Ягнятко (СИ)

Перший солдат закинув руку з ножем над собою ╕ нан╕с сильний удар ╕ншому, коли той схопився за лезо ╕ роздираючи соб╕ руку вихопив його. Кров заливала йому весь рукав, але тепер в╕н був господарем ситуац╕╖, тримаючи ножа в здоров╕й руц╕, в╕н к╕лькома р╕зкими ╕ точними ударами розпоров черево супротивника. Купа тельбух╕в вивалилась на згарище. Солдат не втримав р╕вновагу ╕ одн╕╓ю ногою вгараздив у вивернут╕ сво╖ нутрощ╕, пронизливий крик прокотився околицею. Раптом вс╕ звуки об╕рвались, бездишне т╕ло повалилось в поп╕л.

Тим часом переможець не барився ╕ зайнявся сво╖м пон╕вечиним зап'ястям, з якого неприродньо в р╕зн╕ боки стирчали безформн╕ пучки пальц╕в. Притиснувши ступнею до грунту свою пон╕вечину руку, в╕н взявся усердно в╕дтинати ╖╖ вище зап'ястя. Його оч╕ в╕дображали жах з раптовими спалахами божев╕лля. Нарешт╕ долоня з пальцями залишилась на земл╕. З вени кукси л╕ниво вит╕кала кров, що не можна було сказати про артер╕ю, з якою кров скаженим багряним фонтаном розбризкувалась навс╕б╕ч. Його рухи стали незграбн╕, в╕н нагадував п'яничку, який намага╓ться втримати р╕вновагу. Завмерши, в╕н повалився на вбитого солдата.

- Це ще не к╕нець вистави, - сказала тварюка, боляче схопивши мене за плеч╕ ╕ п╕дняла в пов╕тря.

Я не пом╕тив, як ми перем╕стились до р╕чки, де було дек╕лька людей з╕ зн╕мально╖ групи. Вони довго вовтузились б╕ля дараби, намагаючись в╕дчалити в╕д берега. Н╕хто не звертав на нас уваги.

- Хех, марно це все. Дурники, в╕д самих себе не втекти, - сентенц╕йно сказала ╕стота.

Вони весь час щось говорили, але ╖х мова доносилась уривками: "Воно десь поряд...Сокира...Крук..." ╤ взагал╕ зм╕ст того, що вони говорили не п╕ддавався поясненню. М╕ж двома людьми, що були на дараб╕ ╕ намагались м╕цн╕ше скр╕пити колоди мотузками, розпочався конфл╕кт. Який швидко зак╕нчився п╕сля смертоносного удару сокирою в безбройного. Тр╕ск╕т черепа, каша з м╕зк╕в та кров╕ затопила обличчя б╕долахи.

- Ще м╕нус один, - почув я нейтральний голос тварюки на сво╓му плеч╕. Тепер вона повернулась у св╕й вих╕дний стан, у форму крука.

Розправа з сокирою привела в сказ ╕ншого, третього члена зн╕мально╖ групи. В╕н застрибу╓ на дарабу ╕ валить з н╕г на товст╕ колоди вбивцю. Дараба розв'язу╓ться ╕ частину колод разом з ними п╕дхоплю╓ пот╕к г╕рсько╖ р╕ки.

На рухомих колодах, кожна з яких п╕д ударами камен╕в та порог╕в, розповза╓ться навс╕б╕ч, наче намага╓ться втекти з цього виру безумства. Пост╕йно падаючи та перекочуючись вони гамселили кулаками один одного. Кожен з них намагався добратись ╕ витягнути сокиру з розкритого черепа неб╕жчика. Та коли це вдалось зробити вбивц╕, сокира не п╕ддалась йому, вона намертво приросла до черепа жертви.

Обезум╕лий нападник вкотре повалив вбивцю. Судини на його руках надулись, м'язи виперлись з-п╕д сорочки. В╕н його душив.

Раптом т╕ло душителя обмякло. В його голову, з-п╕д ши╖, плавно вв╕йшла антена старого рад╕оприймача, яку в конвульс╕ях в╕д╕рвав вбивця. Труп душителя сповз у вир р╕ки.

Схожа доля чекала й останнього члена зн╕мально╖ групи. Не встиг в╕н прийти до тями, як дараба вр╕залась у здоровенний кам╕нь. Колоди розходячись винесли його сильним поштовхом на кам╕нь. Негучний звук хрускоту черепа, ╕ вже без голови т╕ло зникло у вир╕ бурхливо╖ р╕ки. За дарабою залишилось криваве пасмо, а в пов╕тр╕ металевий присмак кров╕, який по╓днався з╕ св╕ж╕стю г╕рсько╖ р╕ки в новий нудотний аромат.

Я прокинувся в сут╕нках. Сонця не було видно на горизонт╕. Б╕ля мене лежала повстанка з Опозиц╕йного Альянсу. На згарищ╕ один на одному лежало два трупи солдат. Пов╕тря наповнював жахливий смор╕д смерт╕. Придивившись до труп╕в, поряд них лежала купа людських тельбух╕в. Мене знудило. Невже все, як в мо╓му вид╕нн╕?

Довго не мешкаючись, я спробував привести до глузду повстанку. Вона була жива, але н╕як не приходила до тями.

Раптом мою увагу привернуло св╕тло з намету, який належав режисеру. Хитаючись, я пошкандибав в його напрямку.

Режисер стояв б╕ля свого столу, тримаючи в руках старий трофейний парабелум. Великий неоновий л╕хтар кидав величезну т╕нь позаду режисера, яка тремт╕ла, наче в╕д св╕чки, але насправд╕ це режисер тремт╕в в╕д жаху, яким, особливо, палали його оч╕. В╕н, то п╕дн╕мав руку з п╕столетом, то опускав, не наважуючись зробити фатального р╕шення. Коли я п╕д╕йшов ближче, в╕н пом╕тив мене, хоча, можливо, це мен╕ лише здалось. В╕н, наче перебував у якомусь сомнамбул╕чному стан╕. Його погляд був спрямований кудись в далеч╕нь.

- Доброго вечора вам! - прив╕тно звернувся в╕н.

- П╕двело нас наше обладнання, - з раптово зм╕неним тоном на понурий сказав в╕н.

- Клятий генератор, попалив ус╕м нам м╕зки. А з вами все гаразд? - нахилився в╕н над столом, наче заглядаючи, але все одно погляд був спрямований кр╕зь мене.

Я мовчав ╕ спостер╕гав за його персоною дуже уважно, як-не-як в його руках був п╕столет. Хоча я сумн╕вався, що такий раритет може стр╕ляти.

- Це добре, а то ви такого тут руху спричинили. Гей, ╓ хто-там живий? - крикнув режисер, прикладаючи до вуха руку, оч╕куючи в╕дпов╕д╕, ╕ засм╕явся з власного дотепу.

- Мало сам не здур╕в. Але в мене м╕цне як ф╕зичне, так ╕ псих╕чне здоров'я.

Раптом в╕н вибух см╕хом, який був на меж╕ з ╕стерикою. Сльози полились з його очей. В╕н рев╕в, як дитина.

- Пане, Крук, не треба цього робити, - благав в╕н когось невидимого. Чи не того самого крука, якого я бачив у сво╓му вид╕нн╕? Тепер я розум╕в, що в╕н останн╕й у ц╕й сер╕╖ смертей зумовлених неправильним функц╕онуванням генератора.

- Я сам, - з кам'яним виразом прийняття сво╓╖ дол╕, в╕н п╕дв╕в св╕й парабелум до скрон╕ ╕ натиснув на гачок.

"Клац" ╕ через секунду з лоба режисера полилась ц╕вка кров╕, з-боку входу пролунав постр╕л з ╕ншого п╕столета, який на в╕дм╕ну в╕д старенького парабелума, був смертоносною збро╓ю.

Я м╕г т╕льки рад╕ти, що куля спочатку не д╕сталась до мо╓╖ голови, мо╓ розташування було майже на одн╕й л╕н╕╖ постр╕лу. Я пов╕льно розвернув сво╓ т╕ло у напрямку входу.

Б╕ля входу, направивши зброю на мене, стояв спецагент, який ще недавно був головним мо╖м т╕лоохоронцем.

- Не переживай, я не п╕ддався загальному безумству.

- Але, як же ти тод╕ справився з впливом генератора?

- В мене майже те саме питання до тебе. Але швидше всього тв╕й мозок адаптувався до пост╕йного опром╕нення под╕бними штуковинами. Я вже думав, що мен╕ не прийдеться власноруч тебе вбивати.

- Зажди, тобто ти причетний до збо╖в у робот╕ генератора?

- Збо╖в? Н╕, в╕н чудово працю╓. Я його перепрограмував.

- Нав╕що?

- Тому що я вже не мар╕онетка уряду. Занадто багато зусиль було покладено, щоб стати тим, ким я ╓ зараз.

- До чого ти ведеш?

- А до того, що я маю сво╖ рахунки з урядом, - трохи помовчавши, в╕н запитав, - тоб╕ в╕домо про яничар?

- Так, регулярна п╕хота Османсько╖ ╕мпер╕╖.

- Не просто регулярна п╕хота, а осблив╕ в╕йськов╕ формування, в як╕ набирали полонених християнських д╕тей. Вони вир╕знялись особливою жорсток╕стю ╕ дисципл╕нован╕стю, кожен з них був н╕ким ╕ н╕чого, кр╕м служ╕нню султану ╕ самим соб╕ не тримало ╖х на цьому св╕т╕.

- До чого тут це?

- Наш╕ спецзагони утворюються за схожим принципом. Т╕льки з т╕╓ю р╕зницею, що в╕дб╕р проходить у старшому в╕ц╕ з метою економ╕╖ кошт╕в. Завдяки пс╕-технолог╕ям, як╕ вони використовують в цьому псевдо-шоу, в╕дбува╓ться виб╕ркове стирання пам'ят╕ кожного майбутнього спецагента в╕д моменту першого спогаду до моменту вербування. Залишають лише основн╕ навички ╕ знання. Дек╕лька рок╕в курс╕в ╕ ти осв╕чений, холоднокровний вбивця.

- Але ти розказував, що був таким, як я. Що пройшов з самих низ╕в до сво╓╖ посади.

- Ха, мен╕ потр╕бно було створити ╕люз╕ю свого образу. У певн╕й м╕р╕ наблизитись до твого р╕вня. Ти був мо╖м запасним вар╕анто. Якщо б не вдалось п╕д╕рвати програму мен╕, ти б зробив це сам. Тепер дозволь продовжити.