Довго мовчали смереки

Тетяна Байда

Довго мовчали смереки

художньо-документальна повість

ВАТ "Волинська обласна друкарня" Луцьк - 2008

ББК 84.4УКР6

Б І S

У повісті відображенні події з історії національно-визвольної боротьби українського народу проти польських, німецьких та московських окупантів на території Прикарпаття. Описані події грунтуються на архівних матеріалах, публікаціях у пресі, спогадах очевидців і учасників тих подій. Книга адресована широкому колу читачів.

ISRN 978-966-361-246-1      © Байда Т. М" 2008

Жителям Калущини присвячую

Від автора

У повісті "Довго мовчали смереки" відтворено факти з історії національно-визвольної боротьби українського ннароду проти польських, німецьких та московських окупантів на теренах Прикарпаття, зокрема Калущини.

Дійові особи, їхні імена, прізвища та псевдоніми - справжні . Події, тут описані, мали місце і грунтуються на архівних матеріалах, публікаціях у пресі, спогадах очевидців і комбатантів Української Повстанської Армії. Про особисте життя головних героїв розповіли родичі, друзі та односельчани.

Мають місце й авторські домисли . Проте нічого особливого вигадувати не довелось, бо трагічні долі персонажів перевершують людську фантазію, їхнє життя - це правда, подібна до легенди.

Тетяна Байда

Розділ І

БІЛЯ ГОРИ ЯВОРИНИ

* * *

Під тихими весняними зорями спали Карпати. Спала гора Яворина, закутавшись в білий серпанок туману. Спала земля. А підземелля не спало. Вісім чоловіків і дві жінки впродовж ночі не стулили повік.

- Помру я, Марійко . . .Помру… О-о-ой !

Молода чорнява жінка краєм білого халата витерла піт з чола, наповнила шприц прозорою рідиною з ампули.

- Годі вам, подруго "Таню". Всі жінки на світі народжують дітей, то й ви народите. Усе йде як слід. Потерпіть трохи. Ось зараз я зроблю вам застрик*, болі й зменшаться.

Голос її звучав бадьоро, а руки тремтіли.

- Що болі? Сил нема. Хоч би поспати часинку". Змучена я вкрай". О, знову! Йо-о-ой! Ма-а-мо!

- Я співчуваю вам і допомагаю. Але ніхто за вас не народить, мусите самі. Так природа створила. А тепер зберіться з силами, бо вже доба минула, як почалися перейми. Ну ж бо! Народіть спершу, а тоді вже поспите!

При світлі гасової лампи на лікарку дивилися глибокі озера очей з темними круглими берегами. Лице жінки було мертвотно­ блідим, вуста зшерхлі, потріскані. Марійка зволожила їх ватяним тампоном, змоченим джерельною водою, зміряла кров'яний тиск, перевірила серцебиття плоду. Воно прослуховувалось у двох місцях. "Будуть двійнята! -подумала з тривогою. -Чи справлюся сама? Ніколи в житті двійнят не приймала. Обіцяли дати в допомогу лікаря "Береста". Але всього не передбачиш, адже роди почалися раніше строку. Це все "Роберт"! Характер - грім і блискавка! Себе не жаліє та й іншим не дає спокою. Посадив вагітну дружину верхи на коня, щоб доставила в Долину секретний пакет. Ледве назад повернулась..."

Повстанська лікарка Марійка, підпільне псевдо "Докторка", серйозної медичної практики не мала. Тепер вона виконувала обов'язки кухарки, бо так склались обставини. Аж подумати страшно! Це ж не жарт розрадити дружину самого "Роберта", провідника Крайового Проводу ОУН "Карпати". Та ще і які пологи! Перші. Двійнею. В бункері*. Цей бункер, викопаний поблизу гори Яворини, нагадував фортецю, де все було продумане до найменших дрібниць. Вхід з ущелини, замаскований густими кущами та деревами, вів у три просторі кімнати з усім необхідним для життя та праці в підпіллі. В першій кімнаті розмістилась охорона, в другій - канцелярія, а в третій перебували члени проводу. З останньої кімнати вів підземний тунель із запасним виходом з протилежного боку гори, про який знали лише двоє: "Роберт" і його заступник "Скала". Бункер і підходи до нього були заміновані.

- Спрага мене замучила ... Пити! - просила роділля. "Докторка" відігнала від себе дрімоту, втому й невеселі думки.

Знову змочила їй вологим тампоном язик та вуста. "Щось перейми послабились, - занепокоїлась. - Це погано. Дуже погано!"

- Подруго "Таню", перейдемо до рішучих дій. Затягувати роди не можна. Ви теж лікарка, отож надіюсь, що мене зрозумієте. Розпочнемо приймати хінін.

Роділля не перечила. Уже після першого порошка родова діяльність активізувалась. До них з сусідньої кімнати заглянув молодий чоловік з розумними карими очима і з чорним кучерявим чубом. У сірому костюмі, у вишитій сорочці, з виразом тривоги на мужньому обличчі. Нічого не питав, тільки дивився.

- Це ти, Славку? Вийди! Прошу тебе, вийди! Не дивися на мої муки! Ой, болить, болить!

Він стояв незворушно. Марійка силоміць виштовхала його за поріг і зачинила двері. Чоловік сів до столу, на якому стояла друкарська машинка, завалена паперами, підпер долонями важку голову, задумався. За стіною кидалася від болю його кохана дружина, і її стогін шматував серце. Він дав би відрубати ногу, руку, виколоти око, тільки б вона так не страждала.

"Докторка" знову приклала до живота роділлі стетоскоп: "Ого, серцебиття стало приглушеним і дуже частим! Починається асфіксія, і в мене також серце мало не вискочить з грудей! Господи, допоможи! Діво Маріє, заступнице небесна, порятуй!"

Пригадалося їй, як у "Тані" під час вагітності почали кровоточити ясна, як жменями випадало волосся, як появилися набряки на гомілках, погіршився зір. Ризикуючи власним життям, "Докторка" декілька разів пробиралася в навколишні села, щоб принести вагітній цибулі, часнику, капусти, моркви.

- Принесла вам, подруго, трохи вітамінів. Споживайте овочі сирими. Ось зараз моркви натру з яблуками. Їжте!

А "Левко" якоїсь ночі роздобув великий слоїк меду, дві плесканки бринзи*, глечик домашньої сметани. Вагітна слухалась, їла моркву з медом, пила сметану, жувала капустяні листки. Але бункер - це бункер. Без сонця, без свіжого повітря, без щебету пташок. Кляті комуняки загнали українських патріотів під землю і полюють, полюють, як хорти на звірину. Обставили з усіх сторін спеціально вишколеними агентами НКВД, сексотами* і стукачами. "Де у неї сили візьмуться? - думала Марійка. - Вагітність припала на зимово-весняний період, а плодиків двоє. Висмоктали всі соки ..."

Дівчинка народилася першою. Маленька, худенька істота, з синюшним, зморщеним личком, з писком замість крику. "Докторка" перев'язала пуповину, відділила дитя від матері і покликала батька:

- Маєте доню! Пеленайте самі. Я не можу відступитися, бо зараз на світ появиться ще одненьке. О! Це йде ніжками! Здається, що хлопчик буде ... Ну потисніться! Сильніше! Ще! Ще!