Карeра Никодима Дизми

Дизма стенув плечима.

– Прецінь ви не думаєте, що Ніна задля вас покине свого чоловіка. Тепер вона закохалася в вас, але це ще не все.

– Звідки ви знаєте, що пані Ніна закохалася? – зацікавився Дизма.

– Це байдуже. Я прийшла, щоб узнати, джентльмен ви чи людина, здатна підло вжити собі на вигоду слабості чесної жінки і порядної дружини. Ви були б негідником, якби, використовуючи нагоду, добилися, щоб Ніна стала вашою коханкою.

Дівчина говорила схвильовано, голос її тремтів і хрипів. Очі іскрилися похмурим блиском.

– Чого ви чіпляєтесь до мене? – вже трохи розсердився Дизма. – Я ж не соваю свого носа у ваші справи!

– Так? Отже, це перший крок до того свинства, яке ви надумали зробити? Ох, з яким задоволенням я б учистила вас нагаєм по цій квадратній пиці!

– Що?! – гарикнув Никодим. – Кого? Мене?

– Вас! Вас! – стискаючи кулаки, засичала з ненавистю Кася.

Дизма лютував. Що воно собі мислить, оце шмаркате дівчисько! Прилазить серед ночі і…

Раптом Кася зірвалася з стільця і схопила його за руку.

– Ви не зачепите її! Чуєте? Не посмієте її торкнути! – губи у дівчини тремтіли.

Никодим, шарпнувшись, вирвав свою руку.

– Що ви мені тут варнякаєте? Зроблю так, як захочу! Розумієте?

Кася прикусила губу і відійшла до вікна.

– Тоже ще… – буркнув Дизма.

Він, власне, зовсім не міг збагнути, що тут до чого. Правда, Никодимові приємно було чути, що пані Ніна закохалася в нього, але невтямки було, чому це так обурює Касю, чого вона серед ночі прителіпалася сюди, замість того, щоб просто розказати про свої підозри батькові. Знав, що дівчина ненавидить Куницького, але чому ж тоді вона так затято оберігає вірність мачухи? У цього великого панства завжди все догори ногами…

Тим часом Кася обернулась, і Никодим знов вибалушив очі від подиву: дівчина кокетливо усміхнулася до нього.

– Гніваєтесь на мене? – спитала, явно підлещуючись. – Дуже?

– Певно, що дуже.

– Але ж ви не виженете мене? Можна сісти?

– Пора спать, – знехотя промимрив Дизма.

Кася весело засміялась і несподівано сіла скраєчку на ліжко.

– Ви завше так чеснотливо проводите ночі? Отак самотньо?..

Никодим здивовано лупнув на неї. Дівчина трохи подалася до нього. Темно-вишневі губи її розтулилися, відкривши рівнесенький разок дрібненьких білих-білих зубів, ніздрі бентежно ворушилися, рум’янець забарвив смагляві, мов персики, щоки. Такою звабливою Дизма ще не бачив її. Тільки вираз очей лишився той самий: вони дивилися з-під чарівної дуги тонких брів зимно і допитливо.

– Ви, певно, сумуєте за Варшавою, де чоловіки не проводять ночей так самотньо, як тут, у Коборові. О, я розумію вас…

– Що ви розумієте? – непевно протягнув Дизма.

– Розумію, чого ви баламутите голову Ніні.

– Я не баламучу, – щиро мовив Никодим.

Кася засміялась і, зненацька нахиливши голову, доторкнулася щокою до його губів.

«Он воно яке діло, – подумав Никодим. – Вона ревнує! Ця теж на мене око має!»

– Пане Никодиме, – почала дівчина грайливо, – я розумію, що й тут вам кортить мати жінку, але чому саме Ніну? Невже я вам так вельми не подобаюсь?

Ковдра була гонка, і Дизма виразно відчував через неї тепло дівочого тіла.

– Чого ж, ви мені подобаєтесь.

– Я молодша од Ніни… І вродою не поступлюся. О, дивіться!

Встала і підбігла до вимикача. Спальню залило яскраве світло.

– Дивіться ж, дивіться…

Швидкими рухами розстебнула піжаму. Чорний шовк м’яко зсунувся по смуглявому, гнучкому тілу і впав додолу.

Никодим очманів до краю. Витріщив очі на цю чудну панну, яка так безсоромно стояла перед ним зовсім гола. Стояла так близько, що можна було рукою торкнутися її смаглявої шкіри.

– Ну що? Як? Подобаюсь вам? – Кася тихо розсміялася.

Дизма сидів ні в тих ні в сих, безпорадно роззявивши рота.

– Я ж гарна! – кокетливо нахилила вона голову. – А може, ви хочете перевірити, яка у мене гладенька шкіра, які тверді м’язи? О, прошу, не соромтесь!.. – Не перестаючи сміятись, дівчина підступила до самісінького ліжка. – Ну!

Никодимові жаско було од її сміху. Він не міг зробити жодного руху.

– Може, ви гадаєте, що я розпутниця?.. Так? Ні, чарівний пане Никодиме, запевняю вас: я зберегла невинність, у чому ви можете переконатись, якщо це влаштовує вас більше, аніж роман з Ніною… Ну!.. Сміливо!..

Кася стала навколішки на ліжку і несподіваним рухом притисла голову Никодима до своїх грудей. Дизма відчув на обличчі холодний пружний дотик їх, у ніздрі вдарив запах молодого тіла, дивно гострий, збудливий і такий витончений.

– Ну!..

– Сто чортів! – видавив Дизма крізь зціплені зуби і, пожадливо кинувшись на дівчину, згріб її під себе.

Кася відчула на обличчі його гаряче дихання. Погано поголені губи жадібно шукали її уста. Руки дівчини натрапили на спітнілу волохату шкіру. І враз Касю огорнула непереборна огида. Відраза стиснула її горло.

– Геть, геть! Пустіть мене! Гидота!.. Геть!..

Смугле тіло розпачливо, спазматично борсалося, силкуючись вирватися з грубих лап.

Марно.

Тепер Кася збагнула, що переоцінила свою любов до Ніни, збагнула, що цієї самопожертви їй не перенести, що краще померти, аніж отак платити за те почуття.

Збагнула, та пізно.

Коли тремтливими руками поспіхом надівала піжаму, Никодим захихотав:

– Хе-хе-хе… А ви дівка що треба.

Кася змірила його поглядом, сповненим ненависті та зневаги, але він не помітив цього і додав:

– Добре було? Га?

– Бидло! – кинула вона крізь зціплені зуби і вискочила з кімнати.

Тепер Дизма вже зовсім не міг второпати, чого цій панночці треба. Сама ж прийшла, сама хотіла, і от…

Його довго не брав сон. Розмірковуючи про все, дійшов переконання, що Кася не вдавала тієї огиди, що з роману з нею нічого не вийде.

«Вони всі тут оглашенні», – зробив Никодим висновок, пригадавши Понімірського.

Назавтра снідати вийшла тільки Ніна, зона пояснила, що Кася лежить у ліжку. З того, як поводилась Ніна, Никодим зрозумів, що вона не знає про Касин вибрик.

Увечері повернувся Куницький, і Дизма до пізньої ночі був з ним.

Тільки наступного рамку Никодим, ідучи до їдальні, стрів Касю. У відповідь на його уклін дівчина гордовито кивнула головою. Ніна вже сиділа коло столу. Обидві мовчали. Треба було почати бесіду. Дизма сказав щось про гарну погоду, і Кася відповіла завоїсто, з ущипливою іронією:

– Ах, ви були ласкаві помітити це незвичайне явище.

Коли Дизма підвівся, щоб узяти копчення, і всунув рукав у масло, вона визивно засміялася:

– Такий ошатний костюм! От шкода! Прегарно пошитий, з таким смаком. Ви в Лондоні шиєте?

– Ні, – відповів Никодим просто, – я купую готові костюми.

Він не відчув глуму і здивувався, що це вбрання може так подобатись. Не зрозумів і докірливого погляду, яким пані Ніна намагалася стримати Касю.

– От бачиш, – мовила пані Ніна, – дістала добрий урок. – Я ж тобі казала, що пан Никодим – людина дії і в його характері не може бути снобізму.

Кася зім’яла серветку і встала.

– Ах, яке мені діло. До побачення!

– Їдеш у Крупів?

– Так.

– Але до обіду повернешся?

– Не знаю. Побачу.

Коли вона вийшла, Дизма обережно спитав:

– Панна Кася чогось злиться?

Ніна кивнула головою.

– Маєте рацію. Саме злиться… Може… У вас є вільний час?

– Авжеж.

– Може, покатаємось човном?

– Гаразд.

Вона взяла шаль і парасольку, бо сонце пекло немилосердно.

Ішли вузькою стежкою посеред стернища до нерухомого свічада озера. Ніна була одягнена в легеньку білу, майже прозору сукеньку, і Никодим, ідучи позаду, чітко бачив обриси її ніг.

Щоб дістатися до човнів, треба було перейти кладкою через широченьку канаву. Ніна завагалася.

– Знаєте, давайте краще обійдемо.

– Ви боїтесь перейти через кладку?

– Трохи.

– Не бійтеся, кладка міцна.