Чужа гра

Братки у вестибюлі набили анашею папіроси, й у залу потік солодкий дим. Не відмовилися пихнути [1] за компанію кілька киян та подруги Ірини. Незабаром дівчата вже цілувалися з братками, верескливо сміялися і за столами напихалися тістечками. Московські братки, схожі на пенсіонерів-доміношників, дистанціювалися від молодняка, пили неспішно, потай нюхали кокаїн.

Місцеві друзі Андрія трималися скромніше. Визивно поводилися тільки брати-близнюки Астаф’єви з ланки Кіркуєва. Старший дружба Ігор Вербний, на прізвисько Князь, кілька разів підходив до Валентина, наказуючи уговтати їх. Той погоджувався, але не робив жодного зауваження. Цей циган тримався на весіллі як господар. Лише коли з ним поговорив Жора Енгельман на прізвисько Ангел, Астаф’єви припинили матюкатися, смалити за столом анашу і чіплятися до гостей з дурними балачками.

… На сцену виплив батько. Добре начаркувався і почав сплітати… Сказав, що тепер їхня сім’я — велика сила, яка буде працювати на благо України, що Андрій скоро стане депутатом; Ірина, коли закінчить університет, зробить кар’єру української Олбрайт. Закликав гостей об’єднати капітали, щоб створити потужний картель, а потім зареєструвати нову партію — «Українську партію економічного розвитку», скорочено УПЕР, що у виборчій гонитві використовуватиме слоган «УПЕРед!». Гості зааплодували. Краснов кинувся до батька, слиняво розцілував, до нього приєднався бізнесмен-депутат Гаркавий з Дніпропетровська. Втрьох, стоячи посеред зали, спочатку обнімалися, потім почали про щось домовлятися…

Танці тривали. Музики заграли польку, сім-сорок, захмелілі гості, танцюючи, налітали на столи, розбили улюблену мамину вазу, в туалеті хтось розтрощив умивальник, зачинився і не міг звідти вийти. Адвокат Ватченко, закрутившись з дружиною в танці, налетів на естраду. Мелодія обірвалася, і музиканти півгодини лагодили апаратуру під невдоволені репліки братків.

«Усе, як у людей», — з досадою подумала Ірина.

Андрій за весільним столом сидів пригнічений. За час весілля він з Іриною майже не розмовляв. Більше говорив з Князем і молодшим дружбою Іваном Смиком. Ірина спілкувалася з дружками — Тетяною та з Оленою. Братика Василька цілували всі гості, братки водили хлопчика за руку по залі, дівчата з ним танцювали.

Потім почалося… За новомодним звичаєм гості взялися переплачувати музикам за право танцювати з нареченою. Кіркуєв запропонував сто доларів, якийсь московський гість — тисячу, дніпропетровський — півтори, молодший брат Князя Анатолій — дві, митний чин — дві триста. Тоді Кіркуєв виклав дві з половиною і виграв право на танок. Заплатив, запросив Ірину на вальс. Під час танцю кілька разів повторив, що Анджею пощастило.

Наступні торги були скромнішими — від двох сотень до восьмисот доларів. Ірині довелося протанцювати не менше як п'ятнадцять танців — і з бандитами, і з депутатами, і з бізнесменами. Потім на прохання батька запросила спочатку голову облдержадміністрації, потім Краснова і Гаркавого. Усі троє ледь перебирали ногами, були спітнілі, п’яні й твердили, що Ірина завжди може розраховувати на їхню допомогу.

В скорім часі гості перестали слухати старосту. В одному кутку співали стрілецьких та весільних пісень місцеві, в іншому наддніпрянці — «Ой, хмелю ж, мій хмелю», «Добрий вечір, дівчино», московити завели «Рябину-рябинушку» і незмінні «Подмосковные вечера».

… Нарешті весілля підійшло до завершення — обряду одягання хустки. Свекруха награно жорстко повисмикувала із зачіски молодої шпильки, запнула хустиною, чмокнула в губи і сказала: «Файна молодичка!» Потім, за традицією, наречена провальсувала зі свекром, двоюрідними братами Андрія, обдарувала їх, і лише тоді поїхали додому…

Дорогою Андрій міцно обняв її, наказав у машині вимкнути камеру і промовив: «Слава Богу, все закінчилося добре».

Зашипіли колонки телевізора. Ірина глянула на годинник — шістнадцята. Без особливого бажання зателефонувала свекрусі, видавила з себе: «Мамо… До вас Андрій не телефонував?» На що Марина Григорівна із сарказмом відповіла:

— Ні, донечко. Вже запропав? Коли він заспокоїться?!

— Ви до ресторану підете?

— Та ні, завтра на роботу, я так стомилася.

Свекруха не полюбила Ірину від першого знайомства. Хоча важко сказати, кого вона любила — із сином сварилася, чоловік через її вдачу мав три інфаркти. А ґудзя знаходила на рівному місці. Коло її інтересів було обмежене роботою в школі, ліжком і телесеріалами.

З поправин прийшли подруги, веселі, п’яненькі однокласниці Тетяна й Оленка — вчорашні дружки, киянки Ольга й товстуха Інна.

— Усі цікавилися, чому немає молодят, — повідомила Ольга — рудоволоса, синьоока красуня, трішки лесбійка.

— Не знаю, що й думати, — куди він подівся?! — Ірина роздратовано набрала номер чоловіка.

Андрій узяв трубку: «Іринко, я скоро…», та враз сигнал обірвався. Знову зателефонувала — зв’язку не було. Але від душі відлягло, настрій покращився.

Інна була оптимісткою:

— Учора, коли танцювала з Жорою, сказав, що у них сьогодні якась зустріч…

Ірина знов увімкнула касету із записом весілля, поставила на стіл солодощі, спиртне. Тетяна пила лише шампанське, Оленка хвацько розкоркувала пляшку. Інна налила коньяк.

— Тепер ти маєш усе: квартиру в Києві, чоловіка, скоро станеш дипломованим перекладачем, — виголосила: — Нехай тобі життя стелиться під ноги й надалі!

— Як шлюбна ніч? — поцікавилася Ольга.

— Як ніколи, — усміхнулася Ірина, — попадали й поснули, наче вбиті. Не робіть таких весіль. Скромно, чоловік на п’ятдесят найближчих родичів і друзів.

— Якби це залежало від нас, — зітхнула Тетяна. Невдовзі вона мала брати шлюб із Князем. — Ігор планує весілля на двісті осіб…

— Ці нові українці! — зареготала Оленка. — Я, мабуть, не скоро заміж вийду. Роман не поспішає… Позавчора так напився, що не спромігся прийти на весілля. Цілісінький день похмелявся зі своїми друзями.

— Журналісти всі пияки, — узагальнила Ірина, — покинь його.

— Люблю його, дівки, — зітхнула Оленка.

Інна налила коньяк і попросила серйознішої закуски.

— З такою комплекцією ти б утрималася, — підколола Ольга.

— Османчик сказав, щоб я не худла, бо перестане любити!

— Забере тебе у свій гарем, закриє в чотирьох стінах, і через кілька років станеш як бочка, — вирішила Ольга.

— На Кіпрі немає гаремів.

Ірина принесла закуски, Інна задоволено посміхнулася.

— За тебе, колєжанко, — промовила Оленка, — дай Боже тобі щастя, і щоб Андрій більше ніколи не зникав!

2

На поправинах було нудно. Гості, що вчора заприязнилися, сьогодні не впізнавали одне одного. Краснов приїхав першим і вдвох з охоронцем випив літрову пляшку рому. Дочекавшись приходу Гуцула, подякував, тричі слиняво розцілував і поїхав в аеропорт.

Гаркавий на горілку дивитися не міг, посидів, покопирсав виделкою в тарілці, підвівся і теж попрощався з господарем. «Вельмишановні» гості довго не сиділи, дякували й ішли геть. Залишився другий ешелон — друзі Андрія, окремі чиновники та депутати облради. Музикантів сьогодні не запрошували, грав магнітофон, і мало хто танцював.

Кіркуєв тримався, наче минулого дня й не пив. У Астаф’євих пики спухли, їх мучило похмілля.

— Вчера капитально лоханулся, — вирішив Валентин, — две с половиной штуки заплатил лабухам, чтобы потанцевать с козой!

— Вони неплохо заробили, — погодився Мишко, кінчик його довгого носа рухався у такт з губами.

— Я одним глазом пощитав, — підтримав Сашко, — штук вісім.

— Прикидаете, сколько бабок они лупят? — замислився Валентин. — Быстренько берите троих быков — и к рукоблудителю группы. Скажите, что они попали на восемь штук… Моих пять — остальное ваше.

Астаф’єви кинулися виконувати. Валентин, нудьгуючи, підсів за стіл до московських крутих гостей. Вони втрьох сиділи, як засватані, випивали мало і майже не розмовляли.