Ягнятко (СИ)

Я прийшов до тями, лежачи на дошках ╕ вдивляючись у зоряне небо ноч╕. Р╕зким рухом мене звели на ноги. Пов╕яло холодним в╕тром. Я був на причал╕, за десяток метр╕в простягалось плесо нап╕встоячо╖ р╕ки. Багато шуму ╕ гамору. Незнайом╕ люди оточували дерев'яний постамент, на якому хитаючись стояв я ╕ ще один чужинець навпроти мене, який щойно з'явився в мо╓му пол╕ зору. В мо╖ руки було всунуто зброю. Якись низькорослий чолов╕к поб╕г до мого суперника ╕ вручив йому здоровезний п╕втораметровий меч, схожий на середньов╕чний клеймор з якогось ф╕льму про Артура, круглий ст╕л та лицарство. Сам в╕н був у в╕дпов╕дн╕сть сво╓му мечу, довготелесий, щонайменше двох метр╕в у висоту з горами м'яз╕в, як╕ виступали з-п╕д його накладних пластинчастих обладунк╕в, обшитих шк╕рою. Коротун, який вручив нам зброю, щось кричав, але через гул навколо та гуд╕ння в голов╕ я н╕чого не роз╕брав. Пот╕м сприйняття поверталось до мене. Я почав розбирати, що натовп викрикував "Авар" та лайку, яку я чув лише в наших прим╕ських нетрях. Проте серед багатоголосого "Авар" доносилось поодиноке "Брут".

В мо╖х руках теж був меч. Не таких розм╕р╕в, як в мого суперника, та все ж не менш смертельна зброя. В╕стря, на зразок японських меч╕в-катан, було загнутим вгору, рук╕в'я було достатньо великим, щоб охопити його обома руками. Зробивши ним к╕лька мах╕в, я в╕дчув приплив сил ╕ був готовий до д╕й свого супротивника.

"Лицар" кинувся в м╕й б╕к. Я спритно ухилився в╕д його першого удару. З кожним його випадом у м╕й б╕к народ шален╕в, викрикуючи какофон╕ю з ╕мен╕ "Авар". Та мен╕ чхати, якщо Авар улюбленець публ╕ки, я спробую зробити все, щоб ╖╖ розчарувати. Довелось метнутись з одного боку в ╕нший ц╕╓╖ вбого╖ арени, дошки яко╖ здавалось прогнуться ╕ тр╕снуть п╕д тобою будь-яко╖ мит╕. Я т╕кав ╕ т╕кав в╕д свого пересл╕дувача з думкою, що рано чи п╕зно в╕н виснажиться ╕ в╕дкри╓ться. Свист та лайка невдоволених п╕дсилювалась, вони хот╕ли хл╕ба та видовищ, а не жалюг╕дних наздоганял╕вок.

Гора з м'яз╕в почав втомлюватись ╕ момент настав, в╕н в╕дкрився. Здавалось, один смертоносний удар по череву ╕ результат визначено. Та затуплений меч лише пробив черевну пластину захисту Авара, лишивши кривавий сл╕д, так ╕ не спустивши йому тельбух╕в з очеревиною, як те задумувалось. Навпаки, в╕н зб╕сився, як п╕дстр╕лений вепр на полюванн╕. Сказ керував ним, крик переляку та жаги до життя ринув потоком з його горла, лише ударом рук╕в'ям свого клеймора в╕н повалив мене гор╕лиць. Цей маневр зайняв одну секунду, за наступну мало вир╕шитись мо╓ життя - здоровезний меч набирав розмаху, щоб в╕стрям наколоти мою голову, як оливку на зубочистку. В цей момент, здалось, що швидк╕сть думки стала пов╕льн╕шою за д╕ю, ╕мпульс, який пронизав т╕ло ╕ заставив ухилитись все мо╓ ╓ство в╕д скорочасно╖ гибел╕. Шалений лам дерева та тр╕сок полет╕в з м╕сця, де щойно була моя голова, дворучник м╕цно ╕ глибоко вв╕йшов в нещасну арену. Одним стрибком я опинився на ногах. Ха! Тепер я буду диктувати умови смерт╕, смерт╕ Авара. Ударивши його в б╕к, поки той намагався витягнути св╕й меч, в╕н повалився до долу. Д╕аметрально протележна ситуац╕я, чи не так, Аваре, подумав я з певною претенз╕йн╕стю. Ось мо╓ лезо розтина╓ пов╕тря ╕ з кожною п╕косекундою наближа╓ г╕дну смерть Авара.

Зв╕дки цей б╕ль ╕ чому я перестав в╕дчувати п╕д собою п╕длогу? Погляд на зор╕, на встромлений клинок Авара в мою не захищену гом╕лку, який той зв╕дкись вихопив, поки я замахувався сво╓ю катаною. Фатальна помилка. Я падаю, наче в╕чн╕сть, аж поки, спочатку в череп, а пот╕м в мозок не входить лезо дворучника, який стирчав позаду мене з постамента клято╖ арени. Крик "Авар". Зор╕ кудись погасли, пустота...

Мене знудило. Я лежав на кафел╕ сво╓╖ кухн╕, пром╕ння об╕днього сонця затулила мертва камера з таким же мертвенно мовчазним оператором. Зв╕сно, заради крупного плану зн╕мальна група пометушилась, а про медичну допомогу думати було н╕коли.

- Досить зйомок, - на кухн╕ з'явилась ще одна особа, яка в╕дправила геть оператора. Вс╕м сво╖м виглядом в╕н випром╕нював рад╕сть та щастя.

- Нарешт╕, - вигукнув в╕н, допомагаючи мен╕ п╕двестись, - Ви просто не уявля╓те, як╕ вдал╕ кадри нам вдалось заф╕ксувати. Як т╕льки ми побачили, що ваша повед╕нка зм╕ню╓ться, метнулись сюди. Ви остовп╕вши стояли припершись до умивальника, але т╕льки хвилину, чудом ми встигли рекрутувати найближчого оператора з сус╕дньо╖ квартири, - значить правда - вони виселили ще й сус╕д╕в з квартири навпроти, подумав я.

- А дал╕ бах об кафель, - збуджено продовжував в╕н, - наче еп╕лептичний припадок, давно такого не бачив. Вас так конфузило з десять хвилин. А дал╕ катарсис, ви просто одуб╕ли, наче в транс╕. Ой вибачте не представився, Асафат. Займаюсь тут режесурую. Думав, давно таких нудних шоу не зн╕мав, н╕хто ж не попередив мене на що треба оч╕кувати.

В╕н трохи посм╕явся ╕ продовжив тарабанити:

- Тепер вам прийдеться по╖хати в нашу студ╕ю, для запису ╕нтерв'ю ╕...

- Зажд╕ть, ви не уявля╓те, що мен╕ довелось щойно пережити. Чому ви не надали мен╕ медично╖ допомоги? Я ж м╕г померти насправд╕.

- О, ви ще й помирали в сво╓му вид╕нн╕? Це точно ексклюзив. Не говор╕ть б╕льше н╕чого, побереж╕ть сили на ╕нтерв'ю, - продовжував в╕н давити посм╕шку.

- Н╕куди я не по╖ду, поки не отримаю в╕дпов╕дно╖ допомоги, - ультиматумом сказав я.

В╕н т╕льки стенув плечима.

- Зг╕дно договору, ви повинн╕ самост╕йно переносити вс╕ сво╖ вид╕ння та переживання. Тож зарадити н╕чим не можу.

- Але це не гуманно.

- Сам╕ зна╓те, в якому св╕т╕ ми живемо, - вже нейтральним голосом говорив Асафат, - ви зав╕рили документ сво╖м п╕дписом тепер вам н╕куди д╕ватись.

В цьому в╕н був абсолютно правий, "н╕куди д╕ватись". Одну неволю зам╕нив ╕ншою з власно╖ згоди. Проклята бюрократ╕я, знайдуть на кожен пункт ст╕льки перепон, що грець його розбереш. А ц╕ документи, стандартно, восьмим шрифтом друкуються, хоч щоб це не було: чи пов╕стка в суд, чи оф╕ц╕йно нотар╕ально зав╕рене прив╕тання з Днем народження.

- Через хвилину спуска╓мось, на нас чека╓ фургон.

Хитаючись я посунув до сходового майданчика. Хоч тут нема╓ триклятих камер. Та марно, наче в╕н був тут завжди, оператор пов╕льно йшов з камерою наперев╕с позаду мене, а за ним режисер Асафат. Раптом я згадав:

- Я забув зачинити двер╕ на ключ.

- Не переживайте, цей будинок люди обходять десятими стежками, - як завжди, усм╕хнено сказав в╕н.

Спочатку було ╕нтерв'ю без камери: я розпов╕в все докладно про мо╓ бачення з╕ вс╕ма психо-емоц╕йними подробицями. Здивувало мене те, що на камеру н╕чого не записувалось т╕льки на диктофон, а власне, робив це ескулап, мабуть псих╕атр, чомусь у б╕лому халат╕ з круглими застар╕лими на сьогодн╕ окулярами. Час в╕д часу в╕н робив пом╕тки у сво╓му блокнот╕, але не перебивав ╕ дав мен╕ зак╕нчити.

- Дякую, пане. Зараз дуже важливо по опису м╕сцевост╕ зрозум╕ти, де це м╕сце?

Я спробував згадати ще б╕льше подробиць: буд╕вл╕, дерева, особливост╕ ландшафту. ╤ зрозум╕в, що це неподал╕к в╕д Р╕чного порту за високим шпилем його головно╖ буд╕вл╕.

- Чудово, - сказав л╕кар, - почекайте, будь ласка, ми спробу╓мо в╕днайти це м╕сце.

В╕н вийшов. Чекав я п╕вгодини, як до мене зав╕тав режисер Асафат.

- Ось, тримайте. Це сценар╕й вашо╖ розпов╕д╕, адаптований для телекомун╕кац╕╖. У вас ╓ сорок п'ять хвилин, щоб його вивчити. Не бар╕ться, - ╕ в╕н теж вийшов, не дочекавшись мо╓╖ в╕дпов╕д╕.

Б╕льш╕сть сказаного мною було зм╕нено. Опис мо╖х в╕дчутт╕в н╕велювали в край, залишивши лише, на ╖х думку, найвиразн╕ш╕. Особливо, "стан виходу з катарсису", як виразився пан режисер.

Всього було дв╕ стор╕нки тексту, який я вивчив за якихось п'ять хвилин. Я почав нудитись ╕ вир╕шив покликати студ╕йник╕в. Вставши з-за столу, я п╕д╕йшов до дверей ╕ повернув ручку. Але вони були зачинен╕, невже ╕ це входить у перел╕к договору - утримання силом╕ць сво╖х учасник╕в в к╕мнатах з тьмяним осв╕тленням, як╕ скидаються х╕ба що на м╕сця тортур, а не комфорту. Просто гол╕ ст╕ни, без в╕кон, ст╕л та два ст╕льця ╕ в кут╕ к╕мнати навпроти входу звична для мене камера, яку я й одразу не пом╕тив. Зв╕сно, за хвилину з'явився Асафат.