Десятий учень. Книга 1 (СИ)

-- А нам немає діла, до вашого утопленика. — нагло вигукнув він. — Правда ж, друзі.

-- Крістур, не утопленик! Він живий і чикає нашої допомоги!—в розпачу закричала Васса.

Вона вихопила у Мозуса із за пояса меча і кинулася в перед.

Ану, геть з дороги!

Ніхто від неї такого не очікував, ні друзі , ні вороги, що перекрили їй дорогу до коханого. Вона зараз була готова, навіть на вбивство, якщо в цьому виникне потреба. Мозус це одразу зрозумів. Він обережно поставив Шутіма на землю, тихенько підійшов до Васси ззаду і міцно стис рукоять меча, по верх руки жінки, що підняла зброю високо над головою.

-- Вассо, віддай. В моїх руках, меч буде надійнішою зброєю. — він відтіснив жінку собі за спину. Перус, Теймур і Крістур теж дістали зброю і підійшовши до ватажка і Капера, утворили щільну стіну, прикривши собою жінок і Шутіма. Місцеві вояки, не очікували такого опору, вони трохи відступили, але з дороги не зійшли. За спинами в них почувся кінський тупіт, хтось наближався верхи. Ще з далеку, чоловік гукнув своїм одноплемінникам:

-- Негайно опустіть зброю!

Ті послухалися. Мабуть верховий, був поважною особою в їхньому селищі. Під’їхавши, чоловік з легкістю, як на його годи, зіскочив на землю. Він був дуже схожим на довготелесого нахабу.

-- Хароне, що тут відбувається?— спитав, новоприбулий у парубка і не чикаючи відповіді, сказав, звертаючись вже до мандрівників. — Ми біля броду, на Змії, знайшли пораненого чоловіка. Це бува, не один з ваших?

-- Це, Крістур!— вигукнула Васса і кинулась до старого воїна. — Та про яку змію, ви кажете ?

-- Змія , це назва нашої ріки. Рідко кому вдалося вижити, потрапивши в неї. Та вашому товаришу, пощастило.

-- Як він?— ледь стримуючи сльози, спитала жінка.

-- Жити буде, але сильно побитий. Ми не приймаємо в нашому селищі бродяг, та й на призволяще, людей не кидаємо. У нас є знахарка, вона підлікує вашого друга, та й ідіть собі з миром, далі.

Мандрівники пішли слідом за поселянами, в бік селища, воно виявилось зовсім поруч. Вони швидко наздогнали групу людей. Що несли на покривалі, закривавленого Крістура. Бідолашна Васса, кинулась до любого і залилася слізьми, то були сльози і радості і горя одночасно. Крістур побачив її і пересилюючи біль посміхнувся.

-- Не плач, я ж, живий.

Мозус підійшов до чоловіка, що їхав верхи, як до поважної людини і простяг йому торбинку з золотом.

-- Ось, візьміть, це за порятунок нашого товариша.

Чоловік розгубився.

-- Вперше бачу, таких багатих волоцюг. Хто ви? І що робите в наших краях?— спитав він.

Мозус, поки ішли до селища, розповів про ціль їхньої мандрівки. Чоловік слухав уважно, не перебиваючи, час від часу похитуючи головою, а коли почув про пожежу у лісі, не витримав і вигукнув.

-- Ще нікому не вдавалося вибратись з палаючого лісу, живим. Під час грози, там завжди пожежа. Тому дикуни вас і не переслідували. Вам неймовірно пощастило, що почалася злива.

-- Та ми і самі так вважаємо. — погодився з ним, Мозус.

-- Тепер зрозуміло, чому у вас, такий вигляд. Ви вже нас вибачте, за недуже гостинний прийом. Розумієте, наше поселення знаходиться в низині, що весни, нас заливає повінь, та ріка приносить сюди, родючі ґрунти. Від тоді, як ми тут оселилися, наші люди не знають голоду, але навколо селища, самі лише скали. Те що ми вирощуємо, хватає лише нам. Одного разу, ми прийняли голодуючих бродяг, так потім, до нас повалили натовпи таких самих, що ходять в пошуках легкого хліба, ми насилу змогли їх і себе прогодувати. З того часу, наше плем’я, лише посилає допомогу тим, хто постраждав від стихії, чи іншої якої біди, а в поселенні нікого не приймає. Та якщо, ви лише мандрівники, та ще й ідете в такій важливій справі, ми радо вам допоможемо, чим зуміємо.

-- Будемо вам дуже вдячні, а золото все ж візьміть, якщо не за порятунок, то як плату за харчі і одяг.

-- Добре. — погодився чоловік. — Мене звуть Тезей, якщо щось буде потрібно, звертайтесь прямо до мене, або перекажете через мого племінника, Харона. Ви з ним вже знайомі, це той білобрисий задавака.

-- Добре. Я все зрозумів. — погодився з пропозицією, ватажок мандрівників.

Нарешті, всі непорозуміння були вирішені і друзі зайшли в селище, не як бездомні приблуди, а поважними гостями. По приказу старшини, а Тезей саме ним і виявився, їм було надане все необхідне: новий одяг, тепла вода, житло для ночівлі. Крістура відразу понесли до будинку знахарки. Васса ні на крок не відходила від коханого. Вона змочувала водою, потріскані від жару, губи, прикладала вологу ганчірку до його голови. Кровотеча припинилась, та Крістур весь час марив. Він поривався рятувати Шутіма і намагався підвестись, його ледве вдавалося стримувати. Пораненого занесли до невеликого, порослого зеленою травою, двору. На ганок вийшла стара, здавалося стомлена від самого життя, жінка.

-- Марсо. — звернувся до неї один з чоловіків, що ніс пораненого. — Допоможи людині. Він впав у Змію і сильно побився.

Марса нічого не відповіла, лише відчинила настіж двері і рухом голови наказала занести Крістура до своєї оселі. Мандрівники теж хотіли зайти, та вона зупинила їх на порозі, обвела присутніх карими, але вицвілими від часу, очима і зупинила свій погляд на Каролові. Марса якось дивно подивилася йому в обличчя, потім похитала головою і забравши з собою лише Вассу та Мілу, зайшла до будинку, закривши двері перед чоловіками.

-- Чого це вона, так на мене дивилася?— здвигнув плечима юнак.

-- Може, ти їй сподобався. — пожартував Теймур.

-- Я серйозно, а в тебе все хаханьки на умі. — образився Карол.

-- Не сваріться. Лише б вона, Крістурові допомогла. — сумно сказав Шутім.

Він вважав винним себе, в тому, що сталося з його другом.

-- Не хвилюйтеся, Марса знає свою справу. Вже не одного воїна на ноги поставила. — сказав хтось з місцевих.

В середині будинку, було тепло і затишно. В печі горів вогонь і жовтувато-червоне світло заливало невелику, чисту кімнату. Марса запалила ще кілька масляних світильників і поставила поближче до пораненого, щоб як слід роздивитися ушкодження. Чоловік лежав на довгому, але невисокому столі, він був без пам’яті. Знахарка обережно обмацала його. Мілена і Васса стояли поряд і з надією і острахом спостерігали за нею.

-- Допоможіть мені його роздягти. — попрохала стара. — Бач, який велетень, а в мене вже сили не ті, я повернути його, не зможу.

Васса розірвала у Крістура на грудях сорочку і обережно стягла її, спочатку зі здорової руки, а потім з поламаної.

-- Штани теж знімайте, мені потрібно як слід роздивитися його ногу. — скомандувала стара.

Васса розв’язала пояс і опустила штани до низу, оголивши Крістурові, всю його чоловічу красу. Міла почервоніла і відвернулася, щоб не дивитися на це.

-- Ти, дівко, не одвертайся, а допомагай. Він зараз для нас не чоловік, а хворий і його треба рятувати. Будеш соромитись з парубками під копою.

Від цих, старечих слів, Мілена ще більш зніяковіла, але пересиливши себе, почала допомагати. Тіло бідолахи, виглядало жахливо. Майже вся ліва сторона була як один великий синець, а місцями, аж чорна і в пухлинах. Знахарка, спочатку почала ворожити, над ногою. Взяла однією рукою за коліно, а іншою, під стегно, потягла її до низу і повернула трохи в середину. Нога стала виглядати більш природно, але з рани знов побігла кров. Марса дістала білі смужки полотна і туго перев’язала ногу, закріпивши кінцівку, гладко обструганими дощечками, щоб не рухалась.

-- Так, тут все. Подивимось, що з рукою. — стара стала обдивлятися Крістурові, руку. — Тут перелому не має, лише вивих. Ану, дівчата, допоможіть. Потримайте цього красеня ось тут.

Знахарка ткнула пальцем, спочатку під пахву, тоді на шию. Васса і Мілена, зробили як вона просила.

-- А тепер тримайте, щоб не рухався.

Марса смикнула за руку, в плечі щось хруснуло і рука стала на місце. « Добре, що Крістур не притомний.»-- подумала Васса і ніжно провела рукою, по його скуйовдженому волоссі. Коли вже і ребра були міцно перетягнуті, знахарка накинула на пораненого покривало і гукнула чоловіків, щоб ті перенесли його на ліжко.