Чужа гра

— Присядь, браток, — запросив пикатий тип на прізвисько Звір. — Не знаешь, чë Анджея нету?

— Понятия не имею.

— А ты куда своих пацанов заслал? — поцікавився Сич.

— Пусть не расслабляются, — усміхнувся. — Курнем, у меня хороший «план»?

— За здоровье молодых можно и курнуть, — усміхнувся Паша Московський.

Гості задиміли, пускаючи по колу папіросу, випили по чарці, але особливого бажання розмовляти з Циганом не мали, тим паче, що він почав нарікати на Андрія, мовляв, з його боку негарно зникати… Самого ж дратувало, що Анджей не попередив і не взяв його зі собою. Раніше такого не траплялося.

Останнім часом Андрій віддавав перевагу бізнесу. Набутий роками авторитет у певних колах тепер працював на нього. У минулому залишилися «наїзди», «розборки», «стрілки»; стосунки між бандитами спростилися до вирішення справ по телефону. Але лишилося доволі брудної роботи — конкуренти, боржники, яких треба вишукувати по цілому світі, або ж ті, хто пхає носа у чужі справи. Вони — це турбота Валентина…

Кіркуєв налив повну чарку горілки і випив. Йому не подобалося його власне становище, ставлення до нього Князя, Ангела, Смика… Навіть Андрій останнім часом почав віддаляти від себе. Це тільки у фільмах про італійську мафію посада ката почесна, направду катів мало хто поважає. Їм, бізнесменам, які на крок ближче підійшли до влади, не хочеться почуватися пов’язаними з виконавцями брудної роботи.

Валентин глянув на годинника. Треба йти. Вже й гості почали розходитися… Та враз до зали із сяючою посмішкою ввалився Андрій з друзями, всі у спортивних костюмах.

— Дайте мені мобілку! — вигукнув. — У моєї розрядився акумулятор!

Подзвонив Ірині і сказав, що зараз за нею приїде машина. Гості пожвавішали. Валентин начепив на обличчя посмішку, підійшов до Андрія, обняв і тихо запитав, що сталося. Той упівголоса відповів: «Князя поранено в руку, наша тачка — решето, порятували бронежилети». — «Чому ти мені не сказав?!» — «Не уявляв, що так закінчиться… Бігом бери дві машини, шуруй за Ірою і вези сюди. Збери всіх своїх, людей Князя, організуй охорону… Де Астаф’єви?.. Для них є робота…»

Валентин кивнув. Андрій підійшов до москвичів.

— Можете залишитися ще на два дні? — запитав. — Закінчимо нашу справу. Я сьогодні закрив питання.

— Нам сподобалось ваше містечко, — відповів Паша, — чому б не залишитися?

Андрій полегшено посміхнувся, підійшов до тестя:

— Тату, до післязавтра конче потрібно вирішити справу, мова більш як про півмільйона доларів.

— Гаразд… А сьогодні сідай уже до столу.

— Відійду на хвильку, поки Ірини немає.

Пішов у комору, де Ангел невміло перев’язував руку Ігореві.

— Як ти? — поцікавився.

— Поїду до лікаря, підремонтує, — спробував пожартувати.

— Ми вціліли дивом, — передихнув Ангел. — Але й влетіли капітально. Як будемо викручуватися?

— Як завжди, — сердито сказав Князь. — Я цим псам я не подарую! Добре, що взяв гранату…

— Через півобласті пішки! — істерично зареготав Андрій. — У день весілля! На сьогодні забуваємо, я наказав Кірі організувати охорону.

— Даремно йому довіряєш, — зауважив Ангел, — слизький циганюра.

— Поки що все під контролем, — запевнив Андрій.

За півгодини приїхала дружина. Молодята зустрілися у центрі зали, Андрій поцілував її довгим пристрасним поцілунком під заохочувальні оплески гостей. Свято тривало.

Ірина, сідаючи за стіл, тихо попросила Андрія:

— Пообіцяй, що це було востаннє.

— Обіцяю, кохана.

3

Вранці Андрій був на роботі у тестя. Той сам зварив каву, поставив коньяк і запитально глянув на зятя.

— Наша фірма отримала з Угорщини вісім тисяч тонн спирту, — сказав Андрій. — За паперами — дизпаливо для залізниці. Треба легалізувати спирт, отримати ліцензії і перегнати в Росію.

— А як ви закриєте кінці з соляркою?

— То ж воно і є… Маємо угоду на поставку дизпалива залізниці. А наші партнери нас підставили. Учора через них запізнився.

— Я маю резерв, призначений для збору цукрового буряку, але його замало, хоча колгоспи завжди викручувалися… Захочуть мати цукор — зберуть. Можемо передати вам на зберігання солярку до майбутньої посівної. А ліцензію отримаєте.

— Бажано сьогодні.

— Швидке вирішення питань вимагає швидких грошей. Доведеться викласти не менше сорока тисяч доларів — митникам, податківцям і про шефа не забути, — показав пальцем угору.

— Ми на церкву перегнали техніку.

— Не про Того шефа. Мого безпосереднього — Теодора Даниловича!

— Для Швеця зажирно! Він пайовик у цій справі!

— Не для себе бере.

— Утім, про що ми говоримо? — стенув плечима Андрій. — На літрі спирту будемо мати вісім центів, це понад шістсот тисяч. Якщо ж візьмемо спиртом і зробимо горілку — не менше восьмисот чистими. Ваші, як завжди, вісімнадцять відсотків.

— Маєш не забути про нашого заступника з економічних питань! — зареготав Гуцул. — Без нього ми нічого не вирішимо!

— Знову написав якусь книжечку? — здогадався Андрій.

— Так, і треба допомогти видати.

— Яка ж творча людина! За рік видав п'ять книжок — і вірші, і спогади, і економічні розробки! Навіть казочки, писані напевне для недоумків…

— Скоро буду мати бібліотеку творів Завади. Він їх дарує по десять разів, одне й те саме.

— Можу зорганізувати йому п'ятитомник зі збірником промов, які виголосив з часів Льодового побоїща.

Родичі випили коньяку. Василь Васильович закусив обкомівським бутербродом — сир із лимоном — і сказав:

— Маю до тебе прохання теж… Потрібна застава під кредит на півмільйона доларів.

— А хіба в області ще є організації, які мають таке майно?

— Є автоколона… потужний парк. Область наступного року хоче купити нові комбайни в Німеччині… Маємо начальству показати, що крім недоліків є у нас і доліки. Але директор автопарку заявив, що не збирається з нами мати справ.

— А хто бере кредит?

— «Колос».

— Фірма товариша Кравченка… Відколи ви маєте справи з комуняками? По ньому прокуратура плаче кревними сльозами.

— У нього покровителі у Верховній Раді…

— І який вам зиск?

— Ремонт… Востаннє його робили за блаженної пам'яті першого секретаря. Глянь, які меблі дісталися від них у спадок!

— Комуняка зробить послугу патріотам — ремонт, як спокуту за гріхи попередників! Геніально. Гаразд, мої хлопчаки поговорять з директором. Як його?.. Морквина?

— Петрушка… Ще таке… Тобі варто відмежуватися від того сміття, що було на весіллі. Смалили, нюхали…

— Ваші колеги теж… Обригали туалети, в підсобці трахали дівок… Рахунок: один — один.

— Є традиції, порядок, коли одні можуть собі дозволити зайве, інші — ні. Тим паче — алкоголь і наркотики…

— Дискримінація, — посміхнувся Андрій. — Зрозумійте: ваш бізнес тримається на ділових людях, а мій — на крутих. Ви користувалися моїми послугами, а я вашими. Вказувати хлопцям як себе поводити на моєму весіллі я не мав права.

Гуцул розвів руками, мовляв, роби, як знаєш.

— До речі, тату, може досить переганяти пальне з Росії від Краснова в Україну через Угорщину. Ми на цьому втрачаємо. Поки тривала енергетична криза, можна було заробляти два долари на тонні — набігали кругленькі суми. А що як створити спільне підприємство? Без зайвих витрат скуповувати у себе ж пальне, а гроші переганяти на Захід. Таким СП можна влаштувати пільгове оподаткування… Заодно зіб’ємо ціну на пальне у регіоні.

— Хороша ідея, — погодився тесть, — тільки з Києвом буде складно порозумітися… Тут їхні гроші.

— Можемо працювати паралельно. Поки дорогами їздять машини, для всіх вистачить роботи і грошей.

— Ризиковано змінювати налагоджену схему.

— У Чорнополі на нас ніхто не посміє й гавкнути. Та й не обов’язково київським усе знати.

Постукала секретарка і зазирнула до кабінету.

— Зі спілки політв’язнів та репресованих, — повідомила, — їм призначено.

— Скажіть, щоб почекали, маю термінову нараду!