Ягнятко (СИ)

- В╕н мав одну особлив╕сть, передбачення смертей ╕нших людей. Сво╖ вид╕ння в╕н зображав у вигляд╕ малюнк╕в. Сам пояснити в╕н м╕г мало, але рисунки з чорного та червоного кольор╕в це передавали так само викривлено, як тво╖ сновид╕ння чи вид╕ння. З часом вони знайшли певн╕ найбезпечн╕ш╕ параметри для людського мозку, щоб залишити корисний вплив ╕ позбутись негативних. Ось тут в д╕ю вступа╓ шоу "ABRACADA". Вони перебрали тисяч╕ учасник╕в з р╕зних куточк╕в кра╖ни, щоб знайти хоч найменш╕ прояви екстрасенсорних зд╕бностей. Отримавши дан╕ електричних процес╕в ╖х м╕зк╕в, вони оновили програму ╕ дали ╖й нове ╕м'я - "Ягнятко".

- Але чому я?

- Для участ╕ в шоу ╖м була потр╕бна звичайний перес╕чний громадянин. Такий соб╕ п╕ар-х╕д. Люди б╕льше сп╕впереживатимуть за реального персонажа з того середовища, що й вони. Тут з'явля╓шся ти, такий же звичайний простолюдин, який раптово в╕дкрива╓ у себе зд╕бност╕. Хороша зав'язка, чи не так?

- Я розум╕ю, завдяки генератору я м╕г бачити т╕ вид╕ння. Але як пояснити цю здатн╕сть, коли я був вдома?

- Швидше всього в одн╕й з сус╕дських квартир вони встановили такий генератор.

- Судячи з первинно╖ мети програми, - продовжувала вона, - полон св╕домост╕ та вол╕ кожного громадянина сусп╕льства...

- Еусоц╕альний соц╕ум - найкраща форма сусп╕льства, - перебив я ╕ додав, - не пам'ятаю, хто сказав.

- Саме так. Ти вже не такий тупий, як гадало мо╓ кер╕вництво.

- Мен╕ важко уявити, яким буде майбутн╓. Право вибору - найц╕нн╕ше, що ╓ в людини. Тож ми все зробити, щоб не допустити дану програму до реал╕зац╕╖.

Вона п╕двелась з л╕жка ╕, здавалось, дивилась мен╕ в оч╕, але в темряв╕ н╕ я, н╕ вона не могла бачити ╖х. За секунду вона запитала:

- Що обира╓ш ти? Мо╓ завдання л╕кв╕дувати загрозу, тебе. Але я здатна вибирати, я бачу, що ти став жертвою ман╕пуляц╕й та п╕дступ╕в. Тож моя пропозиц╕я ход╕мо з╕ мною. П╕д захистом Опозиц╕йного Альянсу ти будеш у безпец╕.

- В табор╕ повно урядових спецагент╕в, озбро╓них до зуб╕в. Х╕ба це реально втекти зв╕дси?

- Я ж якось д╕сталась сюди. Не б╕йся, стежина з боку л╕су охороня╓ться найменше.

Вона п╕шла до протилежного боку намету, зв╕дки вона проникла в мою обитель. Я продовжував сид╕ти на л╕жку.

- Ти йдеш?

Секунду повагавшись, я п╕дв╕вся ╕ попрямував за нею.

Ми пробирались кр╕зь заросл╕ ожини. Зл╕ва в╕д нас видн╕лись л╕хтар╕ на сонячних батареях, як╕ осв╕чували шлях до р╕ки. Пот╕м ми повернули праворуч, темрява все згущувалась попереду, а л╕хтар╕ мерехт╕ли згасаючими вогниками позаду нас.

Поруч чувся шум р╕ки. Моя супутниця не видавала майже жодного шуму. П╕д ╖╖ швидкими та м'якими кроками, як в к╕шки, жодна г╕лка не посм╕ла тр╕снути. Чим я, звичайно, похвалитися не м╕г. У темряв╕ доводилось дивитись то п╕д ноги, то попереду себе, щоб не сп╕ткнутись чи не залет╕ти лицем в галуззя г╕лок, як╕ нам значно упов╕льнювали шлях. Коли г╕лки можна було розсунути й безшумно проповзти п╕д ними, то з-п╕д н╕г пост╕йно щось ламалось, тр╕скало ╕ приносило дискомфорт як мен╕, так ╕ мо╓му рят╕внику. ╥й нав╕ть доводилось к╕лька раз╕в зупинятись ╕ штурхати л╕ктем в б╕к, мов "буть тих╕шим". Та, як я не старався, н╕чого не виходило.

Врешт╕ ми в╕д╕йшли достатньо, щоб нас не було чутно. Тепер ми могли б╕гти по невелик╕й прос╕ц╕, яка росла нагор╕ глибоко╖ балки. Темрява розр╕джувалась. Скоро буде св╕танок.

Ми спустились вниз, щоб перес╕кти балку ╕ вийти до р╕ки.

- На тому боц╕ р╕ки на нас чека╓ п╕дмога. Вони витягнуть нас зв╕дси. Нам треба д╕йти до балки ╕ перейти р╕ку. Давай не зупиняйся!

Я погоджувально кивнув ╕ кинувся ╖й всл╕д.

Вона вже була нагор╕ протилежного боку балки, стояла спиною до мене. Невже нарешт╕ вир╕шила почекати на мене, подумав я. Карабкаючись на схил, ч╕пляючись руками за кор╕ння та кущики брусниц╕, я в╕дчув, як до т╕м'я мо╓╖ голови приставили щось холодне. Це було дуло п╕столета.

- Куди це ви так посп╕ша╓те? - шк╕рячись, нац╕лив дуло спецагент. - Невже зйомки зак╕нчились?

Я не м╕г н╕чого сказати. В╕д неспод╕ванки на мить я втратив здатн╕сть про щось думати.

╥х було тро╓. Дво╓ з них були озбро╓н╕ автоматами. Шанс╕в на вдалий оп╕р в нас не було. Лишалось змиритись з долею. Опозиц╕онерка лише мовчала, якись спок╕й та байдуж╕сть були в не╖ на обличч╕. Це вселяло над╕ю, що в не╖ ╓ план. Принаймн╕ мен╕ це найб╕льше хот╕лось.

- Повстансько курво, де тво╖ братки? Ти точно не сама, давай колись, - спецагент вдарив рук╕в'ям п╕столета по ╖╖ обличчю. З ╖╖ губи бризнула кров.

Вона сплюнула, але це ╖╖ не розкололо.

- Забирайте ╖х зв╕дси ╕ тягн╕ть до машини.

Як виявилось п╕зн╕ше, до мого взуття був прикр╕плений GPS-передавач, за допомогою якого вони нас вистежили ╕ просто наздогнали на авт╕вц╕ по л╕сов╕й дороз╕.

Ми стояли посеред табору з╕ зв'язаними за спинами руками. Позаду нас дотл╕вало багаття, даючи ще достатньо тепла, щоб з╕гр╕ти в цей холодний ╕ непевний ранок. Сонце ще не з╕йшло, але довкола була достатньо св╕тла, щоб розр╕зняти риси облич наших загарбник╕в.

З найб╕льшого намету вийшов режисер у супровод╕ ще двох озбро╓них автоматами людей.

- Що ж вам не сид╕лось в намет╕? Ви тепер не уявля╓те, як ускладнили наше д╕ло. Прийдеться припинити наш╕ зйомки,- з награним сумом сказав в╕н.

У цей час почало сходити сонце. Я в╕дчув, як мою голову огорта╓ дивний тиск. Спочатку слабкий, але наростаючий. Мен╕ запаморочилось в голов╕, один з солдат╕в п╕дхопив мене ╕ допом╕г втриматись на ногах. Дивне поколювання поширювалось все дужче ╕ дужче, здавалось, по вс╕й черепн╕й коробц╕, та ба нав╕ть нижче, аж до ши╖. З╕р почав зникати. Дивна пелена окутувала мо╓ поле зору, залишаючи видимим лише окрем╕ клапт╕ видимо╖ реальност╕. Останн╓, що я почув, був шум рац╕╖ на грудях директора: "Говорить доктор. Генератор ув╕мкнено, як ╕ домовлялись, п╕д час сходу сонця. Прийом"

╤ св╕т затягнула темрява...

Навколо мене не було н╕кого. Сонце стояло над деревами. Не було чутно н╕кого, н╕ людей, н╕ птах╕в, я був самотн╕м у ц╕й глушин╕. Подув в╕тер, але я не в╕дчув його. В╕н був достатньо сильним, щоб в╕дкрити тамбур намету, який стояв навпроти мене. Всередин╕ було надиво темно. Мен╕ стало неспок╕йно, я вир╕шив перев╕рити, що не гаразд з цим ним. Я йшов навпростець, ступаючи по тл╕ючому багаттю, по непротоптан╕й трав╕, не в╕дчуваючи н╕чого.

Ось вх╕д до намету, але з глибини жодних обрис╕в. Густа темрява ╕ т╕льки.

Я нахилився, щоб вв╕йти.

Св╕тло не мало сил, щоб потрапити до середини. Наче туман з чорнила, темрява обл╕пила мене.

Я повернувся до виходу. В пол╕ зору пустота. Я нахилив голову ╕ визирнув назовн╕. Моя голова, як н╕ж для масла, пробила п╕тьму ╕ визирнула кр╕зь щ╕лину виходу з намету.

Я не м╕г бачити кольори. Куряча сл╕пота вмить вразила м╕й з╕р. Все через клятий чорний туман у намет╕. Потр╕бно зв╕дси вибиратись.

- Бережи голову, пройдисв╕те! - з дерева спланував величезний крук. Хоча н╕, цей птах у польот╕ перетворювався на щось антропоморфне.

╤стота була наст╕льки чорною, що здавалось св╕тло навколо не╖ викривля╓ться ╕ зника╓ в розмитих контурах ╖╖ ф╕гури. Лише с╕р╕ обриси ╖╖ обличчя з гачкуватим носом виказували в н╕й людську природу. Вона точно, як у ц╕ль, пробилась кр╕зь вх╕д намету ╕ збила мене з н╕г.

Довго не думаючи, я вир╕шив дременути з намету, подал╕ в╕д цього створ╕ння. Та це була пастка. Воно смикнуло мене за ногу ╕ я повалився на жив╕т, заламало руки за спиною ╕ притисло кол╕ном до земл╕, лише моя голова стирчала з намету.

В╕н нахилився до мого вуха ╕ гниле пов╕тря вирвалось з його рота:

- Тепер дивись.

На середин╕ табору, наче з-п╕д земл╕, з'явився спочатку один солдат. В╕н сид╕в на кол╕нах ╕ тримав великий арм╕йський н╕ж у сво╖й прав╕й руц╕. До нього п╕д╕йшов ╕нший, здалось, що з боку одного з намет╕в, як╕ знаходились у "ноз╕" л╕тери "Г". Йому теж був потр╕бен цей н╕ж.