БІДОЛАХА ДІОНІС

Перша філософсько-фантастична новела в румунській і молдавській літературі, написана М. Емінеску у Відні, прочитана на засіданні літературного товариства «Жунімя» в Яссах у 1872 р. і тоді ж опублікована в журналі «Конворбірі літераре»* (1872–1873).

Серед рукописів Емінеску зберігся уривок «Моя тінь», в якому автор уперше звернувся до кантівських ідей про суб'єктивність сприйняття часу і простору, а також до концепції філософа-ідеаліста Шопенгауера, за якою немає відмінності між реальним життям і мареппям душі. Ці ідеї, поєднані з уявленням про перевтілеппя індивідуальної душі, стали основою новели «Бідолаха Діоніс», але її ідейний зміст цим не обмежується. Головний герой, переконаний, що світ — це сон його душі, що минуле і майбутнє, час і простір — це лише його власне уявлення, за допомогою магічних операцій з магічною книгою пересувається то в часі (на чотириста років назад), то в просторі (романтична подорож на Місяць); Діоніс — це вічна людина, дух, що втілюється в різні людські образи. Критики відзначали схожість окремих місць цього твору Емінеску в відповідними місцями творів Новаліса, Гофмана, Гете, Шаміссо,

Гоголя. Включений до новели вірш публікується й самостійно під назвою «Роздуми бідпого Діоніса».

С. 137. Мірча Великий — господар Валаського князівства в 1386–1418 рр.

Александру Добрий — господар Молдавського князівства в 1400–1432 рр.

С. 139. Дибич-Забалканський 1. 1. (1785–1831) — російський генерал-фельдмаршал, головнокомандуючий російською армією в Європі під час російсько-турецької війни 1828–1829 рр.

С. 148, Академія в Соколі. Сокола — монастир у Яссах. Тут М. Емінеску припустився анахронізму. Школа в соколянському монастирі була заснована митрополитом Веніаміном Костаке в 1803 р.

С. 151. Спатар (спафарій) — боярський титул у середньовічній Молдавії; боярин, який мав це звання, посив меч і булаву господаря, а під час воєнних дій командував військом.

С. 152. Лета — у грецькій міфології річка забуття в підземному царстві. Той, хто пив воду з Лети, одразу забував усе, що було в його житті.

Заратустра — засновпик релігії зороастризму (маздеїзму) — вчення про залежність світу і перемоги справедливості у борні добра й зла від вільного вибору людини, її активної участі в цій боротьбі на захист добра.

С. 156. «Халіма» — середньовічна збірка арабських та східних казок, об’єднаних у два цикли: «Тисяча й одна ніч» і «Тисяча й один день». У Європі набула особливого поширення на початку XVIII ст.

С. 166. Готьв Теофіл (1811–1872) — французький письменник-ро-маитик і критик.

ЧЕЗАРА

Новела написана Емінеску в студентські роки і опублікована в газеті «Курієрул де Яш» у серпні 1876 р. з підзаголовком «Оригінальне оповідаппя». Цей твір наочно відбиває суперечності в творчості Емінеску, який, з одного боку, викладав ідеї Шопенгауера, а з другого практично їх заперечував, оспівуючи кохашія.

С. 170. Падіння ангелів — мотив християнської релігії, за яким слуги бога зрадили йому і перетворилися на його ворогів — демонів (бісів).

Венера — богиня жіночої вроди й кохання у римлян, ототожнена з грецькою Афродітою.

Адоніс — у грецькій міфології вродливий юнак, у якого закохалася Афродіта.

С. 171. Пальма (Нігретті) Якопо на прізвисько Пальма Веккьо (бл. 1480–1528) — італійський художник венеціанської школи, автор картин на міфологічні й релігійні сюжети. Один із жіночих портретів цього художника Емінеску бачив у Віденському Гофму-зеумі.

Антіной — один із женихів Пенєлопи, дружини Одіссея, відомий своїм зухвальством.

С. 173. Аврора — римська богиня світанку.

Оріон — у грецькій міфології красень-мисливець, який загинув від стріли богині тваринного й рослинного світу, мисливства, лісів та гір Артеміди.

Діана — римська богиня рослинності, ототожнена з грецькою Ар-темідою.

С. 176. Еутанасій — ім’я утворене від гр. «евтанасія» — тихе зга-г сання; безболісна легка смерть.

С. 177. Аполлон — у грецькій міфології олімпійський бог, покровитель мистецтв.

* АРХЕУС

Філософського змісту оповідання написане в ясський період творчості М. Емінеску. Вперше надруковане в 1905 р.

У центрі оповідання — ідеї про роздвоєння людської особистості та про можливість перенесення душі в інший час і простір. М. Емі-песку намагається художньо пояснити перевтілення душі, апріоризм Канта в тлумаченні Шопенгауера, для якого світ був лише уявленням. Для Емінеску причина існування світу — універсальний дух, який і е самим світом. Наш розум надає можливість існування різноманітним формам, однією з цих форм є форма людської істоти, що, за Шопеигауером, уособлює окрему ідею. Тут Емінеску користується ідеєю Лейбніца про те, що можливість означає реальність. Але якщо Лейбніц таким чином доводив існування бога, то Емінеску користується цим аргументом для доказу незнищенності людської свідомості. Отже, можливість і реальність ідентичні, вони є наслідком уявлення; суб’єктивність людського сприйняття доводиться в тексті посиланням на патологію сприйнять, спричинену отруйними рослинами.

Але світ уявлень потребує існування чогось стабільного, цим стабільним і є археус. Термін археус чи не першим ужив відомий швейцарський лікар Парацельс для позначення породжуючої сили життя, що зберігає рівновагу в організмі і залежить від впливу на неї рослин і зірок. Ідеї Парацельса розвинув Я. ван Гельмонт. На його думку, космічна матерія зберігає життя у стабільних, незмінних типах, що постійно оновлюються за допомогою ферментів. За

Гельмонтом, археус — це напівДуховна, напівтідесна субстанція, присутня в кожному явищі життя. У молдавській культурі послідовником Гельмонта був Д. Кантемір, однак немає підстав твердити, що М. Емінеску знав латипомовні праці Іїантеміра.

С. 192. Примарія — міська управа в Румупії.

С. 193. Кенігсберзький мудрець — німецький філософ-ідеаліст Іммануїл Кант (1724–1804), який усе життя правів у місті Кенігсберзі.

С. 194. Сем, Хам і Яфет — легендарні сипи біблейського персонажа Ноя.

С. 202. Агасфер — легендарний образ «вічного жида», приреченого блукати, аж поки настане кінець світу.

ІКОНОСТАС І ФРАГМЕНТАРІЙ

Під цим заголовком у рукописах Емінеску Збереглися чотири різних твори, серед яких відзначається цільністю лише перший, наведений тут. Написаний він у роїш студентства (1872–1874), С. 202. Фрагментарій— назва одного із зошитів Емінеску, до якого він записував свої твори.

С. 203. Штефан — це ім’я мали дванадцять Правителів Молдавського князівства. Згадана тут особа — це або Штефан І Мушат, який правив наприкінці XIV ст., або Штефан її, який перебував на молдавському престолі неодноразово між 1433 і 1447 роками.