Ягнятко (СИ)

Його зовуть тво╖м ╕м'ям,

Бо сам зове себе ягнятком,

Бо в╕н пок╕рний, мов малятко...

Я в╕дчув як шк╕рою проб╕гли мурашки. Двер╕ в╕дчинилися незнайомець швидко п╕шов сво╓ю дорогою. Прийшовши до тями, я виб╕г з л╕фта ╕ попрямував на вулицю. В╕н зник серед ранкового натовпу. Б╕льше я н╕коли його не зустр╕чав. Згодом мен╕ трапилася ╕люстрована зб╕рка поез╕й В╕льяма Блейка "П╕сн╕ невинност╕ та досв╕ду", де я знайшов поетичн╕ рядки, як╕ говорив той чолов╕к. Внизу в╕рша був малюнок хлопчик з отарою овець, але звертався в╕н конкретно до ╓дино╖ в╕вц╕, яка п╕днявши голову, наче слухала його.

Так часто, як того м╕сяця я ще не зустр╕чав сво╖х "колег" по телецентру. Серед тижня, я зустр╕вся з продюсером Аркад╕╓м Марковичем, що було вперше й в останн╓ та мало передв╕сну причину всього, що я тут викладаю.

В той час, коли я протирав ст╕л в каб╕нет╕ продюсера, з'явився власною персоною сам Аркад╕й Маркович, як я це зрозум╕в з його фото на ст╕нах, де в╕н з р╕зними пол╕тиками, акторами, б╕знесменами та ╕ншими сильними св╕ту сього. Була п╕вп'ята година ранку ╕ я зовс╕м не оч╕кував, що пан продюсер наст╕льки рання пташка. В╕н метушився, б╕гав то в╕д книжково╖ шафи, то до робочого стола перевертаючи вс╕ папери, що там були. На мене уваги в╕н не звертав. В нього був розпачливий вигляд, с╕вши за робочий ст╕л, в╕н звернувся до мене:

- Як давно ви на робот╕?

- Вже дек╕лька тижн╕в.

- Н╕, я не це мав на уваз╕, коли ви сьогодн╕ з'явилися на робот╕? - трохи роздратовано сказав в╕н ╕ закурив недокурену сигару, яка стояла в поп╕льниц╕ на стол╕.

- З четверто╖ години.

- Ти н╕кого тут не бачив?

- Н╕, ви перший, кого я взагал╕ бачу тут у таку годину.

- Ясно. Дякую. Можеш продовжити прибирати ╕нш╕ прим╕щення, тут не брудно, - вказ╕вним тоном сказав в╕н ╕ я п╕шов з каб╕нету.

Я кивнув йому ╕ вийшов з к╕мнати.

Через годину у студ╕йн╕й зал╕ я прис╕в в╕дпочити на один з╕ ст╕льц╕в для глядач╕в. Оглядаючи залу, я п╕дняв голову вгору, мен╕ запаморочилось. Темна пилина впала на мо╖ оч╕. Я бачив каб╕нет продюсера ╕ його з опущеною головою на груди та тл╕ючою сигарою над поп╕льницею в його л╕в╕й руц╕. Я прийшов до тями ╕ виб╕г з╕ студ╕╖. Поб╕г коридором до каб╕нету продюсера. Постукавши у двер╕ в╕дпов╕д╕ не було, я смикнув ручку, зачинено. Сво╖м ключем я в╕дкрив каб╕нет. Там н╕кого не було.

Що це було? В мо╖й голов╕ були одн╕ думки про смерть, дивне й огидне в╕дчуття. Зв╕дки це пророцтво, таке реальне бачення чогось поза межами людського сприйняття мене дивувало ╕ запевняло в неминучост╕ того, що станеться. Тод╕ я не м╕г це зв'язати з м╕сцем мо╓╖ роботи ╕ не думав, що все це не спроста.

Не знаю чого, але на свою б╕ду я залишив записку ╕ не обдумавши як сл╕д написав: "Будьте обережн╕. Вашому життю загрожу╓ небезпека."

Поспати як сл╕д мен╕ не вдалося. Десь о 6 годин╕ вечора гучний стук╕т у двер╕ розв╕яв мо╖ солодк╕ сновид╕ння. Спохопившись, я поб╕г до дверей. Стукати припинили ╕ як╕сь голоси радилися чи вибивати двер╕:

- Стр╕ляй по замку. Знесемо ╖х до чорту! - сказав один голос.

- Не треба. Я чув кроки з того боку, - в╕дпов╕в ╕нший голос.

Т╕лом проб╕г озноб. Якого це б╕са в╕дбува╓ться? Я не наважувався нав╕ть поворухнутися, в голов╕ було пусто. Пот╕м хлинули ╕де╖: т╕кати в спальню й забарикадуватися, там в мене ╓ травмат, якраз для таких випадк╕в. Н╕, б╕гти до пожежно╖ драбини. Трет╕й поверх це не багато, щоб швидко спуститися й т╕кати подал╕ зв╕дси. В квартир╕ й так нема╓ н╕чого ц╕нного, х╕ба раритетний годинник матер╕ у вигляд╕ сови, як╕й залишився ╖й ще в╕д д╕да. Йому б╕льше ста рок╕в, мабуть, хорош╕ грош╕ можна отримати, заклавши його в ломбард... Прийти до тями мен╕ допом╕г голос ззовн╕:

- В╕дкривайте, пане. Ми зна╓мо, що ви там. Ми з пол╕ц╕╖, перешкоджання виконанню закону понесе для вас ще б╕льш негативн╕ насл╕дки.

Це стало для мене вагомим аргументом ╕ на автомат╕ я повернув н╕чник ╕ в коридор, поваливши мене до долу ув╕рвалося дво╓ пол╕цейських. Вони скрутили мен╕ руки за спину ╕ повели в спальню. Посадили мене на л╕жко. Вираз ╖хн╕х облич був кам'яний, просто справжн╕ урки. По черз╕ вони зачитували звинувачення. З╕ вс╕ма сво╖ми канцеляризмами й оф╕ц╕йно-д╕ловими зворотами тож точний зм╕ст тексту передати не можу. Але я зрозум╕в, що мене звинувачують у вбивств╕. У вбивств╕ Аркад╕я Марковича. Проте я зовс╕м не хвилювався, бо був впевнений у сво╖й невинност╕. Пот╕м вони почали задавати нав╕дн╕ питання, з яких випливало, наче я ╓диний, хто м╕г це зробити. Оск╕льки, продюсер помер в╕д ядухи, викликано╖ алерг╕чною реакц╕╓ю на мийний зас╕б, який м╕стив фосфати, вбивство зд╕йснено неумисно, через мо╓ недбальство. Це з одного боку. Але мо╓ становище ускладнювала записка. ╤дентиф╕кац╕я почерку вказувала на мене. Проте вони не зважали на те, що вона ма╓ попереджувальний зм╕ст. ╤ розц╕нювали ╖╖, як погрозу. Мо╖ виправдовування та пророцтво вони взяли на кпини.

- Це щось новеньке. Вперше чую таку н╕сен╕тницю. Чолов╕чку, за вбивство першого ступеня тоб╕ загрожу╓ найвища м╕ра покарання - дов╕чне. Тож прибережи енерг╕ю для прокурор╕в та судд╕. Сержанте, ви запису╓те? - сержант кивнув, показуючи ув╕мкнений диктофон.

- Але ж в мене справд╕ було пророцтво. Я намагався його попередити. Як в╕н помер?

- Не прикидайся, що це не тво╖х рук справа. Типово для вас, месник╕в справедливост╕, вбива╓те вс╕х буржу╖в, до яких можете дотягнутись. Якщо ще й докажуть, що ти з опозиц╕╖, можеш шукати священика для спов╕д╕.

- Припини, сержант, - втрутився старший по званню, - Це не наш╕ проблеми. Ти хот╕в знати як в╕н помер. Його знайшли б╕ля дверей. За одуб╕нням трупа експертиза вияснила, що помер в╕н у твою зм╕ну. Двер╕ були заблокован╕ ззовн╕ ╕ в╕н не зм╕г вибратися. Труп лежав на спин╕. В агон╕ях в╕н намагався роздерти горло. Ось фото, - пальц╕ його рук задуб╕ло вп'ялися в шию, з-п╕д них видн╕лися кривав╕ сл╕ди.

Це зовс╕м не було схоже на мо╓ вид╕ння. Я ж бачив спок╕йну людину, яка сид╕ла за столом з схиленою на груди головою, наче ув╕ сн╕. А тут така кривава картина. Та, якщо в╕зуальна частина вид╕ння мене обманула, було ще сильне внутр╕шн╓ чуття схоже до ╕нстинкт╕в виживання та самозбереження. Тод╕ я, наче в╕дчув смерть на якомусь п╕дсв╕домому р╕вн╕, зв'язаному з чимось безумовним та перв╕сним. Можливо в мо╖й голов╕ почалось розвиватися божев╕лля, через совиний спос╕б життя ╕ я справд╕ вбив людину, допустивши помилку.

- Задоволений сво╓ю роботою? - Запитав сержант.

Я не в╕дпов╕в. Мене вивели з квартири й повели до службового авто. П╕сля я пам'ятав мало, аж до при╖зду в С╤ЗО.

- В нас ╓ для вас угода, в╕д яко╖ ви не зможете в╕дмовитись. - Звернувся до мене представник телекомпан╕╖, який водночас виступав позивачем у цьому д╕л╕ по вбивству продюсера. Зв╕сно, не маючи н╕якого виходу, просид╕вши тиждень у ц╕й сир╕й тюремн╕й камер╕, мен╕ хот╕лося якомога швидше покинути це м╕сце.

- Бажа╓те дочекатися свого адвоката для обговорення подробиць?

- Та н╕, дякую. Я йому плачу погодинно ╕ не хот╕лося спустити грош╕ даремно. Та й адвокат в╕н н╕кудишн╕й.

- Гаразд, тод╕ давайте ближче до справи. - В╕н сид╕в навпроти мене ╕ дивився кудись повз, пустим байдужим поглядом.

- Справа складна ╕ ╓ багато неточностей щодо вашо╖ участ╕ в усьому цьому.

- Дякую, я це намагався довести на суд╕.

В╕н уважно подивився мен╕ в оч╕ ╕ тихо сказав:

- Я в╕рю у вашу невинн╕сть. Проте, якби все так було просто, - трохи протяжно сказав в╕н.

Його повед╕нка пом╕тно в╕др╕знялася, н╕ж на суд╕. В╕н та ╕нш╕ представники телекомпан╕╖ намагалися довести саме мою причетн╕сть до вбивства, а не найближчого оточення продюсера, багато з яких мали напружен╕ стосунки з ним.