Десятий учень. Книга 1 (СИ)
Десятий учень. Книга 1 (СИ) читать книгу онлайн
Зірка Алагір зігрівала своїм теплом дев’ять планет, що майже на однаковій відстані, обертались навколо неї. Кожна з тих планет, це дивовижний, ні з чим незрівняний світ, зі своїми мешканцями і законами. Планети знаходились під захистом Богів Світла і Добра, і були зв’язані між собою чарівними, невідомими для простих смертних, проходами. Тими проходами користувалися лише Білі Маги. Переходячи з планети на планету, вони навчали, їхніх мешканців, мирному співіснуванню, розв’язували конфлікти, допомагали боротися з природними катастрофами. Звісно, угледіти за всім, дуже складно, і система Алагір, не була стовідсотково захищена від небезпечних епідемій, війни і насильства. Та старання Магів, не були даремними. Деякі з цивілізацій, майже забули про ворожнечу з сусідами, ніхто не голодував, і це вже було великим досягненням. Та невідомо звідки, у вигляді Богині Темряви і Зла, Магри, прийшло на Алагір лихо. Вона, зненацька, напала на планету Білих троянд, закривши до неї прохід Білим Магам. Наче величезним, сірим коконом, покрила планету товстим шаром важких, темних хмар, промені зірки не проникали крізь них, і не могли зігріти її поверхню. Лише два червоних місяця, як очі зла, постійно слідкували за тим, що діється, на планеті. А відбувалося щось страшне! Не отримуючи тепла, планета почала гинути. Спочатку загинула вся рослинність, і колись квітучий край, перетворився на холодну, кам’янисту пустелю. Вимерли від голоду тварини, а за ними, повільно і страшно, люди. Та Магрі, вони і не були потрібні живими, адже богиня живилась мертвими душами. Вона наділила мертвих безсмертними тілами, і змусила працювати на золотих копальнях. Та те, що тіла були безсмертним, не означало, що нещасні не відчували болю, холоду, і голоду. Вони страждали, проклинаючи свою нещасливу долю. Потай молилися Богам Світла і Добра, просячи їхньої допомоги. Та страшнішим за тілесні страждання, бути поглинутим Магрою, і вічно горіти в її вогняній утробі. Храм Магри стояв посередині долини, яка колись була квітучим садом, а зараз, на ній, холодний вітер ганяв хмари висохлої на порох, чорної землі. Богиня Темряви мешкала у вогняному колодязі, що розташувався посередині жертовної зали цього храму. Верховним жрицем і вірним слугою Магри, був її син Темхус. Богиня створила його з мертвої води і, спалених до попелу, людських останків. Темхус володів великою силою Чорної Магії, йому допомагали слуги набрані з місцевих жителів, що присяглись вірою і правдою служити Богині Зла. Саме Темхус, охороняв свою матір і всю планету, від втручання Світлих сил, і йому, це, добре вдавалось. Та в плани Богині Темряви, входило завоювання всієї системи, і одна планета, її не влаштовувала. --- Сину мій. — звернулась, Володарка, до Темхуса. – Розішли своїх слуг, по інших планетах, нехай хитрістю, обманом, зманюють на мій бік, довірливих людей. За виконання їхніх бажань, забирайте їхні душі. Людям завжди щось потрібно, бідним золото, багатим владу, хворим здоров’я, нехай, з твоєї поміччю, отримують все це, та плата одна, безсмертна душа, що стане моєю рабою, або поживою. Якщо на одній з тих планет, буде побудований, хоча б, один мій храм, я з легкістю, заволодію нею. Чорний Маг виконав наказ Магри, і невдовзі, на інших планетах, з’явились її проповідники. Вони блукали містами і селищами вишукуючи для своєї повелительки нову здобич. Білі Маги намагались захистити свої народи, та з кожним разом, ставало все важче і важче боротися. Людські душі дуже піддатливі на обман. Вони вирили, що можуть отримати, все що захочуть, задарма, і з легкістю ішли на угоду зі Злом. Тоді, Верховний Маг Вартохар, створив Скіпетр Безмежної Влади. Цей Скіпетр увібрав в себе всю силу Білої Магії, і з його допомогою, він спробував здолати Магру, та навіть, такої сили, не вистачило. Він зазнав поразки. Сім’я Зла виявилось сильнішим. Вартохар звернувся до мудрості Богів Світла і Добра, і отримав відповідь: --- « Здолати Магру, зможе лише десятий учень, твого десятого учня. Який після смерті свого вчителя, вбере в себе силу магів всіх пройдешніх поколінь. А до тих пір, треба віддавати всі сили, на виховання достойного собі, послідовника.» Отримавши таку настанову, Білий Маг, взявся навчати найталановитіших з чарівників. Та всіх їх перевершив, його десятий учень, Орнагул. Який після смерті учителя, отримав в спадок його силу, і настанову Богів Світла і Добра.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
-- Це довго пояснювати друже, але коли скінчиться свято, і я, і Мілена все вам пояснимо.
Майже до самого ранку, не гасло світло в домі Перуса і Орики. Господарі і їхні гості, сиділи за святковим столом. Мозус і його юні друзі, розповідали їм і Мареці, про свої пригоди. Ті уважно слухали.
-- Знаєш, друже, якби цю пригоду розповіла мені дочка, я б вирішив, що моя дитина збожеволіла. Та тобі, не вірити, я не маю підстави. — вислухавши їх, мовив Перус. —Я лише, сподіваюся, що ти, Кароле, будиш для Мілени справжньою опорою. Якщо ви, разом, змогли здолати такі труднощі, то інші негаразди, вас, не злякають.
-- Я, вам обіцяю, що ніколи не скривджу вашу доньку. — відповів на його слова Карол.-- Тільки ближчим часом, ми не зможемо побратись, бо я іду в науку до Орнагула.
-- Це не страшно. — відповіла, за батьків, Міла. — Ми, ще досить молоді. Я почекаю на тебе, скільки буде потрібно.
-- Дякую, кохана. — Карол ніжно поцілував дівчину.
На ранок, хлопець попрощався з Міленою і Мозусом, та їхніми родинами і зробивши так, як навчав чарівник, відправився провідувати своїх друзів. Першими, до кого він навідався, була його тітка Хелена і її сімейство.
-- Не чекала, племінничку, тебе так скоро побачити. Я рада, що ти нас не забуваєш.
Хелена обняла Карола і завела до хати. Кузина Ніка, теж зраділа, побачивши брата. Поснідавши, хлопець відвів її у бік і спитав:
-- Ніко, скажи но мені, в тебе є наречений?
-- А, навіщо, це тобі?
-- В мене є товариш, він тебе бачив одного разу і ти йому сподобалась. Ти не будеш проти, якщо я вас познайомлю.
Дівчина трохи замислилась, а потім знову спитала:
-- Він з твого селища?
-- Ні. Його плем’я живе на болоті.
-- Я не знала, що ти товаришуєш з болотниками.
-- Від недавна. То, що ти скажеш?
-- А, він симпатичний?— знову поцікавилась Ніка.
-- Так. Він вродливий, високий і дуже сильний. — розхвалив товариша, Карол.
-- Ну добре, тоді знайом. — начебто з нехотя, погодилась кузина.
Карол задоволений, що сватання пройшло добре, відправився в подальшу, свою, подорож. Наступною зупинкою в нього був ліс, де жили Шутім і Муеро-Лісовик. Тут теж, радо зустріли хлопця. Коротун як і раніше, вважав себе господарем лісу і був гонористим, і трохи пихатим. Він разом з хлопцем, вирішив провідати болотників і вугляра. По дорозі, він нагадав Каролові, щоб той, попрохав Орнагула, відправити його до Шамілі в Сулерію. Юнак, клятвено пообіцяв, бо інакше б малий, не відчепився. Добравшись до болота, Карол був дуже здивований, побачивши поселення, не на воді, як було раніше, а на березі. Брати-болотники, одразу його упізнали. Юнак був радий бачити Капера живим і здоровим. Він розповів йому, що посватав його за Ніку, хлопець не заперечував і пообіцяв навідатись до дівчини, ближчим часом. Ще брати розповіли, що стурбовані зникненням Крістура.
--Ми пішли, до нього, щоб побалакати, а його не має дома і сусіди кажуть, що вже кілька днів його не бачили. — сказав Плато.
-- Не хвилюйтесь за нього. — заспокоїв їх Карол і розповів те, що взнав від Орнагула.
Хлопці зраділи, за свого соплемінника і товариша.
-- Івер де?— спитав у них Карол.
-- Десь пішов на полювання, так його мама нам сказала. — відповів Капер.
Від селища болотників, до поселення вуглярів вела широка, гарно витоптана стежка. Всі гуртом, друзі відправились навідати Теймура, над стежкою росли густі кущі ліщини. Несподівано, із них висунулась руда, скуйовджена голова, з посмішкою від вуха, до вуха. Це був Івер.
--Ну нарешті, ми тебе відшукали, а то я думав, що так і піду не побачивши. — весело вигукнув Карол.
Хлопчина радісно гикнувши, кинувся до своїх побратимів.
--Ви направляєтесь до Теймура? Мені можна з вами?
-- Звичайно, друзяко. — потріпав його за плече, Плато.
Теймура зустріли на березі лісового озерця. Він сидів і замислившись, дивився в воду. Друзі зупинились на іншому березі:
-- Гей, хлопче, ти бува не про море мрієш, дивлячись в цю калюжу?— гукнув йому Плато.
Теймур підвів очі і оторопів, та через мить прийшовши до тями, кинувся до них прямо навпростець, через воду. Мабуть такого щастя, він не відчував ніколи в житті. Бризки розліталися на всі боки, товариші не чикали, вони всі як один теж поплигали в воду. Навіть Шутім, не залишився на березі.
Всю ніч друзі просиділи біля багаття. Вони згадували свою подорож, свої пригоди, нових друзів, яких зустріли в інших світах.
-- Кароле, що ти вирішив? Будеш навчатися чародійству у Орнагула?— спитав Теймур.
-- Орнагул, був першим, кого я зустрів. Він, дуже цього хоче. Навіть перстень мені дав, що переносить в просторі, щоб я швидше прийшов до нього.
-- Ну, з Орнагулом, все ясно, а ти сам, хочеш.
-- Так. Якби я раніше володів магією, наскільки б легше була наша мандрівка. Уявляєте?
-- Кароле, якби в нашій подорожі потрібен був чарівник, то з нами б, вирушив хтось з учнів Орнагула. Та їх, на нашому шляху і так хватало, а такого хлопця як ти, ми ніде не зустріли. — вугляр плеснув товариша по спині і посміхнувся. — Правду я кажу, друзі?
Лише коли зійшло сонце, друзі розпрощались. Карол і Шутім відправились разом до замку чарівників і Орнагул допоміг малому потрапити, до коханої Шамілі в Сулерію. Карол став його учнем. Він старанно вивчав науку чародійства і незабаром став вправним магом. Багато пригод ще трапилось в його житті, але це вже інша історія. Яку, я вам розповім іншим разом.
10. 06. 2009р.
