Десятий учень. Книга 1 (СИ)

-- Можна мені, залишитись біля нього?— несміливо спитала Васса, стару Марсу.

-- А ти гадаєш, я сама біля нього сидітиму. — буркнула, та. — Залишайся і доглядай свого невдаху.

Жінка взяла ослінчик і сіла поряд з ліжком, на якому лежав безпорадний Крістур. Вона дивилася на нього і дякувала Богів Світла і Добра за те, що він залишився живим. Для неї зараз, не існувало нічого в світі, крім коханої людини, та і самого світу не існувало.

Марса оглянула і Шутіма, в нього був лише сильний забій, вона напоїла малого якимось відваром, щоб полегшити біль. Мілена та решта мандрівників, пішли разом зі старійшиною до осели, що їм виділили в селищі для ночівлі. Там вже був накритий стіл, горіла піч в якій стояв казан з гарячою водою. Помившись і перевдягнувшись, друзі сіли до столу. Їли мовчки, кожен думав про щось своє і всі гуртом, заново переживали сьогоднішню пригоду.

-- Крістур не зможе іти далі. — першим порушив мовчанку, Мозус. — А ми, не можемо чикати, поки наш друг, видужає. Що робитимемо?

-- Підождемо поки він опритомніє і все йому пояснимо, він зрозуміє. Іти не попрощавшись, не гоже. — сказав Плато.

-- Брат, правий. — підтримав його Капер.

Всі інші, теж погодились з таким рішенням. Їм важко було тут полишати друга, та робити було нічого, люди чикали на допомогу. Кожен день затримки, це нові жертви і нове горе.

В двері постукали, це прийшов Тезей.

-- Вибачте, але за клопотами цього дня, в мене зовсім випало з голови.

-- Що саме?— спитав Теймур.

-- Після того, як ми з вами познайомились, в мене не виходило з думки, що десь я вже чув ці, ваші імена і оце аж згадав.

-- І, де ж саме?— поцікавився Мозус.

-- З тижнеь назад, до нас прийшов старий дід. Він був одягнений у білу сутану і мав довге, сиве волосся і таку ж бороду. Він виявився дуже мудрим і знався на магії. Він вилікував дуже хворого хлопчика, якому навіть Марса не могла допомогти, та плати за це не взяв, а лише попрохав, що коли в наше селище прийдуть люди, яких будуть звати так як вас, то направили до нього. Він оселився на горі, за урвищем. — розповів, старшина.

-- Дивно. Хто б це міг бути?— розгубився ватажок.

-- По опису схоже, на одного з учнів Орнагула, або навіть на нього самого. — втрутився в розмову Карол. — В нашому випадку, вже нічому дивуватися.

-- Хлопець правий. А, як нам, до нього дістатися?— спитав Мозус.

-- Харон, вас, проведе. Він ходив до старого, в тайні від мене, за що йому здорово тоді дісталося. — сказав Тезей і попрощавшись пішов.

Карол вийшов на ганок і сів на сходах, позад нього скрипнула дошка, він обернувся, то була Міла.

-- Можна посидіти поряд тебе?

-- Звичайно, я буду лише радий. — посміхнувся до неї хлопець.

-- Ну от, і ще один день нашої подорожі скінчився. — тихо промовив Карол.

-- А скільки їх ще, попереду?

-- Не знаю. Поряд з тобою, зараз, мені не хочеться про це думати. У тебе такі гарні очі, що дивлячись в них, я забуваю про всі негаразди. Мені навіть страшно уявити, що тебе, могло зараз не бути поряд.

-- Я теж не хочу з тобою розлучатися, особливо, коли ти так гарно говориш.

Дівчина поклала голову йому на плече і закрила очі. Їй і справді було зараз хороше, як ніколи раніше.

Марса зварила і швидко остудила зілля. Разом з Вассою, влили його до рота Крістура, обережно, щоб не похлинувся. Він ще й досі не прийшов до тями. Жінка без зупину, міняла мокрі ганчірки на його голові, щоб збити жар і ні на крок не відходила.

-- Ти , бачу, дуже любиш свого чоловіка. — сказала , дивлячись на її старання , знахарка.

-- Він мені не чоловік , а коханий. — трохи зніяковівши, відповіла Васса.

-- У твоєму віці, вже мають дорослих дітей, а не кохаються.

-- Так, сталося. Ми лише недавно зустріли один одного. — наче оправдовуючись відповіла, Васса.

Вона і сама не с чулася, як почала розповідати старій, про свою долю. Марса слухала не перебиваючи, співчутливо похитуючи головою і час від часу, важко зітхала. Коли жінка закінчила свою розповідь, спитала:

-- А, цей, хоч вартий твоєї любові?

-- Так, вартий. — Васса з ніжністю глянула на свого велетня.

-- Це добре. — посміхнулася стара. — І у мене колись був коханий. Ми полюбилися з самого молоду, майже з дитинства, а коли прийшов час іти мені заміж, мій батько, не захотів мати його за зятя. Бо ще при моїм народженні, пообіцяв мене за наречену, для сина свого друга. Скільки я не плакала, скільки не просилася, батько був невблаганний. Зібрали моє придане і привезли до цього селища, де і віддали заміж за нелюба. Мати , мого чоловіка, була доброю жінкою і знатною знахаркою, вона все бачила і все розуміла, але не ображала мене і не дозволяла цього робити і своєму синові. Мабуть через це, я і прижилася в їхній родині. Та прожила я, зі своїм чоловіком не довго, він загинув, коли намагався об’їздити молодого жеребця. Боги не дали нам дітей, тому своє вміння, свекруха передала мені, а невдовзі і сама померла. Свого свекра, я догодувала до глибокої старості, а заміж так і не вийшла, хоч і були залицяльники.

-- А , ваше перше кохання? Чому ви не зійшлись?

-- Час лікує і великі рани. До тієї пори в нього вже була сім'я, діти. Так що, нам не судилося бути разом. От я і прожила, весь свій вік, сама. Так що, мила, бережи своє кохання, з усієї сили бережи. — порадила стара, співрозмовниці. — Давно я так душевно ні з ким не розмовляла. Припала ти мені, голубонько, до серця, наче рідна. Твій коханий, довго не зможе ходити, нога дуже пошкоджена. Залишайтеся в мене, разом, ми його швидко вилікуємо, та і мені поміч буде. — запропонувала знахарка.

Васса взяла обома руками стару, висохлу руку Марси і поцілувала.

-- Дякую, за доброту вашу, а я вже і гадки не мала, що мені робити. Як рятувати Крістура.

-- Ну, що ти, перестань. — стара відняла руку. — Не треба дякувати. Для мене, це теж велика розрада. Відпочинь трохи, і поїж. Он на столі стоїть юшка. А я, послідкую за ним.

Марса підійшла до ліжка, поправила ковдру і уважно подивилася в обличчя Крістура.

-- Людина з таким лицем, не може бути поганою. Еге ж?

Васса посміхнулась і кивнула в знак згоди головою.

Крістур розплющив очі, він знаходився в незнайомій кімнаті. Поряд сиділа кохана, схиливши голову на його подушку, жінка спала. Він торкнувся рукою її волосся і вона враз прокинулася.

-- Вибач, я не хотів тебе будити.

По її стомленому обличчю, він здогадався, що вона просиділа поряд всю ніч і лише нелюдська втома заставила її, задрімати. Жінка побачила, що Крістур прийшов до тями і від радості, обсипала все його обличчя поцілунками.

-- Коханий мій, я така рада, що ти нарешті опритомнів. — схвильовано прошепотіла вона.

-- Я готовий, ще раз стрибнути в ту річку, якщо мене так вітатимуть. — пожартував чоловік.

-- Не кажи такого. — вдавано обурилась, Васса. — Якби ти знав, що я пережила за цей час. Ні одній жінці в світі, такого, не побажаю.

-- А , де Шутім?— раптом спохватився Мозус.

-- З цім малим, все гаразд. Гадаю він скоро явиться, разом з усіма іншими.

--- Вассо, скажи чесно, ти знала, що щось станеться?

--- Так. В тому ведінні, що мені показав морфін, я бачила, як загинув у стрімнині Шутім.

--- Тому ти попрохала оберігати його?

--- Так. Та це, трохи не коштувало, обох ваших життів.

--- Ти зробила все правильно. Хоч і поранені, та все ж ми обоє живі, і це добре. А що ти ще бачила? Розкажи.

Крістур, хитро і улесливо зазирнув жінці у очі. Васса не витримала того погляду і засміялась.

--- Все в нас буде добре. Ти станеш поважною людиною. Я народжу тобі двох гарненьких діток. Житимемо ми в достатку і злагоді.

--- Це добре. --- Крістур зітхнув і замріяно прикрив очі, мабуть уявляючи їхнє майбутнє життя.

На дворі щось заторохтіло, почулися голоси.

--- Ідуть наші друзі.

Васса не помилилася. Двері відчинилися і на порозі, сяючи усіма тридцятьма двома зубами, з’явився коротун.